Кримінально-процесуальне право

В Україні в перші роки радянської влади була створена досить розвинута система кримінально-процесуальних норм. Головні моменти судочинства були встановлені "Тимчасовий положенням про народні суди і революційні трибунали УСРР" від 20 лютого

1919 року, "Положенням Ради Народних Комісарів про народний суд" від 26 жовтня 1920 року, інструкцією НКЮ УСРР "Про судочинство" ви З червня 1919 року та численними циркулярами НКЮ УСРР, виданими в

1920 році. В цих актах були закріплені головні принципи кримінального процесу, які були єдиними як для народних судів, так і для революційних трибуналів.

Ревтрибунали були судами для розгляду найбільш небезпечних злочинів. У деяких справах ревтрибунал міг визнати непотрібним проведення попереднього слідства, що вело до порушення проголошеного принципу законності.

Згідно з циркуляром НКЮ УСРР "Про прискорення провадження попереднього слідства" від 29 лютого 1920 року попереднє розслідування в політичних справах повинно було проводитися протягом 48 годин. Право звинувачуваного на захист в ревтрибуналах також обмежувалося.

При оцінці доказів, як і при визначенні покарання, члени ревтрибуналів керувалися декретами і своєю революційною правосвідомістю. Вироки виносилися іменем Української Соціалістичної Радянської Республіки.

На перших порах вироки ревтрибуналів не підлягали касаційному оскарженню. Цей пробіл було усунуто декретом РНК УСРР "Про утворення Верховного Касаційного Суду" від 16 квітня 1919 року, який встановлював, що касаційному оскарженню підлягають всі вироки ревтрибуналів, за винятком вироків, винесених Верховним ревтрибуналом при ВУЦВК.

Дещо іншим був порядок розгляду справ у народних судах. Йому були підсудні усі кримінальні справи, за винятком підсудних ревтрибуналам. Попереднє розслідування здійснювалось у формі дізнання або попереднього слідства. Проведення попереднього слідства залежало від рішення судді. Народний суддя розглядав скарги на дії слідчих. Народні засідателі мали рівні права з народними суддями. Всі питання, які виникали при розгляді справи, вирішувалися більшістю голосів. Участь у процесі представників звинувачення та захисту була обов'язковою при розгляді справ про найбільш тяжкі злочини. В інших випадках питання про участь обвинувачувача та захисника вирішував народний суд. Звинувачення в кримінальних справах здійснювались членами колегії обвинувачувачів, а захист — членами колегії захисників.

"Положення про народний суд" від 26 жовтня 1920 року встановлювало такі підстави відміни вироків у касаційному порядку:

1) суттєві порушення форм судочинства;

2) суттєві порушення або неправильне застосування декретів;

3) неповнота слідства;

4) очевидна несправедливість вироку.

Цивільно-процесуальне право. Всі цивільно-правові спори вирішувалися тільки в народних судах. Потерпілому, який зазнав шкоди та збитків від злочину, підсудного ревтрибуналу, надавалося право подати цивільний позов через народний суд або підчас розгляду кримінальної справи, або після закінчення розгляду в порядку цивільного судочинства.

У період, який розглядається, майновий обіг був майже відсутній, а частка цивільних справ у народних судах — незначною. Цивільні справи розглядалися рідко. Головним чином, це були спори між громадянами по розподілу сімейного майна, про виплату винагороди за зроблену роботу тощо. Внаслідок заборони операцій з нерухомістю, вилучення з цивільного обігу багатьох предметів домашнього вжитку стало майже неможливим застосування стягнень та задоволення претензій окремих осіб. Цим пояснюється порівняно невелика кількість спеціальних нормативних актів, що регулювали цивільне судочинство. Норми цивільного судочинства, як правило, містились в актах, що регулювали судочинство в кримінальних справах.

Судочинство в цивільних справах розпочиналося за позовом громадян або радянських установ. Цивільні спори розглядалися в тому народному суді, на дільниці якого проживав чи тимчасово знаходився відповідач. Питання підсудності остаточно вирішувалося народним судом. Справу суддя міг розглядати одноособово або з двома народними засідателями. Сторони могли брати участь у судовому засіданні як особисто, так і через представників. Судове засідання відкривалось доповіддю народного судді, який формулював сутність позову, потім слово надавалось позивачу. У випадку заперечення позову відповідачем проводився допит свідків. Рішення народного суду протягом місяця з дня його оголошення могло бути опротестоване в касаційному порядку до Ради народних суддів, яка могла залишити рішення в дії або скасовувала його. Відміну рішень Рада повинна була мотивувати. Слід ще раз підкреслити, що народний суд поступово перетворювався в основний судовий орган, який вирішував цивільно-правові спори як суд першої інстанції. В перші роки радянської влади були розроблені ті принципові положення, на яких згодом і буде збудовано радянський цивільний процес.

Загальні висновки

1917-1920 рр. були тяжкими для української державності. Невитримана іспиту на зрілість ідея незалежної соборної Української держави. Тридцяти п'ятимільйонний український народ не зміг вирватись із залізних обіймів "старшого брата". Українська політична еліта піддалась на утопічну ідею можливості побудувати соціалізм, для чого створювала різні соціалістичні партії, відсуваючи головне історичне питання - побудову національної дер. живності-на другий план. Цією хворобою хворіють і сучасні українські так звані комуністичні і соціалістичні партії.

Більшовики використали політичну незрілість українського народу сповна. В Україні за зразкам більшовицької Росії була встановлена військово-пролетарська диктатура. Чи була це дійсно влада народу? Розв'язана більшовиками громадянська війна дала негативну відповідь на це запитання.

В Україні, як і в Росії, утвердилась воєнно-більшовицька партійна диктатура, яка заклала підвалини жорстокого тоталітарно-репресивного режиму. З повною силою цей режим проявив себе в роки воєнного комунізму. Але то була тільки репетиція. Політичний бенефіс тоталітаризму відбудеться в 30-ті роки, де в театрі людського абсурду змагатимуться сталінський соціалізм і гітлерівський фашизм. Але то буде потім. А в період з кінця 1917 року та до кінця 1920 року за допомогою багнетів Червоної Армії радянська влада була встановлена в Україні. І той факт, що ця влада в усіх своїх проявах була точною копією влади більшовицької Росії, говорило про її антинародність, антинаціональну спрямованість, імперську сутність. Копіювалося все: вищі та місцеві органи влади й управління, судова система, Конституція, нормативні акти. Змінювалася тільки належність: замість "РСФРР" ставили "УСРР", а іноді і цього не робили. І хоча пояснювали це однотипністю соціалістичних держав, відсутністю професійних кадрів у братерській Україні тощо—сутність від цього не змінювалася: так робила завжди і всюди тільки окупаційна влада.

Розділ 14. СОЦІАЛІСТИЧНА ДЕРЖАВНІСТЬ І ПРАВО В УКРАЇНІ (1921-1929 рр.)

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Кримінальне право	\|	ЗАГАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.