Зовнішня політика

Створення держави — справа не тільки внутрішня, а й міжнародна. Цей процес не міг відбуватись ізольовано від інших держав, які ставилися по-різному до цієї події. Проте фактично всі вони, навіть Річ Посполита, яка аж ніяк не хотіла, щоб Україна вийшла з її складу, повинні були рахуватися з існуванням української держави. Вже в 1648 р. Україна вступає в дипломатичні стосунки з сусідніми державами: Росією, Туреччиною та її васалами — Кримом, Трансільванією і Молдавією, що в той час, по суті, означало визнання української державності. Згодом міжнародні зв'язки України розширились, вона вступає у відносини з Венецією, Валахією, Швецією, Угорщиною та іншими країнами, стає активним фактором у міжнародному житті Європи, що було одним з проявів її державної суверенності.

Сам хід Визвольної війни вимагав таких зв'язків. І треба занотувати, що молода українська дипломатія уміло використовувала складну міжнародну ситуацію на користь Україні. Майже всі сусідні держави розуміли, що відрив України від Речі Посполитої ослаблює останню. Деякі з них, наприклад Молдавія, використовували суперечності між Польщею та Туреччиною в своїх інтересах.

Султанська Туреччина підтримувала дипломатичні відносини з Україною, починаючи з першого року Визвольної війни. Але турецькі правителі мали намір перетворити Україну в свого васала. Туреччина не могла допустити існування української незалежної держави, бо це стало б прикладом для інших васальних земель Оттоманської імперії в їхній боротьбі за своє визволення. Як відомо, Крим хотів, спираючись на Україну, вирватися зі складу Туреччини.

Багато інших країн зноситься з Україною як з незалежною державою. Заходом Визвольної війни Україна встановлює зв'язки з Австрією, Персією, Францією, Швецією.

Цікавим є лист Олівера Кромвеля з революційної Англії, де той писав: "Богдан Хмельницький, Божою милістю генералісимус війська і старовинно! грецької віри і Церкви; Володар всіх запорозьких козаків, страх і винищувач польської шляхти, завойовник фортець, викорінювач римських священників, переслідував язичників, антихриста і іудеїв".

Все це говорило про міжнародне визнання України на самому високому рівні.

Відносно ж прав особистості, які охоронялись Українською державою, слід визначити права та вольності козацької верстви і державних селян. Кожний стан мав свої права, і держава досить прискіпливо слідкувала за їхнім виконанням.

Так, коли військова адміністрація у Ніжині "незвичайніє в стаціях податки витягають" і "до шкоди убогих людей" приводила, гетьман видав універсал від 1 серпня 1650 р. на захист населення міста і Його прав на самоврядування.

З Польщею та Росією багато міжнародних угод було укладено Україною на захист старовинних прав та вольностей запорізького козацтва.

Отже, робимо висновок: Українській державі, яка формувалась в роки Визвольної війни, були притаманні всі ознаки державності. Ця держава мала особливості, які були продовженням традицій української державності. Виборність органів публічної влади, роль колегіальних установ дають можливість стверджувати, що підвалиною Української держави була республіканська форма правління.

М. Драгоманов писав, що устрій Української держави 1648—1654 рр. був більш подібний до устрою вільних держав європейських, так званих конституційних.

Політичну організацію, що склалася на території України, сучасники вважали Українською козацькою державою. її називали також Військом Запорізьким, Хмельниччиною, Гетьманщиною.

Отже, відродження України в 1648—1654 рр. ознаменувало собою третій етап в загально-історичному процесі розвитку української державності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Військо та оборона	\|	Панівна верства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.