• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Причини циклу.

1.Циклічні коливання зумовлені специфікою сфери обігу – розбіжністю у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них

2.головна причина спаду – це суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів

3.цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей

4.цикл – результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні спричиняють піднесення виробництва

5.циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво

6.причиною циклів є невідповідність між наявним грошовим капіталом і його пропозицією.

Для коротких циклівна відміну від циклів середньої тривалості матеріальною основою є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Вони характеризуються особливою інтенсивністю та гостротою і можуть або накладатись на промислові (середні) , кризи або відбуватись за їх відсутності.

Довгі цикли (хвилі). Довгострокові циклічні коливання в економіці вчені-економісти виявили ще в другій половині ХІХ ст.

Висхідна фаза довгого циклу -це період довгочасного піднесення науково-технічного та економічного розвитку суспільства, який триває від 20 до 30 років. У даний період не виключені й циклічні економічні кризи, які розвиваються зазвичай на рівні тривалого загального піднесення ринкової конюктури.

Спадна фаза довгого циклу -це період зміни базисних техніко-технологічних засад виробничої системи, який триває 20-25 р. Для нього характерні перебудовчі процеси економічної структури, що адекватні технологічному оновленню.

Економічна наука посилено і не без успіху шукає шляхи і методи нейтралізації негативних наслідків впливу циклічності на соціально-економічний розвиток суспільства.

Тема 13.Державне регулювання національної економіки.

1. Державне регулювання економіки.

2. Моделі регулювання економікою.

3. Форми і методи регулювання економіки.

Самостійна робота

4. Ругулювання фінансовими відносинами.

5. Державне регулювання зайнятості.

Література Климко Г.Н. ОЕТ ст.591.Білик ст.250-260

1. Державне регулювання економіки.

Головною метою державного регулювання економіки є забезпечення економічної і соціальної стабільності та зміцнення економічної безпеки держави . З цього випливають конкретні завдання без виконання яких головної мети досягти не можна.Ці конкретні цілі до яких належить також удосконалення галузевої та регіональної структури господарства поліпшення стану довкілля нерозривні. У процесі ринкової трансформації економіки України найдоцільнішим є використання на практиці таких інструментів державного регулювання :

· Фіксальна політика

· Грошово-кредитна політика НБУ.

· Інвестиційна політика.

· Регулювання цін і валютного курсу.

· Державні замовлення (контракти) .

Об єкти державного регулювання економіки – це сфери, галузі, економіки, а також ситуації , явища та умови соціально-економічного життя країни , де виникли або можуть виникнути труднощі , проблеми, які не вирішуються автоматично або можуть бути вирішені у віддаленому майбутньому, бо їх вирішення потрібне для нормального функціонування економіки та підтримання соціальної стабільності.

Держава через законодавчі та виконавчі органи намагається впливати на сферу підприємництва,інфраструктуру ринку,некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до націольнальної економічної політики.Класифікацію методів регулювання економіки за характером впливу на господарську діяльність її суб єктів показано у схемі (див.нижче).

Економічні регулятори, які використовує держава, класифікуються за такими видами :

· Прямий вплив на економіку – цілеспрямоване регулювання та система державнгих замовлень ,

· Непрямий вплив на економіку – застосування бюджетно-податкових, грошово-кредитних,амортизаційних,валютних,митних,інвестиційних та інших регуляторів.

Співвідношення цих видів регулювання визначається конкретними обставинами,які властиві окремим етапам розвитку економіки чи окремим країнам.

Методи регулювання економіки

Сучасне ринкове господарство характеризується стійкою участю держави в економічних і соціальних процесах держава залишається головним субєктом регулювання ринкової системи.

Держава виконує такі функції –

1. нейтралізація недосконалості ринкового механізму
2. регулює процес ціноутворення.
3. забезпечує населення суспільними благами ( нац. оборона, охорона громадського порядку, державне управління, єдина енергетична система)
4. антимонопольне регулювання, всебічна підтримка конкуренції, створення умов для розвитку малого бізнесу
5. участь у перерозподілі прибутків.

Державне регулювання економікою – це система заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого хаврактеру, що здіснюється правоздатними установами з метою стабілізації соціальної економічної системи.

ДРЕ виконує такі завдання –

1. стимулювання економічного росту.
2. регулювання зайнятості
3. заохочення прогресивних зрушень у галузевій та регіональній структурах
4. підтримка експорту

Субєктом ДРЕ виступають носії, виразники та виконавці господарських інтересів.

