• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Елементи грошової системи

Рис.5.4. Модель грошового ринку.

Рис. 5.2. Попит на гроші для угод

Рис. 5.1. Пропозиція грошей

Грошовий попит — це попит на реальну грошову масу. Він включає попит на гроші для угод і попит на гроші як активи.

Попит на гроші для угод показує, скільки грошей економічний агент бажає мати на руках для того, щоб здійснювати повсякденні трансакції (угоди). Попит на гроші для угод знаходиться в прямій залежності від номінального ВВП. Чим більша загальна грошова вартість товарів і послуг, що знаходяться в обігу, тим більше потрібно грошей для угод. Обернено на цей попит впливає швидкість обертання грошей.

Найпростіша формула трансакційного попиту на гроші має вигляд:

M^D_Т= P×Q/v, (5.1)

де M^D_Т – кількість грошей, що перебувають в обігу;

P – абсолютний рівень цін;

Q – реальний обсяг виробництва;

v – швидкість обігу грошей.

На рисунку 5.2 графічно відображено співвідношення між попитом на гроші для угод ( M^D_Т) і ставкою відсотка. Оскільки попит на гроші для угод не залежить від ставки відсотка, він має вигляд вертикальної прямої.

Цілком справедливо вважати, що немає таких угод, які б не були враховані у ВВП. Тоді попит на гроші для угод дорівнює:

M^D_Т = ВВПр/v, (5.2)

де ВВПр — реальний валовий внутрішній продукт.

Таким чином, з формули випливає, що попит на гроші для угод залежить від двох факторів: реального обся­гу виробництва — з його зростанням зростає і попит на гроші; швидкості обертання грошей — чим вища швид­кість обертання грошей, тим менша їх кількість, що необ­хідна для обслуговування угод.

Попит на гроші як активи (M^D_А) випливає з їхньої функції як засобу заощадження. В цьому випадку гроші розглядаються як засіб збереження вартості. Володіння грошима в цій якості перетворює їх на активи.

Але вартість можна зберігати не тільки у формі грошей, а й у формі фінансових активів (наприклад, облігації). Кожна з цих форм має свої переваги і недоліки.

Перевагою володіння грошима є їх висока ліквідність, але їх недолік полягає в тому, що вони не приносять доход їхньому власнику.

Переваги володіння облігаціями полягають в тому, що вони приносять доход у формі відсотка, але їх недоліком є низька ліквідність.

Тому особи, які володіють вартістю, постійно вирішу­ють альтернативу: зберігати вартість у формі грошей чи у формі фінансових активів. На її вирішення впливає відсоткова ставка, тобто рівень доходів від фінансових активів. Відсоткова ставка визначає попит на гроші як активи. Чим вища відсоткова ставка, тим більша альтер­нативна вартість грошей, тобто тим більше доходу втрача­ють власники грошей від їх зберігання. Тому за зростання відсоткової ставки зростає попит на фінансові активи і падає попит на гроші як бездоходний актив (див. рису­нок 5.3).

Рис. 5.3. Попит на гроші як активи

З графіка видно, що при ставці 8 % попит на гроші як активи (M^D_А) дорівнює нулю. За умов зниження відсоткової ставки (i) попит на гроші як активи зростає від M/P₁ до М/P₂ Таким чином, попит на гроші як активи змінюється обернено пропорційно ставці відсотка.

Попит на гроші для угод і попит на гроші як активи визначає загальний попит на гроші. Отже, сукупний попит на гроші – це реальна грошова маса, яка необхідна економічним суб’єктам для оплати угод та в якості активів, виходячи з попереднього аналізую функцію грошового попиту можна записати таким чином:

M^D = L(Y,i) = kY – hi, (5.3)

де k та h – коефіцієнти еластичності грошового попиту відповідно за доходом та відсотковою ставкою;

Y – дохід;

і – відсоткова ставка.

Спираючись на визначення грошової пропозиції і грошового попиту, можна побудувати графічну модель грошового ринку:

На рис 5.4. похила лінія M^D – це крива сукупного грошового попиту. Її особливість полягає у тому, що вона зміщена вправо від вертикальної осі на певну відстань (див. стрілку). Таке зміщення відображає величину попиту на гроші для угод, який не залежить від відсоткової ставки. Завдяки цьому крива M^D отримує здатність відображати весь грошовий попит. Вертикальна лінія M^S₁ – це початкова крива грошової пропозиції. Перетин кривих M^D та M^S засвідчує рівновагу за рівноважної відсоткової ставки – n. Якщо, припустити, що Нацбанк збільшив грошову пропозицію, то її крива збільшиться вправо. І за даної відсоткової ставки рівновага порушується.

