• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Законодавчі акти та нормативні документи в системі управління

У ході земельної реформи з’ясувалося, що успішна її реалізація можлива за умови підготовки цілого пакета законодавчо-нормативних, методичних документів та дієздатних механізмів впровадження їх у життя. Тому, обираючи власну модель, стратегію і тактику здійснення земельної реформи в Україні, за останні 10 років було прийнято майже сто законодавчо-нормативних документів з питань організації управління земельними ресурсами. Кожний з цих документів доповнює один одного і визначає тактику реалізації земельної реформи.

Істотною віхою в системі управління земельними ресурсами в умовах ринкової економіки є Постанова Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизації землі» від13 березня 1992 р. № 2200-ХП, в якій започатковано можливість отримання землі колгоспниками та працівниками соціальної сфери на селі. Звідси, по суті, і починаються процеси паювання на селі на підставі проектів роздержавлення і приватизації земель колективних сільськогосподарських підприємств.

Ця постанова передбачає:

• розробку обласних програм земельної реформи;

• визначення переліку сільськогосподарських підприємств та організацій, землі яких підлягають передачі в колективну та приватну власність;

• початок роздержавлення та приватизації земель сільськогосподарських підприємств та організацій відповідно до проектів, розробка яких ініціюється керівництвом підприємств за участю експертів та землевпорядних організацій;

• визначення потреби громадян міст та селищ міського типу у земельних ділянках для індивідуального житлового будівництва, садівництва та городництва;

• здійснення перерозподілу земель у разі такої необхідності.

Через 9 місяців і 13 днів Декретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» (26 грудня 1992 р.) було започатковано передачу безоплатно, одноразово у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства, присадибних ділянок тощо з відповідною позначкою у паспорті або документі, який його замінює.

Декрет регламентував право громадян продавати або іншими способами відчужувати належні їм земельні ділянки без зміни їхнього цільового призначення. При цьому вартість земельної ділянки за договором купівлі-продажу встановлюється за згодою двох сторін, проте вона не може бути меншою від нормативної грошової вартості землі.

Надзвичайно важливі зміни в житті селян започатковані Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» (№ 666 від 10.11.1994 р.), в якому передбачено:

• безоплатну передачу землі в колективну і приватну власність для виробництва сільськогосподарської продукції на добровільних засадах, виходячи з того, що земля повинна належати тим, хто її обробляє;

• поділ земель, які передано у колективну власність, на земельні частки (паї) без виділення їх в натурі та видачу сертифіката на право приватної власності на земельну частку (пай);

• право розпорядження земельною часткою(паєм), яка може бути об’єктом купівлі-продажу, дарування, обміну, успадкування, застави тощо;

• кожний член колективного сільськогосподарського підприємства має право вийти з нього та отримати безкоштовно у приватну власність свою земельну частку (пай) у натурі;

• власники земельних ділянок можуть добровільно створювати на базі належних їм земельних ділянок різні агроформування, передавати ці землі у спадок, дарувати, обмінювати, здавати під заставу, передавати в оренду, продавати громадянам України без зміни цільового призначення.

Новим етапом реалізації земельної реформи став Указ Президента України «Про порядок паювання земель, наданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям» від 8 серпня 1995 року, який започаткував другий етап земельної реформи у державі. Ним було запроваджено сертифікат на право на земельну частку (пай), форму якого затвердив Кабінет Міністрів України своєю постановою від 12 жовтня 1995 року № 801.

Згадуваний указ визначає, що:

• передача землі у колективну власність і розподіл її на земельні частки (паї) є невідкладним і першочерговим завданням;

• паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, які передані у колективну власність недержавним сільськогосподарським підприємствам;

• право на земельну частку (пай) мають члени КСП, у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому та залишаються членами даного підприємства відповідно до списку, який додається до державного акта на право колективної власності на землю;

• розмір земельних часток (паїв) в умовних кадастрових гектарах і в грошовому виразі є рівним для всіх членів КСП;

• у разі виходу власника земельної частки із сільськогосподарського підприємства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Названі укази Президента створили всі передумови для реформування колективних та інших недержавних сільськогосподарських підпри­ємств у нові господарські структури на базі приватної власності на землю.

У відносно короткі строки в Україні було закінчено паювання земель колективної власності, видано громадянам документи на право власності на земельну частку (пай) єдиного зразка. Отримавши право на майнові і земельні паї, їхні власники почали ініціювати реформування колективних сільськогосподарських підприємств у нові господарські структури, але вже на засадах приватної власності. Так почали з’являтися сімейні (родинні), селянські (фермерські) господарства, товариства та інші господарські агроформування як юридично самостійні суб’єкти господарювання.

