Багатозначні слова

План

Тема 3. Мова професійного спілкування. Функціональна диференціація лексики української мови професійного спрямування (лексико-семантичний аспект). Лексична норма як компонент мовної компетенції фахівця

Питання 1 Функціональна диференціація лексики української мови професійного спрямування (лексико-семантичний аспект).

Питання 2 Лексична норма як компонент мовної компетенції. Лексичні норми в наукових і професійних текстах.

Питання 3 Омонімія та паронімія як стилістичний засіб і як вада професійного спілкування.

Питання 4 Поняття про евфемізми та дисфемізми у мові професійного комунікатора.

Питання 1 Функціональна диференціація лексики української мови професійного спрямування (лексико-семантичний аспект).

Мова професійного спілкування є соціальним варіантом сучасної літературної мови, якою послуговуються переважно представники певної професії. Фахівець володіє понятійно-категоріальним апаратом певної сфери діяльності і відповідною системою термінів. Тому головною ознакою мови професійного спрямування є наявність термінології, притаманної тій чи іншій професії, та професіоналізмів. Крім того, ця мова має деякі особливості в наголошуванні, фразеології, словотворі, граматиці.

Професійна мова забезпечує різні комунікативні потреби в професійній сфері, виділяється відповідно до сфери трудової діяльності, в якій вона функціонує, і відрізняється від інших професійних мов своєю лексико-семантичною системою.

У кожному виді професійної мови виокремлюють наукову, професійну розмовну мову певного виду діяльності (професіоналізми, жаргон) і розподільну мову - мова реклами, мова агітації тощо). З огляду на стилістичну неоднорідність професійних мов, вчені розробили багатошарові моделі – професійна мова техніки, політична професійна мова, мова хімії, медицини тощо.

Відомо, що в основі такої мови покладено наукові знання, тобто науковий стиль, ширше - сучасна літературна мова. Проте в конкретній мовленнєвій ситуації вона змістовно редукується (пристосовується), залежно від галузі знання і предмета спілкування стає монотематичною, збагачується фаховою лексикою та фразеологією. Це відбувається лише тоді, коли суб’єкти комунікації переходять на професійний рівень свідомості.

Професійній мові, як і науковій, властиві визначені комунікативні якості: абстрагованість, логічність, точність, ясність, об’єктивність. А також чистота (відповідність літературним нормам), виразність (інформаційна чи змістова та виражальна чи чуттєво-мовна) та естетичність.Естетичність мови професійного спілкування передбачає точність, логічність, чистоту, виразність, а також доречність, лаконічність, різноманітність, образність, які у взаємодії та пропорційності створюють гармонію чи естетику усного та письмового тексту. Професійний комунікант розуміє, що ділова естетика в першу чергу - це оптимальний добір мовних засобів і ввічливість, мовленнєвий етикет.

Фахівець повинен дотримуватися також відповідної мовленнєвої поведінки. На думку Мацько Л.І., ступінь відповідності якої професійним ролям характеризує професійність мови і є визначальним чинником успіху у професійній діяльності.

Важливою ознакою мови професійного спілкування є її яскраво виражена інтернаціоналізація, котра пов’язана з міжнародним характером наукової діяльності. Вона виявляється у формуванні термінології через міжмовну узгодженість змісту та обсягу основних понять, щоб терміни в різних мовах мали однакове значення.

Отже, комунікативні потреби фахівця визначають добір лексики.

Питання 2 Лексична норма як компонент мовної компетенції професійного комунікатора. Лексичні норми в наукових і професійних текстах.

Лексика (від грец. lexikos- словесний, словниковий) – сукупність слів, словниковий склад мови в цілому, а також певної сфери спілкування, наприклад, - ділової. Лексика не є механічним набором слів, а певною структурованою системою, що складається з підсистем семантичного, стилістичного та іншого характеру. Через призму мови професійного спрямування ми розглядаємо лексику з позиції функціонально-стильової диференціації: загальновживана (міжстильова) та лексика обмеженого функціонування, наприклад,

розмовна лексика – книжна лексика (ділова, термінологічна);

стилістично нейтральна – емоційно забарвлена;

позитивна – негативна (емоційна оцінка);

активний словник – пасивний (частотність вживання). А також за походженням – питома українська та запозичена.

Лексичні норми –сукупність мовних засобів, які відповідають системі мови й сприймаються носіями як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку мови і суспільства. Лексичним нормам притаманна стабільність, деяка консервативність, в той же час певна рухливість. Цю норму відображають та утверджують насамперед словники. Наявність варіантних (синонімічних) форм є ознакою розбудованої стилістичної системи літературної мови, пошуків адекватних засобів мовного вираження. Лексичні норми постійно шліфуються, перевіряються на тривалість існування у практиці професійного спілкування, процесі взаємодії усної й писемної мови.

Найбільш чітко лексичні норми виявляються в науковому та офіційно-діловому стилях. Лексичний рівень документів регулюється також і позамовним чинником – ДСТУ 1.5:2003 «Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів» (ISO/IES Directives, part2, 2001, NEQ). Серед вимог стандарту оприлюднюємо такі:

· Всі мовні засоби вживаються лише в прямому (домінантному) значенні;

· Надається перевага українському слову при наявності двох рівнозначних слів – іншомовного походження й українського;

· У текстах не допустимі розмовно-просторічні слова, діалектизми, жаргонізми, вульгаризми тощо;

· Наукова й ділова мова не використовує засоби створення образності – тропи, емоційно забарвлену й оцінну лексику, експресивні та фігуральні висловлювання.

