Сімейне право

Шлюбно-сімейні відносини регулювалися нормами православного церковного права для православних, ана території, яка залишалася під владою Речі Посполитої, — нормами уніатського та католицького права. Для дівчат шлюбний вік становив І 6 років, для юнаків— 18 років. За звичаєвим правом заборонялося одружуватися родичам по прямій лінії до восьмого коліна, а по боковій — до четвертого. Обов'язковою була згода батьків на шлюб дітей.

Шлюб припинявся зі смертю одного з подружжя або розлученням. Вирішення питань законності шлюбів та офіційних розлучень належало до компетенції церковних судів. Однак питання майнових спорів розлучених вирішували місцеві суди. Удова чи удівець мали право укласти новий шлюб, для чого потрібно було дотримати термін трауру — шість місяців після смерті дружини або чоловіка. Таке обмеження корінилося у звичаєвому праві й було виявом поваги до пам'яті померлого. Розлучені також мали право укладати новий шлюб лише через шість місяців після розлучення. У випадку розриву шлюбу сторони у присутності свідків та священика складали так звані "розлучні листи", в яких обумовлювалися права та обов'язки сторін.

Стосунки подружжя мали особистий і майновий характер. Особисті стосунки між чоловіком і дружиною ґрунтувалися на підкоренні дружини чоловікові. Майно, яке приносила в родину дружина, називалося приданим, а майно, принесене чоловіком як забезпечення приданого дружини, - віном. Придане складалося з рухомих речей, що поділялися на дві групи. Першу групу становили п'ять предметів: гроші, золото, срібло, перли та дорогоцінне каміння. До другої групи належали жіночий одяг, білизна, коні та інші рухомі речі. Віно — це третина нерухомого майна, яким забезпечувалося придане дружини.

Діти поділялися на народжених у законному шлюбі й тих, хто народився поза шлюбом. Перші мали всю повноту прав, інші були позбавлені їх повністю. Позашлюбні діти поділялися на дві групи: бенкартів — народжених від чоловіка й жінки, не пов'язаних шлюбом, і на дітей, народжених від чоловіка й жінки, які не були пов'язані шлюбом, але уклали шлюб згодом і крім нажитих до шлюбу дітей народили шлюбних дітей.

Важливе значення для майнових відносин батьків і дітей мав інститут виділу батьками синів на "своїхліби". Такий виділ полягав у тому, що батьки, відділяючи синів, давали їм за свого життя частину майна, щоб вони створювали власну сім'ю, самі себе утримували й жодних претензій на спадок після їхньої смерті не мали навіть тоді, коли б отримали меншу частку, ніж та, яку після смерті батьків отримали б невиділені сини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Цивільне право	\|	Державні злочини

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.