Причини невдачі перевороту

Хто переміг?

Жодної можливості для формування незалежної від «партії-держави» еліти - (демократичної, політичної, господарської, адміністративної, військової), яка могла б змінити партійну номенклатуру, в нашій країні, ніколи не було. Не було навіть тих «напівлегальних» умов для цього, які в останні 20-30 років існували в Польщі, Угорщини, Чехословаччини, Югославії. Наша нова демократична еліта має всього лише 3-4 роки від народження - і їй властиво всі характерні риси цього малопочесного віку.

Завоювавши політичну владу в Росії, в багатьох великих її містах, створивши зародки демократичних партій і організацій, нова правляча еліта стане правлячої не на словах, а на ділі лише в тій мірі, в якій вона здатна привернути на свій бік кадрового бюрократа старої номенклатури.

Події 19-21 серпня показали те, що неможливо обчислити ніякими соціалістичними опитуваннями, ніяким теоретичним аналізом: кадровий бюрократ, в масі, пішов за новою владою, переставши бачити в ній тусовку мітингувальників неформалів-межрегіональщіков. І це завоювання важко переоцінити. Однак ще важливіше тверезо оцінити не тільки силу цієї підтримки, а й її специфіку.

По-перше, вкрай незначна частина директорів підприємств, воєначальників, керівників місцевих органів влади відразу і без коливань стала на бік демократично обраної законної влади.

По-друге, значна частина тієї ж номенклатури зважилося на це лише після певних вагань, роздумів, міркувань про наслідки того чи іншого кроку. Долю путчу вирішили зробили свій вибір коливні. Їм, перш за все, зобов'язана демократія.

По-третє, значна частина державних службовців - директорів, працівників місцевих органів влади і особливо військовослужбовців стали не тільки виконувати вказівки законної влади, скільки саботувати вказівки путчистів. Інакше кажучи, співвідношення сил змінилося на користь республіканської влади в Росії не тільки завдяки її власним посилення, скільки внаслідок стрімкого знесилення ГКЧП.

По-четверте, кадровий бюрократ, - як військовий, так і цивільний - визнав у Єльцині, перш за все владу як таку, визнала рівень його легітимній відповідає рівню «царського дому», а зовсім не його ринкові та демократичні програми.

Перемогла не демократія (Замислюючий перейти до ринку) диктатуру (яка прагне повернутися до державно-расределітельной економіці) - сильна молода влада перемогла влада стару. Нова династія змістила першу.

Соціальна база перемоги Єльцина складається з двох частин: стихія революційного бунту проти ненависного старого режиму і кадрова бюрократія старого режиму, що перейшла на службу новому.

З моєї точки зору, основною причиною невдачі перевороту є неузгодженість дій ГКЧП і тих органів, які повинні були б беззаперечно виконувати їх розпорядження. Вищі воєначальники не були заздалегідь проінформовані про майбутні дії і психологічно не були підготовлені до жорстких рішень і до необхідності застосовувати зброю на території РРФСР, Москви і Ленінграда. Керівники оперативних та територіальних підрозділів КДБ і МВС, судячи за деякими повідомленнями, не мали інформації про те, що належало їм робити починаючи з ночі 19 серпня. Була відсутня система узгодження дій не тільки між армією, КДБ і МВС, але і між частинами різних родів військ армії. Спеціальні підрозділи військ КДБ не змогли виконати поставлені перед ними завдання з нейтралізації противників перевороту. Жорстка керованість армією, КДБ і МВС з боку відділу адміністративних органів ЦК КПРС виявилася міфом.

Особливо я хочу відзначити, що в ході перевороту протиріччя між родами військ, судячи з окремих повідомленнями, переросли в збройне протистояння. Зокрема військово-повітряні сили відмовилися виконувати накази ГКЧП і, судячи з усього, наміри в разі вогневого контакту біля «Білого дому», почати штурмові операції проти військ МВС і КДБ. Можна припустити, саме відсутність авіаційної підтримки і загроза нападу з повітря змусила членів ГКЧП тягнути час і, в кінцевому рахунку, капітулювати.

Особливою обставиною, затруднившие управління військами КДБ і МВС, було те, що ці частини були передані репресивним відомством і тому ні солдати, ні офіцери не були морально готові до дій проти власного народу. Більш того, в ГКЧП не було жодної людини, яка психологічно би відповідав ролі керівника перевороту. Всі учасники ГКЧП мали стійкий негативний імідж у більшого населення країни.

Реальний керівник перевороту Олег Бакланов не міг виступати, як офіційний лідер, з-за свого становища колишнього секретаря ЦК КПРС і відповідного негативного ставлення населення до вищих функціонерам КПРС.

Реакція світової спільноти виявилася такою швидкою і жорсткою, що не залишила його керівникам простору для маневру. Крім того, звернення Янаєва до Ясиру Арафату цілком однозначно визначило ставлення ГКЧП до терористичних організацій і режимам, зробивши неможливим будь-які позитивні контакти між ГКЧП і керівниками провідних держав світового співтовариства.

Розбіжності серед членів ГКЧП щодо нейтралізації Президента РРФСР Б. Єльцина і російського парламенту дали Єльцину можливість загострити ситуацію до рівня збройного конфлікту, до якого керівники ГКЧП були, очевидно не готові. Горизонтальні зв'язки між керівниками місцевих регіональних органів влади, з одного боку, і командуючими дислокованих на їх територіях військ, керівниками територіальних органів КДБ і МВС, з іншого, виявилися дещо сильніше, ніж вертикальні зв'язки військової підпорядкованості. Тому вичікувальна позиція керівників союзних республік і областей РРФСР і ГКЧП різко обмежила можливість маневрування та застосування силових методів керівниками перевороту.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Помилки ГКЧП	\|	Висновок

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.