Особливу увагу доцільно звернути на таку важливу деталь, як платність землекористування. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, які визначаються залежно від якості й розташування земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки земель. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р., плата запроваджується з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання й охорони земель, підвищення родючості ґрунтів тощо.

Особливістю Закону «Про плату за землю» в умовах ринку є те, що він передбачає економічне стимулювання, спрямоване на підвищення зацікавленості власників і землекористувачів, у тому числі орендарів, збереження та відтворення родючості ґрунтів і захист земель від негативних наслідків виробничої діяльності. Основою для визначення ставок податку за користування землею є грошова оцінка земель.

Серйозним кроком у напрямі реформування з врахуванням вимог ринкового господарювання було прийняття Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р., який визначає загальні засади набуття, реалізації і припинення права на оренду земельної ділянки.

З метою прискорення ринкових реформ в Україні, стимулювання ефективного землекористування та підприємницької діяльності, заохочення інвестицій в реалізацію програм соціально-економічного розвитку країни Президентом України було підписано Указ «Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності» від 12 липня 1995 р. № 608/95, який давав право громадянам та юридичним особам України, у статутному фонді яких відсутня частка майна, яка перебуває у загальнодержавній власності, приватизувати ці ділянки для ведення підприємницької діяльності.

На початку 1999 року (19 січня) Президентом України було підписано надзвичайно важливий за своїм значенням і суттю Указ «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення», який передбачає купівлю-продаж земельних ділянок громадянами та юридичними особами України, на яких знаходяться об’єкти нерухомого майна, в тому числі об’єкти незавершеного будівництва. І треба сказати, що результати не забарилися. Тільки протягом 1999 року органи місцевого самоврядування прийняли рішення про продаж суб’єктам підприємницької діяльності України понад одну тисячу земельних ділянок на загальну суму майже 25 млн. гривень.

У розвиток цього Указу 28 травня 1999 р. було підписано Президентом України новий Указ - «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва». Прогресивність останнього полягає в тому, що, на відміну від попереднього, покупцями об’єктів незавершеного будівництва можуть бути не тільки громадяни та юридичні особи України, але й громадяни іноземних держав, особи без громадянства, іноземні та юридичні особи.

З огляду на велику соціальну, політичну та ін. роль населених пунктів у житті суспільства 4 лютого 2000 р. Президентом України було підписано Указ «Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення».

Цей Указ передбачає:

1) розвиток основних напрямків та регулювання ринку земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення;

2) забезпечення органами виконавчої влади в межах своїх повноважень, визначених законодавством України, продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності юридичним особам і громадянам України;

3) розробку Кабінетом Міністрів України у2000-2004 роках нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію основних напрямів розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення;

4) активізацію роботи щодо прийняття Законів України «Про іпотеку», «Про державну реєстрацію права на нерухоме майно» тощо;

5) запровадження, починаючи з 2000 року порядку відображення суб’єктами підприємницької діяльності в системі обліку їхньої господарської діяльності вартості придбаних земельних ділянок та прав на них;

6) розробки протягом першого півріччя 2000року механізмів залучення громадянами України та юридичними особами України коштів з метою придбання земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності та розрахунків за придбані земельні ділянки і забезпечення впровадження в установленому порядку зазначених механізмів, передбачивши:

o поширення дії законодавства про лізинг на відносини, які виникають при реалізації прав власності на земельні ділянки;

o внесення земельних ділянок та прав на них до статутних фондів підприємств, а також використання акціонерними товариствами коштів від емісій акцій для придбання земельних ділянок та прав на них;

o залучення цільових позик на «підтримку і розвиток соціальної сфери та житлового будівництва в населених пунктах» під гарантії продажу земельних ділянок;

o використання інструментів фондового ринку для проведення розрахунків за придбані земельні ділянки, крім розрахунків, які проводяться за угодами, однією із сторін яких є держава;

o використання прав на земельні ділянки як предмет застави, якою забезпечуються вимоги за договорами позики (банківської позики), кредитними договорами;

7) забезпечення в установленому порядку дотримання умов конкуренції, визначення на ринкових засадах ціни продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, прозорості цін, надходження коштів до Державного бюджету України та місцевих бюджетів від продажу зазначених земельних ділянок з державної та комунальної власності, справляння державного мита за нотаріальне посвідчення договорів відчуження земельних ділянок і за проведення прилюдних торгів (аукціонів, тендерів) земельними ділянками на основі реальної ціни земельних ділянок;

8) визначення протягом першого півріччя 2000 року способів державного регулювання порядку відчуження земельних ділянок несільськогосподарського призначення громадянами України та юридичними особами України, які набули права власності на ці земельні ділянки внаслідок їхньої приватизації (безоплатної або за плату), які б забезпечували:

o повноту і достовірність відомостей про операції з земельними ділянками;

o відкритість операцій з відчуження та доступність інформації про ці операції;

o достовірність відомостей про площу земельної ділянки, яка відчужується;

o повноту надходження коштів до бюджету від сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), формування ринкової історії(інформації про динаміку зміни в часі вартості земельної ділянки) земельних ділянок;

