Важливою складовою економічної політики 60-х рр. була реалізація програми “нових рубежів” президента Дж. Кенеді.

США

Особливості та закономірності розвитку країн світу – США, Великобританія, Японія, Франція, Німеччина.

Економічні кризи (1969–1970 рр., 1971–1973 рр., 1974–1975 рр., 1980–1982 рр. та ін.) наочно засвідчили про циклічний характер розвитку капіталістичної економіки. Однією із найважливіших особливостей цих криз стала синхронізація циклічних коливань в основних індустріальних країнах. Пошук шляхів стабілізації зумовив утвердження так званих змішаних економічних систем.

9. Перед світовою спільнотою постали певні екологічні та демографічні проблеми, вирішення яких залежить від розвитку світового та національних господарств (масове знищення флори і фауни, забруднення екологічного середовища, збільшення кількості озонових дир та глобальне потепління). У світі голодує кожен восьмий мешканець (близько 750 млн осіб), без цивілізованих умов проживає майже 2 млрд осіб.

Характерними особливостями останнього 25 річчя ХХ ст. були:

– серед правлячих сил країн проявляється тверезий оптимальний підхід до економічного розвитку і кризових явищ; склалися нові форми співробітництва: “Спільний ринок” (Англія, Італія, Канада, США, Франція, ФРН, Японія) та “ОПЕК” (організація країн-експортерів нафти);

– економічні конфлікти розв’язуються шляхом взаємних уступок і компромісів;

– активне економічне суперництво з “Великою 7-ю” здійснюють “малі світи” (Південна Корея, Таїланд, Сінгапур та інші);

– змінився характер зовнішньої торгівлі, яка в основному здійснюється на паритетних умовах;

– удосконалюється кредитно-фінансова система, зросла кількість інвестиційних компаній, пенсійних фондів, позичково-ощадних асоціацій;

– упроваджується “рейганоміка” – зменшення податків на приватну підприємницьку діяльність при одночасному регулюванні державних витрат;

– скорочується кількість працюючих у сільському господарстві при одночасному збільшенні сільськогосподарського виробництва за рахунок високої механізації, енергопостачання, гідропоніки, генної інженерії, комп’ютерізації;

– закінчення ”холодної війни” сприяє активній “конверсії”, частина коштів спрямовується на різні соціальні проекти.

Як уже зазначалося, в умовах Другої світової війни найефективнішою виявилася американська економічна система. Добре відлагоджений виробничий механізм забезпечив величезні можливості для збуту продукції. 60 % світового промислового виробництва у перше повоєнне десятиліття забезпечували США (50 % видобутку вугілля, 64 % – нафти, 53 % виробництва сталі, 17 % – зерна, 63 % – кукурудзи). Військові підряди оцінювалися в 175 млрд дол. Національний дохід країни подвоївся, а сума чистого доходу становила 70 млрд дол. На США припадало 1/3 світового експорту та 2/3 золотих запасів.

У перші повоєнні роки урядова політика спрямовувалася на активне здійснення конверсії та зменшення податків (на 6 млрд дол.). Це стало можливим за рахунок 129 млрд дол. ліквідних накопичень. У 1946 р. було прийнято закон про зайнятість. Створюється Рада економічних консультацій.

Характерною ознакою економічного розвитку США у повоєнний період стала реалізація тих чи інших економічних програм, які розроблялися президентськими адміністраціями.

Так, у 40–50 рр. реалізовувалися дві економічні програми – “Справедливий курс Трумена“ та програма Д. Ейзенхауера.

“Справедливий курс Трумена“ передбачав ряд заходів щодо подолання економічного спаду, що розпочався з 1949 року, та розширення платоспроможного попиту. Відбулося підвищення заробітної плати (75 центів за годину робочого часу). Розпочато активне будівництво дешевого житла (передбачалося побудувати 800 тис. кв. м житла). Державні інвестиції спрямовуються на фінансування розвитку освіти в містах, підтримку фермерських господарств, впровадження системи медичного страхування.

Значний вплив на економічний розвиток країни мала війна з Кореєю (1950–1953 рр.). Фінансові вклади в промислове виробництво зросли на 30 млрд дол., в ядерну енергетику – на 5 млрд дол. Обсяги випуску промислової продукції зросли на 37 %, а виробництво військової техніки – у середньому в 5 разів.

Політика Д. Ейзенхауера характеризувалася лібералізацією економіки. Були серйозно зменшені кредитні ставки (з 3 до 1,75 %). Продовжувалося житлове будівництво (планувалося ввести 45 тис. квартир). Реалізовувалася програма будівництва нових шосейних доріг (близько 7,5 тис. км) тощо.

