• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Державні селяни

Державні селяни складали другу значну частину українського селянства. На Лівобережжі державними селянами були близько 50 відсотків, на Правобережжі —13, на Півдні України — 37 відсотків.

Основною формою експлуатації державних селян була грошова рента та податки державі, розмір яких постійно зростав. Незважаючи на це, їхнє правове становище було кращим, ніж становище кріпаків. Державні селяни були особисто вільними, користувалися казенною землею.

Важким тягарем лягло на них рішення про створення військових поселень, які формувалися здебільшого в Україні. Олександр 1 мав намір організувати військові поселення ще в 1810 р. За його задумами, у цих поселеннях військова служба поєднувалася з працею в сільському господарстві, що мало скоротити видатки на утримання армії. У1817 році одинадцять кавалерійських і три піхотних полки у формі військових поселень були розміщені у Харківській, Катеринославській та Херсонській губерніях. У1819 році на Півдні України у військові поселення було перетворено 250 сіл, в яких проживало до двадцяти тисяч селян.

Державні селяни набували статусу військових поселенців, їхнє життя жорстоко регламентувалося. У військових поселеннях муштра поєднувалась з роботою на землі. Усе життя селянина тут було під доглядом військового начальства. Кожен крок поселенця був регламентований. За найменшу провину поселенців жорстоко карали.

Для військових поселень будувалися нові села за єдиним зразком. Усі жителі поселень вважалися військовими людьми і підкорялися військовим законам. Це однаковою мірою стосувалося як чоловіків, так і жінок. Усе населення поселень поділялося на господарів і не господарів, дітей, не поселених людей, інвалідів, тих, хто перебував на дійсній службі, резервістів та кантоністі в.

Військові поселення поділялися на полкові округи, кожний з яких мав 7 тис. осіб чоловічої статі. Пізніше цю цифру було збільшено до 10 тис. Південноукраїнські військові поселення поділялися на дванадцять округів, до кожного з яких входили три волості. Волость, яку очолював волосний командир, у середньому мала десять поселень. На чолі полкового округу стояв полковий комендант з полковим комітетом і полковим управлінням. Полковий комітет стежив за станом сільськогосподарського виробництва у своєму окрузі та здійснював нагляд за поселенцями. Окрему групу поселенців становили кантоністи. До неї входили хлопчики та юнаки віком від 7 до 18 років. Вони поділялися на три групи: малі — від 7 до 10 років, середні — від 10 до 14 і старші — до 18 років. Після досягнення 18 років кантоністів переводили до військових частин, де вони проходили військову службу до 45 років. Після 45 років вони займалися вже лише сільським господарством.

Організація сім'ї також перебувала під наглядом військових. Навіть укладання шлюбу відбувалося за наказом начальства. У деяких полках вписували в картки імена дівчат і кидали їх у шапку, а імена юнаків — в іншу. Батальйонний командир витягав одну картку з однієї шапки та другу — з іншої. Таким чином підбиралася пара молодих людей.

Формально поселенці повинні були працювати три дні на державу, а три дні на себе, та насправді вони працювали на державу протягом усього тижня.

У1837—1841 роках міністр державних маєтностей граф Кисельов провів реформу управління державними селянами. За реформою ці селяни одержали право обирати органи самоврядування на рівні села та волості. Реформа дещо полегшила становище державних селян. Так, збільшилися їхні земельні наділи, державний податок змінявся на поземельний промисловий податок, у майбутньому заборонялося віддавати державні землі в оренду.

Читайте також:

1. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
2. Бюджет – загальне поняття, що об’єднує різноманітні фінансові документи, які включають заплановані доходи і державні видатки на відповідний період.
3. Відмова у державній реєстрації прав на землю та їх обмежень.
4. Відмова у державній реєстрації прав на землю та їх обмежень.
5. Господарські об'єднання або державні чи комунальні господарські об'єднання.
6. Державні боргові цінні папери та їх види.
7. ДЕРЖАВНІ БУДІВЕЛЬНІ НОРМИ УКРАЇНИ
8. Державні видатки здійснюються шляхом фінансування.
9. Державні видатки і збалансування дефіциту державного бюджету
10. Державні видатки як інструмент державного регулювання макроекономічних процесів
11. Державні випробування засобів вимірювальної техніки
12. Державні витрати.

Переглядів: 941