• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Особливості та закономірності розвитку країн світу в 40–90 рр.

США

Франція

Англія

Японія

7 грудня 1941 р. Японія розв’язала війну проти США (напад на базу Перл-Харбор на Гавайских островах). Промислова та військова підготовленість призвели до захоплення: Індокитаю, Індонезії, Таїланду, Бірми, Філіппінів, Нової Гвінеї. У ході війни Японія перетворилася в індустріально-аграрну країну. Частка військової промисловості у 1943 р. становила 72 %, тоді як легкої промисловості зменшилася у 25 разів. Витрати на військові потреби перевищили доходи у 4 рази. Японські дзайбацу впродовж 1937–1944 рр. збільшили власні прибутки з 2,1 до 7,1 млрд ієн, або в 3,4 раза. Здійснювалися спеціальні заходи щодо мобілізації економіки на потреби війни на окупованих територіях. Незважаючи на це, витримати довготривалу війну економіка Японії не змогла. 2 вересня 1945 р. Японія підписала акт про беззастережну капітуляцію. Японський мілітаризм було повалено.

Під час Другої світової війни Британська імперія зазнала матеріальних втрат. Особливо руйнівними були бомбардування Лондона, Ковентрі, Бірмінгема. Військова морська блокада, яку здійснювала Німеччина, розладнала зв’язки з колоніями. Англія втратила Бірму, Сінгапур та Малайзію.

Промислове виробництво зменшилось у 5 разів. Витрати на війну збільшилися у 25 разів. Відбулося закріплення позицій США в арабському світі.

Зовнішній борг країни зростав. У 1939 р. він становив 7,3 млрд ф. с., а в 1945 р. – 22,8 млрд ф. с.

Дефіцит бюджету погашався випуском паперових грошей: у 1939 р. – 555 млн ф. с.; 1945 р. – 328 млн ф. с.

Вартість життя і податки в роки війни збільшилися на 72 %.

Володіючи значними матеріальними та людськими ресурсами, британська економічна система не змогла мобілізувати достатню їх кількість для гідного протистояння Німеччині.

Політика “умиротворення агресора“, у якій брала участь і Франція, зазнала краху. У червні 1940 року Франція була окупована Німеччиною.

Збитки із-за окупації оцінювалися в 1 440 млрд фр. Людські жертви становили 1,1 млн осіб, ще 700 тис. було вивезено до Німеччини на примусові роботи.

Обсяги промислового виробництва знизилися на 70 % (зруйновано 195,5 тис. підприємств; із 101 доменної печі діяло тільки 7; 100 тис. підприємств збанкрутували), сільського господарства – у 2 рази (253 тис. селянських господарств зруйновано), 3/4 населення країни голодували.

Франція повністю втратила військовий і торговельний флоти, а також і колонії в Індокитаї, Сірії та Лівані.

В умовах Другої світової війни найефективнішою виявилася американська економічна система, заснована на демократії, ринковій економіці, середньому прошарку й обмеженому, (але раціональному) державному регулюванні. Вона дозволила достатньо оперативно мобілізувати майже 20 % ресурсів для ведення війни, чого виявилося достатньо для беззастережної перемоги.

Країна збагатилася за рахунок ленд-лізу (оренда чи позика), поставок озброєння, сировини, продовольства на суму близько 45 млрд дол.

Американський капітал проникає в економіку Англії. За 50 есмінців Англія віддала в оренду США на 90 років частину військово-морських баз в Атлантиці.

Відбувається оновлення промислового потенціалу. На будів­ництво промислових підприємств у США витратили 25 млрд дол. Зростає грошовий обіг на 222,5 % (у 1940 р. – 8,7 млрд дол., 1945 р. – 26,5 млрд дол.).

Військові дії, а отже, руйнування та втрати, не торкнулися території США. За роки війни національний дохід США подвоївся, більш ніж у двічі виросло промислове виробництво. У країні було створено відлагоджений виробничий механізм, що спирався на об’ємний внутрішній ринок та міжнародні ринки. Поставки сировини, продовольства та військового обладнання союзникам, які фінансувалися державою, стимулювали оновлення основного капіталу. Сума військових підрядів становила 175 млрд дол., а чистий прибуток американських монополій – 70 млрд дол. Посилився процес концентрації виробництва – кількість великих підприємств з числом робітників більше 10 тис. збільшилася в 7 разів, які до кінця Другої світової війни США давали 60 % промислової продукції капіталістичних країн світу. На їхню частку припадало 50 % світового видобутку вугілля, 64 % – нафти, 53 % – виплавки сталі, 17 % виробництва зерна, 63 % – кукурудзи. США сконцентрували 2/3 золотого запасу та 1/3 експорту капіталістичного світу.