Найбільш придатною для створення наукових та ділових текстів є загальновживана стилістично нейтральна лексика – від назв соціальних ролей, службової належності, предметів побуту та називання дій, процесів і станів, просторових і часових понять до одиниць вимірювання тощо.

Прикметним є книжнийхарактер мови, який проявляється у використанні загальнонаукових понять (програма, методика, модель, прогрес, компонент тощо), слів з абстрактним значенням на –ання, -ення, -іння, -ість, -ство, -цтво; дієслів – розробляти, виконувати, перебувати, виявляти; дієприкметників типу виконуючий, окреслений, визнаний; дієприслівників – враховуючи, розглянувши, визначивши, спричинивши… Існує суто ділова лексика: наказ, акт, протокол, посвідчення, резолюція, перепустка, відрядження, експерт, апеляція тощо

Окреме місце в текстах професійного спрямування займають багатозначні слова– наявність у семантичній структурі мовної одиниці двох і більше значень, тобто віднесеність її до двох чи більше об’єктів позначення. Це явище називають полісемією. Це явище зараз активно виявляється в сучасній українській мові. У енциклопедії «Українська мова» читаємо: «В СУМ у слові ітивиділяється 30 значень (або лексико-семантичних варіантів), у справа – 9, у високий –9. За підрахунками дослідників, у сучасній літературній мові серед полісемічних іменників слова з двома лексико-семантичними варіантами становлять ~ 68%, з трьома - ~ 20%, з чотирма - ~ 8%, з більшою кількістю – до 4%.»[С.466]. Але в науковій мові такі слова вживають лише в одному, прямому (домінантному) чітко вираженому контекстом значенні.

символ

1. умовне позначення будь-якого предмета, поняття чи явища * власний будинок – символ добробуту. 2. художній образ, що умовно передає яку-небудь думку, ідею, переживання. 3. умовне позначення якої-небудь величини, поняття, прийнятою тою чи іншою наукою.

У діловій і науковій мові обмежується використання синонімів. Нагальною є потреба забезпечити адекватність, точність передавання інформації, швидке оброблення документів для застосування тієї чи іншої управлінської чинності. Отже, однотипні поняття не замінюються на синонімічні, щоб не «розмивати» зміст, не спричинити різночитання.

Сьогодні використовується й стилістичний потенціал антонімів(протилежнихза значенням слів), що зумовлено відтворенням шляху логічних роздумів, а також, щоб дати контрастну характеристику предметів, явищ, дій. Наприклад, укладати – розривати (трудовий договір), працівник – адміністрація, прийом – звільнення, початок – кінець, стягнення – заохочення, акт приймання-передавання тощо.

Слід зважати на те, що антонімія (так само як синонімія) є явищем синхронним, тобто періодично змінним. Адже семантична зміна слова може спричинити втрату антонімічних зв’язків і навпаки – розвиток нових значень викликає появ нових антонімічних зв’язків: шляхетний у первісному сенсі «належний до шляхти» має антонім «простий»; шляхетний у розумінні «благородний» - грубий, вульгарний, невихований.

Фразеологізми (стійкі словосполучення) в науковому та офіційно-діловому стилях позбавлені образності, емоційно-експресивного забарвлення й розглядаються переважно як термінологічні словосполучення в окремих галузях діяльності – бухгалтерській, фінансово-банківській, правовій тощо. Наприклад, юридична особа, громадські організації, майнові відносини, компенсаційні витрати, позовна давність, фактор ризику, матеріальна відповідальність і т.д.

Крім термінологічних сполук, у цих стилях вживається велика кількість специфічних стійких словосполучень – мовних штампів, регулярно повторюваних у певних стереотипних умовах і контекстах: у зв’язку з відсутністю, за наявності, беручи до уваги вищесказане, порядок денний, надати слово, внести пропозицію, взяти до уваги, вжити заходів, скласти повноваження, накласти стягнення тощо.

Ось такі деякі лексичні норми, котрі притаманні мові професійного спілкування.

Питання 3 Омонімія та паронімія як стилістичний засіб і як вада професійного спілкування.

Особливу увагу звертаємо на такі лексичні засоби, як омоніми й пароніми. Порівняймо: пускати півня – видавати пискливий звук, зриваючи голос,

пускати (червоного) півня – підпалювати, влаштовувати пожежу;

порох – пил, порох – вибухова речовина. Це омоніми – слова або їх окремі граматичні форми, що при однаковому звучанні чи написанні мають абсолютно різні значення. У науковій мові й текстах документів омоніми не використовуються, є вадою(недоліком).

В умовах російськомовного оточення спостерігається явище міжмовної омонімії. Наприклад, українські та російські значення слів баня, луна, люлька, неділя, питати, рожа, сказ, трус, шар та ін.. На жаль, це явище поширюється і на термінологію – громада, гроші(-и), колір, шаровок, і є доволі потужним, бо у 1997р. вийшов друком Словник російсько-українських міжмовних омонімів, який мав підзаголовок «фальшиві друзі перекладача» (укладач Кочерган М.П.). Словник дає можливість уникнути інтерференційних помилок в умовах двомовності.

Пароніми– це слова, а також фразеологічні одиниці й синтаксичні конструкції, що при повній або частковій відмінності є дуже подібними формою, внаслідок чого можуть сплутуватися й ставати джерелом мовних труднощів. Помилкове вживання одного слова замість іншого – гетерофемія. А перекручування слів літературної мови веде до спотворення змісту висловлювання – малопропізми. Щоб уникнути цих небажаних у діловій мові явищ, треба перевіряти значення слів за словниками, дбати про прозорість контексту, працювати над культурою мови.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Законотворча діяльність у системі ІВ.	\|	Оцінка технічного стану будівель і споруд

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.041 сек.