Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Прибуток та його використання.

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції всіх форм інвестування. Він є джерелом оплати податків і з урахуванням значення прибутку вся діяльність підприємства спрямована на його зростання.

Суть прибутку як економічної категорії проявляється у його функціях. Прибуток виконує такі три функції:

- оцінка підсумків діяльності підприємства;

- розподіл чистого доходу в економіці;

- економічне стимулювання підприємства.

Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування. Загальний прибуток — це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим. Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву — чистий прибуток.

До факторів, які діють на утворення прибутку, належать:

- виручка від реалізації товарів та послуг;

- виручка від реалізації інших активів, враховуючи матеріальні запаси та нематеріальні активи;

- виручка від основних засобів;

- дохід від пайової участі в інших підприємствах;

- доходи за акціями, облігаціями та іншими цінними паперами.

Розглядаючи розподіл прибутку, слід виділити такі основні напрямки:

- бюджетні та позабюджетні фонди;

- банки для погашення позик і сплату відсотків;

- розрахунковий рахунок підприємства.

У кінцевому рахунку прибуток підприємства використовується на:

- нагромадження (виробничий і науковий розвиток);

- соціальні потреби;

- покриття збитків та інших потреб;

- капітальні фінансові вкладення;

- споживання (виплата відсотків, дивідендів, матеріальної допомоги).

11.4. Структура балансу підприємства.

Рух фінансових засобів підприємства і загальне співвідношення кожного виду фінансових витрат відображається в балансі підприємства. У балансі відображаються контрольовані підприємством активи, зобов'язання у вигляді заборгованості підприємства та власний капітал, що залишається після вирахування його зобов'язань. В підсумку Актив Балансу повинен дорівнювати сумі зобов'язань та власного капіталу, тобто Пасиву Балансу.

Баланс складається з групи статей, які є показниками, що відображають стан на відповідну дату окремих видів господарських засобів, коштів і джерел їх утворення. Статті Балансу мають грошовий вираз, що називається оцінкою статті.

Цим Положенням (стандартом) визначені зміст і форма Балансу та загальні вимоги до розкриття його статей.

За вищезазначеним стандартом Актив Балансу складається з трьох розділів:

І. Необоротні активи.

II. Оборотні активи.

III. Витрати майбутніх періодів.

Пасив Балансу складається з п'яти розділів:

І. Власний капітал.

II. Забезпечення наступних витрат і платежів.

III. Довгострокові зобов'язання.

IV. Поточні зобов'язання.

V. Доходи майбутніх періодів.

11.5. Рентабельність та її різновиди.

Рентабельність – це відносний показник прибутковості, що характеризує ефективність господарської та фінансової діяльності підприємства.

При проведенні фінансового аналізу використовують показники рентабельності, які розраховуються як відношення різноманітних показників прибутку і вкладеного капіталу, обсягу продажу, використованих ресурсів, здійснених витрат тощо.

Система показників рентабельності виокремлює показники, що оцінюють рентабельність інвестованих ресурсів та рентабельність продукції.

Рентабельність інвестованих ресурсів визначають за допомогою показників:

- загальний рівень рентабельності підприємства:

- де Пз – прибуток підприємства;

С – загальна виробнича собівартість.

- рентабельність виробничих фондів:

- рентабельність сукупних активів:

- рентабельність власного капіталу:

- де Пч – чистий прибуток підприємства;

ВК – сума власного капіталу.

Рентабельність продукції визначають за допомогою показників:

- рентабельність продукції:

- де Пз – прибуток підприємства;

Ст – повна собівартість товарної реалізованої продукції;

Q – обсяг реалізованої продукції.

- рентабельність певного виробу:

- де Ці – ціна і-го виробу;

Сі – собівартість і-го виробу.

Показники рентабельності визначаються в коефіцієнтах або у відсотках і показують частку прибутку в кожній грошовій одиниці витрат, або частку товарної продукції в її собівартості.

