Перспективи законодавчого забезпечення раціонального ведення сільського господарства

Досліджуючи проблеми формування системи землекористувань, можна зробити попередні висновки про те, що розміри земельних ділянок приватних агроформувань повинні відповідати вимогам застосування прогресивних індустріальних технологій. І марні намагання тих, хто хоче довести, що господарства розміром 2-5 га нагодують країну.

Доволі поширена думка, що в основу розміру (вартості) орендованої землі повинна бути покладена рівність суми одновідсоткової вартості грошової оцінки орендованих земельних часток (паїв) і вартості земельної частки (паю), яка є у власності самого орендаря. Наприклад, орендар Іванченко, маючи сертифікат на земельну частку (пай), вартість якого складає 20 тис. грн., має право отримати в оренду земельних часток (паїв) на суму 2 млн. грн. (20 тис. х 100% /1%). Власне, це та вартість земельних часток (паїв), з яких один відсоток орендної плати буде дорівнювати вартості його земельної частки (паю), а саме - 20 тис. грн. (2 млн. грн. х 1% / 100%). Тобто якщо середній розмір земельної частки (паю) в КСП буде складати 2 га, то орендар Іванченко може отримати в оренду 100 земельних часток (паїв), або ж 200 га землі.

Але у випадку нульових результатів господарської діяльності Іванченка його середня земельна частка (пай) вартістю 20 тис. грн. буде служити заставою для компенсації орендної плати орендодавцям.

Як бачимо, Іванченко може отримати в оренду тільки 200 га землі. І не більше. Але чому? Відповідь очевидна. Сьогодні, як не прикро, ще піддаються спокусі «новостворені» підприємці поживитися за чужий рахунок. Для цього пускаються в хід різні варіанти, починаючи від штучно створених нульових результатів господарської діяльності і закінчуючи, наприклад, втечею за кордон, прихопивши з собою всю суму виручки.

Щоб цього не допустити, слід законодавчо створити такий механізм, який би не залишав місця для таких зловживань. Досвід такий в Україні є. Наприклад, сьогодні керівник підприємства не отримає в банку грошей для заробітної платні, доки не здійснить відрахувань за відповідними платежами. Так і тут. Поки орендар не здійснить всіх платежів по розрахунках за оренду паїв, він в банку не отримає коштів на інші цілі.

Є й інші важелі впливу на орендаря земельних часток (паїв), за яких він не зможе зловживати довірою орендодавців. Це і його честь на тлі родинних зв’язків, розтягнутість у часі отримання виручки тощо.

Як бачимо, сумніви щодо можливого обману орендодавців не мають підстав. Тому вважаємо, що якщо з’явиться такий Іванченко на селі, який захоче отримати в оренду 500 і більше земельних часток (паїв), площа яких би складала 1200-1500 і більше гектарів, і люди довірять йому свої земельні частки, то такі ініціативи потрібно підтримувати.

З цього приводу в США, країнах Західної Європи давно доведено економічну доцільність приватних формувань від двох і більше тисяч гектарів. І нам не потрібно винаходити велосипед, щоб їхати по узбіччю псевдонауки, а створювати приватні формування по можливості хоч би в межах колишніх бригад та інших просторово-територіальних облікових одиниць (села, урочища та ін.).

При цьому ми не заперечуємо створення приватних агроформувань і менших за розмірами. Визначальним при цьому є кількість потенційних лідерів: більше лідерів - менший розмір земельних масивів, і навпаки, менше лідерів - відповідно і більший розмір земельних масивів. Таких лідерів може бути не один, а 4-5 і більше, які, взявши в оренду земельні частки (паї), можуть створити свої господарські структури (ТзОВ, орендно-приватні підприємства та ін.). Таке розв’язання проблеми на селі є більш привабливим, оскільки між лідерами створюється атмосфера змагання, атмосфера конкурентної боротьби.

Якщо виявиться, що хтось із лідерів не відповідає сподіванням селянина, він зможе свою земельну частку (пай) передати іншому лідеру, який забезпечить отримання більш високих дивідендів за зданий в оренду земельний пай. Звичайно ж вибір лідера повинен здійснюватися на конкурсних засадах. Це дозволить відсіяти випадкових людей, яких сільське господарство ніколи не цікавило.

У першу чергу лідер повинен мати спеціальну або вищу сільськогосподарську освіту і користуватися авторитетом на селі. Його підприємницькі здібності, високі моральні засади, порядність є запорукою успіху в агробізнесі. Врешті-решт, лідером може бути і той, хто може заплатити більшу орендну плату за землю.