9) вжиття заходів щодо формування інфраструктури ринку землі несільськогосподарського призначення, розвитку підприємництва у сфері надання професійних послуг на цьому ринку;

10) забезпечення відображення, починаючи з 2000 року, у статистичних даних інформації про приватизацію та ринковий обіг земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

11) щорічне визначення при підготовці проекту Державної програми приватизації переліків об’єктів, які доцільно приватизувати разом з земельними ділянками, а також перелік земельних ділянок, на яких розташовані приватизовані об’єкти, та подання цих переліків місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування.

Крім того, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським і районним державним адміністраціям із залученням в установленому порядку органів місцевого самоврядування:

• забезпечувати рівні можливості громадянам України та юридичним особам України щодо набуття прав власності та інших прав на земельні ділянки, а також іноземним фізичним і юридичним особам щодо набуття права на оренду земельних ділянок;

• забезпечувати юридичним та фізичним особам умови для спорудження об’єктів нерухомого майна на інвестиційно привабливих територіях, у тому числі шляхом продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення чи надання їх в оренду на конкурентних засадах;

• протягом 2000-2002 років розробити місцеві правила забудови інвестиційно привабливих територій з визначенням можливих умов використання земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

• провести у 2000-2001 роках інвентаризацію земельних ділянок несільськогосподарського призначення, які не використовуються, земельних ділянок із старою забудовою, забруднених земельних ділянок, які знаходяться у користуванні підприємств і не використовуються ними понад два роки, та вжити в установленому порядку заходів щодо залучення їх до ринкового обігу; визначити переліки і забезпечити оприлюднення інформації щодо місцезнаходження, якісної характеристики, можливих напрямів використання та початкової ціни земельних ділянок, інвентаризацію яких проведено, для продажу їх з державної власності на конкурентних засадах;

• визначити у першому півріччі 2000 року земельні ділянки несільськогосподарського призначення, які підлягають першочерговому продажу, та забезпечити відкритість інформації щодо їх місцезнаходження, можливих напрямів використання та умов продажу;

• починаючи з 2000 року, щорічно з урахуванням містобудівної та землевпорядної документації, даних державного земельного кадастру розробляти плани приватизації земельних ділянок несільськогосподарського призначення і передбачати відповідні надходження коштів до місцевих бюджетів окремим рядком;

• забезпечити розроблення схем приватизації земельних ділянок несільськогосподарського призначення із наступним коригуванням Генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної та землевпорядної документації з врахуванням Основних напрямів розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення.

Прийняття цього Указу зумовлено необхідністю прискорення приватизаційних процесів, удосконалення правових, організаційних засад регулювання земельних відносин у ринкових умовах.

На розвиток законодавчих актів з питань земельної реформи Кабінет Міністрів, Держкомзем України прийняли цілу низку інших організаційно-методичних документів, які використовуються в практичній роботі.

До них належать:

• Методика грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. за № 213;

• Постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення доповнень до методики грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів» від 31 жовтня 1995 р. №864;

• Постанова Кабінету Міністрів України від 16червня 1999 року № 1050 «Про експертну грошову оцінку земельних ділянок несільськогосподарського призначення»;

• Методичні рекомендації з експертної грошової оцінки земельних ділянок, затверджені наказом Держкомзему від 12.11.1998 р. № 118; Порядок грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів), затверджений наказом Держкомзему України, Держкомбуду України, Мінагропрому України, Держкомлісгоспу України від 29 серпня 1997 року;

• Програма створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1997 р. № 1355;

• Методичні рекомендації з паювання земель, які передані у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям, затверджені Наказом Держкомзему України від 20 лютого 1996 р. № 11;

• Положення щодо земельно-кадастрової інвентаризації земель населених пунктів, затверджене наказом Держкомзему України від 26серпня 1997 р. №85;

• Технічні вказівки щодо складання проектів встановлення меж сільських населених пунктів, затверджені наказом Держкомзему України від ЗО жовтня 1996р.;

• Вказівки щодо складання проектів формування територій і встановлення меж сільських, селищних рад, затверджені наказом Держкомзему України від 30.10.1991 р.;

• Порядок складання плану земельно-господарського устрою населеного пункту, затверджений наказом Мінбудархітектури та Держкомзему України від 24.09.1993 р. №158/61;

• Положення про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків, затверджене наказом Держкомзему України, Держкоммістобудування України від 5 квітня 1996 р. № 31/30;

• Порядок передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затверджений наказом Держкомзему України від15 лютого 1993 р, № 10;

• Положення про здійснення державної землевпорядної експертизи, затверджене наказом Держкомзему України від 11 березня 1997 р.№39;

• Положення про технічний паспорт земельної ділянки несільськогосподарського призначення, яка підлягає продажу, затверджене наказом Держкомзему України від 16 березня 1995 р. №25.