Розвиток світового господарства у 40 – 80 рр. характеризується такими основними загальними тенденціями.

1. Відбудова європейського та японського господарства в повоєнний період відбувалася на основі двох планів – Дж. Мар­шалла та “Зворотного курсу“ Доджа – Макартура.

План післявоєнного економічного впорядкування Європи був виголошений у червні 1947 року в Гарвардському університеті державним секретарем США Дж. Маршаллом. Метою плану був розвиток економіки на “принципах індивідуальної свободи, вільних інститутів і справжньої незалежності“. Європа розглядалася як єдиний економічний простір, на що вказував міжнародно-правовий договір між країнами (Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Данія, Нідерланди, Норвегія, Ірландія, Іспанія, Швеція, Люксембург, Австрія, Швейцарія, Португалія, Греція, Туреччина та ФРН). У США для організації допомоги була створена Адміністрація економічного співробітництва, місія якої діяла в кожній країні. План діяв з 1948 по 1951 рр. і передбачав:

– надання фінансової допомоги західним країнам за умови укладення двосторонніх угод (майже 13 млрд дол. було використано європейськими країнами на закупівлю товарів та технології в США);

– збільшення інвестицій США в Європу та створення спеціальних фінансових фондів (за роки дії плану через спецфонди пройшло майже 17 млрд дол.);

– зменшення митних тарифів та ліквідацію митних бар’єрів;

– спільне здійснення єдиної торговельної політики;

– вільне пересування робочої сили у країнах-учасниках реалізації плану.

Американський експорт за цей період збільшився на 60 %, європейський – на 50 %. Виробництво найважливіших видів промислової продукції зросло в Європі на 60–200 %. У 1951 році європейський ВВП на 15 % перевищив довоєнний рівень.

План Дж. Доджа (американський банкір та підприємець) і Дугласа Макартура (генерал, керівник окупаційних військ в Японії) передбачав:

– повернення японського суспільства до буржуазних ліберальних цінностей;

– запуск ринкового механізму вільної конкуренції;

– розпуск “дзайбацу“ – феодально-мілітаристичних корпорацій (Міцуї, Міцубісі, Суматимо, Якута та ін.);

– демонополізацію економіки;

– розвиток вільної торгівлі;

– завершення земельної реформи (1946–1948 рр.);

– проведення податкової реформи (податки збільшилися на 65 %);

– введення ліберального трудового законодавства;

– створення неформальних штурмових мозкових груп для вирішення технічних виробничих завдань;

– прийняття нової Конституції (3 травня 1947 року).

Довоєнний рівень розвитку господарства був досягнутий у 1954 році, а середній рівень західноєвропейських країн – у середині 70-х років. Упродовж 15 років економіка Японії зростала в середньому на 11 % у рік, що було найвищим темпом зростання у світовій історії.

2. Відбудова та стабілізація світового фінансового господарства здійснювалася за допомогою так званої Бреттон–Вудської системи, яка почала формуватися ще у 1944 р. (міжнародна фінансова конференція, у роботі якої брали участь 45 дійсних й асоційованих членів ООН, а також міністри фінансів 16 країн) з укладення перших валютних угод. Угоди передбачали міжнародну корекцію фіксованих курсів національних валют (1 дол. дорівнював 1 г золота). У 1971 р. було впроваджено систему керованих змінних курсів національних валют (до 2,5 %). Систему зміц­нювали дві міжнародні інституції – МВФ та М(Вс.)БРР.

Міжнародний валютний фонд було створено в американському м. Бреттон–Вудс у 1944 році, з 1947 р. відкрито штабквартири у Вашингтоні та Парижі, до його складу входить п’ять департаментів, що здійснюють діяльність у – Європі, Азії, Африці, Західній півкулі та на Середньому Сході. У МВФ співпрацюють 170 країн сві­ту. Статутний капітал цієї фінансової установи становить 15 млрд дол.

Основними напрямами діяльності МВФ є:

– розвиток міжнародної торгівлі;

– надання фінансової допомоги;

– валютне співробітництво (встановлення та регулювання валютних курсів).

Міжнародний (Всесвітній) банк реконструкції та розвитку здійснює свою діяльність з 1945 року (штабквартира – у Вашингтоні). Це фінансова інвестиційна інституція, керівництво якою здійснюється радою керуючих, директоратом та президентом. Щороку відбуваються сесії ради. Об’єднує 155 країн-членів банку. Основними напрямами діяльності М(Вс.)БРР є:

– надання фінансової допомоги на компенсаційній основі;

– здійснення міжнародних інвестиційних проектів у галузях енергетики, транспорту та зв’язку.

