Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Земельний кодекс - правова основа ефективного управління

 

Зміна земельних відносин в Україні, в основі яких лежить форма власності на землю, ще не вирішує питання ефективного використання і охорони земельних ресурсів, спрямованих на запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист їх від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості фунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Одним з основних законодавчих актів України, які регламентують раціональне використання і охорону земель, рівноправний розвиток всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості фунтів, поліпшення природного середовища, охорону прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю, є Земельний кодекс України. Цей Кодекс передбачає сукупність норм і правил використання та охорони земель, адекватних вимогам ефективного управління земельними ресурсами. В його основу покладено конституційні норми щодо забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави з метою раціонального використання й охорони земель в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь; рівність суб’єктів права власності перед законом. У Кодексі розвиваються концептуальні норми Конституції України:

земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 14);

забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави (ст. 16);

примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності за умови повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст. 41).

Земельний кодекс складається з 10 розділів, 37 глав і 212 статей. У ньому сформульовані завдання і принципи земельного законодавства, визначаються відносини між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними і юридичними особами з питань власності на землю.

Кодекс встановлює повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у галузі управління земельними ресурсами, виходячи з розмежування земель державної і комунальної власності. З метою вдосконалення управління земельними ресурсами Земельний кодекс передбачає дев’ять категорій земель за цільовим призначенням (ст. 18-21). Землі запасу не виділяються в окрему категорію, як це було за Кодексом 1992 р., а можуть перебувати в запасі у всіх категоріях земель державної та комунальної власності (ст. 19, 83, 84).

У Кодексі остаточно розв’язується проблема власності на землю. Так, громадяни та юридичні особи України, територіальні громади і держава можуть стати власниками землі відповідно до закону (ст. 81-84). Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що на лежать їм на праві приватної власності. Землі. сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню (ст. 81, 82).

Переважаючим засобом набуття права власності на землю громадянами та юридичними особами є придбання за цивільно-правовими угодами (купівля-продаж, дарування, міна та ін.).

Громадяни та юридичні особи можуть отримати у приватну власність безоплатно земельні ділянки із земель державної і комунальної влас­ності (ст. 25, 22, 81, 82,118,121).

Згідно з пунктом 13 Перехідних положень набуття права власності на землі сільськогосподарського призначення можливе у разі, коли площа ділянки не більша ніж 100 га. Проте ця площа може бути збільшена у випадку успадкування земельних ділянок за законом. При цьому на підставі пункту 14 Перехідних положень Земельного кодексу громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не мали права до 1 січня 2005 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та у разі вилучення земель для суспільних потреб.

Право власності на земельні ділянки територіальні громади і держава можуть набувати у випадках примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності, за цивільно-правовими угодами, у разі прийняття спадщини (ст. 83, 84).

Особам, які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельним кодексом України), земельні ділянки не повертаються (ст. 78). Обмежується право постійного користування земельними ділянками. Лише державні підприємства, установи та організації мають це право і на його підставі можуть отримати ділянки із земель державної або комунальної власності (ст. 92). Всі інші суб’єкти користування землею повинні користуватись нею на умовах оренди або придбання у власність. Причому згідно з пунктом 6 Перехідних положень процедуру переоформлення права оренди або права власності потрібно закінчити до 1 січня 2003 року. Земельний кодекс передбачає набуття права на земельну ділянку за давністю користування (ст. 119) тим громадянам, які добросовісно, відкрито і безперервно користувались земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б засвідчували їхнє право на цю земельну ділянку.

Кодекс передбачає обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою на підставі права земельного сервітуту. Наводяться види земельного сервітуту, порядок встановлення та припинення дії сервітуту (ст. 98-102), а в статтях 103-109 сформульовані правовідносини власників і користувачів сусідніх земельних ділянок. Питанням обмеження прав на землю присвячені статті 110-115.

Вичерпно регламентуються підстави припинення права на землю, в тому числі примусове припинення права на земельну ділянку (ст. 140-148).

Передбачено захист прав громадян та юридичних осіб. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою (ст. 152-155).

