• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Характеристика форм безготівкових розрахунків

Схема 2.2. Рахунки підприємства

Схема 2.1. Форми розрахунків

Розрахунки готівкою являють собою платежі готівкою підприємств і фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) та за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції, товарів, робіт, послуг) й іншого майна.

Розрахунки готівкою здійснюються, як правило, із каси підприємств, установ організацій.

Між підприємствами, організаціями, установами та ланками фінансово-кредитної системи розрахунки здійснюються переважно в безготівковій формі через установи банків.

Сутність безготівкової форми розрахунків полягає в тому, що платежі проводяться не готівкою, а шляхом перерахування грошових коштів із рахунка платника на рахунок постачальника або отримувача коштів відповідною установою банку.

Рух готівкових грошей і безготівкових платіжних засобів взаємопов’язаний. Однак у сукупному грошовому обороті переважають безготівкові розрахунки, оскільки вони мають низку переваг над готівковими. Ці переваги виявляються передусім у прискоренні розрахунків, в економії витрат, пов’язаних із перевезенням готівки, її обліком та зберіганням. Використання безготівкових розрахунків зменшує потребу в обороті грошових знаків держави. Крім того, за безготівкових розрахунків грошова маса акумулюється в банках і створюються умови для контролю за їх цільовим використанням.

Безготівкові розрахунки не обмежовуються лише банківськими операціями. У грошовому обороті можуть мати місце взаємні розрахунки. Такі розрахунки, як правило, здійснюються поза банками.

Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принципове значення має з’ясування основних нормативних положень, які б регулювали безготівкові розрахунки і максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту.

У зв’язку з цим в основу організації безготівкових розрахунків покладені такі основні принципи:

1) самостійний вибір клієнтами установ банків для зберігання грошових коштів та форм безготівкових розрахунків;

2) розрахунки, як правило, повинні здійснюватись одразу ж після відпуску (відвантаження) товарів, надання послуг або одночасно з ними;

3) платежі повинні здійснюватись через установи банку та під їх контролем тільки за розпорядженням платника та за наявності у нього необхідних грошових коштів або права на отримання банківського кредиту;

4) використання грошових коштів можливе тільки за цільовим призначенням;

5) розрахунки повинні здійснюватись на підставі розрахунково-платіжних документів типової форми;

6) поточні рахунки підприємствам установи банків відкривають тільки за умови повідомлення про це податкового органу.

Суб’єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) для зберігання коштів і виконання всіх видів банківських операцій відкривають рахунки в банках на власний вибір і за згодою цих банків.

Кожне підприємство може відкривати два і більше поточних рахунків у національній валюті та рахунки в іноземній валюті.

Усі суб’єкти підприємницької діяльності й установи банків зобов’язані дотримуватись вимог чинного законодавства щодо відкриття рахунків. За порушення цих вимог суб’єкти підприємницької діяльності та банки несуть відповідальність.

Підприємства та їх відокремлені підрозділи можуть мати такі рахунки в національній валюті: поточні, бюджетні, кредитні, депозитні (схема 2.2.).

Для відкриття поточного рахунку юридичні та фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності надають до установи банку, яка буде їх обслуговувати, такі документи:

1) заяву на відкриття рахунка встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером підприємства. У випадках відсутності посади головного бухгалтера заяву підписує тільки керівник;

2) копію свідоцтва про державну реєстрацію підприємства в органі державної виконавчої влади або в іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально;

3) копію статуту (положення), зареєстровану в установленому порядку в органах виконавчої влади та засвідчену нотаріально;

4) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на облік у податковому органі, засвідчену нотаріально;

5) копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально;

6) картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджання рахунком та підписання розрахункових документів зі зразком відбитка печатки підприємства.

Більшість розрахункових операцій суб’єктів господарювання здійснюється в безготівковій формі. Застосування безготівкової форми розрахунків дає змогу знизити витрати на транспортування, облік і зберігання готівки, зменшує тривалість проведення розрахунків, підвищує рівень контролю за цільовим використанням грошових коштів.

