• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Державні витрати.

Державні витрати та дефіцит бюджету

Акумульовані за рахунок податків кошти в державному бюджеті відтак спрямовуються на різноманітні цілі, що дає підставу виділити категорію «державні витрати».

Державні витрати — відносини власності (привласнення) між державою й юридичними та фізичними особами в процесі розпо­ділу і споживання частини національного доходу.

Їх виникнення зумовлено появою держави, виконан­ням нею різноманітних функцій.

У рабовласницькому суспільстві державні витрати спрямовувалися на ведення війн, будівництво іригаційних споруд, прокладання доріг, утримання державного апара­ту. За феодалізму — на ведення війн, утримання держав­ного апарату, будівництво міст, забезпечення грошового обігу, утримання деяких аристократичних родів, придбан­ня предметів розкоші для правителів держави тощо.

За капіталістичного способу виробництва (на нижчій його стадії — XVI—XIX ст.) державні витрати спрямову­валися переважно на військові цілі, утримання держав­ного апарату, будівництво залізниць, підприємств з дов­гим робочим періодом. У деяких країнах (зокрема в Ні­меччині) у другій половині XIX ст. частина державних витрат спрямовувалася на соціальні цілі. Загалом на цій стадії розвитку капіталізму обсяг державних витрат був незначний. У США, наприклад, у 1848 р. вони станови­ли 48 млн дол. У 1890 p. їх питома вага у валовому внут­рішньому продукті дорівнювала у США 7%, у Вели­кобританії — менше 10, у Франції та Німеччині — приблизно 13%.

На вищій стадії розвитку капіталізму масштаби і тем­пи державних витрат значно зростають. Так, щоб досягти рівня федеральних витрат у США в розмірі 100 млрд дол., потрібно було 180 років існування країни (така сума була досягнута в 1951 p.), а сума у 500 млрд — приблизно за 2 роки. Якщо в 1902 р. державні витрати у США стано­вили до 1,7 млрд дол., то наприкінці 90-х років лише федеральні — понад 2,5 трлн дол. Нині їх питома вага в національному доході країни сягає 40%, в Італії, Німеч­чині, Франції — від 55 до 60%, що означає досягнення відносно оптимальної величини, після чого може відбува­тися як їх незначне скорочення, так і певне збільшення.

До структури державних витрат належать:

1. Витрати на соціальні цілі (розвиток освіти, охорони здоров'я, виплати безробітним, пенсіонерам тощо). Структура державних витрат визначається роллю та важливістю виконуваних державою функцій. Якщо в середині минулого століття державні витрати спрямову­валася на утримання державного апарату й військові ці­лі, а соціальних витрат не існувало, то в середині 90-х років XX ст. вони на перше місце. Це зумовлено якісно новою роллю особистісного фактора в сучасному вироб­ництві (значення освіти, кваліфікації, розвитку творчих здібностей працівників), неспроможністю ринкових ва­желів забезпечити загальнонаціональний розвиток осві­ти, підготовки та перепідготовки кадрів, соціальний захист населення, переважанням загальнолюдських цін­ностей у ціннісних орієнтирах суспільства, зростанням безробіття тощо. Тому на соціальні цілі в розвинутих країнах Заходу спрямовується до 35% державних вит­рат. Так, якщо у США на ці заходи в 1960 р. витрачало­ся 20% федерального бюджету, то в 1999 р. — майже 48%. В Україні на соціальні цілі спрямовується приблиз­но така ж частка державного бюджету, проте якщо у США ці витрати становили приблизно 5500 дол. на лю­дину, то в Україні — приблизно 210 грн.

2. Витрати на економічні цілі (житлове будівництво і його реконструкцію, розробку природних ресурсів й охорону навколишнього середовища, сільське господарс­тво, транспорт, науку, зв'язок, державне регулювання і прогнозування економіки та ін.). Ці витрати в розвину­тих країнах світу становили наприкінці 90-х років до 25—27% державних витрат. Їх висока питома вага зу­мовлена тим, що держава стала головною організацією забезпечення нормального відтворення економічної сис­теми, а державне регулювання — ядром господарського механізму, а також тим, що недержавні форми власності й ринковий механізм неспроможні розвивати фундамен­тальні наукові дослідження, долати екологічну кризу та інші проблеми.