На підставі пунктів 10-12 Перехідних положень визначено механізм розмежування земель права державної і комунальної власності. Передбачено закріплення меж земельних ділянок права державної і комунальної власності.

В Кодексі визначено механізм продажу земельних ділянок, проведення земельних торгів (аукціонів) (ст. 142), закладено норми щодо регулювання ринку землі, що дасть змогу уникнути стихійних процесів у землекористуванні.

Встановлено інститут формування іпотеки, земельних платежів, у тому числі земельного податку та орендної плати.

Надзвичайно важливе місце в Кодексі відведено проблемі охорони земель (ст. 162-172). Тут детально розкриваються завдання, зміст і порядок охорони земель, розглядаються питання використання техногенно забруднених земель, консервації деградованих і малопродуктивних угідь та рекультивації порушених земель. Однією з важливих статей в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунту є стаття 156, яка регламентує стандартизацію і нормування землекористування.

Земельний кодекс передбачає особливий режим використання земель природно-заповідного фонду та земель іншого природоохоронного призначення (земельні ділянки водно-болотних угідь, ділянки, в межах яких є природні об’єкти, що мають особливу наукову цінність та ін.) (ст. 43-46), земель оздоровчого призначення (ст. 48-49), земель рекреаційного (ст. 52) та історико-культурного призначення (ст. 54).

Передбачено диференційоване встановлення прибережних захисних смуг за проектами землевпорядкування, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації (ст. 60). Обмеження господарської діяльності у прибережних захисних смугах регламентується статтями 61 і 62. Регулюється використання земель в межах смуг відведення (ст. 63), охоронних зон (ст. 112), зонах санітарної охорони (ст. 113), санітарно-захисних зонах (ст. 114) та у зонах особливого режиму використання (навколо військових об’єктів Збройних Сил України та інших військових формувань) (ст. 115).

Земельний кодекс містить розділ з питань управління в галузі використання і охорони земель, в якому визначено правові механізми управління земельними ресурсами в умовах відносин ринкового типу.

До механізмів управління в галузі використання і охорони земель відносяться землевпорядкування (ст. 181-186), моніторинг земель (ст. 191,192) і державний земельний кадастр (ст. 193-204); економічне стимулювання раціонального використання й охорони земель (ст. 205); платність за використання землі (ст. 206).

Важливе місце в системі управління земельними ресурсами відведено відшкодуванню втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, відшкодуванню збитків власникам землі і землекористувачам (ст. 207-209). Встановлено правовий режим земель сільськогосподарських підприємств, установ і організацій різних форм власності: державних і комунальних підприємств, особистих селянських і фермерських господарств, приватних підприємств і громадян (ст. 24, 25, 27, 31-37). Визначено правовий режим використання земельних ділянок з меліоративними системами (ст. 26), розвинуто положення щодо правового регулювання земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та земель іншого призначення.

Земельний кодекс містить статті 210-212, які передбачають відповідальність за порушення земельного законодавства.

Отже, Земельний кодекс - це основний законодавчий акт у системі управління земельними ресурсами. Кожна його стаття є надзвичайно важливою складовою системи управління земельними ресурсами. Є всі підстави вважати, що управління земельними ресурсами за Кодексом дозволить ефективно використовувати потужний в Україні земельно-ресурсний потенціал, забезпечить широкий розвиток приватного землекористування, гарантування права на землю юридичних і фізичних осіб, вирішення проблеми обігу земельних ділянок, активний розвиток орендних земельних відносин, розвиток агро-формувань ринкового типу, розмежування земель державної і комунальної власності тощо.

 


Читайте також:

  1. ERP і управління можливостями бізнесу
  2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
  3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
  4. Nom. sing. Gen. sing. Основа
  5. Oracle Управління преміальними
  6. А. Видання прав актів управління
  7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
  8. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
  9. Адаптивні організаційні структури управління.
  10. Адміністративне право і державне управління.
  11. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
  12. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Конституційні засади управління | Законодавчі акти та нормативні документи в системі управління

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.