А також нормативно-законодавчі акти останніх років:

ü Положення про моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення від 29 березня 2004 р N 383/8982;

ü Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) від4 лютого 2004 р. N 122;

ü Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 року;

ü Закон України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 року;

ü Закон України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 р;

ü Закон України «Про оцінку земель» від 11 грудня 2003 р;

ü Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р;

ü Закон України «про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 р;

ü Закон України «Про захист конституційних прав громадян на землю» від 20 січня 2005 р;

ü Постанова Кабінету Міністрів «Про порядок використання коштів державного бюджету, які виділяються для проведення земельної реформи, збереження, відтворення та забезпечення раціонального використання земельних ресурсів» від 27 липня 2005 р. N 659;

ü Постанова кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку взаємодії органів виконавчої влади щодо обміну інформацією, необхідною для обчислення і справляння плати за землю» від 1 серпня 2006 р. № 1066;

ü Лист Держкомзему «Щодо застосування терміну «самовільне зайняття земельної ділянки»« від 16.08.2006 р. № 14-17-4/6045 тощо.

Повний перелік актів нормативно-правового характеру, яким на початку 2000 років робилися спроби врегулювати земельні відносини в Україні розміщений у додатку 1.

Підсумовуючи викладене, вистачає підстав стверджувати, що наявність наведених законодавчо-нормативних актів, методичних положень дозволить приймати ефективні управлінські рішення в галузі землекористування.

3 грудня 1999 р. вийшов Указ Президента «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», спрямований на завершення розпочатої аграрної реформи.

Указ зобов’язує до укладання договорів оренди між суб’єктами використання землі і власниками земельних часток (паїв), майнових паїв з розміром плати, узгодженої внаслідок домовленості між сторонами, але не менше ніж один відсоток вартості орендованої земельної частки (паю).

При цьому приватні агроформування рекомендується створювати, максимально зберігаючи цілісність земельних масивів та майна колишніх КСП.

Найбільш прийнятними приватними агроформуваннями слід вважати:

• товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ), засновниками якого повинно бути не більше ніж 10 власників майна і землі. Решту землі ТзОВ може брати в оренду на підставі договору;

• приватно-орендні підприємства, власники яких беруть в оренду землю і майно інших членів КСП;

• сільськогосподарські виробничі кооперативи - підприємства, створені для спільного виробництва продукції, з обов’язковою трудовою участю в їхній діяльності. Засновниками таких кооперативів рекомендується мати не більше ніж 10 власників земельних і майнових паїв. Решта землі береться в оренду;

• селянські (фермерські) господарства - створюються на основі власної земельної ділянки та землі, яка може бути у користуванні фермера. Крім цього, він може брати в оренду земельні і майнові паї в інших власників на договірних засадах.

Указом передбачено спрощений порядок реєстрації договорів передачі в оренду земельної частки (паю) та майнового паю органами місцевого самоврядування. Якщо до останнього часу за нотаріальне посвідчення договорів оренди земельних ділянок сплачува­лося державне мито у розмірі 5% від вартості договору оренди, то з 8 вересня 1999 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань справляння державного мита» оплата мита вже складає 0,01% від грошової оцінки земельної ділянки. Тобто якщо селянин передає свою земельну частку (пай) в оренду, вартість якої складає 20139 грн., то він зобов’язаний сплатити мито в розмірі лише 2,01 грн.

Указ передбачає право вільного викупу земельних ділянок, що надані у користування громадянам понад норму, яка приватизується безкоштовно, за ціною грошової оцінки землі. До речі, ми вважаємо, що потрібно провести уточнення грошової оцінки земель, оскільки та методика, згідно з якою вона проводилася в попередні роки для колгоспів і КСП, має дуже наближений характер. По-друге, за останні роки різко погіршилися властивості ґрунтів, що також вплинуло на зниження їхньої ціни.

Указ Президента України регламентує створення громадських пасовищ поблизу населених пунктів з фонду земель запасу і резервного фонду.

Проте доконче треба брати до уваги те, що в умовах ринкової економіки екстенсивне використання землі взагалі, в тому числі пасовищ, є економічно невигідним.

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
4. Oracle Управління преміальними
5. WEB-документи та CGI-інтерфейси
6. А. Видання прав актів управління
7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
8. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
9. Адаптивні організаційні структури управління.
10. Адміністративне право і державне управління.
11. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
12. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.

Переглядів: 2071