Організацію безготівкових розрахунків підприємств регулює Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 року. Підприємства можуть здійснювати безготівкові розрахунки за допомогою таких розрахункових документів:

· платіжні доручення;

· платіжні вимоги-доручення;

· розрахункові чеки;

· акредитиви;

· векселі;

· платіжні вимоги;

· інкасовані доручення.

На підприємствах України нині найчастіше застосовують безготівкові грошові розрахунки з використанням платіжних доручень.

Платіжне доручення – це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної в дорученні суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Розрахунки платіжними дорученнями можуть здійснюватися за фактично відвантажену продукцію, виконані роботи чи надані послуги (як попередня оплата, для завершення розрахунків за активами взаємної заборгованості підприємства), для сплати податків тощо. Перевагою розрахунків платіжними дорученнями є простота і швидкість документообігу, економічність і універсальність (можливість застосування як за товарними, так і за нетоварними платежами).

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за схемою, наведеною на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Розрахунки платіжними дорученнями:

1 – постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги); 2 – постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги; 3 – покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення; 4 – банк покупця списує з його рахунка кошти; 5 – банк покупця повідомляє покупця (власника рахунка) про списання коштів; 6 – банк покупця передає електронним зв’язком або надсилає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника; 7 – банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника; 8 – банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на поточний рахунок випискою з поточного рахунка

Платіжна вимога-доручення – це комбінований документ, який складається з двох частин: верхньої (вимоги одержувача коштів безпосередньо до платника сплатити вартість поставленої йому продукції, виконаних робіт, наданих послуг) і нижньої (доручення платника обслуговуючому банкові про списання певної суми коштів зі свого рахунку та перерахування її на рахунок одержувача). Цей розрахунковий документ заповнює постачальник (отримувач грошових коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів). Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення, вирішує питання про згоду на її оплату. Якщо платник погоджується оплатити цю вимогу, він оформляє її нижню частину і направляє у свій банк для переказу акцептованої суми на поточний рахунок постачальника.

Схему розрахунку за допомогою платіжної вимоги-доручення зображено на рисунку 2.2.

Рис. 2.2. Розрахунки платіжною вимогою-дорученням:

1 – постачальник відвантажує продукцію покупцеві; 2 – разом із документами на відвантажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату; 3 – покупець передає платіжну вимогу-доручення в банк, який його обслуговує, для переказу коштів; 4 – банк покупця (платника коштів) списує з його рахунка кошти; 5 – банк покупця сповіщає випискою покупця (власника рахунка) про списання коштів з його поточного рахунка; 6 – банк покупця направляє в банк постачальника платіжну вимогу-доручення; 7 – банк постачальника зараховує кошти на поточний рахунок постачальника; 8 – банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на поточний рахунок випискою з поточного рахунка

Грошові розрахунки підприємства можуть також здійснювати із застосуванням чеків. У грошових операціях підприємств використовують два види чеків: грошові та розрахункові.

Грошовий чек – це грошовий документ установленої форми, що містить беззаперечну вказівку власника поточного рахунка (чекодавця) банкові сплатити зазначену в чеку суму конкретній особі чи пред’явникові чека. Основне призначення грошового чека – бути інструментом отримання готівкових коштів із поточного рахунка підприємства.

Розрахунковий чек – це документ стандартної форми з дорученням чекодавця (платника) своєму банкові (банкові – емітенту) перерахувати кошти з рахунку чекодавця на рахунок пред’явника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек заповнює платник і передає його отримувачеві платежу в момент здійснення господарської операції купівлі – продажу.

Чекодавець – юридична або фізична особа, яка підписує чек і видає його постачальнику в оплату за отримані від нього товари та послуги.

Чекотримач – юридична або фізична особа, що отримала чек і має право на стягнення грошових коштів із рахунка чекодавця в оплату відпущених йому товарів і послуг.

Розрахункові чеки використовуються тільки для безготівкових розрахунків юридичних та фізичних осіб із метою зменшення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи, надані послуги) і не підлягають сплаті готівкою.

Розрахунок чеком здійснюється за схемою, наведеною на рисунку 2.3.

