• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Організаційні форми корпоративних структур

Формування та функціонування об'єднань в Україні має свої особливості, які визначаються умовами переходу від адміністративно-командної системи управління економікою до ринкової; отже, необхідно шукати найбільш ефективні форми об'єднань.

Основними характеристиками корпорації як організаційної системи є сукупність учасників, сукупність цілей, ресурсів, формальна структура, правила й процедури прийняття рішень. Незважаючи на суспільне обумовлений характер корпорації, існують загальні закономірності їхнього формування й функціонування — це принципи, методи, структури управління, системи інформації і прийняття рішень, стилі керівництва, організаційна поведінка, реакції системи.

Одним із формальних елементів корпорації як об'єкта управлін­ня прийнято називати організаційну структуру. Стосовно корпорації організацію можна розглядати як цілісну сукупність виробничих та управлінських підрозділів, що об'єднуються єдністю мети, взаємопов’язаністю здійснюваних робіт, спільним використанням закріплених за ними матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів і наявністю єдиного апарату управління.

Організаційна структуризація повинна відповідати меті та інтересам різних груп зацікавлених осіб, так чи інакше пов'язаних з діяльністю організації. Основними групами, чиї інтереси впливають на функціонування корпорації і, отже, повинні враховуватися при проектуванні ринково орієнтованих структур, є: акціонери (власники) підприємства, котрі створюють і розвивають корпорацію;

• працівники, які забезпечують діяльність підприємства, створення й реалізацію продуктів і послуг;

• клієнти — покупці продукту підприємства, які віддають свої фінансові ресурси в обмін на запропонований продукт;

• ділові партнери, які перебувають у формальних і неформальних ділових стосунках, надають підприємству комерційні й некомерційні послуги та отримують послуги з боку підприємства;

• громадськість, що формує соціальне й екологічне середовище підприємства;

• державні (муніципальні) інституції, що взаємодіють з підприємством у політичній, правовій, економічній та інших сферах. Організаційна політика в тій або іншій мірі повинна відбивати інтереси всіх вищезгаданих суб'єктів. Найбільш сильний вплив на формування й зміну будь-якої організації мають інтереси власників, працівників (менеджерів) і замовників (покупців). Тому сучасні організаційні структури повинні подбати про узгодження інтересів цих трьох груп зацікавлених осіб.

У наш час сфера діяльності найбільших корпорацій охоплює не один десяток галузей. З удосконаленням процесу обробки, поділу технологічного процесу на етапи, розвитку господарських зв'язків уже на межі 70-х років з'являються можливості поєднання в одній господарській ланці вертикальних зв'язків за технологічним ланцюжком і горизонтальних — за видами діяльності. Утворюється матрична структура корпорацій зі складним поєднанням виробництв, багатогалузевих відділень. Відповідно змінюється зміст і поняття процесів диверсифікованості, вертикальної та горизонтальної інтеграції.

Основною ланкою організаційної структури корпорацій стають стратегічні господарські одиниці, що функціонують відносно автономно (самостійний баланс, керування, вихід на ринок тощо) і кооперуються між собою в рамках однієї організації з будь-якою (виробничою, господарською чи фінансовою) метою.

Аналіз цілей і функцій корпорацій дає змогу зробити такі висновки:

1. Корпорація являє собою інтегрований інвестиційний інститут, спрямований на забезпечення розширеного відтворення капіталу за рахунок вкладень у великомасштабне виробництво конкурентоспроможної і, як правило, експортне орієнтованої продукції. Кінцева мета корпорації — експансія і закріплення на певному сегменті ринку.

2. Склад корпорації утворюється із двох тісно пов'язаних підсистем — фінансово-кредитної та виробничо-технологічної. Кожна із цих підсистем включає такий перелік організацій, установ, підприємств тієї чи іншої форми власності (бізнес-одиниці), який забезпечує цілком замкнутий цикл розширеного фінансового й товарного відтворення — від первинного фінансування. Склад корпорації доцільно обмежити тими й тільки тими бізнес-одиницями, які беруть участь у виробництві й просуванні на ринок продукту корпорації.

3. Статус корпорації створює організаційні передумови для отримання достатньо високого ефекту, у тому числі й економічного, від прямої взаємодії фінансових і виробничих структур.

Прикладом сучасної корпорації є дніпропетровська торговельно-промислова група «Рейнфорд». Основними напрямами діяльності корпорації є виробництво хліба, молочних продуктів, ковбаси, шоколаду, взуття, телевізорів, а також торговельні мережі.

