Державні доходи.

Необхідність державних доходів зумовлена появою держави, виконуваних нею функцій, неспроможністю недержавних організацій та інститутів забезпечити стабіль-ний розвиток суспільства. Основним джерелом витрат у більшості суспільно-економі-чних формацій були податки. Вони забезпечували 95—97% державних доходів.

Державні доходи — виражені у грошовій формі відносини вланості (привласнення) між державою та юридичними й фізичними особами в процесі вилучення державою частини необхідного та додаткового продукту.

У рабовласницькому суспільстві значна частина державних доходів формувалася від привласнення додаткового і частини необхідного продукту, створе-ного працею рабів у копальнях, великих державних майстернях тощо, а також від податкових надходжень з громадян. Письмові згадки про податки датовані IV тисячо-літтям до н.е. В епоху феодалізму основним джерелом державних доходів були подат-ки у грошовій та натуральній формі, які вилучалися із земельних володінь короля.

Державні доходи поділяють на внутрішні й зовнішні. Внутрішні держава отримує всередині країни, зовнішні — за її межами (кредити, допомога з інших країн). До зовнішніх джерел окремі держави вдаються переважно під час війни. Так, під час Другої світової війни майже третина всіх державних доходів у Німеччині та Японії припадала на зовнішні джерела.

Кредити з інших країн, міжнародних економічних організацій отримують Україна, інші держави СНД, країни колишньої соціалістичної співдружності та «третього світу».

До внутрішніх державних доходів, як уже зазначалося, належать різні види податків та неподаткові доходи (від державних підприємств і майна та державний кредит).

На початку XX ст. за допомогою податків у розвинутих країнах світу в доходах держави акумулювалося до 10% національного доходу, а наприкінці століття —- до 90%. Значні кількісні зміни у розмірі податків супроводжуються серйозними якісними зрушеннями. Податки із суто фіскального явища перетворюються на важливий інструмент регулювання економіки, функціонування сучасної економічної системи, її розвитку. Без їх вилучення і наступного розподілу неможливо було б забезпечити нормальний процес відтворення будь-якого елемента економічної системи, зокрема сучасного працівника (як основної продуктивної сили), науки тощо, сформувати ефективний господарський механізм, забезпечити плюралізм форм власності та ін.

1.3 Сутність та структура податків.

Як уже зазначалося, понад 90% доходів державного бюджету формується за рахунок податків.

Податки як економічна категорія — примусове вилучення (привласнення) державою частини необхідного та додаткового продукту з фізичних та юридичних осіб відповідно до прийнятих законів.

Повніше ця сутність розкривається у виконуваних податками функціях, основними з яких є: фіскальна (збирання грошових коштів з фізичних та юридичних осіб для формування фінансових ресурсів держави); регулююча (регулювання грошових доходів, процесу нагромадження, функціонування національного ринку та ін.); стимулююча (стимулювання інвестиційного процесу, прискорення темпів економічного зростання тощо) і розподільча (розподіл і перерозподіл доходів між соціальними верствами і групами, між сферами і галузями економіки).

Важливими принципами оподаткування, на думку середньовічного арабського мислителя ібн Хальдуна, є справедливість, рівність і платоспроможність. Основними принципами оподаткування А. Сміт називав всезагальність податків та їх встановлення пропорційно доходу; чітке визначення величини податків, часу та способу вилучення; простоту та зручність вилучення у платників податків, а також мінімальність витрат при їх вилученні (тобто недороге утримання податкових служб та податкових інспекторів). Нині основними принципами оподаткування є також стабільність, зменшення кількості податків, корисність (вилучені у трудящих кошти повинні здебільшого повернутися до них у формі соціальних виплат).

Принципи оподаткування, основні види податків та механізми їх вилучення ста-новлять податкову систему. В ній насамперед виділяють прямі та непрямі податки. Прямі податки переважають у більшості розвинутих країн світу, незважаючи на те, що вилучати їх складніше. Але вони є справедливішими, оскільки встановлюються пропорційно величині доходів і майна. В Україні переважають непрямі податки.