ОбєктамиДРЕ є явища та умови соц. економічного життя , а саме – економічний цикл, структура господарства, умови нагромадження капіталу, зайнятість, грошовий обіг, ціни, умови конкуренції, зовнішньо економічні звязки.

Вищою формою ДРЕ є державне економічне програмування. Програми є звичайні і надзвичайні , звичайні на 5 років, надзвичайні розробляють в критичних ситуаціях ( криза, безробіття, інфляція). Практично в усіх країна здійснюються цільові програми.

1. Моделі регулювання економікою

Теоритичні основи ДРЕ були закладені англійським економістом Джоном Кейнсом. Його ідея полягала в тому, що ринкова система неспроможна забезпечити стабільність економічного росту та вирішити соціальні проблеми для цього необхідне державне регулювання на макроекономічному рівні.

Основне положення Кейнсіанської моделі регулювання є

1. сукупний попит – особливий обєкт регулювання з боку держави
2. перехід від стимулюючого до обмеженого регулювання.
3. зростання витрат держ.бюджету для активізації господарського життя.
4. податкова політика – це основний інструмент господарського життя
5. збільшуючи пропозхицію грошей держава сприяє зниження % ставок, а через них стимулює інвестиції виробництва та зайнтість
6. політика доходів
7. активна міжнародна координація міжнародної політики

Але на основі цих порад у 70-ті роки XX ст. не вдалося вирішити проблеми інфляції та зайнятості у 80-ті роки ДРЕ почало здіснювати з неоконсервативних позицій теоретитчний фундамент консерватизму утв. неокласичні та неоліберальні економічні. До їх числа відносять монетаризм, теорі пропозицій, теорія регулювання, теорія державного вибору.

Головні принципи неоконсерватизму.

1. ринковий механізм і вільне ціноутворення. – це основні елементи регулювагння мікроекономіки.

2. скорочене пряме державне втручання

3. створення умов, що сприяють конкуренції

1. Форми і методи регулювання економіки.

В усіх індустріальних розвинутих країнах державне регулювання господарства базується на використання бюджетно податкових та кредитно-грошових важелів, адміністративних інструментів і програмування економіки.

Регулюючу систему оподаткування держава переслідує дві цілі – збільшення стабільних податку надходжень і стимулює ділової активності. За допомогою важелів держвпливу на стан господарської конюктури податкові інструменти (скидки, пільги) активно використовувати для стимулювання науково технічного прогресу. Структурних зрушень в економічному піднесення економ.відсталих регіонів.

Податкові заходи мають такі ознаки і цілі

1 введення більш рівномірного оподаткування однакових за величину прибутків

2.зменшення податку

3. зниження рівня прогресивного оподаткування

4.збільшення непрямих податків при одночасно зниження прямих

5. ліквідація пільгів

Розділ 5.Світове господарство і міжнародні економічні відносини.

Тема 14.Світове господарство.Форми міжнародних економічних відносин.

1.Світове господарство : поняття, основні етапи розвитку.

2.Основні форми міжнародних економічних відносин.

3.Міжнародна торгівля та її економічні основи.

4.Міжнародні валютно – фінансові відносини.

Літературв Климко Г.Н. ОЕТ ст.503, 531-539.

Політична економія НМП ст.149-160.

1.Світове господарство : поняття, основні етапи розвитку.

Історично всесвітнє господарство сформувалось у кінці ХІХ ст., на початку ХХ. Найважливішою його рисою є взаємопов'язаність та взаємообумовленість процесу відтворення капіталу в межах єдиного світового господарства, єдність національних господарств.

Передумовами виникнення світового господарства є:

1) міжнародний поділ праці;

2) світовий ринок;

3) інтернаціоналізація господарського життя.

На міжнародний поділ праці суттєво впливають природно-кліматичні умови, географічне положення країн наявність ресурсів, кваліфікованої сили, особливості історичного розвитку, національні традиції. міжнародний поділ праці втілюється в міжнародній спеціалізації, кооперації.

Інтернаціоналізація виробництва - це розвиток міжнародних зв'язків. Вона здійснюється через обмін засобами виробництва, шляхом виробничого співробітництва, через зв'язок, енергетичне господарство, транспортну систему, інформаційний комплекс.

Міжнародна спеціалізація - це відокремлення процесів виробництва та його стадій в різних країнах.

