Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Державні доходи.

Необхідність державних доходів зу­мовлена появою держави, виконуваних нею функцій, неспроможністю недержавних організацій та інститутів забезпечити стабіль-ний розвиток суспільства. Основним джерелом витрат у більшості суспільно-економі-чних формацій були податки. Вони забезпечували 95—97% державних доходів.

Державні доходи — виражені у грошовій формі відносини вла­ності (привласнення) між державою та юридичними й фізичними особами в процесі вилучення державою частини необхідного та додаткового продукту.

У рабовласницькому суспільстві значна частина державних доходів формувалася від привласнення додаткового і частини необхідного продукту, створе-ного працею рабів у копальнях, великих державних майстернях тощо, а також від податкових надходжень з громадян. Письмові згадки про податки датовані IV тисячо-літтям до н.е. В епоху феодалізму основним джерелом державних доходів були подат-ки у грошовій та натуральній формі, які вилучалися із земельних володінь короля.

Державні доходи поділяють на внутрішні й зовнішні. Внутрішні держава отримує всередині країни, зовнішні — за її межами (кредити, допомога з інших країн). До зов­нішніх джерел окремі держави вдаються переважно під час війни. Так, під час Другої світової війни майже трети­на всіх державних доходів у Німеччині та Японії припа­дала на зовнішні джерела.

Кредити з інших країн, міжнародних економічних орга­нізацій отримують Україна, інші держави СНД, країни ко­лишньої соціалістичної співдружності та «третього світу».

До внутрішніх державних доходів, як уже зазначалося, належать різні види податків та неподаткові доходи (від державних підприємств і майна та державний кредит).

На початку XX ст. за допомогою податків у розвину­тих країнах світу в доходах держави акумулювалося до 10% національного доходу, а наприкінці століття —- до 90%. Значні кількісні зміни у розмірі податків супровод­жуються серйозними якісними зрушеннями. Податки із суто фіскального явища перетворюються на важливий інструмент регулювання економіки, функціонування су­часної економічної системи, її розвитку. Без їх вилучен­ня і наступного розподілу неможливо було б забезпечити нормальний процес відтворення будь-якого елемента еко­номічної системи, зокрема сучасного працівника (як основної продуктивної сили), науки тощо, сформувати ефективний господарський механізм, забезпечити плюра­лізм форм власності та ін.

 

1.3 Сутність та структура податків.

Як уже зазначалося, понад 90% доходів державного бюджету формується за рахунок податків.

Податки як економічна категорія — примусове вилучення (прив­ласнення) державою частини необхідного та додаткового продукту з фізичних та юридичних осіб відповідно до прийнятих законів.

Повніше ця сутність розкривається у виконуваних податками функціях, основними з яких є: фіскальна (збирання грошових коштів з фізичних та юридичних осіб для формування фінансових ресурсів держави); регу­лююча (регулювання грошових доходів, процесу нагро­мадження, функціонування національного ринку та ін.); стимулююча (стимулювання інвестиційного процесу, прискорення темпів економічного зростання тощо) і роз­подільча (розподіл і перерозподіл доходів між соціальни­ми верствами і групами, між сферами і галузями еконо­міки).

Важливими принципами оподаткування, на думку се­редньовічного арабського мислителя ібн Хальдуна, є спра­ведливість, рівність і платоспроможність. Основними принципами оподаткування А. Сміт називав всезагальність податків та їх встановлення пропорційно доходу; чіт­ке визначення величини податків, часу та способу вилу­чення; простоту та зручність вилучення у платників по­датків, а також мінімальність витрат при їх вилученні (тобто недороге утримання податкових служб та податко­вих інспекторів). Нині основними принципами оподатку­вання є також стабільність, зменшення кількості подат­ків, корисність (вилучені у трудящих кошти повинні зде­більшого повернутися до них у формі соціальних виплат).

Принципи оподаткування, основні види податків та механізми їх вилучення ста-новлять податкову систему. В ній насамперед виділяють прямі та непрямі податки. Прямі податки переважають у більшості розвинутих кра­їн світу, незважаючи на те, що вилучати їх складніше. Але вони є справедливішими, оскільки встановлюються пропорційно величині доходів і майна. В Україні перева­жають непрямі податки.

Об'єктами оподаткування в податковій системі є до­ходи, вартість окремих товарів, майно фізичних та юри­дичних осіб, окремі види діяльності, додана вартість ви­роблених товарів і послуг та ін.

