Становлення економічної думки Стародавнього Сходу

Перші свідоцтва про економічну думку співпадають з появою перших держав, які виникають на Стародавньому Сході. Історичні умови визначили особливості економічної думки Сходу. Вона зароджується і формується разом з зародженням і розвитком держав. Тому в великій мірі являє собою сукупність поглядів на устрій держави, виконання нею економічних функцій. Головна мета – дати поради по розумному керівництву державою, яке б забезпечило внутрішній мир та зміцнення держави.

Економічна думка Стародавнього Сходу не була систематичною, а елементи її знаходять в документах держави, законах, юридичних актах. Тодішнє суспільство переживало процеси майнового розшарування внаслідок спекуляції землями, розвиток грошового обігу супроводжувався зростанням лихварства та поширенням боргового рабства. Все це викликало соціальні заворушення, повстання. Тому для економічної думки стародавніх часів характерне засудження лихварства, устремління до збагачення, які породжують нестабільність в державі. Для неї притаманне бажання зберегти панування натурального господарства та засудити з моральних, етичних позицій товарне.

Найдавнішою пам’яткою економічної думки є Староєгипетські „Повчання геракопольського царя своєму синові”(ХХІІ ст. до н. е.). в ньому викладено правила мудрого державного керування та господарювання. Інша пам’ятка Стародавнього Єгипту „Речення Іпусера”(ХVIII ст. до н. е.). в ній дається критична оцінка боргового рабства й лихварства. Проте найбільш відомим і видатним пам’ятником економічної думки Стародавнього Сходу є „Кодекс законів царя Хаммурапі”.Він являє собою збірник законів, прийнятих в ХVIII ст. до н. е. царем Вавілону Хаммурапі (1792 – 1750 рр. до н. е.).

Протягом VI – III ст. до н. е. розвивається економічна думка в Китаї. Найвидатнішою постаттю старокитайської економічної думки є Конфуцій (551 – 479 рр. до н. е.). Його вчення спрямоване на зміцнення держави та забезпечення її стабільності. Конфуцій розвиває теорію природного права. Відповідно до неї рабовласницький лад та поділ суспільства на стани створені Богом. Задля збереження „соціальної рівноваги” Конфуцій обґрунтовує необхідність державного захисту благополуччя родової знаті всіх „вищестоящих”. Державу Конфуцій порівнює з сім’єю, де правитель – „батько”, а підлеглі – „діти”. Обов’язок правителя піклуватися про благополуччя свого народу, забезпечувати рівномірний розподіл багатства, збалансовувати доходи і видатки завдяки власній поміркованості в витратах. Багатство володаря ґрунтується на багатстві народу. Джерелом багатства Конфуцій вважає працю. Конфуцій розрізняє „велику спільність” (колективну власність) та приватне володіння. Хоча він пов’язує протиріччя імперії з приватною власністю, все ж віддає їй перевагу. Головним же фактором порядку та достатку в суспільстві вважає „мистецтво правильно керувати народом”.

З критикою конфуціанства виступили моїсти- послідовникиМо Цзи. Моїсти заперечували „природність” станового поділу суспільства. Вони виступали за природну рівність людей, рівну участь усіх в фізичній праці та рівний розподіл багатства.

Важливим пам’ятником старокитайської економічної думки є колективний трактат „Гуань-Цзи”. Автори трактату вважають єдиним джерелом багатства і могутності держави працю. Прогресивно те, що багатством вони вважають поперед усього не золото, а матеріальні блага.

Однією з найдавніших пам’яток Індії є „Закони Ману” (ХІ ст. до н. е.). Аналогічно до законів Хаммурапі, вони також регламентували питання господарського життя. Пізніше економічні питання піднімаються також в трактатах брахманів. В цілому економічну думку Стародавньої Індії відносять до IV – III ст. до н. е. Найбільшого узагальнення вона набула в трактаті „Артхашастра”.Авторство його приписують Куатільї, раднику царя Чандрагупти І (кінець IV ст. до н. е.). Назва трактату відображає основні проблеми, яким він присвячений. „Артха” означає користь, вигода, прибуток, а „шастра”– наука, вчення. Трактат дає поради по правильному управлінні державою. Володар повинен сприяти суспільному благу, збільшувати доходи держави й зменшувати витрати. На думку Куатільї, багатство держави складається з результатів праці його населення, тому й повинно витрачатись на суспільні нужди: будівництво доріг, іригаційних споруд й т. п. З метою боротьби з спекуляцією пропонується обмежити прибутки торговців. Для місцевих товарів торговий прибуток повинен становити 5%, а для іноземних – 10%. В „Артхашастрі” поставлено проблему „вартості речей”. Величина вартості визначається кількістю „днів роботи”. Ринкова ціна може перевищувати дійсну вартість. Це є несправедливим, оскільки винагорода повинна бути відповідною результатам праці. Рабство визнається природним порядком, який повинен сприяти накопиченню багатства та суспільній користі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Провідні центри первинних цивілізацій, риси їх економічного розвитку.	\|	Господарство первісних племен на території України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.115 сек.