Міжнародна кооперація - це відносини зв'язку між спеціалізованими учасниками виробництва з різних країн їх обміну з різними видами діяльності і продукції у світовому господарстві (табл. Климко ст 54). Важливу роль у інтернаціоналізації відіграє експорт капіталу.

Основні риси сучасного світового господарства:

1) його цілісність, що спирається на загальносвітовий характер сучасних продуктивних сил;

2) нерівномірність розвитку, що проявляється через нерівномірність втягування окремих країн у процес інтернаціоналізації, вдсутність чіткої спеціалізації;

3) зростання економічної взаємозалежності між національними господарствами сприяє вирівнюванню економічного розвитку окремих держав;

4) всесвітньому господарстві діють загальні економічні закони (зокрема закон вартості) внаслідок якого формується інтернаціональна вартість.

Ускладнення міжнародного економічного життя та розвиток його суперечностей зумовлюють необхідність регулювання світових господарських зв'язків. Основним суб'єктом регулювання їх є держава. Напрацьовується система міжнародного економічного регулювання на регіональному та глобальному рівнях. До першого належать такі структури регіональних економічних об'єднань як Європейський союз. Зона вільної торгівлі в Північній Америці. Другий рівень становлять численні економічні організації та установи.

2.Основні форми міжнародних економічних відносин.

Міжнародні економічні відносини - це сукупність міжнародних економічних зв'язків, що формуються під впливом розвитку продуктивних сил, економічного устрою, політичної орієнтації країн та ін.

Міжнародні економічні відносини втілюються в життя через три рівні:

макрорівень - це міждержавні економічні відносини;

меторівень - це економічні зв'язки між регіонами, містами окремих країн на міжгалузевому рівні;

мікрорівень - це зовнішньо-економічна діяльність підприємств, фірм.

У систему МЕВ входять міжнародна торгівля, вивезення та ввезення капіталу міжнародна міграція робочої сили, науково технічне виробництво, валютно-фінансов відносини. В сучасних умовах жодна з країн не взмозі існувати без зовнішньої торгівлі та зовнішніх ринків.

Досвід свідчить, що ті країни котрі пішли по шляху розширення міжнародних господарських зв'язків, досягли і найбільших успіхів у економічному розвитку.

Міжнародні економічні відносини мають два аспекти:

1) кількісну характеристику, яка відображається у показниках об'єктів зовнішньої торгівлі, іноземних інвестицій, курсів валют.

2) якісна характеристика, яка відбивається в соціально-економічній природі зовнішньо-економічних зв'язків як міжнародних виробничих відносин.

Міжнародні економічні відносини - це внутрішні виробничі відносини, винесені за національні межі. Сьогодні в світі налічують три різновиди їх:

1) між країнами з розвиненими ринковими відносинами.

2) між країнами, що розвиваються.

3) між країнами з перехідною економікою.

МЕВ поділяються на три групи:

1) традиційні - виникла в глибокій давнині, це міжнародна торгівля.

2) стратегічні - це виробничо-інвестиційні зв'язки у формі спеціалізації та кооперування безпосередньо виробництва.

3) перехідні до стратегічних - вивіз капіталу, міжнародна інвестиційна діяльність, міжнародна міграція робочої сили, науково-технічні зв'язки і міжнародні валютні відносини.

3.Міжнародна тогрівля та її економічні основи.

Міжнародна торгівля - це одна із сфер міжнародних товарно-грошових відносин як сукупність зовнішньої торгівлі усіх країн світу.

Зовнішня торгівля є засобом отримання потрібних товарів в обмін на реалізацію своїх. Країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва. На питання "чому країни торгують?" можна відповісти, що економічні ресурси розподілені між країнами світу нерівномірно, а також ефективне виробництво різноманітних товарів потребує різних технологій або комбінацій ресурсів.

Зовнішньо-економічний оборот будь-якої країни складається з експорту й імпорту.

Експорт (вивіз) - дана країна вивозить ту продукцію, витрати на виробництво якої нижчі за світові.

Імпорт (ввіз) - країна ввозить товари, котрі їй необхідні, але виготовляти їй їх не вигідно. Купити дешевше ніж затрачатися на виробництво.

Співвідношення вартості експорту та імпорту за певний проміжок часу знаходить своє відображення у торговому балансі, який буває активним - коли вартість експорту перевищує вартість імпорту і пасивним (коли вартість імпорту перевищує вартість експорту).

В міжнародній торвгівлі зростають темпи експорту послуг у порівнянні з експортом товарів, об'єми торгівлі продукцією машинобудування високий ступінь монополізації ринків окремих товарів.