Розмір податку на одиницю оподаткування — це по­даткова ставка. У випадку зростання ставок із збіль­шенням доходів створюються прогресивні ставки оподат­кування; якщо ставки оподаткування із зростанням до­ходів не змінюються, формуються прямо пропорційні ставки оподаткування.

Основними видами податків у розвинутих країнах світу є особистий подохідний податок, податок на додану вартість, податок на прибутки компаній та податок на со­ціальне страхування.

Особистий подохідний податок у державних доходах у розвинутих країнах (державах—членах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), до якої входять 29 наймогутніші країни) становив у 90-х роках до 30% від усіх видів податків, а в окремих державах (Австрія, Фінляндія, Данія, Німеччина) — майже 46%. На протилежному полюсі за обсягами вилучення цього податку — Франція та Греція, в яких частка його стано­вить до 12,5%.

Вилучення особистого подохідного податку почина­ється із встановлення неоподатковуваного мінімуму. У більшості розвинутих країн світу подохідний податок з фізичних осіб є прогресивним, але з різним ступенем прогресивності. Так, у США ставка федерального подохідного податку на доходи до 39 тис. дол. становить 15%, від 39 тис. до 94 250 дол. — 28%, від 94 250 до 143 600 — 31%, від 143 600 до 25 6500 — 36%, понад 256 500 — 39,6%.

Із заробітної плати типового працівника у деяких пе­редових країнах світу вилучають від 26 до 35% подохід­ного податку. Водночас спостерігається зниження його максимальної ставки, що найбільш вигідно крупним ка­піталістам. У США ставка цього податку в 1964 р. становила 91%.

Податок на додану вартість (як універсальний акциз) у розвинутих країнах світу коливається від 14 до 25% в загальній сумі податкових надходжень до держав­ного бюджету. У більшості цих країн використовують основну ставку цього податку з наступним підвищенням або зниженням на певні види товарів і послуг. Так, у країнах Європейського Союзу основна ставка ПДВ — 15%. Зростання її в останні десятиріччя супроводжува­лося зменшенням у більшості країн частки податку на прибуток компаній. Так, у США з 1955 по 1999 р. пито­ма вага цього податку у федеральних доходах скоротила­ся з 20 до 10%. У деяких країнах (Італія, Бельгія) пода­ток на прибуток компаній дещо зріс. Загалом у розвину­тих країнах світу сплачували наприкінці 90-х років до 30% податку зі свого прибутку.

Податок на соціальне страхування — на третьому місці в структурі податків у розвинутих країнах світу. Йо­го питома вага наприкінці 90-х років становила до 24%.

Крім податків до центрального бюджету, існують, як уже зазначалося, місцеві податки: акцизні збори, подат­ки на нерухомість, податок на прибуток корпорацій (у США, наприклад, він становить від 5 до 10%) та ін. У ФРН надходження від ПДВ розподіляються переважно (на 75%) залежно від кількості жителів.

В Україні у 2000 р. державні доходи становили 49,4 млрд грн., податок на прибуток підприємств — до -15,9%, податок на додану вартість — 19,4%, подохідний податок з громадян — 13,2%, акцизний збір — 4,55%.

З прийняттям на початку 1998 р. Верховною Радою України нового закону про оподаткування дещо зменшилися податки з прибутків підприємств (вони становили 30%), що стимулювало їх інвестиційну діяльність. Для оздоровлення державних фінансів уряд повинен ска­сувати або значно скоротити пільги (їх обсяг — понад 19 млрд грн.), зменшити витрати на утримання держав­ного апарату та деякі інші непродуктивні статті витрат.

 


Читайте також:

  1. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
  2. Бюджет – загальне поняття, що об’єднує різноманітні фінансові документи, які включають заплановані доходи і державні видатки на відповідний період.
  3. Відмова у державній реєстрації прав на землю та їх обмежень.
  4. Відмова у державній реєстрації прав на землю та їх обмежень.
  5. Господарські об'єднання або державні чи комунальні господарські об'єднання.
  6. Державні боргові цінні папери та їх види.
  7. ДЕРЖАВНІ БУДІВЕЛЬНІ НОРМИ УКРАЇНИ
  8. Державні видатки здійснюються шляхом фінансування.
  9. Державні видатки і збалансування дефіциту державного бюджету
  10. Державні видатки як інструмент державного регулювання макроекономічних процесів
  11. Державні випробування засобів вимірювальної техніки
  12. Державні витрати.




Переглядів: 1209

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Фінансова та бюджетна системи. | Державні витрати.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.014 сек.