11.6. Фактори, що впливають на підвищення рівня рентабельності.

Зміна рентабельності окремих видів продукції відбувається під впливом різних факторів. До найбільш поширених можна віднести більш ефективне використання основних виробничих і оборотних засобів.

Важливе значення для підприємства має вивчення рентабельності реалізованої продукції через відношення валового прибутку до виручки від реалізації.

Рентабельність реалізованої продукції доцільно аналізувати, ураховуючи вплив таких факторів:

- зміна структури та асортименту продукції;

- зміна собівартості продукції;

- зміна відпускних цін на продукцію.

На рівень рентабельності виробництва впливають такі фактори:

- зміна частки прибутку на 1 грн. реалізованої продукції;

- зміна фондомісткості продукції;

- зміна оборотності оборотних коштів.

Вплив факторів на зміну рентабельності розраховується методом ланцюгових підстановок.

11.7. Оцінка та діагностика фінансового стану підприємства.

Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансово-економічного стану підприємства необхідна як для його керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів.

Для оцінки фінансово-економічного стану підприємства необхідна відповідна інформаційна база. Такою можуть бути використані звіт про фінансові результати діяльності і баланс. Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу мають важливе економічне значення та використовуються для оцінки й діагностики фінансового стану підприємства.

При проведенні фінансового аналізу слід проводити:

- оцінку майнового стану підприємства і динаміки його зміни (коефіцієнт зносу, оновлення і вибуття основних засобів);

- аналіз фінансових результатів діяльності підприємства (динаміка і структура фінансових результатів);

- аналіз ліквідності (коефіцієнт покриття, швидкої та абсолютної ліквідності);

- аналіз ділової активності (коефіцієнт оборотності активів та основних засобів, дебіторської та кредиторської заборгованості, оборотності матеріальних запасів;

- аналіз платоспроможності (коефіцієнт платоспроможності, фінансування, забезпеченості власними коштами, маневреності);

- аналіз рентабельності.

На основі узагальнення результатів аналізу фінансового стану підприємства робиться висновок, який містить загальну оцінку фінансового стану підприємства і динаміки його зміни і рекомендації щодо доцільності прийняття рішень про майбутню діяльність підприємства.

12. ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

12.1. Суть та показники якості.

12.2. Методи забезпечення та оцінки якості продукції.

12.3. Стандартизація продукції.

12.4. Державний нагляд за якістю продукції.

12.5. Внутрішньовиробничий технічний контроль якості.

12.1. Суть та показники якості.

Сучасна ринкова економіка пред’являє принципово нові вимоги щодо якості випускаємої продукції та послуг. Кожний виріб є носієм різних конкретних властивостей, що відображають його корисність і відповідають певним потребам людини. Корисність будь-яких печей відбиває їхню споживну вартість.

Споживна вартість того чи того товару має бути оціненою, тобто має бути визначеною його якість. Отже, споживна вартість і якість виробів безпосередньо пов'язані між собою. Проте це не тотожні поняття, оскільки та сама споживна вартість може бути корисною не в однаковій мірі. На відміну від споживної вартості якість продукції характеризує міру її придатності для споживання, тобто кількісний бік суспільної споживної вартості.

Якість як економічна категорія відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють міру її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення.

Рівень якості — це кількісна характеристика міри придатності того чи того виду продукції для задоволення конкретного попиту на неї як порівняти з відповідними базовими показниками за фіксованих умов споживання. Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного та оптимального її рівнів.

Абсолютний рівень якості того чи того виробу знаходять обчисленням вибраних для його вимірювання показників, не порівнюючи їх із відповідними показниками аналогічних виробів. Визначення абсолютного рівня якості є недостатнім, оскільки самі по собі абсолютні значення вимірників якості не відображають міри її відповідності сучасним вимогам. Тому одночасно визначають відносний рівень якості окремих видів продукції, що виробляється (проектується), порівнюючи її показники з абсолютними показниками якості найліпших вітчизняних та зарубіжних аналогів.