4.Міжнародні валютно-фінансові відносини.

Міжнародні валютні відносини - це сукупність економічних відносин, що складаються при функціонуванні валюти в світовому господарстві та обслуговують взаємний обмін результатами діяльності національних господ.

Об'єктивною основою валютної системи є товарне виробництво народна торгівля, рух капіталів та послуг.

Носієм міжнародних валютно-грошових відносин є світовий грошовий товар, у ролі якого вперше з'явилося золото, а пізніше кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки, депозити).

Міжнародна ліквідність - це сукупність усіх платіжних інтрументів, які використовуються в міжнародних розрахунках. Це золото, вільно конвертовані запаси держави та міжнародні гроші.

Валютний курс - це ціна грошової одинієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни.

Валютні ринки - це особлива сфера економічних відносин, пов'язана із здійсненням операцій (купівля, продаж, обмін) з іноземною валютою та платіжними документами в іноземних валютах (чеки, векселі).

Серед міжнародних валютно-фінансових організацій, які забезпечують функціонування валютної системи основним є Міжнародний Валютний фонд (МВФ), а також світовий банк та Європейський інвестиційний банк.

Тема 15. Економічні аспекти глобальних проблем

1.Причини виникнення і сутність глобальних проблем.

2.Основні глобальні проблеми сучасності

3.Глобальні проблеми і шляхи їх розвязання людством.

4.Міжнародне співробітництво у розвязанні глобальних проблем.

Література Політична економія НМП. Ст.163-166

С.Мочерний ОЕЗ ст.326-341

Климко Г.Н. Оет ст. 553-556.

1. Причини виникнення та сутність глобальних проблем.

. Поняття "глобальні проблеми" походить від франц. і означає "всезагальний" (той, що охоплює всю земну кулю).

Кожна проблема породжена специфічними причинами, які зумовлені, з одного боку, специфікою розвитку продуктивних сил, географічного середовища, рівня прогресу техніки, природно-кліматичними умовами, тобто речовим змістом суспільного способу виробництва, а з іншого – специфічною суспільною формою, особливістю розвитку відносин власності.

Найбільш загальною причиною загосрення глобальних проблем, яка характеризує технологічний спосіб виробництва, є швидке зростання народонаселення в останні десятиріччя, або демографічеий вибух, який до того ж супроводжується нерівномірністю зростання населення в різних країнах та регіонах

До 2100 року населення планети сягне 12-13 млрд чол.

Щоб прогодувати, одягнути, забезпечити житлом постійно зростаючу кількість населення, необхідно весь час нарощувати виробництво промисловості і сільськогосподарської продукції. Внаслідок цього поступово вичерпуються природні ресурси, підвищується температура на Землі, забруднюється навколишнє середовище.

Важливою причиною загострення глобальних проблем є низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій.

Причиною загострення глобальних проблем є також швидка урбанізація населення, зростання гігантських мегаполісів, що супроводжується скороченням с-г угідь, лісів, бурхливою автомобілізацію

Важливою причиною загострення глобальних проблем є також варварське, непродумане ставлення людини до природи виявляється у хижацькому вирубуванні лісів, знищенні річок, забрудненні прісної води. Надмірне використання шкідливих мінеральних добрив. Щороку в світі знищується 15 млн гектарів землі. Отже сутність глобальної проблеми можна визначити як комплекс зв'язків і відносин між соціальними системами, суспільством і природою в загальному планетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів усіх країн. На одне посаджене дерево припадає 10 вирубаних, кожної секунди вирубуються ліси плошею в футбольне поле.

З початку ХХ ст споживання прісної води зросло у 7 раз. Внаслідок надмірної загазованості отруйними хімічними речовинами, у кістках сучасної людини вміст свинцю більший у 50 разів.

Однією з соціальних причин загострення глобальних проблем є непродумана регіональна політика держав, відсутність економічного севуренітету республік, національної васності на свої природні ресурси, засоби виробництва.

2.Основні глобальні проблеми сучасності

3.Глобальні проблеми і шляхи їх розвязання людством.

Основними шляхами розвязання екологічної, паливно-енергетичної та сировинної проблем є ;

- по-перше, швидкий розвиток і використання таких основних видів відновлювальної енергії, як сонячна та вітрова, океанічна та гідроенергія річок.