3. Витрати на військові цілі. Їх поділяють на прямі й непрямі. До прямих належать безпосередні витрати з державного бюджету на оборону. До непрямих — части­на витрат на космічні дослідження, військову допомогу іншим країнам, виплату пенсій ветеранам війни тощо. У деяких розвинутих країнах світу (США, Німеччина, Франція) такі витрати становлять до 10% сукупних дер­жавних витрат. В Україні витрати на національну оборо­ну та забезпечення безпеки становили в 2000 р. 9,3% витрат державного бюджету.

4. Витрати на обслуговування державного боргу. У США в середині 90-х років державний борг сягнув май­же 60% ВНП, витрати на його обслуговування — до 250 млрд дол. щорічно, в Японії — 20% сукупних дер­жавних витрат (друге місце в структурі державних вит­рат), у США — четверте місце. В Україні у 2000 р. вит­рати на обслуговування державного боргу становили 9% видаткової частини державного бюджету. Зростання цьо­го боргу в США і суми виплат по ньому зумовлене пере­дусім величезними військовими витратами, які спричи­няють хронічний дефіцит державного бюджету і платіж­ного балансу. Сплата державного боргу і відсотків по ньому здійснюється через викуповування державних цінних паперів за кошти з державного бюджету.

Ч астина коштів з державного бюджету спрямовується на утримання державного апарату влади, посольств, кон­сульств, оплати внесків до міжнародних організацій тощо.

Дефіцит бюджету — перевищення витрат державного бюджету над його доходами.

Виникнення і зростання дефіциту бюджету зумовлене економічними кризами, мілітаризацією економіки, ве­денням війн, економічною нестабільністю, зростанням заборгованості місцевих бюджетів, безконтрольним зрос­танням інших витрат з бюджету. За домонополістичного капіталізму бюджетний дефіцит інтенсивно зростав під час війни. З 1931 по 1971 рік дефіцити бюджетів спостерігалися 33 рази. Вони були спричинені економіч­ними кризами (особливо кризою 1929—1933 pp.) і Дру­гою світовою війною. Сукупний дефіцит бюджету в 1941 — 1946 pp. становив 204,9 млрд дол., а приріст дер­жавного боргу — 220,5 млрд дол. Дефіцити державного бюджету мали місце і в повоєнний період й були ліквідовані лише наприкінці 90-х років.

Бюджетний дефіцит покривають за рахунок держав­них внутрішніх та зовнішніх позик, а також грошової емісії. Постійне накопичення заборгованості уряду пере­творюється на державний борг. Структурними елемента­ми такого боргу є внутрішній (заборгованість держави своїм власникам) та зовнішній борг (заборгованість дер­жави іноземним країнам, міжнародним фінансово-кре­дитним організаціям та іноземним громадянам); коротко­терміновий (до 1 року), середньотерміновий (від 1 до 5 років) та довготерміновий (понад 5 років) борги. Загроз­ливим для стабільності економічної системи є переви­щення державним боргом ВВП більш як у 2 рази.

Для управління державним боргом, зокрема для його зниження, вдаються до таких заходів:

1) сплата за раху­нок золотовалютних резервів;

2) консолідація боргу (змі­на умов позичок — наприклад, перетворення короткотер­мінових на довготермінові);

3) конверсія (дозвіл держави на придбання іноземними кредиторами частини цінних паперів, майна;

4) викуп короткотермінових зобов'язань через випуск нової довготермінової позики під вищий відсоток);

5) надання нових кредитів міжнародними фі­нансово-кредитними організаціями та ін.