Найбільш складна за кількістю система показників застосовується для оцінки якості (технічного рівня) знарядь праці. Вона охоплює більшість груп одиничних показників і майже всі комплексні вимірники якості. Крім специфічних, властивих лише певному виду виробів показників, якість (технічний рівень) знарядь праці характеризується також низкою загальних показників. До них, у першу чергу, належать надійність, довговічність, ремонтопридатність, продуктивність, патентна чистота тощо.

Під надійністю розуміють властивість виробу виконувати свої функції зі збереженням експлуатаційних показників у встановлених межах протягом відповідного проміжку часу. Кількісно вона характеризується тривалістю безвідмовної роботи, тобто середнім часом роботи між двома несправностями.

Якість предметів праці оцінюють здебільшого за допомогою показників технологічності їхньої обробки й переробки. Більшість із них відображають фізико-механічні властивості та хімічний склад предметів праці. Показники для оцінки якості споживчих товарів диференціюють залежно від їхнього конкретного призначення. Зокрема якість продуктів харчування характеризують показники калорійності, консистенції, смаку, запаху, терміну зберігання тощо, а одягу та взуття — показники міцності, естетичності — колористика, силует тощо.

12.2. Методи забезпечення та оцінки якості продукції.

Для визначення рівня якості виробів, що виготовляються (освоюються) виробництвом, застосовують кілька методів: об'єктивний, органолептичний, диференційований, комплексний. Об'єктивним і органолептичним методами користуються для визначення абсолютного рівня якості, а диференційованим і комплексним — відносного рівня якості окремих видів продукції.

Диференційований метод оцінки рівня якості передбачає порівнювання одиничних показників виробів із відповідними показниками виробів-еталонів або базовими показниками стандартів (технічних умов). Оцінка рівня якості за цим методом полягає в обчисленні значень відносних показників, які порівнюються з еталонними (стандартними), що їх беруть за одиницю.

Комплексний метод полягає у визначенні узагальнюючого показника якості оцінюваного виробу. Одним з таких може бути Інтегральний показник, який обчислюється через порівнювання корисного ефекту від споживання (експлуатації) певного виробу і загальної величини витрат на його створення й використання. Іноді для комплексної оцінки якості застосовують середньозважену арифметичну величину з використанням за її обчислення коефіцієнтів вагомості всіх розрахункових показників.

Ефективність і способи її підвищення

Соціально-економічне значення підвищення якості й конкурентоспроможності продукції полягає в тім, що заходи такого спрямування сприяють формуванню ефективнішої системи господарювання за умови ринкових відносин. Соціально-економічна ефективність підвищення рівня якості та конкурентоспроможності продукції, що виробляється підприємствами, полягає передовсім у такому:

Сукупність найважливіших конкретних способів (чинників) підвищення якості та конкурентоспроможності всіх видів продукції:

Технічні:

Організаційні :

Економічні та соціальні:

Ринкові умови господарювання передбачають активне й широке використання організаційних чинників підвищення якості продукції на всіх підприємствах. До пріоритетних належать: запровадження сучасних форм і методів організації виробництва та управління ним, які уможливлюють ефективне застосування високоточної техніки і прогресивної (бездефектної) технології; удосконалення Методів технічного контролю та розвиток масового самоконтролю На всіх стадіях виготовлення продукції.

12.3. Стандартизація продукції.

Важливим елементом в системі управління якістю продукції є стандартизація. Під стандартизацією розуміють встановлення й застосування єдиних правил з метою впорядкування діяльності в певній галузі. Головне завдання стандартизації – створення системи нормативно-технічної документації, що визначає прогресивні вимоги до продукції, процесу її створення та використання.

