Нерівність, бідність та державна політика перерозподілу доходів.

З розподілом національного доходу пов’язана проблема нерівномірності доходів, яка була обумовлена нерівністю в розподілі власності на фактори виробництва, нерівністю людей з погляду стану здоров’я, здібностей та ін. З проблемою нерівності в останній час пов’язується таке соціальне явище, як бідність. Взагалі з початком перебудови в Україні іде стратифікація суспільства: формується еліта, середній клас, бідні, злидарі. За даними ООН бідні в Україні були і раніше. Так, у 1990 році кількість їх наближалась до 11% населення, але ця бідність мала пом’якшені форми, бо усі люди були більш –менш рівні, а бідними вважались люди з низькими доходами. Втім, ніхто з них не був злидарем. Сьогодні за різними даними бідні в Україні складають більше двох третин населення. За даними, які наводяться в пресі, так званий децільний коефіцієнт, тобто відношення доходів 10% найбагатішого населення до доходів 10% найбіднішого населення, складає в Україні 30:1, у розвинених країнах він становить 5(7):1. Причинами зростання бідності вважаються, по-перше, загальноекономічний стан країни, по-друге, нерівність в розподілі державної власності у процесі приватизації.

Що визначає стан бідності? Бідність – це довгочасна відсутність ресурсів, яка не може бути компенсована ні попередніми заощадженнями, ні тимчасовим відмовленням від визначеного типу споживання. Критерієм бідності деякий час була межа малозабезпеченості. Саме вона визначала поріг бідності, тобто такий рівень доходів, нижче якого неможливо одночасно забезпечити людині і мінімальний рівень споживання, і задоволення найпростіших людських потреб. Слід зауважити, що цей показник (у 2000 році – 118,3 грн.) не був гарантованою нормою захисту від бідності. Він ураховував лише тимчасові можливості держави по наданню допомоги окремим громадянам. З 1 квітня 2000 року замість межі малозабезпеченості був введений показник прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум – це розмір грошових коштів, що необхідні для підтримки життєдіяльності людини та відновлення її робочої сили. Це важливий соціальний показник, який розробляється практично у всіх розвинених країнах. Проте і прожитковий мінімум не є гарантованим державою загальним середньомісячним доходом на кожного члена родини. Він є лише основою визначення мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, усіх видів соціальної допомоги. Сьогодні офіційно встановлений прожитковий мінімум в нашій державі дорівнює 598 грн., мінімальна заробітна плата – 460 грн. З підвищенням фінансових можливостей держави прожитковий мінімум буде зростати. Реалізація заходів щодо боротьби з бідністю базується в Україні переважно на коштах державного бюджету. У розвинених країнах – на коштах державного бюджету, прибутку підприємств, різних фондів (медичного страхування, пенсійного страхування та ін.).

Вирішення питань нерівності і бідності зумовлене не тільки станом економіки, а й державною політикою у перерозподілі національного доходу. В основі цієї політики – задача досягнення більшої рівності у доходах і забезпечення соціальної безпеки. Важливо відзначити, що діяльність держави проявляється як у межах функціонального, так і індивідуального розподілу. В першому випадку вона може втручатися у процес встановлення цін факторів виробництва і гарантувати їх власникам доход, відмінний від того, який був би результатом вільної дії ринкового механізму: встановлення мінімуму заробітної плати; гарантованих цін на сільськогосподарську продукцію; політика дешевих грошей, яка впливає на довгостроковий ринок капіталу та ін.

Діяльність держави в межах індивідуального розподілу здійснюється за допомогою фінансової і соціальної політики за наступними напрямками: надання колективних благ і послуг (освіта, медицина) безкоштовно або за цінами, доступними для низькооплачуваних категорій людей; компенсаційні ціни на продукти першої необхідності, які складають найбільшу частку витрат найменш забезпечених людей; дотації певним групам економічних суб’єктів (хліборобам, експортерам, малим підприємцям); витрати на соціальне забезпечення та сімейні допомоги.

Чи може вважатися ефективною політика перерозподілу, яку здійснює держава? Однозначної відповіді економічна наука поки що не дає, проте вона визнає необхідність компромісу між ефективністю і рівністю. У соціальному плані перерозподіл розглядається не стільки як передача доходів багатих бідним, скільки як передача влади від індивіда державі, як інструмент підсилення влади державної бюрократії. Втім, в останньому є і частка істини, і частка перебільшення. Тому слід виділити умови економічної ефективності політики регулювання доходів. По-перше, вона не повинна забезпечувати зрівняльність, бо нерівність доходів є джерелом незадоволеності і саме цьому – джерелом людського прогресу. По-друге, політика регулювання доходів може бути ефективною, коли підвищує купівельну спроможність як відносно загального обсягу товарів і послуг, так і їх структури. По-третє, необхідно раціонально використовувати засоби політики перерозподілу, які виключали би їх двозначність. Так, соціальні вигоди не повинні бути результатом горизонтального перерозподілу у масі заробітних плат, зокрема, за рахунок ліквідації їх ієрархії, використання непрямих податків, які відбиваються на цінах.

Таким чином, оптимальним результатом посилок ринкової економіки – рівність чи ефективність – є, як правило, компроміс. Він свідчить про те, що суспільство зробило вибір на користь толерантного відношення до нерівності, покладаючись на те, що видатки і соціальні програми зменшуватимуть масштаб витрат і аномалій в економіці. Ця ж проблема стає актуальною в сучасних умовах господарювання в Україні, яка прагне одночасно до подолання кризисного стану і бідності населення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Використання національного доходу: споживання, заощадження, інвестиції.	\|	Економічний розвиток та економічне зростання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.