Лайливі і вульгарні слова

До особливих різновидів просторічних форм належать так звані сленг та вульгаризми. Термін «сленг» використовується у двох значеннях. У першому — ним позначають жаргонізми переважно англомовного походження. В другому — такі жаргонні слова та вирази, які перестали бути належністю лише окремих соціальних груп і перейшли до загальновживаних шарів просторічної лексики. З цієї причини слова сленгового утворення можна назвати інтержаргонізмами, «наприклад, „ажур" у мовленні бухгалтерів означає „на сьогодні", поза бухгалтерським середовищем — „усе гаразд"; „пасувати" в жаргоні картярів має значення „відмовлятися від гри до наступної роздачі карт", у ширшому вжитку — „ухилятися від виконання своїх обов'язків"».

Найбільш згрубілі та лайливі форми просторічних слів та зворотів називаються вульгаризмами (від лат. vulgaris — звичайний, простий), наприклад: паскуда, стерво, харя і т. д.

Ось якою добірною лайкою (лише в перших чотирьох рядках — 13 лайливих слів) заклинає Дідона Енея в поемі І. Котляревського «Енеїда»:

«Поганий, мерзький, скверний, бридкий,

Нікчемний, ланець, кателик!

Гульвіса, пакосний, престидкий,

Негідний, злодій, єретик!

За кучму сю твою велику

Як дам ляща тобі я в пику,

То тут тебе лизне і чорт!

І очі видеру із лоба

Тобі, диявольська худоба.

Трясешся, мов зимою хорт!

Мандруй до сатани з рогами, Нехай тобі присниться біс!

З твоїми сучими синами

Щоб враг побрав вас, всіх гульвіс,

Щоб ні горіли, ні боліли,

На чистому щоб поколіли,

Щоб не оставсь ні чоловік;

Щоб доброї не знали долі,

Були щоб з вами злії болі,

Щоб ви шаталися повік».

Українська мова, як і будь-яка інша розвинена жива мова, крім слів питомо національних, що становлять її основу, містить певну кількість слів чужомовного походження. Вони в різний час увійшли до її словникового складу. За висновками дослідників, кількість запозичених слів у нашій мові не перевищує 8 відсотків. Багато це чи мало? Все пізнається в порівнянні. Наприклад, у такій високорозвиненій і поширеній, як англійська, цей відсоток утричі більший.

Окрему групу серед чужомовних запозичень в українській мові становлять лайливі слова, різного виду вульгаризми. Прийшли вони до нас із російської мови. До речі, порівняно недавно, внаслідок інтенсивних контактів між обома народами. Укорінилися вони в результаті багатьох трагічних подій, зокрема, воєн, коли нашою землею пройшли мільйони людей, які з дитячого віку були привчені брутально лаятися і які самі не усвідомлювали значення того, що вони кажуть. Другою причиною поширення російської лайки було перебування мільйонів українських чоловіків у російських тюрмах і в російській, а потім радянській армії. Третьою - масові переселення людей у часи “побудови комунізму”.

Нині брудну лайку, передусім матюки, використовують у розмовах між собою всі групи населення - вікові й соціальні. Їх можна почути в розмовах школярів, щоправда, поки що лише в розмовах між собою. Один відомий політик, у минулому директор великого заводу не соромлячися, привселюдно заявив, що в розмовах зі своїми підлеглими постійно користується ненормативною лексикою, тобто матюками. Брутальні вислови ніби-то допомагають йому “ясніше й чіткіше” формулювати свої думки й доносити їх до інших. Вони служать для зв’язку слів у реченнях. Це особливо стає помітним, коли ми чуємо, як він розмовляє з людьми під час поїздок країною. Помічаємо, що навіть тоді, коли він знає, про що говорить, в його мові виникають недоречні паузи. Мабуть, це для того, щоб стримати себе й не заматюкатися.

Але звідки ж з’явилися матюки та інші брутальні слова в російській мові? Існує декілька пояснень цього факту. Одні дослідники кажуть, що їх створив сам російський народ в часи свого формування з суміші різних племен - слов’ян, балтів, угро-фіннів і татарів. Тобто десь у XIII-XV століттях. Бо раніше, в X-XII століттях, жоден літопис не фіксує матюків, хоча цензури тоді не було. Ці дослідники-лінгвісти рішуче виступають проти вилучення ненормативних слів з російської мови. Бо в такому разі, стверджують вони, російська мова втратить свій колорит, питому національну самобутність, важливу складову духовної спадщини народу. Більше того, на думку науковців, матюки та інші лайки треба широко використовувати в літературній мові, художніх творах тощо. Щоб не відступати від правди життя й фіксувати живу розмовну мову. Друга група науковців стверджує, що матюкатися росіяни навчилися від татаро-монголів у той період, коли вони майже 300 років перебували під владою Золотої орди. А в татарів матюки, буцімто, були не лайкою, а похвальними словами, мало не компліментами. А можливо, і молитвами до поганських богів і різними закляттями. Чому росіяни сприйняли ці лайки від татарських поневолювачів?

Виявляється, вони запозичили від золотоординців багато чого, починаючи від способів і методів здійснення верховної влади, аж до пісень-”частушок”. Московські великі князі та їхні придворні вільно володіли татарською мовою, запроваджували татарські звичаї і традиції в сім’ях, при князівському дворі і в державі. Цьому сприяли змішані шлюби, переходи татарських загонів на службу до московського князя. Одне слово, матюки стали результатом наскрізного “протатарення” Росії.

Пам’ятаймо про чужинське походження словесного бруду й оберігаймо нашу мову від усілякої зловорожої скверни. Є типові українські лайливі слова та вирази. Оскільки, це – так би мовити, народна творчість, то наведемо те, що змогли “накопати”:

Що казали класики:

« - Мати божа, царице небесна, - гукала баба в саме небо, - голубонько моя, святая великомученице, побий його, невiгласа, святим твоїм омофором! Як повисмикував вiн з сирої землi оту морковочку, повисмикуй йому, царице милосердна, i повикручуй йому ручечки й нiжечки, поламай йому, свята владичице, пальчики й суставчики. Царице небесна, заступнице моя милостива, заступись за мене, за мої молитви, щоб рiс вiн не вгору, а вниз, i щоб не почув вiн нi зозулi святої, нi божого грому. Миколаю-угоднику, скорий помочнику, святий Юрiю, святий Григорiю на бiлому конi, на бiлому сiдлi, покарайте його своєю десницею, щоб не їв вiн тiєї морковочки, та бодай його пранцi та болячки з’їли, та бодай його шашіль поточила…Баба хрестилася в небо з такою пристрастю, аж торохтiла вся од хрестiв.»(“Зачарована Десна” О.Довженко)

“…спершу з мене вибивали дурування i примовляли, який я бузувiр, опришок, урвиголова, харциз, каламут i навiть химород. На таке противне слово я нiяк у душi не мiг погодитись…я мав i покаятись, i набратися розуму, якого усе чомусь не вистачало менi. Та я не дуже цим i журився, бо не раз чув, що такого добра бракувало не тiльки менi, але й дорослим. I в них теж чогось вискакували клепки, розсихались обручi, губились ключi вiд розуму, не варив баняк, у головi лiтали джмелi, замiсть мiзкiв росла капуста, не родило в черепку, не було лою пiд чуприною, розум якось втулявся аж у п’яти i на в’язах стирчала макiтра…” (“Гуси-лебіді летять” М.Стельмах).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Діалектна лексика. Види діалектів	\|	Використання суржику у художній мові

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.031 сек.