Стосовно продукції стандартизація охоплює:

• установлення вимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;

• розвиток уніфікації та агрегатування продукції як важливої умови спеціалізації й автоматизації виробництва;

• визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції для забезпечення належної якості й запобігання невиправданій різноманітності видів і типорозмірів виробів однакового функціонального призначення;

• формування єдиної системи показників якості продукції, методі н її випробування та контролю; уніфікація вимірювань і позначень;

• створення єдиних систем класифікації та кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва.

Сертифікація продукції та систем якості

Коли підприємство веде активну зовнішньоекономічну діяльність, найважливішим елементом виробничого менеджменту взагалі та системи управління якістю зокрема стає сертифікація продукції. Кожний вид товарів, який те чи те підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, мусить бути сертифікованим, тобто мати документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9000. Набутий нашими підприємствами досвід зовнішньої комерційної діяльності показує, що так звана безсертифікатна продукція оцінюється на світовому ринку у 3— 4 рази дешевше, отже, фактично реалізується за безцінь.

12.4. Державний нагляд за якістю продукції.

До найважливіших методів забезпечення належної якості та конкурентоспроможності продукції належать державний нагляд за якістю і внутрішньовиробничий технічний контроль.

Державний нагляд проводиться за планами його органів (або в разі звернення громадян з відповідними претензіями) у формі періодичної (постійної) перевірки додержання вимог нормативних документів чи проведення вибіркового (суцільного) контролю стабільності якості сертифікованої продукції, правил випробування виробів. Об'єктами державного нагляду є:

1) продукція виробничо-технічного призначення, товари народного споживання та продукти харчування — щодо відповідності стандартам, нормам і правилам;

2) експортна продукція — щодо стандартів (норм і правил) або окремих вимог, обумовлених договором (контрактом);

3) імпортна продукція — щодо чинних в Україні стандартів (норм, правил) стосовно безпеки для життя, здоров'я, майна людей і навколишнього середовища;

4) атестовані виробництва — щодо відповідності встановленим вимогам до сертифікації продукції.

Важливо, що сплата штрафів у відповідних розмірах не звільняє підприємців від обов'язку відшкодування збитків споживачам продукції, котрі виникли внаслідок порушення стандартів (норм, правил) або внаслідок невиконання умов договору на поставку продукції.

12.5. Внутрішньовиробничий технічний контроль якості.

З-поміж існуючих і широковживаних методів забезпечення виробництва продукції високої якості чільне місце належить внутрішньовиробничому технічному контролю. На підприємствах функції безпосереднього контролю якості складових частин і готових для споживання виробів виконують відділи технічного контролю (ВТК).

Головне завдання технічного контролю — постійно забезпечувати необхідний рівень якості, зафіксований у нормативних документах, через безпосередню перевірку кожного виробу й цілеспрямований вплив на умови й чинники, що забезпечують таку якість.

Рівень витрат на контролювання якості та загальна ефективність такого контролю істотно залежать від добре обґрунтованого вибору тих або тих методів (видів) контролю. З відомих методів найбільш ефективними вважають: за впливом на перебіг технологічного процесу — активний; за засобами, що використовуються, — автоматизований; за організаційними формами — статистичний.

Активним є контроль якості безпосередньо в ході технологічного процесу виготовлення виробу та режимів його обробки за допомогою спеціальних контрольних технічних пристроїв, вмонтованих у технологічне устаткування (автоматичних індикаторів, вимірювальних головок, ізотопних, індукційних та інших приладів).

За автоматизованого контролю перевірка якості здійснюється через застосування автоматичних пристроїв (включаючи промислових роботів) без участі людини як під час технологічного процесу, так і після завершення обробки чи складання виробу.

Статистичний — це особливий метод вибіркового контролю, що ґрунтується на застосуванні теорії ймовірностей та математичної статистики. Він уможливлює не тільки фіксацію фактичного рівня якості масової продукції, а й активний вплив на перебіг технологічного процесу, тобто забезпечує його регулювання (управління ним). Основна його ідея полягає в тім, що в будь-якому сталому процесі, коли відсутні непередбачені збурення, фактичні показники якості окремих екземплярів продукції завжди матимуть лише незначні відхилення від середніх величин.

13. ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА

13.1. Економічна суть ефективності виробництва.

13.2. Види ефективності виробництва.

13.3. Критерії і система показників ефективності виробництва.

13.4. Методи визначення ефективності нової техніки.

13.5. Оцінка соціальної ефективності виробництва.

13.1. Економічна суть ефективності виробництва.

Ефективність виробництва — це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили за певний проміжок часу.

Теорія ефективності чітко розмежовує поняття ефекту й ефективності, розуміючи під першим результат заходу, а під другим – співвідношення ефекту і витрат, що його викликали.

Ефект - означає результат, наслідок певних причин, дій. Ефект може вимірюватися в матеріальному, соціальному, грошовому вираженнях. У тому випадку коли отримані результати отримують грошову оцінку, говорять про економічний ефект.

Економічна ефективність – це вид ефективності, що характеризує результативність діяльності економічних систем.

Під умовним поняттям «економічної ефективності» звичайно мають на увазі загальний результат (виручка, доход), а під поняттям «економічний ефект» – чистий результат (прибуток). Принциповий взаємозв'язок між зазначеними двома поняттями може бути виражений формулою

Е = Р – З,

де Е – величина умовного економічного ефекту;

Р – величина умовної економічної ефективності;

З – повні витрати на реалізацію заходу, який викликав ефект.

Залежно від рівня господарювання показники ефективності можуть розглядатися на:

В ролі показника економічного ефекту можуть використовуватися:

• на національному рівні:

- приріст національного доходу;

- збільшення надходження валютних коштів у країну;

- збільшення обсягу податкових надходжень у бюджет;

- зниження зовнішнього (внутрішнього) боргу;

- зниження економічного збитку від забруднення навколишнього середовища тощо;

• на територіальному рівні:

- збільшення обсягу надходжень у бюджет;

- збільшення відрахувань, спрямованих на вирішення соціальних проблем;

- зростання доходів населення тощо;

• на рівні підприємства:

- зростання прибутку;

- приріст заробітної плати працівників підприємства;

- економія заробітної плати внаслідок вивільнення працюючих;

- заощадження сировини, енергії і матеріалів тощо.

13.2. Види ефективності виробництва.

Для спрощення роботи з ефективністю на підприємствах цей показник визначають окремо для господарської діяльності, певних груп ресурсів та виробляємої продукції.

Ефективність господарської діяльності визначається відношенням результату (ефекту) до витрат, що забезпечили його отримання. Вона показує не сам результат, а те, якою ціною він був досягнутий. У загальному вигляді показник ефективності може бути виражений формулою

де е – показник економічної ефективності;

Е – величина економічного ефекту;

З – витрати ресурсів (коштів, засобів виробництва, предметів праці, трудових факторів, часу та ін.) на забезпечення зазначеного економічного ефекту.

Ефективність використання окремих видів ресурсів – характеризується співвідношенням обсягу виробництва або прибутку з відповідним обсягом застосованих ресурсів.

Ефективність виробництва продукції - характеризується використанням мінімальної кількості ресурсів у виробництві цього обсягу продукції (надання послуг).

Основні види ефективності зображені далі на рисунку.

13.3. Критерії і система показників ефективності виробництва.

Економічна ефективність характеризує якість економічного росту. Залежно від підходів до підвищення ефективності можна виділяють певні критерії, які дозволяють співставити ефективність і витратності різними способами. Так, до основних критеріїв можна віднести:

- мінімізацію витрат;

- адекватність обраних критеріїв порівняння варіантів;

- врахування середовища функціонування підприємства;

- відповідність заходів основним економічним, законодавчим, технологічним законам.

Якісна оцінка ефективності передбачає також визначення і класифікацію основних показників та чинників її зростання. Останні доцільно поділити на групи:

1) види витрат і ресурсів;

2) напрями розвитку та вдосконалення виробництва;

3) місце реалізації в системі управління виробництвом.