3. Із закінченням Другої світової війни у Європі, як і в усьому світі, розпочинаються активні інтеграційні процеси.

У липні 1947 року в Парижі було створено Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), завданням якої було вироблення спільної програми відбудови Європи. 1948 року було укладено Генеральну угоду по тарифах та торгівлі (ГААТ, з березня 1994 р. – СОТ).

У своєму розвитку інтеграційні процеси можуть проходити такі етапи, як:

– зона вільної торгівлі;

– митна спілка;

– спільний ринок;

– економічна спілка;

– повна інтеграція, що передбачає здійснення єдиної економічної політики.

У 1957 році утворилося Європейське Співтовариство (ЄС). Інтеграція спрямовувалася на інтернаціоналізацію зовнішньоекономічної діяльності та внутрішньоекономічних структур країн-членів ЄС.

1958 року створюється Європарламент, керівними органами якого стали Комісія та Рада міністрів.

Провідні країни світу поступово формують так звані клуби, зокрема – G – 7 “Велика сімка“, до якої увійшли США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада.

У 1960 р. утворилася Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК), до якої увійшли – Алжир, Еквадор, Габон, Венесуела, Індонезія, Ірак, Іран, Кувейт, Саудівська Аравія, Катар, ОАЕ. ОПЕК намагається протистояти владі гігантських нафтових монополій та збільшити свої доходи.

Значної ефективності економічного співробітництва досягла створена у 1967 р. Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) – Індонезія, Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Сінгапур та ін. Взаємне забезпечення товарами, сировиною, будівництво спільних підприємств, безмитна торгівля у межах асоціації стали важливим фактором для піднесення рівня виробництва та перетворення цього регіону в один із центрів світової економіки.

У 1991 р. створений Спільний ринок країн Півдня Америки (МЕРКОСУР) – Аргентина, Бразилія, Уругвай, Парагвай, із загальним населенням 200 мільйонів осіб, територією 11 млн кв. км і ВВП у 460 млрд дол.

З 1 січня 1999 р. 11 країн ЄС перейшли до використання єдиної валюти – євро (крім Великобританії, Бельгії, Швеції та Греції).

4. У 50–60 роках відбувається поступове нівелювання (вирівнювання) світового господарства у зв’язку із прискоренням темпів економічного розвитку країн Західної Європи та необхідністю здійснення технічної модернізації США власної економіки. Завершується формування трьох основних економічних центрів (трилітаризм) – США, Західна Європа та Японія. Продукція країн щодо США становила:

– 1955 р. : ФРН – 38 %, Японія – 15 %, Франція – 42 %;

– 1980 р. : ФРН = США, Японія – 66 %, Франція – 98 %.

5. Зазнає краху світова колоніальна система, відбувається перерозподіл світових ринків збуту товарів. Японія утверджується у Південно-Східній Азії та Австралії, Великобританія – у країнах британської співдружності, США – у Латинській Америці, ЄС – у Африці та на Балканах.

6. Технологічна революція 70-х років зумовила кінець індус­тріалізму. Відбувається прогресуюче витіснення фізичної праці у промисловості та сільському господарстві. У провідних країнах світу у цих галузях залишилося працювати не більше 10 % зайнятих у національному господарстві.

Розвинені країни Заходу перейшли до якісно нового стану економічного розвитку. Був здійснений різкий поворот в інвестиційній сфері на користь масового споживання і соціальної інфраструктури. Економіка стає соціально орієнтованою.

7. Поглиблюється інтернаціоналізація та глобалізація господарського життя. Зростає залежність країн від світової торгівлі та діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК). У 2000 р. у світі нараховувалося 63 тис. ТНК із річним обсягом продаж більше 100 млн дол. Зближується структура зовнішньоекономіч­них зв’язків та зростає орієнтація на певний технічний рівень (конкурентоспроможність). Зменшується експорт США із 13,5 % у 1975 р. до 11,6 % у 1987 р. Збільшується експорт Західної Європи з 46,2 % у 1975 р. до 50,9 % у 1987 р. Зростає експорт Японії з 7 % у 1975 р. до 10,7 % у 1987 р.

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. I. Соціалістична течія в українському визвольному русі
3. I. Україна з найдавніших часів до початку XX ст.
4. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
5. III. Українські ліберальні партії.
6. III.Цілі розвитку особистості
7. III.Цілі розвитку особистості
8. III.Цілі розвитку особистості
9. IV. Закономірності структурно-функціональної організації спинного мозку
10. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
11. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
12. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури

Переглядів: 1063