Наукові принципи управління

Принципи управління - це об’єктивні правила управлінської поведінки. Варто зазначити, що принципи управління земельними ресурсами є історичною категорією, тому вони постійно змінюються в міру зростання продуктивних сил і зміни земельних відносин. В умовах ринкової економіки основними принципами управління земельними ресурсамиє:

1) Поєднання демократизму і доцільного економічного централізму.

2) Самоуправління.

3) Науковість управління.

4) Стимулювання.

5) Єдиноначальність у поєднанні з колегіальністю.

6) Зворотний зв’язок.

7) Об’єктивність.

8) Єдність гілок влади.

9) Відповідність.

10) Врахування особливостей регіону.

11) Пріоритет загальнодержавних інтересів.

12) Врахування людського чинника та ін.

Принцип поєднання демократичного і доцільного економічного централізму полягає, наприклад, у вільному виборі форм власності і господарювання на землі, забезпечує найбільш доцільну розстановку спеціалістів для виконання певного виду робіт, самостійно організовує спосіб використання земельних ресурсів, не виходячи з рамок правового поля тощо.

Принцип самоуправління полягає у прийнятті управлінських рішень конкретними трудовими колективами, землевласниками і землекористувачами тощо, що перетворює їх на справжніх господарів землі. Цей принцип активізує колективи і землевласників до кращого виконання своїх обов’язків, господарського ставлення до землі та ін.

Принцип науковості управління полягає у використанні всіх вітчизняних і зарубіжних досягнень управління, економіки, соціології, психології та інших наук.

Принцип стимулювання передбачає стимули для задоволення потреб кожної людини на основі її трудової активності, кількості та якості затраченої нею праці, внеску у суспільне виробництво. Крім того, стимулювання у сфері землекористування передбачає надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, що здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними і регіональними програмами використання та охорони земель; виділення коштів державного та місцевого бюджетів для відновлення родючості ґрунтів тощо.

Принцип єдиноначальності в поєднанні з колегіальністю означає підпорядкованість усіх працівників одній особі - керівнику, який має права в галузі управління довіреною йому ланкою роботи і несе за неї повну відповідальність. Слід зауважити, що управління земельними ресурсами завжди має колективний характер, оскільки, наприклад, до розробки програм, схем, проектів використання землі залучено цілі колективи спеціалістів.

Тому єдиноначальність в управлінні повинна вміло поєднуватися з колегіальністю, що дозволить уникнути суб’єктивізму і волюнтаризму при прийнятті управлінських рішень щодо використання та охорони земель.

Принцип зворотного зв’язку передбачає інформаційне забезпечення управлінського процесу, суть якого полягає в безперервному контролі результатів діяльності і стану об’єкта управління (підсистеми управління і керованої системи) і негайному реагуванні на відхилення, які виникли. Небажані відхилення ліквідовуються, вигідні зберігаються і посилюються. Іншими словами, принцип зворотного зв’язку передбачає постійний обмін інформацією між об’єктом і суб’єктом управління з метою пошуку оптимального варіанта використання та охорони земельних ресурсів.

Принцип об’єктивності передбачає використання земельних ресурсів на науковій основі поза волею суб’єкта управління. Цей принцип вимагає від суб’єкта управління теоретичного осмислення дійсності, постійного вивчення об’єкта управління. Для того, щоб цей принцип давав максимальний ефект, він повинен мати налагоджені канали між ієрархічними структурами. Порушення цього принципу поставить у невідповідність компетенції і функції різних управлінських ланок, прав і відповідальності. Наприклад, при великих правах з малою відповідальністю може настати адміністративна сваволя, суб’єктивізм тощо. Але й велика відповідальність при малих правах не обіцяє нічого хорошого. Як бачимо, тільки ієрархічність і багато-ступінчастість управлінської системи створюють необхідність постійно координувати діяльність її ланок, враховувати місце (компетенцію) кожної з них, застосовувати різноманітні методи узгодження цієї діяльності для постійного підвищення ефективності управління земельними ресурсами. Слід зазначити, що принцип об’єктивності передбачає обов’язкове використання колективної думки у прийнятті управлінських рішень, що дозволяє уникнути помилок суб’єктивного характеру.