Об'єднання дотримується стратегії вертикальної інтеграції. «Рейнфорд» є однією із небагатьох українських компаній, що поєднує під єдиним торговим знаком свою продукцію та послуги і здійснює повний контроль за виробничо-збутовим ланцюгом. Систему управління корпорацією можна охарактеризувати як централізовану. Стратегічні рішення приймає рада засновників. Кожний із засновників керує своїм напрямом бізнесу. У кожного підрозділу є лінійний керівник — топ-менеджер, який бере участь у прийнятті стратегічних рішень та здійснює тактичне оперативне управління на місцях. Організаційну структуру управління корпорацією «Рейнфорд» зображено нарис. 5.10.

Злиття фінансового капіталу з промисловим і торговим та створення на цій основі фінансово-промислових груп (ФПГ) відображає об'єктивні тенденції сучасного індустріального розвитку економіки. ФПГ утворилися й функціонують як базис економіки зарубіжних країн та інтеграційного співробітництва між ними.

Промислово-фінансову групу (ПФГ) Закон України «Про промислово-фінансові групи» визначив як об'єднання промислових, сільськогосподарських підприємств, банків, наукових і проектних установ та організацій усіх форм власності. ПФГ створюється рішенням Уряду України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки й структурної перебудови економіки України, у тому числі і програм, передбачених міжнародними договорами, виробництва продукції й одержання прибутку. Головне підприємство ПФГ виготовляє кінцеву продукцію, сплачує податки, не має пільг в оподаткуванні, крім звільнення від експортно-імпортного мита й митних зборів у разі експорту чи імпорту проміжної продукції. Виробництво кінцевої продукції — мета, заради якої і створюється ПФГ. Закон гарантує збереження за банками — учасниками ПФГ придбаних ними прав власності й інших майнових прав після реорганізації або ліквідації ПФГ. Вибір ПФГ як форми ін­теграції організаційних структур обумовлює активний вихід таких об'єднань на первинний ринок цінних паперів. Приклад організаційної структури фінансово-промислової групи наведено на рис. 5.11.

Холдингова компанія — це така організаційна структура, яка контролює одну чи декілька дочірніх фірм. Дана структура може утворитися двома шляхами: по-перше, її можуть заснувати державні органи приватизації самостійно чи разом з іншими засновниками; по-друге, вона може бути заснована в результаті поглинання одного суб'єкта господарювання іншим у процесі приватизації. Нині холдинги в економіці розвинених країн є фінансовим центром і мозком будь-якої великої корпорації; усі стратегічні рішення з розвитку компанії приймає керівництво холдингу. Холдинг формується для надійного й прибуткового вкладання коштів на основі цілеспрямованої консолідації акцій торгових, промислових, фінансових, інвестиційних, транспортних та інших структур.

Органом управління холдинговим об'єднанням є загальні збори акціонерів материнського холдингу. Адміністративні органи, сформовані холдингом, керують власною діяльністю, а також діяльністю дочірніх підприємств. На вищому рівні управління холдинговим підприємством розв'язуються головні питання діяльності — інвестиційна стратегія, технологічна політика, стратегічні проекти тощо. Дочірні підприємства мають достатній рівень самостійності для ви­конання завдань, що стоять перед ними.

Управління холдингом поділяється на два напрями: управління галузями та управління функціями. Під галуззю розуміють сукуп­ність дочірніх підприємств і філій відповідного профілю. За напря­мом галузевого управління здійснюється координація виробничо-збутового циклу кожної категорії товарів і послуг. За напрямом управління функціями здійснюється координація окремих аспектів діяльності — планування, фінансування, дослідження ринку збуту тощо. Координацію дій дочірніх підприємств забезпечують функціо­нальні й галузеві служби, які входять до складу виконавчих органів материнського та дочірнього підприємств. . '

Утворення холдингу дає змогу отримати так званий ефект си­нергізму, який полягає в тому, що нове утворення може коштувати більше, ніж сума вартостей окремих частин до об'єднання. Ця до­даткова вартість, що з'являється в разі об'єднання компаній, може виникнути в результаті прояву позитивних впливів кожної частини за умови вертикальної та горизонтальної інтеграції, використання фінансових можливостей, посилення потоку коштів, диверсифікації.

Приклад організаційної структури управління холдингом наведено на рис. 5.12. Компанії «Болтік Беверіджіз Холдинг» (ББХ) властива регіональна організаційно-управлінська структура. До складу холдингу входять промислові підприємства та фінансові установи. Організаційна структура управління підприємством, що входить до складу холдингу, може бути будь-якою з перелічених у підрозд. 5.2.

Наприклад, організаційна структура управління ПБК «Славутич» має функціональний характер. Холдинг широко використовує можливості для диверсифікації власної діяльності, а саме: має ексклюзивне право на розлив і реалізацію в Україні безалкогольних напоїв «Рерsі-соlа», «Мігіndа», «7 Uр», започаткувало розробку та інсталяцію комп'ютерних програм «Q ualitу Windows».