Рис. 2.3. Розрахунок чеками:

1 – постачальник передає товар покупцеві; 2 – покупець передає чек постачальнику; 3 – постачальник передає чек у свій банк; 4 – банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця; 5 – банк платника списує кошти з рахунка покупця товару; 6 – банк платника повідомляє платника про списання коштів; 7 – банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти; 8 – банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 9 – банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок

В умовах ринку зростає роль розрахунків акредитивами.

Акредитив – розрахунковий документ, за яким одна кредитна установа (банк) доручає іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих (заброньованих) для цього коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги або виплатити пред’явникові акредитива певну суму коштів.

За своєю суттю акредитив є договором, що відокремлений від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися. Тобто акредитив – це договір, що містить зобов’язання банку-емітенту, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара (особи, якій призначено платіж) або доручає іншому виконуючому банку здійснити цей платіж.

Відкриття (виставлення) акредитива може бути здійснено як у банку платника, так і в банку постачальника, з бронюванням грошових коштів на окремому рахунку або без бронювання.

Застосовується акредитивна форма розрахунків тоді, коли між постачальником і покупцем немає постійних господарських зв’язків щодо купівлі товарів та надання послуг та угода носить разовий характер.

Позитивною рисою акредитивної форми розрахунків є те, що вона гарантує платіж постачальнику. Для покупців ця форма розрахунків менш ефективна, бо вона має обмеженість у розрахунках, а також при виставленні акредитива за рахунок власних коштів з обігу підприємства вилучаються обігові кошти, що стримує їх обіг.

Схему розрахунків з використання акредитивної форми розрахунків наведено на рисунку 2.4.

Рис. 2.4. Розрахунок із використанням акредитива:

1 – покупець доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив; 2 – банк покупця відкриває акредитив; 3 – банк покупця сповіщає покупця про відкриття акредитива; 4 – банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму; 5 – банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива; 6 – відвантаження товару; 7 – покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива, тобто дає наказ на розкриття акредитива; 8 – банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива; 9 – банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 10 – банк постачальника повідомляє про це свого клієнта

Однією з форм безготівкових розрахунків є розрахунки за допомогою векселів.

Вексель– це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити у певний термін зазначену суму грошей власникові векселя (векселетримачеві). Розрізняють вексель простий і переказний.

Простий вексель містить просту, нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму.

На рисунку 2.5. зображено схему обліку простого векселя банківською установою.

Рис. 2.5. Схема обліку простого векселя банківською установою:

1 – відвантаження товару (надання послуг); 2 – надання простого векселя за отриманий товар (послуги); 3 – облік векселя банківською установою; 4 – отримання від банківської установи грошових коштів за умов обліку векселя (за вирахуванням сум дисконту); 5 – пред’явлення банком простого векселя до сплати боржникові; 6 – оплата векселя

Переказний вексель (трата) містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований платникові (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Трасат стає боржником за векселем тільки після того, як акцептує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис. Акцептант переказного векселя, як векселедавець простого векселя, є головним вексельним боржником і несе відповідальність за оплату векселя у визначений у ньому термін. Відносини трьох сторін можуть бути оформлені переказним векселем за схемою, зображеною на рисунку 2.6.

Рис. 2.6. Переказний вексельний обіг:

1 – банк надає підприємству кредит; 2 – підприємство А виписує переказний вексель на користь банку як забезпечення кредиту (оформлення векселем заборгованості підприємства перед банком); 3 – підприємство А відвантажує товар підприємству Б; 4 – банк пред’являє підприємству Б вексель для акцепту, яке з цього часу стає прямим боржником за векселем, оскільки акцептант за переказним векселем несе всі зобов’язання за ним; 5 – трасат сплачує гроші банку за векселем. У разі сплати грошей кредит, наданий підприємству А, вважається погашеним

Основними перевагами вексельної форми розрахунків є зменшен­ня витрат на здійснення грошового обігу, прискорення грошового обігу, скорочення потреби у готівці.

У системі безготівкових розрахунків у ряді випадків застосовуються платіжні вимоги, інкасові доручення.

У випадках наявності в господарюючих суб’єктів несплаченої дебіторської заборгованості вона може бути стягнена отримувачем із рахунка платника через судові органи в беззаперечному порядку.

