• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Комерційні банки, їх види та правові основи організації

Комерційні банки – це кредитні установи, функціями яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок коштів клієнтів, касове та розрахункове обслуговування, виконання валютних та інших банківських операцій.

Процес створення комерційного банку є досить складною процедурою, пов'язаною з оформленням численних документів, підбором кадрів, обладнанням приміщень та ін. Дозвіл на створення комерційного банку дає центральний банк шляхом реєстрації на підставі таких документів:

- заява про реєстрацію;

- установчі документи;

- економічне обґрунтування;

- висновки аудиторської фірми про фінансовий стан засновників;

- відомості про професійну придатність керівників.

Ефективна робота створеного комерційного банку, його прибутковість, досягнення основних цілей, які ставлять перед собою засновники, значною мірою залежать від рівня управління та організаційної структури. Організаційну структуру банка можна визначити як логічні взаємовідносини рівнів управління і функціональних підрозділів, вона побудована в такій формі, яка дозволяє найефективніше реалізувати цілі банку.

Класифікація комерційних банків

1. Залежно від кола здійснюваних операцій:

- універсальні;

- спеціалізовані.

2. За формами власності:

- державні;

- приватні;

- кооперативні;

- змішані.

3. За організаційно-правовою формою діяльності:

- пайові (з 1.01.2007 банки, що організовані у формі ТОВ мають бути реорганізовані у ВАТ чи ЗАТ);

- акціонерні товариства.

4. За територією діяльності:

- регіональні;

- міжрегіональні;

- загальнонаціональні;

- міжнародні.

5. За приналежністю до країн:

- національні;

- іноземні;

- спільні.

6. За розміром статного капіталу:

- малі;

- середні;

- крупні.

Банківські операції – це операції, спрямовані на вирішення завдань банків, тобто ті, що відображають банківську діяльність і, як правило, пов'язані з рухом особливого товару – грошей.

У сучасній банківській практиці розрізняють чотири групи банківських операцій:

1. Пасивні.

2. Активні.

3. Банківські послуги.

4. Власні операції.

Пасивні операції – це операції, за допомогою яких утворюються банківські ресурси.

До пасивних операцій відносять:

1. Внески:

- до запитання;

- термінові;

- заощаджувані.

2. Депозити:

- до запитання;

- термінові.

3. Придбані ресурси:

- міжбанківські послуги;

- емісія цінних паперів.

Активні операції – це операції, які проводять банки з метою прибуткового використання і розміщення залучених у ході операцій коштів.

Розрізняють такі активні операції:

- операції з цінними паперами;

- кредитні операції.

Банківські послуги – це певні дії банку, які є супутніми при здійсненні тієї чи іншої банківської операції, спрямовані на задоволення потреб клієнта з метою збільшення доходу від банківської діяльності. Банківські послуги здійснюються банком за дорученням клієнта, за його рахунок, та, як правило, від його імені, тобто банк виступає агентом свого клієнта (звідси назва цих послуг – агентські). Часто ці послуги називають також комісійними, бо за їх виконання банк отримає комісійну винагороду, розмір якої визначається угодою між банком і клієнтом.

Існує кілька класифікацій банківських послуг. Найбільш типовим є розподіл банківських послуг на традиційніі нетрадиційні.

Традиційні послуги банків є супутніми для традиційних банківських операцій. Сюди відносять:

- розрахунково-касові;

- кредитні;

- валютні;

- депозитні операції банків тощо.

До нетрадиційних банківських послуг належать послуги, які раніше не були характерними для банків і з'явилися в практиці їх роботи відносно недавно. Це такі як:

- гарантійні;

- посередницькі (брокерські);

- трастові (довірчі);

- консультаційні тощо.

В умовах ринкової економіки нетрадиційні послуги відіграють дедалі помітнішу роль у діяльності банків.

Інші операції комерційних банків:

- операції з векселями;

- факторингові;

- лізингові;

- консорціумні;

- фондові;

- фінансування капітальних вкладень;

- міжбанківські.

5. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути

Крім банків в кредитній системі існує безліч різноманітних кредитних установ, сукупність яких утворює парабанківську систему (рис. 1.).

До складу парабанківської системи входять:

1) спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ) – саме парабанківські установи, діяльність яких орієнтується на обслуговування певних типів клієнтури (нерідко на пільгових умовах) або поширюється на такі сфери кредитування, які є ризиковими для приватних банків (сільське господарство, будівництво, мале підприємництво);

2) поштово-ощадні установи – особлива різновидність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють дрібні заощадження широких верств населення через поштові відділення і використовують ці кошти для кредитування інших кредитно-фінансових установ та держави. Останнім часом вони дедалі частіше здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування населення (це є характерною функцією банків). Найстарішими представниками поштово-ощадних установ є поштово-ощадні банки.