Показники ефективності поділяють на конкретні і узагальнюючі. Конкретніпоказники економічної ефективності характеризують окремі сторони економічного виробничого або комерційного процесу. Узагальнюючіпоказники економічної ефективності характеризують результативність діяльності всієї економічної системи в цілому.

Ефективність функціонування виробництва може бути оцінена по відношенню до витрат трудових, фінансових і матеріальних ресурсів. До важливих показників, що характеризують якість економічного росту можна віднести:

13.4. Методи визначення ефективності нової техніки.

До групи технічних нововведень, стосовно яких визначається й оцінюється економічна ефективність, належать створення, виробництво та використання нових або модернізація існуючих засобів праці, предметів праці і споживання, технологічних процесів.

Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період.

Залежно від кола вирішуваних завдань величину економічного ефекту можна і треба обчислювати в одній із двох форм — загальний ефект за умов використання нововведень і ефект, одержуваний окремо розробником, виробником і споживачем технічних новин або нововведень.

Для обох форми економічний ефект Ет визначаються як різниця між результатами (РТ) і витратами (ВТ) на їх досягнення за певний розрахунковий період Т, тобто

Ет = РТ – ВТ

Розрахункові показники нової техніки — показники діяльності об'єкта, що відображають результати реалізації заходів щодо нової техніки (приріст прибутку, зниження собівартості чи продукції робіт, послуг, ріст продуктивності праці й ін.).

Приріст прибутку від виробництва нової продукції dП2 обчислюється по формулі:

∆П2 = (Ц2-С2)*А2 - (Ц1-С1)*А2

де Ц2 і Ц1 — ціна відповідно одиниці нової продукції в планованому році й одиниці замінної продукції в році, що передує впровадженню нової техніки, г. о.;

С2 і С1 — собівартість відповідно одиниці нової продукції і замінної;

А2 — річний обсяг виробництва нової продукції, натуральні одиниці.

Зниження собівартості (приріст прибутку) від упровадження нової технології, механізації й автоматизації праці, використання нової продукції в споживача ?С2 можна визначити по формулі:

∆С2= ( С1-С2)*А2

де С1 і С2 — собівартість виробництва одиниці продукції в планованому році і році, що передує впровадженню нової техніки, карбованці.

Зменшення чисельності промислово-виробничого персоналу (умовне вивільнення працюючих) на ділянках, де впроваджується нова техніка, ∆Ч2 розраховується по формулі:

∆Ч2= ( Т1-Т2)*А2

чи

∆Ч2= (Ц1*А2)\В1 - (Ц2-А2)\В2

де Т1 і Т2 — трудомісткість одиниці продукції в натуральному чи вартісному вираженні відповідно до впровадження нової техніки і після;

В1 і В2 — продуктивність праці до впровадження нової техніки і після її впровадження;

Ц1 і Ц2 — ціна одиниці замінної і нової продукції.

Зниження матеріальних витрат у результаті впровадження нової техніки ∆М2 установлюють по формулі:

∆М2= (М1-М2)*А2

де М1 і М2 — матеріальні витрати на одиницю продукції в періоді, що передує впровадженню нової техніки, і в планованому.

Економію капітальних вкладень можна визначити по вираженню:

∆К = [К1 * B2/B1 - K2]* A2

де К1 і К2 — питомі капітальні вкладення відповідно в базову і нову техніку;

В1 і В2 — річні обсяги продукції (робіт, послуг), вироблені цими видами техніки;

А2 — річний обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) у варіанті нової техніки.

Строк окупності капітальних вкладень, планованих на впровадження нової техніки, Т і додаткових капітальних вкладень Тд, обчислюється відношенням

Т=К/∆П,

де К — загальні і додаткові капітальні вкладення в нову техніку;

∆П — прибуток від реалізації річного обсягу нової техніки на планований рік її виробництва.

13.5. Оцінка соціальної ефективності виробництва.