Законодавчо слід запровадити механізм, який би дозволяв диференціювати ціни на вироблену сільськогосподарську продукцію, залежно від рівня освіти суб’єкта господарювання. Такий досвід у світі є. Наприклад, в Данії продаж продукції свинарства засвідчується відповідним сертифікатом, який відображає, де вироблено продукцію, хто виробив, його освітню характеристику та ін. І це немаловажний чинник. Адже тільки спеціаліст високого класу може виробити продукцію, яка відповідає всім вимогам цивілізованого суспільства. Зрозуміло, що така продукція знаходить свого покупця і за більш високими цінами, ніж та, яка вироблена суб’єктом господарювання без спеціальної підготовки.

Вивчаючи досвід створення приватних агроформувань в Україні і за кордоном, можна зробити висновок, що тільки час може розставити все на свої місця. Одні господарські структури будуть зникати, інші народжуватися. І в Україні вже є багато прикладів зворотної дії - реформування фермерських господарств.

Середні земельні частки (паї), які були в складі фермерських господарств, знову знайшли свого справжнього власника і долучені до земель особистого селянського господарства. Такі господарства набули статусу індивідуальних селянських господарств без створення юридичної особи. Певна річ, такі рішення, прийняті селянами, з одного боку, є цілком мотивовані, оскільки вони звільнилися від непосильного податкового тиску, складної бухгалтерської звітності тощо. З іншого боку, долучивши середню земельну частку (пай) до особистого селянського господарства, селянин, через відсутність матеріально-технічної бази «запрягає» себе до «рабської праці». Він позбавлений можливості відпочивати, одержувати освіту, розвивати свій інтелект.

Тільки колективна праця на приватній землі робить селянина заможним, а життя щасливим.

Ми вважаємо, що конгломерат різних форм господарювання, дасть змогу сформувати середній клас на селі. Буде поставлений заслін формуванню класу олігархів.

Держава повинна створити ринкову інфраструктуру, а саме: земельні та іпотечні банки, агро- та земельні біржі, торгові доми, земельні суди та ін. Дуже важливим є законодавче та інформаційне забезпечення ринку (радіо, Інтернет, реклама тощо). Сьогодні для створення приватних агроформувань потрібно передавати не малопродуктивні, деградовані землі, а землі, які родять, але з відомих причин не освоюються.

Землі, гірші за родючістю, можуть бути використані під посіви багаторічних трав або ж вилучені з економічного обігу. І в цьому немає трагедії. США і країни Європи використовують у 3 рази меншу площу орних земель, але проблем там з продовольством немає. Ми ж, по суті, замикаємо список країн світу за виробництвом продовольства.

Отже, нам потрібно провести розрахунки і визначитися, чи потрібна для України понад сімдесятивідсоткова розораність. Очевидно, що ні!

Зменшення площі орних земель, перехід на енергоощадні технології дозволить, піднявши урожайність сільськогосподарських культур, здешевити сільськогосподарську продукцію, забезпечити її конкурентоспроможність.

Важливою перспективою є наукове і кадрове забезпечення села, кредитування приватних формувань. Правове поле такого кредитування повинно знайти своє відображення у підготовці прийняття Указу про кредитування сільськогосподарського виробника. Сьогодні потрібно створити мережу кредитних структур, які б могли під низький відсоток надавати кредит приватним формуванням. Ми абсолютно впевнені, що позитивні зрушення в сільському господарстві відбудуться. Тоді і Захід допоможе. А наразі селянину не треба заважати працювати. Він сам ліпше знає, як робити і що зробити, щоб кожний клаптик землі був оброблений.

Вже сьогодні є дуже багато прикладів в Україні, де фермери вирощують по 500 ц/га картоплі, надоюють по 6 тис. літрів молока на рік, збирають 50-60 ц/га зернових культур. Заробітна платня в окремих приватних агроформуваннях становить 400-600 доларів США на місяць

Але скільки б ми не говорили про реформування земельних відносин, про створення різних форм господарювання на землі - це лише пів-справи. Економіка запрацює ефективно лише за умови системного реформування агропромислового комплексу України в цілому. Це означає, що в межах територіальної громади повинен чітко запрацювати механізм виробництва, переробки і продажу виробленої продукції. Територія громади мусить виступати в ролі умовної «міні-держави», з ефективними землекористуванням і підприємствами з переробки абсолютно всієї сільськогосподарської продукції та її продажу. Хіба вигідно товаровиробнику, продаючи сировинну продукцію, віддати 2/3 потенційної вартості посередницьким структурам? ЇЇ доцільніше переробити на місці, а потім продати, давши роботу іншим мешканцям села. При цьому є сенс вступати в інтеграцію з сусідніми територіальними громадами. Це і буде в певній мірі умовою вирішення соціальних проблем на селі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Законодавчі акти та нормативні документи в системі управління	\|	Спеціалізовані органи української держави

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.691 сек.