- по-друге, стуктурні зміни у використанні існуюих невідновлюваних видів енергії, а саме, зростання частки вугілля в енергобалансі і зменшення газу та нафти, оскільки запасів цих корисних копалин на планеті менше, а їхня цінність для хімічної промисловості набагато більша,

- по-третє, необхідно створювати екологічно чисту вугільну енергетику, яка б працювала без викидів шкідливих газів.

- по-четверте, всі країни повинні розробити конкретні заходи щодо дотримання екологічних стандартів, тобто стандартів чистоти повітря, водних басейнів, раціогального споживання енергії.

- по-пяте , слід вивчити запаси своїх ресупів з використанням досягнень НТР.

- по-шосте, країни, що розвиваються, повинні інтенсивно розвивати власне сировинне господарство, включаючи переробні галузі сировини. Для розвязання проблеми голоду у цих країнах треба розширювати обсяг посівних площ, запроваджувати передову агротехніку, високопродуктивне тваринництво, високоврожайні культури, ефективні добрива та засоби захисту рослин.

- по-сьоме, слід вести пошук ефективних важелів управління процесом зростання народонаселення з метою його стабілізації.

- по-восьме, необхідно припинити вирубування лісів, особливо тропічних, забезпечити раціональне лісокористування, коли кількість посаджених дерев значно перевищувала б кількість вирубаних.

- по-девяте, потрібно формувати в людей екологічний світогляд, що дало б змогу розглядати всі економічні, політичні, юридичні, соціаьні, ідеологічні, національні, кадрові питання як у межах окремих країн, так і на міжнаціональному рівні насамперед з погляду розвязання екологічної проблеми, впроваджувати на всіх рівнях принципи пріоритету екологічних проблем.

4.Міжнародне співробітництво у розвязанні глобальних проблем.

Подолання проблем зубожіння і відсталості для більшості країн, що розвиваються, неможливе без міжнародного сприяння. Воно здійснюється, перш за все, по лінії офіційної допомоги з боку розвинутих країн у формі надання фінансових ресурсів.

Другим джерелом для подолання відсталості можуть бути іноземні приватні інвестиції. Проте результативність цих фінансових потоків значною мірою залежить від розробки і реалізації в цих країнах ефективних національних страгедій розвитку, що спиралися б, насамперед, на внутрішні економічні ресурси.

Під патронатом ряду міжнародних організацій – ЮНЕСКО, Міжнародної морської організації, всесвітньої метеорологічної організації – здійснюється багато наукових програм з метою дослідження ресурсного потенціалу Світового океану, його впливу на поолу та клімат. Міжнародна організація з охорони та використання морського дна розробляє конкретні заходи, повязані зі спостереження за діяльністю окремих країн щодо охорони світового океану, за обсягами виробництва, попитом і цінами на сировину, що добувається

Питання позитивного вирішення глобальних проблем, повязаних із загальнолюдською діяльністю в иій чи іншій конкретній сфері, залежить, головим чином, від ресурсного забезпечення програм, що розробляються міжнародними організаціями. За масштабністю і комплексністю завдань, які передбачається вирішити, на перше місце висуваються, з одного боку, щодо джерел таких ресурсів, можливості їх одержання та використання, а з іншого,- організації екоогічно безпечного розширеного відтворення суспілього виробництва в усіх країнах світу.

Екологічно безпечне розширене відтворення світової економікиозначає, що нарощування обсягів виробництва супровожується прискореним розвитком технологій, які поступово поліпшуватиуть навколишнє середовище та якість життя людей на Землі.

Національні програми охорони природного навколишнього середовища будуть ефективними лише тоді, коли відповідатимуть міжнародним вимогам. Зараз організатором і кооординатором цієї діяльності виступає Організація Обєднаних Націй та її спеціалізовані організації

Читайте також:

1. Античний Рим: економічні причини розвитку і занепаду
2. Банкрутство підприємства: причини, наслідки, процедура.
3. Банкрутство підприємства: причини, оцінка ймовірності настання та наслідки
4. Безпосередньо збутові ризики та причини їх виникнення
5. Безробіття і зайнятість населення: причини, види та наслідки
6. Безробіття, його суть та причини. Закон Оукена.
7. Безробіття: суть, причини, форми та соціально-економічні наслідки
8. Бюджетний дефіцит як економічне явище та причини його виникнення
9. Бюджетний дефіцит, його суть, причини виникнення та джерела фінансування
10. Бюджетний дефіцит: причини виникнення та можливі джерела покриття
11. Види і причини інфляції
12. Види і причини сколіозу.

Переглядів: 663