Небанківські фінансово-кредитні установи (парабанки) відрізняються від банків тим, що здійснюють діяльність на фінансовому ринку, не випускаючи власних боргових зобов'язань, а лише власні акції. Усі ризики, пов'язані зі зміною вартості активів і пасивів, вони розподіляють серед акціонерів.

Відповідно до світової практики, до небанківських установ (парабанків) належать:

1. Інвестиційні компанії, фонди.

2. Лізингові компанії

3. Факторингові компанії.

4. Брокерські і ділерські фірми.

5. Страхові компанії.

6. Пенсійні фонди.

7. Фінансові компанії.

8. Ломбарди.

9. Кредитні товариства.

10. Трастові компанії тощо.

Інвестиційні компанії – це різновид кредитно-фінансових інститутів, які випускають і продають власні цінні папери, в основному дрібни індивідуальним інвесторам. На отримані кошти купують цінні папери підприємств і банків, забезпечуючи своїм акціонерам дохід у вигляді дивідендів за акціями інвестиційних компаній.

Лізингові компанії – організації, які купують предмети довгочасного кредитування (машин, обладнання, транспортні засобі тощо) і надають їх у довгострокову оренду (на 5-8 років і більше) фірмі-орендарю, яка поступово сплачує лізинговій компанії вартість взятого в оренду майна.

Факторингові компанії – це організації, які купують дебіторську заборгованість клієнтів, пов'язану з постачанням товарів або наданням послуг.

Страхові компанії – це фінансові інститути, які утворюються для відшкодування можливих збитків у результаті стихійного лиха, інших несприятливих умов. Ці організації утворюють спеціальний фонд (страховий фонд) за рахунок страхових внесків громадян та юридичних осіб – страхувальників (ці внески мають вигляд купівлі страхових полісів). Кошти страхового фонду, як правило не набагато перевищують щорічні виплати страхових відшкодувань, тому страхові компанії володіють досить значними та стійкими грошовими ресурсами. Ці ресурси вони вкладають у довгострокові цінні папери з фіксованими строками (головним чином – в облігації промислових компаній).

Пенсійні фонди – державні чи приватні організації, що утворюються для забезпечення населення коштами на період виходу на пенсію (виплати пенсій).

Вони утворюються за рахунок внесків працюючих та підприємців, володіють досить значними сумами грошових коштів, які вкладають в акції та облігації різних підприємств.

Фінансові компанії спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів на виплат, а також надають комерційні кредити (близько 80% усіх активів).

Джерелом грошових ресурсів компанії є власні короткострокові зобов'язання, які розміщуються на ринку, а також кредити комерційних банків.

Ломбарди – це кредитні установи, що надають кредити під заставу рухомого майна. Як правило, це короткострокові (до трьох місяців) кредити, що надаються населенню на споживчі цілі.

Залежно від виду застави, позика становить 50-80% її вартості. Одночасно з позиками під заставу ломбардами практикується зберігання цінностей клієнтів, а також продаж закладеного майна на комісійних закладах.

Кредитні товариства – це установи, що утворюються для задоволення потреб їх членів у кредиті (кооперативів, орендних підприємств, підприємств малого і середнього бізнесу, фізичних осіб).

Їх капітал формується шляхом купівлі паїв та сплати спеціального внеску, який при виході з товариства не повертається. Основними видами діяльності кредитних товариств є надання коротко- і середньострокових кредитів, посередницька діяльність.

Кредитні спілки – це громадські організації, створені на добровільних засадах з метою фінансового та соціального захисту їх членів через залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Видають позики під мінімальні проценти і не мають на меті одержання прибутку. Фінансову діяльність проводять так, щоб залучені кошти не зменшувались и забезпечували покриття витрат на утримання самої спілки.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. IV. Закономірності структурно-функціональної організації спинного мозку
3. PR-відділ організації: переваги і недоліки
4. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
5. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
6. АГЕНТ З ОРГАНІЗАЦІЇ ОБСЛУГОВУВАННЯ АВІАПЕРЕВЕЗЕНЬ
7. Адміністративні правовідносини
8. Адміністративно-правові (організаційно-адміністративні) методи мотивації
9. Адміністративно-правові відносини
10. Адміністративно-правові відносини
11. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
12. Адміністративно-правові норми

Переглядів: 1040