Об'єктами оподаткування в податковій системі є доходи, вартість окремих товарів, майно фізичних та юридичних осіб, окремі види діяльності, додана вартість вироблених товарів і послуг та ін.

Розмір податку на одиницю оподаткування — це податкова ставка. У випадку зростання ставок із збільшенням доходів створюються прогресивні ставки оподаткування; якщо ставки оподаткування із зростанням доходів не змінюються, формуються прямо пропорційні ставки оподаткування.

Основними видами податків у розвинутих країнах світу є особистий подохідний податок, податок на додану вартість, податок на прибутки компаній та податок на соціальне страхування.

Особистий подохідний податок у державних доходах у розвинутих країнах (державах—членах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), до якої входять 29 наймогутніші країни) становив у 90-х роках до 30% від усіх видів податків, а в окремих державах (Австрія, Фінляндія, Данія, Німеччина) — майже 46%. На протилежному полюсі за обсягами вилучення цього податку — Франція та Греція, в яких частка його становить до 12,5%.

Вилучення особистого подохідного податку починається із встановлення неоподатковуваного мінімуму. У більшості розвинутих країн світу подохідний податок з фізичних осіб є прогресивним, але з різним ступенем прогресивності. Так, у США ставка федерального подохідного податку на доходи до 39 тис. дол. становить 15%, від 39 тис. до 94 250 дол. — 28%, від 94 250 до 143 600 — 31%, від 143 600 до 25 6500 — 36%, понад 256 500 — 39,6%.

Із заробітної плати типового працівника у деяких передових країнах світу вилучають від 26 до 35% подохідного податку. Водночас спостерігається зниження його максимальної ставки, що найбільш вигідно крупним капіталістам. У США ставка цього податку в 1964 р. становила 91%.

Податок на додану вартість (як універсальний акциз) у розвинутих країнах світу коливається від 14 до 25% в загальній сумі податкових надходжень до державного бюджету. У більшості цих країн використовують основну ставку цього податку з наступним підвищенням або зниженням на певні види товарів і послуг. Так, у країнах Європейського Союзу основна ставка ПДВ — 15%. Зростання її в останні десятиріччя супроводжувалося зменшенням у більшості країн частки податку на прибуток компаній. Так, у США з 1955 по 1999 р. питома вага цього податку у федеральних доходах скоротилася з 20 до 10%. У деяких країнах (Італія, Бельгія) податок на прибуток компаній дещо зріс. Загалом у розвинутих країнах світу сплачували наприкінці 90-х років до 30% податку зі свого прибутку.

Податок на соціальне страхування — на третьому місці в структурі податків у розвинутих країнах світу. Його питома вага наприкінці 90-х років становила до 24%.

Крім податків до центрального бюджету, існують, як уже зазначалося, місцеві податки: акцизні збори, податки на нерухомість, податок на прибуток корпорацій (у США, наприклад, він становить від 5 до 10%) та ін. У ФРН надходження від ПДВ розподіляються переважно (на 75%) залежно від кількості жителів.

В Україні у 2000 р. державні доходи становили 49,4 млрд грн., податок на прибуток підприємств — до -15,9%, податок на додану вартість — 19,4%, подохідний податок з громадян — 13,2%, акцизний збір — 4,55%.

З прийняттям на початку 1998 р. Верховною Радою України нового закону про оподаткування дещо зменшилися податки з прибутків підприємств (вони становили 30%), що стимулювало їх інвестиційну діяльність. Для оздоровлення державних фінансів уряд повинен скасувати або значно скоротити пільги (їх обсяг — понад 19 млрд грн.), зменшити витрати на утримання державного апарату та деякі інші непродуктивні статті витрат.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фінансова та бюджетна системи.	\|	Державні витрати.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.