Земельна ділянка як об’єкт управління

Об’єктом управління земельними ресурсами є земельна ділянка.

Земельна ділянка в загальному вигляді - це частина земної поверхні, на якій чітко встановлені межі і на яку поширюється право власності або право користування нею.

Суб’єктам управління земельними ресурсами важливо знати, що розмір земельних ділянок виражається фізичною і геодезичною площами.

Фізична площа земельної ділянки - це площа земної поверхні в межах ділянки з урахуванням нерівностей фізичної поверхні землі.

Геодезична площа земельної ділянки - це площа проекції межі ділянки на площину проекції, в якій встановлена геодезична система координат.

Певна річ, геодезична площа визначається за координатами кутів повороту меж.

У правовстановлюючих документах повинна вказуватись геодезична площа земельної ділянки, яка завжди є меншою від фізичної площі.

Земельні ділянки можуть бути подільними та неподільними.

Подільними є такі земельні ділянки, які без порушення їх сутності можуть бути поділені на реальні земельні частки, кожна з яких після поділу утворює нову земельну ділянку, здатну забезпечити на ній господарську діяльність, не порушуючи законних прав суміжних власників чи користувачів землі.

Неподільними земельними ділянками є такі, що складаються з ідеальних земельних часток і не можуть бути поділені на місцевості без шкоди для їх раціонального використання.

Прикладом ідеальної земельної частки може бути частина земельної ділянки прибудинкової території житлового будинку, яка не може бути встановлена на місцевості за умов її місцерозташування, природних і планувальних особливостей, фізичних параметрів. До складу ідеальної земельної ділянки, як правило, включають функціонально-планувальні елементи житлової території, які не прилягають безпосередньо до житлового будинку і можуть бути призначені для обслуговування вказаного будинку або інших будинків кварталу.

Для підвищення ефективності управління земельними ресурсами може виникнути потреба в укрупненні земельних ділянок. Але при будь-якому перерозподілі земель не повинні зачіпатись інтереси суб’єктів господарювання на землі. При цьому для кожної земельної ділянки слід вказати її функціональне призначення, власне, на основі якого визначається її нормативний розмір.

У процесі господарської діяльності людей на землі створюються умови обтяженняземельної ділянки правами третіх осіб та обмеження прав власника земельної ділянки, встановлюються межі поширення цих обтяжень та обмежень на ділянку в цілому або на її частину.

Межі поширення дії прав третіх осіб відображаються у вигляді об’єктів сервітуту, до яких відносяться:

• шляхи, проїзди й тротуари, на які поширюються права проходу або проїзду транспортними засобами через земельну ділянку;

• технічні коридори інженерних споруд, на які поширюється право прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв’язку, газопроводу, водопостачання, каналізації та інших інженерних комунікацій через земельну ділянку;

• технічні зони, на які поширюється право доступу для обслуговування об’єктів інфраструктури;

• водостоки та зливостоки, на які поширюється право відведення води через земельну ділянку;

• площа під водою, яка використовується третіми особами для спорудження своїх об’єктів.

Обмеження прав власника земельної ділянки щодо її використання і забудови відбувається у разі встановлення зон з особливим рекреаційним використанням земель, до яких відносяться:

• санітарно-захисні зони промислових, сільськогосподарських, транспортних, комунальних, складських підприємств і об’єктів, випромінювальних споруд телерадіостанцій і радіорелейних ліній;

• зони санітарної охорони курортів;

• зони санітарної охорони джерел водопостачання та очисних споруд;

• водоохоронні зони і прибережні захисні смуги річок, озер та ін.;

• зони охорони ландшафту, пам’яток історії та культури;

• охоронні зони об’єктів природно-заповідного фонду;

• зони залягання корисних копалин;

• захисні зони трубопроводів, баз і складів нафтопродуктів, вибухових речовин, кар’єрів, де проводяться вибухові роботи, та інших небезпечних об’єктів;

• технічні зони метрополітену та інших підземних споруд.

Суб’єкт управління повинен знати, що землі з особливим режимом використовуються відповідно до законів України, державних будівельних, санітарних та протипожежних норм.

Отже, навіть коротка характеристика земельної ділянки дає суб’єкту управління загальне уявлення про можливість прийняття вірного управлінського рішення щодо її використання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Предмет науки і методи дослідження	\|	Коротка історія розвитку науки управління

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.