НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ

На початку 1921 року кризова ситуація досягла вибухонебезпечної межі. Повстання матросів і робітників Кронштадта, селянські заворушення в південних губерніях України змусили уряд відмовитися від продрозкладки. Юридичною підвалиною реформи став "Проект постанови ЦК про заміну розкладки натуральним податком", схвалений ЦК РКП(б) 18 лютого 1921 року. Цей документ було розіслано в партійні комітети губерній і національних окраїн. У ньому пропонувалося завчасно до початку посівної кампанії визначити загальну суму податку, з тим, щоб селяни знали скільки хліба вимагатиме від них держава. Після сплати податку їм надавалося право вільного розпорядження лишками сільгосппродукції, в тому числі реалізувати хліб "у місцевому господарському обороті", що означало не що інше як відновлення вільної торгівлі, ринкових відносин.

X з'їзд РКП(б) у березні 1921 року прийняв рішення про надання можливості селянам використовувати залишки продукції в місцевому товарному обігу.

Виходячи з рішень X з'їзду надзвичайна сесія ВУЦВК 27 березня

1921 року прийняла постанову "Про заміну продовольчої розкладки натуральним податком". Згодом РНК УСРР видала декрет про форми і розмір податку, який був значно меншим у порівнянні з продрозкладкою. Вперше словосполучення "нова економічна політика" зустрічається у резолюції травневого (1921 р.) пленуму ЦК РКП(б). Вона передбачала правильний грошовий обіг, створення мережі організацій і підприємств державної торгівлі, насамперед, оптової, регулювання приватної торгівлі за допомогою банків, кредитних установ і податкової політики.

9 серпня 1921 року В. Ленін підписав "Наказ Ради Народних Комісарів про впровадження в життя начал нової економічної політики'. Згідно з ним у державній власності залишалися тільки великі підприємства. На інших заводах і фабриках допускалося приватне господарювання, але через оренду. На середину 1923 року в Україні було здано в оренду біля половини всіх підприємств.

Середні й великі підприємства об'єднувалися за галузевою, територіальною або галузево-територіальною ознаками. Такі об'єднання були названі трестами. їх складові частини втрачали виробничу, комерційну, а інколи і юридичну самостійність, оскільки не мали статуту юридичних осіб. Майже одночасно з трестами утворювалися синдикати, організації, які займалися торгівельними операціями, збутом продукції. За темпами відбудови велика промисловість відставала від дрібної. Після проведення у жовтні

1922 року грошової реформи з'явилися кошти, які були спрямовані на електрифікацію і розвиток машинобудування. У1925— 1926 роках було перевищено довоєнний рівень промислового виробництва.

Менш вражаючих результатів досягла нова економічна політика у сільському господарстві. У 1923 році було завершено перерозподіл землі. Землекористування бідняцько-середняцьких господарств збільшилося в півтора рази. У травні 1923 року всі податки з селянського двору були зведені до єдиного сільськогосподарського податку в грошовій формі. На гроші, одержані за цим податком, держава купувала зерно на ринку. Але більша частина незаможників звільнялася від сплати податку й уже в 1925 році податок не сплачувала п'ята частина селянських дворів, тобто фактично всі незаможники. Натомність заможні, фермерські господарства пере-оподатковувалися і головний тягар податків ліг на них. Це негативно відбилося на нарощенні виробництва сільськогосподарської продукції цими господарствами. Вони просто не були зацікавлені в цьому.

Село вже не могло забезпечувати всі потреби держави у зерні. Радянська влада не була зацікавлена в розвитку одноособових, фермерських господарств, її програмною метою було створення радгоспів і колгоспів. В основі пере-оподаткування лежали не економічні, а політичні розрахунки. Звільняючи від податків незаможників, більшовицька партія готувала собі соціальну опору для майбутніх глобальних перетворень на селі.

У травні 1923 року в газеті "Правда" з'явилася стаття В. Леніна "Про кооперацію". В ній Ленін переглянув свій погляд на кооперацію, яку раніше він вважав характерною тільки для капіталістичного ладу. В статті був сформульований фундаментальний висновок; лад цивілізованих кооператорів при суспільній власності на засоби виробництва — це є соціалістичний лад. А це означало одне: замість того, щоб колективізувати селян-власників необхідно було створювати умови для кооперативного руху. Кооперативи не потребували відчуження власності і селяни з охотою йшли до них. Особливо швидко розвивалися сільськогосподарські види кооперації—тваринницькі, цукробурякові, машинно-тракторні тощо. На початок 1928 року у сільськогосподарську кооперацію було залучено більше половини селянських господарств України. Отже, вирішувалася проблема з селянином-власником. Але керівництво більшовицької партії проігнорувало останні поради вождя.

У партії отримали перемогу сили, які стояли за збереження її диктатури в політичному і економічному житті. Після проголошення курсу на індустріалізацію посилюється тиск на непманів. Повною відмовою від засад непу в сільському господарстві було проведення суцільної колективізації, яка розпочалася наприкінці 1929 року.

З ліквідацією непу створювалася жорстка командно-адміністративна система керівництва народним господарством.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЗАГАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД	\|	Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.033 сек.