Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Конституційне право

ПРАВОВА СИСТЕМА

Перший період діяльності Центральної ради мав здебільшого декларативний характер, про що свідчив зміст універсалів, декларацій та інструкцій. Універсали формували підвалини української державності, а декларації і інструкції містили плани законопроектних робіт.

Після жовтневих подій у Росії виникає нагальна необхідність власного законотворення.

25 листопада 1917 року Мала рада прийняла Закон Про правонаступництво, який започаткував процес формування правової системи. Згідно з ним, усі російські закони, прийняті до 27 жовтня, залишалися чинними, а Центральна рада мала право приймати нові закони та інші нормативні акти чи скасовувати старі від імені УНР. Правоохоронним і місцевим органам влади і управління була дана вказівка змінити в діючих законах назву "Росія" на "УНР".

Відразу ж після проголошення І Універсалу Центральна рада приступила до організації роботи зі створення Конституції України (Статуту автономної України).

24 червня 1917 року була затверджена "Інструкція, на основі якої збирається Комісія по підготовці Статуту автономної України". До складу Комісії було обрано 100 осіб, які представляли всі національності, що проживали в Україні. Очолив конституційну комісію М. Грушевський. За IV Універсалом Конституцію мали ухвалити Всеукраїнські Установчі збори, та за іронією долі її прийняла Центральна рада в останній день свого існування. Сталося це 29 квітня 1918 року.

Конституція мала під-назву: "Статут про державний устрій, права і вольності УНР". Вона складалася з 8 розділів і 85 статей: І розділ — Загальні постанови; II розділ — Права громадян України; III розділ — Органи влади Української Народної Республіки; IV розділ — Всенародні збори Української Народної Республіки; V розділ — Про Раду Народних Міністрів Української Республіки; VI розділ — Суд Української Народної Республіки; VII розділ — Національні союзи; VIII розділ — Про тимчасове припинення громадянських свобод.

У розділі "Загальні постанови" підкреслювалося, що Українська Народна Республіка — держава "суверенна, самостійна і ні від кого не залежна", а носієм державного суверенітету є увесь народ України, всі громадяни України, які проживають на її території. Реально свій суверенітет народ здійснюватиме через Всенародні збори України (ст. 3).

Звертає на себе увагу ст. 4, де зазначалося, що територія України—єдина, неподільна і без згоди 2/3 депутатів Всенародних зборів ніяка зміна кордонів України, а також ніяка зміна у державно-правових відносинах якоїсь частини території держави до всієї цілісності неможлива. "Не порушуючи єдиної своєї власті, — підкреслюється у ст. 5, — УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування". Усім націям і національностям, які населяють Україну, надавалося право "на впорядкування своїх культурних прав у національних союзах".

Відразу за першим загальним розділом йшов розділ про громадянські права й свободи. Отже, у тогочасній Українській державі велике значення надавалося проблемі проголошення і гарантування прав та свобод громадян.

Громадянином УНР вважалася кожна особа, яка набула це право у передбаченому законодавством порядку. Інститут подвійного громадянства не допускався. Позбавити людину громадянства міг тільки суд республіки.

Цивільно-правова, громадянська і політична дієздатність наставала з 20-річного віку. "Ніякої різниці у правах і обов'язках між чоловіком і жінкою, — вказувалося у ст. 11 Конституції, — право УНР не знає".

У Конституції підкреслювалося (ст. 12), що всі громадяни рівні у громадянських і політичних правах — незалежно від статі, національності, раси, віросповідання, освіти, майнового стану. Використання старих титулів і звань заборонялося. Оберігалася недоторканність особи, житла, таємниця листування. Порушення цих прав допускалося тільки правомочними державними органами у випадках, передбачених законом.

Ніхто не обмежувався на території України у свободі слова, друку, віросповідання, створення організацій і союзів, праві на страйк, якщо тільки вказані дії не були кримінальним злочином. Проголошувалася повна свобода вибору місця проживання і пересування.

На території УНР скасовувались смертна кара, тілесні покарання таті, що ображали людську гідність і честь. Скасовувалась (як покарання) конфіскація майна.

Виборче (активне і пасивне) право надавалося тільки громадянам УНР, яким на день виборів виповнилося 20 років. Виборче право було загальним, рівним, таємним. Не мали права голосувати і бути обраними тільки особи, визнані у законному порядку душевнохворими.

У наступних чотирьох розділах Конституції йшлося про виші органи державної влади, управління й судові органи.

Основу побудови вищих органів держави становила відома теорія розподілу влади — на законодавчу, виконавчу і судову. Отже, найвищу законодавчу владу, згідно з Конституцією, мали Всенародні Збори, виконавчу - Рада Народних Міністрів, судову — Генеральний суд.

Місцевими органами влади й управління стали виборні Ради та управи — громад (сільських і міських), волостей, земель.

Парламент країни — Всенародні Збори — мав обиратися населенням на основі рівного, прямого, загального, таємного голосування за пропорційною системою виборів: один депутат від 100 тис. жителів терміном на три роки. Проголошувався принцип депутатської недоторканності, вводилася оплата праці депутатів. Сесії парламенту повинні були скликатися двічі на рік. На першій сесії вибирався Голова, його заступник і так звані товариші. Всі вони становили Президію Всенародних Зборів. Голова організовував і очолював роботу парламенту, виконував "усі чинності, зв'язані з представництвом Республіки" (ст. 35).

Закони приймалися тільки парламентом. Він встановлював бюджет країни, оголошував війну, укладав мир тощо. Право законодавчої ініціативи належало: Президії Всенародних Зборів, партійним фракціям, зареєстрованим Всенародними Зборами, групам депутатів (не менше 30 осіб), Раді Народних Міністрів, органам самоврядування, які об'єднували не менше 100 тис. виборців, виборцям у кількості 100 тис. осіб.


Читайте також:

  1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
  2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  3. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
  4. V. Класифікація і внесення поправок
  5. А. Правобережну Україну.
  6. А/. Право власності.
  7. Аграрне право
  8. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
  9. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
  10. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
  11. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  12. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства




Переглядів: 480

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
СУДОВА СИСТЕМА | Рада Народних Міністрів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.009 сек.