Процесуальне право

Каптурові суди

Каптурові суди створювались у період безкоролів'я в XVI ст. Причина їх створення полягала в такому. Господар вважався вищим джерелом справедливості, і всі суди діяли за його дорученням. У разі відсутності господаря діяльність усіх судів переривалася, однак оскільки були нагальні справи, для розгляду їх створювались каптурові суди. До цього суду входили всі судді певного повіту. Основним завданням каптурового суду був розгляд кримінальних справ, пов'язаних з порушенням громадської безпеки.

Біля 1 /4 статей у кожному з трьох Статутів присвячено процесуальному праву і питанням судочинства, яке було єдиним як у цивільних, так і в кримінальних справах. Процес мав позовний (звинувачувальний) характер. Позивач сам збирав і доставляв у суд докази, підтримував звинувачення в судовому засіданні. Розгляд справи розпочинався з подання заяви потерпілим чи його близькими родичами. Сторони мали широкі процесуальні права. Допускалось їхнє представництво. В будь-якій стадії процесу позивач міг відмовитись від позову або звинувачення, укласти мирову угоду або навіть помилувати злочинця.

Правда, реальний обсяг прав учасників процесу залежав від їх станового та майнового становища. Найбільш широкою процесуальною правоздатністю володіли магнати та шляхта, обмеженою — напіввільні люди. Зовсім не володіли процесуальною правоздатністю невільні люди: холопи, челядь, полонені.

У Статуті 1529 р. була вперше проведе на норма, яка регулювала участь у суді адвокатів (прокураторів). У цій іпостасі міг бути шляхтич, який мав нерухоме майно і знав місцеве право.

Загальна територіальна підсудність справ визначалась відповідно до звичаєвого права: за місцем проживання відповідача в цивільних справах і місцем, де вчинено злочин, — у кримінальних.

Суд, який отримував скаргу, посилав повістку звинувачуваному з зазначенням часу явки в суд. За І Статутом, якщо викликаний в суд не з'являвся, судове рішення могло статись без його участі. За II Статутом заочне рішення могло бути винесене тільки після трикратної неявки звинувачуваного. За неявку без поважних причин сплачувався штраф ("вина за нестаннє").

Вже в II Статуті проявляються елементи слідчого (інквізиційного) процесу. Наприклад, у деяких випадках Статут рекомендує владі не чекати скарги потерпілого, а самій розпочинати слідство та притягати до відповідальності.

Серед судових доказів на першому місці стояло власне зізнання. Для того, щоб Його добути, застосовували тортури. Якщо підданий тортурам не признавався, звинувачувач сплачував штраф ("навязку на мукі"), а якщо помирав під тортурами — то годовщину (штраф родичам).

Важливе місце займали речові докази. Суди також спирались на свідчення "добрих людей", письмові докази і присягу. "Добрі люди" були свідками доброї чи лихої слави звинувачуваного, подібно послухам у Руській правді, або свідками фактів, подібно до видоків.

Велике значення мала характеристика звинувачуваного з боку "добрих людей". Негативна характеристика вела до винесення смертного вироку.

За II Статутом свідками могли бути тільки християни. Свідки опитувались під присягою. Судочинство велось староруською, а пізніше — польською мовами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Підкоморські суди	\|	ПРАВОВА СИСТЕМА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.