На нижчій стадії розвитку капіталізму західні еконо­місти виступали за бездефіцитний державний бюджет, обстоювали тезу про органічну єдність економічного зрос­тання з активним сальдо державного бюджету і стабіль­ність грошової системи. У 1936 р. англійський економіст Дж.Кейнс висунув положення про позитивний вплив дефіциту бюджету на економіку. Неокейнсіанці, розвива­ючи теорію Дж.Кейнса, стверджували необхідність зба­лансованого бюджету в часі, тобто потребу заміни бюд­жетного дефіциту під час війн і криз активним під час економічних піднесень. Крім того, вони вважали, що пе­ріоди великого безробіття повинні супроводжуватися бюджетним дефіцитом, а періоди «повної зайнятості» — перевищенням доходами витрат.

В Україні у 1991 р. дефіцит бюджету становив 12% ВВП, у 1996 р. — до 6% ВВП, а з урахуванням невипла-ченої заробітної плати та інших статей — майже 20% ВВП. В наступні роки він був знижений, у 2000 р. становив 0,7%, проте існував прихований дефіцит у формі заборгованості із зарплати.

Дефіцити бюджету покриваються за рахунок держав­них позик і грошової емісії. У США в окремі роки за ра­хунок державних позик покривали понад 50% витрат бюджету, а в 1943 р. — 70% таких витрат. Щоб отрима­ти ці позики, держава випускала цінні папери — обліга­ції, векселі державної скарбниці та ін. У США випуска­ють три категорії зобов'язань державної скарбниці: 1) ринкові цінні папери (їх вільно продають і купують на ринку державних цінних паперів); 2) спеціальні випуски (не обертаються на ринку і розміщуються серед певних урядових установ і фондів); 3) зобов'язання неринкових випусків (за деякими винятками можуть достроково пред'являтися до погашення). В Україні впродовж 1994—1999 pp. випускали облігації внутрішньої держав­ної позики, за якими юридичним особам в окремі роки виплачували до 140% річних, що у кінцевому підсумку призвело до швидкого зростання внутрішнього і держав­ного боргу.

Тримачами федеральних облігацій у США є: державний сектор, у тому числі Федеральна резервна система; фінансо­ві інститути та корпорації; індивідуальні та іноземні трима­чі; штатні й місцеві органи. Поступово зростають середня відсоткова ставка й відсоткові платежі за державний борг. Так, у 1952 р. відсоткова ставка становила 2,3 пункта, а на початку 90-х років — понад 7%. Якщо у 1930 р. на сплату відсотків за державний борг витрачали 660 млн дол., то наприкінці 90-х років — майже 250 млрд дол. В Україні зовнішній борг за 1994—1998 pp. зріс з 400 млн до майже 13 млрд дол., у 2000 p. скоротився внаслідок реструктури­зації на 2 млрд дол., а виплати на його обслуговування за 9 місяців 2000 р. становили 3 млрд грн.

З-поміж різних груп тримачів за повоєнний період поступово зменшується питома вага комерційних банків, взаємоощадних банків, страхових компаній, корпорацій, приватних осіб, але зростає роль іноземних тримачів. Операції передплати та первинного розподілу державних позик здійснюють федеральні резервні банки. Загалом на урядові організації й трастфонди, а також на федеральні резервні банки у США припадає майже половина цінних паперів держави.

Зростання дефіциту бюджету посилює інфляційні процеси, спричиняє кризу державних фінансів, грошової системи, обмежує кредитні ресурси та ін.

Читайте також:

1. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
2. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
3. Аналіз комплексних статей витрат: витрат на утримання та експлуатацію устаткуван­ня, цехові, загальногосподарські, поза виробничі витрати.
4. Бюджет – загальне поняття, що об’єднує різноманітні фінансові документи, які включають заплановані доходи і державні видатки на відповідний період.
5. Витрати виробництва та їх структура. Суть, види витрат. Закон спадної віддачі. Середні та граничні витрати.
6. Витрати.
7. Відмова у державній реєстрації прав на землю та їх обмежень.
8. Відмова у державній реєстрації прав на землю та їх обмежень.
9. Господарські об'єднання або державні чи комунальні господарські об'єднання.
10. Державні боргові цінні папери та їх види.
11. ДЕРЖАВНІ БУДІВЕЛЬНІ НОРМИ УКРАЇНИ
12. Державні видатки здійснюються шляхом фінансування.

Переглядів: 1739