За сучасних умов розбудови соціальне орієнтованої економіки стає можливим і необхідним принципово новий підхід до визначення ефективності технічних нововведень. Його суть полягає у визнанні безумовної пріоритетності критеріїв соціальної ефективності й екологічної безпеки об'єктів технічних нововведень щодо критерію економічної ефективності.

Для підвищення загального рівня організації виробництва крім забезпечення економічних заходів з підвищення ефективності діяльності підприємства слід передбачати реалізацію організаційних передумов, які забезпечують соціальну мотивації творчої праці робітників, конструкторів, інженерів. Це стане запорукою не тільки підвищення продуктивності праці на підприємстві, але й досягнення відповідного високого рівня реалізуємих заходів.

При впровадженні нової техніки і технологій доцільно використовувати прогресивні форми наукової організації праці, удосконалювати існуючі підходи до нормування, прагнути підвищення загального рівня культури виробництва, укріплення порядку і дисципліни, стабільності трудового колективу.

Закономірним є подальший розвиток і удосконалення виробничої соціальної інфраструктури, що істотно впливає на рівень ефективності виробництва. В управлінні — це удосконалення форм і методів управління, планування, економічного стимулювання. В плануванні — збалансованість і реальність планів, оптимальна побудова системи планових показників, широке застосування важелів господарчого розрахунку і матеріального заохочення, матеріальної відповідальності і інших економічних стимулів.

14. КОНЦЕНТРАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА ТА РОЗМІРИ ПІДПРИЄМСТВА

14.1. Сутність концентрації виробництва.

14.2. Економічне значення концентрації виробництва.

14.3. Визначення оптимальних розмірів виробництва.

14.4. Показники рівня концентрації виробництва.

14.1. Сутність концентрації виробництва.

Рівень розвитку виробничих сил і виробничих відносин суспільства характеризується ступенем розвитку поділу праці. Розподіл праці знаходить своє відображення безпосередньо у виробничих процесах у вигляді диференціації і концентрації операцій з виготовлення продукції, а на рівні суспільного виробництва в цілому - в галузевій диференціації і концентрації виробництва.

По мірі диференціації засобів праці диференціюються і ті галузі виробництва, в яких ці засоби виготовляються.

Галузева диференціація виражається в зростанні кількості галузей виробництва, а концентрація - в зосередженні виробництва на великих підприємствах як в межах кожної галузі, так і в більш широких межах, включаючи виробничі процеси різних галузей.

Концентрація виробництва має чотири форми: укрупнення підприємства, спеціалізація, кооперування і комбінування.

Спеціалізація – це зосередження однорідного виробництва, яке за своїм типом є масовим чи крупносерійним.

Кооперування – це прямі виробничі зв’язки між підприємствами, які приймають участь в спільному виготовленні певної продукції.

Комбінування – це поєднання різних виробництв, які представляють собою послідовні етапи обробки сировини, комплексну переробку сировини чи використання відходів виробництва на одному підприємстві.

14.2. Економічне значення концентрації виробництва.

Концентрація знаходить своє відображення в створенні і розвитку великих виробництв і підприємств, в зосередженні більшої частини продукції кожної галузі на спеціалізованих підприємствах. Вона створює можливості для більш ефективного використання сучасної високопродуктивної техніки і підвищення росту продуктивності суспільної праці.

Слід відрізняти два взаємопов’язаних поняття: концентрація виробництва і централізація управління.

Найбільш точно рівень концентрації виробництва характеризується абсолютними показниками обсягу випуску виробленої продукції.

Концентрація промислового виробництва здійснюється в трьох основних формах:

- концентрація спеціалізованого виробництва;

- концентрація комбінованого виробництва;

- збільшення розмірів універсальних підприємств.

Перша форма забезпечує зосередження однорідного виробництва на великих підприємствах, що дозволяє застосовувати високопродуктивні спеціалізовані машини, автоматизовані і поточні лінії, сучасні методи організації виробництва.