Принцип єдності гілок влади означає поєднання законодавчих, виконавчих і судових функцій, які б могли всіма доступними способами створити нормальні умови для розвитку ефективного землекористування.

Принцип відповідності передбачає необхідність приведення в органічну відповідність земельних ресурсів і методів управління соціально-економічній і духовній сутності суспільства.

Принцип врахування особливостей регіонів полягає в тому, що процес управління земельними ресурсами повинен враховувати особливості регіонів України, адже Україна досить неоднорідна за природними умовами, історією і традиціями свого розвитку, менталітетом її населення. Тому ті правила управління земельними ресурсами, які притаманні сходу чи південному сходу України, не можна переносити на терени західної України і навпаки. Але при цьому регіональне управління земельними ресурсами не повинно спрямовуватись на користь одним регіонам і в збиток іншим, оскільки регіони України не відокремлені частини, а одне ціле, взаємодоповнюють і взаємно збагачують один одного.

Принцип пріоритету загальнодержавних інтересів. Не викликає сумніву, що управління земельними ресурсами повинно мати пріоритет загальнодержавних інтересів, оскільки земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Але доцільно зауважити, що земельна політика регіонів не зобов’язана строго корелювати із земельною політикою держави. Регіони можуть мати свої пріоритети, напрями, які не співпадатимуть з державними.

Принцип врахування людського чинника. Ефективність управління земельними ресурсами значною мірою залежить від особистих якостей суб’єкта управління, а саме:

· рівня його кваліфікації;

· організаційно-адміністративних;

· вольових якостей;

· взаємовідносин з людьми;

· ідейно-політичних і морально-етичних якостей.

Розглянемо коротко кожну із наведених ознак, оскільки за ними простежується певна тенденція у формуванні системи управління земельними ресурсами.

Рівень кваліфікації. Розкриваючи зміст особистих якостей управлінця, особливо слід враховувати рівень його економічної підготовки, екологічної грамотності, знання і вміння прогнозувати використання земельних ресурсів, культурний та інтелектуальний рівень, які характеризують керівника як особистість.

Організаційно-адміністративні якості полягають в умінні об’єднати людей в гармонійну, чітко функціонуючу єдність, правильно розподіляти завдання підлеглим і своєчасно надавати допомогу в процесі виконання роботи, реагувати на оперативну інформацію і приймати оптимальні рішення, здатності логічно і раціонально мислити, миттєво схоплювати суть проблеми та оперативно її вирішувати.

Вольові якості потрібні керівнику для досягнення свідомо поставленої мети. Воля керівника проявляється в його діях і повинна гармонійно узгоджуватися з іншими якостями - компетентністю, високим моральним рівнем тощо. Якщо ці якості керівнику не будуть властиві, він через свій колектив не зможе забезпечити ефективного управління земельними ресурсами.

Взаємовідносини з людьми. Керівник при виконанні своїх посадових обов’язків вступає в певні взаємовідносини з колективом, який він очолює. Найважливішою умовою при цьому є створення здорового морально-психологічного клімату. Такий клімат може бути створений лише завдяки професіональним і вольовим якостям, високій культурі взаємовідносин з підлеглими.

Керівник повинен бути доступним, уважним до людей. Його зовнішній вигляд, висока загальна культура дають йому моральне право вимагати від підлеглих високої культури поведінки, трудової дисципліни тощо. Але такі адміністративні кроки, як зняття з роботи, інші види покарання здебільшого свідчать про некомпетентність управлінських кадрів, оскільки саме управлінець, який «завалив» роботу, не здатний жодною мірою покарання відшкодувати збитки, яких він завдав земельним ресурсам своєю некомпетентністю.

Ідейно-політичні і морально-етичні якості повинні бути постійним атрибутом керівника. Від цього залежить його авторитет у колективі, морально-психологічний клімат всього колективу, що ініціюватиме до виконання програмних завдань.

Використання принципу врахування людського чинника в системі управління земельними ресурсами є нормою управлінської діяльності, оскільки будь-яке управлінське рішення випливає з існуючих у трудовому колективі моральних норм. Ігнорування цих норм призводить в кінцевому результаті до тих же наслідків, що й ігнорування правових норм. А це, у свою чергу, загострить проблеми управління земельними ресурсами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методи управління	\|	Функції управління

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.