60 роки ознаменовані у світовому господарстві активними урбанізаційними процесами і розвитком науково-технічного прогресу. Швидкий хід відбудови господарства, інтеграція Європи зумовили різке зростання ВНП (у цілому 3,2 %) та його ролі у світовому господарстві (приріст ВНП у Франції становив 4,9 %, Німеччині – 8,6 %, Японії – 8,2 %). Перед США постала суттєва проблема модернізації економіки, для цього виділялося державою 73 млрд дол. Здійснювалася механізація та автоматизація виробництва на основі технологічно нових принципів. У 1960 р. уже застосовувалося 4 267 електронно-обчислювальних машин. Зростає концентрація та інтенсифікація виробництва (3 300 об’єднань підприємств та кількість фермерських господарств зменшилася з 5,3 до 3,7 млн). Збільшується використання робочої сили у сфері обслуговування.

До основних її складових потрібно віднести:

– стабілізацію цін;

– стимулювання темпів економічного зростання та підтримку ринкової рівноваги;

– регулювання бюджетно-кредитної сфери;

– збільшення заробітної плати (з 1 до 1,75 дол. за годину);

– утримання безробіття на рівні 4 %;

– заплановане зростання ВНП не менше 5 % на рік.

У 1962–1964 рр. у США відбулася чергова циклічна криза. Спочатку було згорнуто ряд соціальних програм, але з 1964 року уряд країни здійснював заходи, спрямовані на боротьбу з бідністю (20 % населення – 36,4 млн осіб), страхування престарілих громадян, надання допомоги місцевим громадам та пільг медичного обслуговування, організацію професійної підготовки.

Великі фінансові ресурси спрямовувалися на потреби військово-промислового комплексу у зв’язку з початком війни у В’єтнамі.

Структурні диспропорції призвели до нової циклічної кризи, що розпочалася 1969 року.

Після приходу до влади президента Р. Ніксона, влітку 1971 р., починається реалізація чотириступеневої “нової економічної програми“:

1) серпень–листопад 1971 р. – припинено всі операції з золотом; на 90 днів заморожуються ціни та заробітна плата; вводиться 10 % податок на імпорт;

2) листопад 1971 р. – січень 1973 р. – проведено девальвацію долара та встановлено державний контроль над цінами та заробітною платою;

3) січень–червень 1973 р. – знято державний контроль над цінами та заробітною платою; зменшуються асигнування на соціальні програми; заплановано підтримку темпів інфляції в межах 2,5 % (реально вона становила 8,2 %);

4) червень 1973 р. – 30 квітня 1974 р. – здійснення заходів щодо подолання циклічної енергетичної кризи 1974 – 1975 рр.

Щорічне зростання інфляційних процесів привело до часткової заміни кейнсіанської концепції консервативним варіантом державного регулювання економіки. В історію нова концепція ввійшла під назвою “Рейганоміка“ (президент Р. Рейган). Це була найбільш успішна повоєнна економічна програма, що призвела до семирічного підйому господарства (з 1981 до 1988 рр.).

В основі “Рейганоміки“ лежала лібералізація економічних процесів:

– на 25 % зменшилися корпоративні та особисті податки з громадян;

– зменшувалися бюджетні витрати та згорталися соціальні програми;

– відбувалося дерегулювання підприємництва;

– держава здійснювала жорстку кредитно-грошову політику, спрямовану проти інфляції;

– було чітко розмежовано функції центральної та місцевої влади в ході реалізації концепції нового федералізму.

Заходи уряду сприяли структурній перебудові економіки та обновленню основного капіталу. Позначилося стійке зростання платоспроможного попиту. Відбулася стабілізація кредитно-грошової системи за рахунок низького рівня долара порівняно з іншими валютами.

З жовтня 1990 до березня 1991 рр. розпочався десятимісячний економічний спад, промислове виробництво скоротилося на 2 %. Криза в автомобільній промисловості призвела до різкого падіння обсягів виробництва в металургійній промисловості (9,7 %). Зменшилися обсяги виробництва будівельних матеріалів, деревообробки, металоконструкцій, побутової техніки, меблів та ін. Дефіцит бюджету зріс до 290 млрд дол., державний борг – 4 млрд дол. У зв’язку з цим головним завданням демократичної адміністрації Б. Клінтона було оздоровлення економіки через стимулювання інвестиційного попиту.

План стабілізації економіки, розроблений президентською адміністрацією, складався з трьох основних програм:

1) короткострокова - було виділено 30 млрд дол. для збільшення кількості робочих місць через розвиток системи освіти, професійної підготовки та перепідготовки, системи суспільних робіт;

2) довгострокова - чотирирічна інвестиційна програма (1993–1997 рр.) передбачала пільги для приватних інвесторів, цільові капіталовкладення у найважливіші галузі економіки. На її реалізацію виділялося 140 млрд дол.;

3) програма скорочення бюджетного дефіциту - передбачала зменшення дефіциту державного бюджету в 1997 році до 140 млрд дол.

Таким чином, розвиток економіки США в повоєнний період залежав від потенційних можливостей адаптуватися до існування нових світогосподарських умов та вибору засобів економічної політики.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості та закономірності розвитку країн світу в 40–90 рр.	\|	Великобританія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.