Друга форма забезпечує послідовне виконання технологічних процесів, комплексну переробку сировини, використання відходів.

Третя форма поєднує у виробничому процесі різнорідні автономні і малопов’язані між собою виробництва.

Укрупнення розмірів підприємств здійснюється в промисловості збільшенням потужності машин і обладнання, а також розмірів споруд, збільшенням кількості однакових машин і обладнання, а також їх сполученням.

14.3. Визначення оптимальних розмірів виробництва.

В кожній галузі промисловості розмір підприємства повинен визначатися оптимальними розмірами виробництва, умовами транспортування сировини і готової продукції і рядом інших факторів, пов’язаних з розміщенням підприємства.

Під оптимальними розмірами виробництва в промисловості слід розуміти такі, які забезпечують виконання заключних договорів і зобов’язань з виробництва продукції (виконання робіт) в зазначені терміни з мінімальними приведеними витратами і максимально можливою ефективністю.

В кожній конкретній галузі є оптимальні розміри підприємств, об’єктивно обумовлені механізмом утворення економічного ефекту концентрації від сполучення оптимальних виробництв з умовами і факторами організації і розміщення виробництва. Для машинобудування для більш ефективного використання сучасної техніки доцільно створювати вузькоспеціалізовані виробництва з виготовлення окремих агрегатів, готових машин. Для легкої промисловості – створення певної кількості виробничих потоків. Для певної групи виробництв велике значення має транспортабельність продукції.

В сучасних умовах ефективно розвиваються малі та середні підприємства. Великі підприємства обирають шлях виживання за рахунок диверсифікації виробництва.

14.4. Показники рівня концентрації виробництва.

Основними показниками рівня концентрації в промисловості є розміри підприємства, які визначаються:

- річним випуском продукції;

- середньорічною чисельністю працюючих;

- середньорічною вартістю основних фондів;

- споживанням електроенергії за рік;

- питомою вагою великих підприємств в випуску продукції всією галуззю;

- середнім розміром підприємства галузі.

Для характеристики рівня концентрації підприємств доцільно враховувати їх галузеву належність та загальну чисельність працівників. Показники за галузевою належністю поділяють на:

- натуральні – для галузей, в яких виготовляється один вид продукції;

- питома вага окремих виробів - для галузей, в яких виготовляється декілька видів продукції;

- вартісні показники - для галузей, в яких виготовляється різні види продукції;

- натуральні або умовно-натуральні показники - для галузей, в яких виготовляється широка номенклатура продукції.

Показники чисельності промислово-виробничого персоналу безпосередньо характеризують розмір підприємства кількістю застосованої живої праці і опосередковано рівень механізації і автоматизації виробництва, вартість промислово-виробничих фондів.

Високий рівень концентрації не завжди відображає високу економічну ефективність виробництва. Між показниками концентрації виробництва і його економічними показниками відсутній прямий зв’язок. Якщо підприємство має тільки великі розміри, а його структура і масштаби виробництва не є оптимальними для даної галузі, то рівень концентрації не може слугувати показником ефективності виробництва.

При плануванні концентрації виробництва зазначається необхідність зосередити виготовлення однорідної за конструктивно-технологічними ознаками продукції чи виконання аналогічних робіт на підприємствах оптимальних розмірів.

При визначенні рівня концентрації в промисловості враховується вплив внутрішньовиробничих і зовнішніх факторів.

Внутрішньовиробничі фактори визначаються оптимальними розмірами виробництва продукції і підприємств з точки зору максимального використання виробничих ресурсів.

До внутрішніх факторів відноситься транспорт, розміри сировинної бази, наявність і можливість залучення робочої сили, водних ресурсів, і т. н.

15. СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ ТА КООПЕРУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА

15.1. Основні напрямки спеціалізації виробництва.

15.2. Уніфікація продукції.

15.3. Планування рівнів стандартизації та уніфікації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Причини циклу.	\|	Кооперування виробництва.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.038 сек.