Державні видатки як інструмент державного регулювання макроекономічних процесів

Державні видатки являють собою витрати, пов'язані з діяльністю держави.

Сукупні державні видатки (G) поділяються на чотири категорії:

– споживання в державному секторі (заробітна плата робіткам державного сектору, платежі за товари, що купуються для поточного споживання) — Сс;

–соціальні трансферти — Тг;

–проценти з державного боргу — i-DG;

–державні інвестиції — IG.

G = Ca+Tr + i-DG+IG

Три перші категорії утворюють поточні видатки, остання категорія— державні капітальні видатки.

Споживання в державному секторі може бути пов'язане з національною обороною, утриманням транспортної системи, освітою, енергетикою, наукою, системою правосуддя та виконанням службових обов'язків іншими гілками влади, охороною здоров'я, житловим будівництвом тощо.

Соціальні трансферти окремим особам охоплюють допомогу непрацездатним, пенсіонерам, безробітним, малозабезпеченим тощо.

Процентні платежі пов'язані з позичками (боргом) держави у зв'язку з перевищенням у попередньому періоді витрат над надходженнями. Як і будь-який інший борг, він має повертатися кредиторам з відсотками.

Зміна структури видатків шляхом вибіркового скорочення окремих категорій витрат спричиняє скорочення сукупного попиту і впливає на інші характеристики економічної системи.

Одним із ключових економічних питань теорії й практики фіскальної політики є вибір оптимального рівня державних видатків. Кожна країна приймає рівень видатків в межах загальних економічних принципів, але виходячи з цілей власної економічної політики та особливостей внутрішнього середовища

До факторів, які визначають рівень державних видатків належать: історичні тенденції в проведенні бюджетної політики; рівень багатства країни; ставлення країни до перерозподілу доходів та гострота проблеми бідності; трансфертна політика; процедури прийняття бюджетних рішень; уявлення про те, що є суспільним благом, і відповідно, про те, які витрати необхідно фінансувати з бюджету

Тенденція зростання державних видатків була вперше передбачена у 1863 р. німецьким економістом А. Вагнером і пізніше у фінансовій науці дістала назву «закон Вагнера» — закон про постійно зростаючу державну діяльність.

За останнє десятиріччя зростання державних витрат в усьому світі супроводжувалося поліпшенням якості життя: підвищенням рівня освіти, поліпшенням системи охорони здоров'я і зростанням тривалості життя. Тому у складі державних витрат (у % до ВВП) найшвидше збільшувалися трансферти — на відміну від витрат на придбання товарів і послуг.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сутність та короткострокові і довгострокові цілі бюджетно-податкової політики.	\|	Податки як інструмент державного регулювання макроекономічних процесів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.