Беззаперечне стягнення та безакцептне списання грошових коштів з рахунка платника здійснюється платіжною вимогою на підставі рішення господарського суду.

Платіжна вимога – розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача грошових коштів їх платнику про сплату певної суми коштів через установу банку.

У випадках невчасної сплати платниками відповідних податків до бюджету вони стягуються податковими органами в беззаперечному порядку з нарахуванням пені за прострочення платежу. Стягнення здійснюється інкасовими дорученнями (розпорядженнями) встановленої форми.

3. Вплив розрахунково-платіжної дисципліни на ефективність господарської діяльності підприємства

Усі господарюючі суб’єкти мусять правильно, відповідно до чинних нормативних документів, організовувати зберігання та витрачання грошових коштів, вчасно розраховуватись за своїми платіжними зобов’язаннями з постачальниками продукції, товарів, робіт, послуг, із ланками фінансово-кредитної системи, установами й організаціями, як правило, в безготівковому порядку через установи банків і під їх контролем, тобто дотримуватися розрахунково-платіжної дисципліни.

Розрахункова дисципліна передбачає дотримання суб'єктами господарювання певних правил проведення розрахунків. Вона базується на дотриманні основних принципів розрахунків.

Платіжна дисципліна передбачає забезпечення оплати під­приємством своїх фінансових зобов'язань у повному обсязі й у вста­новлені строки. Стан розрахункової дисципліни залежить від фінансового стану підприємства. Водночас порушення розрахунково-платіжної дисципліни негативно впливає на фінансовий стан під­приємства.

За порушення розрахункової дисципліни до підприємства вживають такі санкції:

· договірні санкції;

· банківські або кредитні санкції;

· фінансові санкції.

Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й безумовного виконання господарських угод. Такі санкції застосовуються у вигляді сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми невиконаного зобов’язання.

Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підприємств за порушення ними кредитної дисципліни; за незадовільний стан обліку і звітності; нецільове використання кредитних ресурсів; порушення планових строків уведення об’єктів, на які отримано кредит, в експлуатацію; за невчасне повернення отриманих кредитів.

Фінансові санкції застосовуються за порушення суб’єктами господарювання фінансової дисципліни. Вони застосовуються державними органами, податковою адміністрацією.

Фінансові санкції визначено Законами України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та держав­ними цільовими фондами», «Про Державну податкову службу», «Про систему оподаткування в Україні», а також законами, які регулюють нарахування і сплату суб'єктами господарювання окремих видів податків. Цими законодавчими актами передбачено застосування штрафних фінансових санкцій за невчасну сплату податків, нев­часне подання податкових декларацій, податкових розрахунків тощо.

До підприємств можуть також застосовувати фінансові санкції у формі штрафів за перевищення встановлених лімітів готівки (у двократному розмірі понадлімітної готівки), за неповне відображення готівки (у п'ятикратному розмірі невідображеної готівки) тощо.

Крім фінансових санкцій, до підприємств застосовують адмі­ністративні штрафи та інші стягнення:

· конфіскація цінностей, отриманих незаконно;

· позбавлення спеціального права на ведення діяльності;

· попередження;

· виправні роботи;

· адміністративний арешт тощо.

Важливою частиною роботи фінансових служб підприємств при організації грошових розрахунків є контроль за вчасністю платежів. Про обсяги грошових розрахунків підприємства звітують у Звіті про рух грошових коштів. Застосування фінансових та адміністративних санкцій сприяє зміцненню розрахунково-платіжної дисципліни. Однак суми штрафів за незначні фінансові порушення не повинні бути надмірно високими, щоб не вилучати в підприємств значну частку їх прибутку, який є основним джерелом поповнення власних фінансових ресурсів суб'єктів господарювання.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
4. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
5. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
6. Автокореляційна характеристика системи
7. Амплітудно-частотна характеристика, смуга пропускання і загасання
8. Аплікація як вид образотворчої діяльності дошкільнят, його характеристика.
9. Архітектура СЕП та характеристика АРМ-1, АРМ-2, АРМ-3
10. Аудит використання трудових ресурсів і розрахунків з оплати праці
11. Аудит розрахунків з бюджетами
12. Аудит розрахунків з оплати праці й за соціальним страхуванням.

Переглядів: 2418