Форми та принципи діяльності банківських корпоративних структур визначено в Законі України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 р. Згідно із Законом банки можуть утворювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група, а також можуть бути учасниками промислово-фінансових груп. Оскільки метою створення таких об'єднань є забезпечення гарантованого доступу до фінансово-кредитних ресурсів та надійне й прибуткове розміщення капіталу, вони здебільшого не мають якоїсь певної формально закріпленої структури.

В українській практиці згідно із законодавством (Класифікація організаційно-правових форм господарювання // Класифікатор Держ-комстату України із стандартизації, метрології та сертифікації від 22.11.94 р. № 288) як корпоративні форми об'єднання промислових підприємств використовуються концерн, асоціація, консорціум.

Об'єднання суб'єктів господарювання найчастіше створюються за галузевою чи територіальною ознаками, оскільки саме ці принципи є раціонально обґрунтованими й історично сформованими.

Учасники корпоративних структур зберігають юридичну й фінансову самостійність: вони самостійно закуповують сировину й матеріали, проводять маркетингові роботи (рекламну кампанію), мають власний адміністративний апарат.

Загальним для всіх розглянутих форм об'єднань є здійснення єдиного стратегічного керування за допомогою створення відповідного центру керування — ради директорів, ради правління, координаційного центру тощо. Чим ширша сфера спільної діяльності виробничих і фінансових структур, тим більшим є перелік питань стратегічної й оперативної діяльності, розв'язуваних у рамках спільного керування. Сфера спільної діяльності учасників корпоративних об'єднань, створених за принципом кооперації на тимчасовій основі, з часом може розширюватися, а зв'язки між ними ставати глибшими й міцнішими. Такі тенденції у сфері корпоратизації промислово-фінансового сектора зумовлюють необхідність створення систем керування, що відповідають їхнім особливостям.

У табл. 5.9 подано характерні риси корпоративних об'єднань, що використовуються в українській практиці: асоціації, консорціу­му, концерну й акціонерного товариства. Характерні риси врахову­ють подібності й відмінності в юридичній організації, цілях, юри­дичній самостійності, єдиному керуванні й періоді існування.

В українській економіці є всі передумови для функціонування концернів і консорціумів, оскільки об'єднання підприємств за ознакою технологічної спільності сформувалися ще в командно-адміністративній системі колишнього СРСР; називалися вони у свій час галузевими комплексами.

Зростання ефективності виробництва при створенні корпоративних структур забезпечується за рахунок раціонального використання всіх видів ресурсів, комплексної переробки сировини й матеріалів, скорочення витрат на реалізацію наукових розробок, організацію маркетингових програм і сервісного обслуговування продукції.

Об'єднання промислового, фінансового й торгового капіталів сприяє довгостроковому кредитуванню, підтримці інноваційної політики й науковому прогресу в усіх сферах господарської діяльності.

Література

1. Гірняк О.М., Лазановський П.П. Менеджмент: теоретичні основи і практикум: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. — К.: «Магнолія плюс», Львів: «Новий світ-2000», 2003. — 336с.

2. Грещак М. Г. та ін. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч. посібник / М. Г. Грещак, О. М. Гребешкова, О. С. Коцюба; за ред. М. Г. Грешака. — К.: КНЕУ, 2001. — 228 с.

3. Грузинов В.П. Экономика предприятия и предпринимательство. — М.: «СОФИТ», 1994. —496 с.

4. Задихайло Д.В., Кібенко О.Р., Назарова Г.В. Корпоративне управлін­ня: Навчальний посібник. — X.: «Еспада», 2003. — 688 с.

5. Економіка підприємства'. Підручник / За заг. ред. С. Ф. По кропивно-го. — К.: Вид-во «Хвиля-Прес», Донецьк: Мале підприємство «По-иск». Т-во книголюбів, 1995.—400с.

6. Кириченко О., Кавас І., Ятченко А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності. — Видання 2-ге, доповнене. — К.: «Видавничий дім «Фінансист», 2000. — 634 с.

7. Козик В.В., Нанкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. — 4-те вид., стер. — К.: Знання-Прес, 2003.—406с.

8. Підприємство «Під ключ». / Григор О.О., Демиденко В. В. — Черкаси: Агро поліс Лтд, 2001. — 86 с.

9. Промисловий маркетинг. Теорія і господарські ситуації. Підручник / Під ред. А.О. Старостиної. — К.: «Іван Федоров», 1997. —400 с.

10. Шегда А. В. Менеджмент: Навч. посіб. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2002. —583с.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
3. IV. Закономірності структурно-функціональної організації спинного мозку
4. VІ. План та організаційна структура заняття
5. VІ. Структурно-логічні схеми
6. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
7. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
8. Автоматизовані форми та системи обліку.
9. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
10. Адаптивні організаційні структури управління.
11. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
12. Акредитив та його форми

Переглядів: 2860