Але ринок тяжіє до рівноваги. Механізм відновлення рівноваги виглядає так:

1) перевищення пропозиції над попитом викликає появу надлиш­ковим, грошей, які спрямовуються на придбання облігацій;

2) надлишкові гроші збільшують попит на облігації, що підвищує їх ціну;

3) зростання цін на облігації викликає: зниження відсоткової ставки (n), що випливає із її формули:

n = відсотковий дохід/ціна облігації×100 (5.4)

де відсотковий дохід є фіксованою величиною. Тому в разі зростання цін на облігації відсоткова ставка падає. На рис. вона зменшиться до n₂, що збільшить грошовий попит до рівня грошової пропозиції і врівноважить грошовий ринок.

Висновок: нерівновага на грошовому ринку викликає зміни в цінах на облігації і через них — у відсоткових ставках. Ціни на облігації і відсоткові ставки є обернено залежними. Зміни відсоткових ставок впливають на готов­ність заощаджувати гроші, що відновлює рівновагу на ринку грошей. Рівноважна ставка відсотка вирівнює кіль­кість грошей, що пропонуються і потребуються.

2. Банківська система та грошовий мультиплікатор

Нацбанк регулює грошову пропозицію через комерційні банки. Щоб зрозуміти роль комерційних банків у формуванні грошової пропозиції, слід врахувати, що вони виконують дві основні функції: залучення грошей на депозит та надання кредитів.

Загальна здатність банків надавати кредит залежить від величини депозитних грошей та пропорцій їх розподілу.

Зв'язок між 2 функціями спирається на розподіл залучених коштів на дві частини.

Перша – відрахування в банківські резерви (R), які складаються з двох компонентів:

1. обов’язкові резерви, норма яких регулюється Нацбанком;

2. додаткові резерви, що їх комерційні банки створюють самостійно.

Кошти, які тримаються як резервні, не приносять відсотка. Тому для того, щоб видати гроші вкладнику на його вимогу, банку достатньо тримати у вигляді резерву тільки частку внесків, які зберігаються у вигляді касової готівки або як депозити у Національному банку. Це і є банківські резерви.

Головною функцією вимоги обов’язкових банківських резервів є необхідність контролю НБУ за величиною грошової пропозиції. За законом всі комбанки повинні мати обов’язкові резерви.

Загальна норма банківських резервів визначається відносно депозитних грошей (D) за формулою:

rr = R/D (5.5)

Друга – кредитні гроші (МС), які обчислюються як різниця між депозитними грошима і банківськими резервами за формулою:

МС = D – R (5.6)

Гроші, які залучають комерційні банки на свої депози­ти, перевищують банківські резерви. Перевищення депо­зитних грошей над банківськими резервами дозволяє бан­кам створювати кредитні гроші.

Тепер розглянемо механізм створення грошей. Процес перетворення резервів у банківські гроші спирається на дві умови:

1. Національний банк визначає норму обов'язкових ре­зервів а значить впливає на банківські резерви;

2. використовуючи кредитні гроші, банківська система перетворює їх у нові депозити і таким чином збільшує банківські гроші. Цей процес називається «багаторазове розширення (експансія) банківських депозитів».

Отже, особливість комерційних банків полягає в тому, щоб залучаючи початково на депозит певні суми грошей, вони володіють здатністю створювати нові депозити. Це означає, що між початковим приростом депозитних грошей (∆D) і створеними депозитами існує не проста, а помножена, тобто мультиплікативна, залежність.

Така здатність банківської системи на базі залучення гро­шей на свої депозити створювати нові гроші, тобто збільшувати пропозицію грошей, вимірюється депозитним мультиплікатором(m_d). Який знаходиться в оберненій залежності від норми резервування:

m_d = 1/rr (5.7)

Якщо резервна норма встановлена, то спираючись на початковий приріст депозитних грошей, можна обчис­лити приріст грошової пропозиції:

∆M^S= ∆D × m_d, (5.8)

де ∆D– приріст депозитних грошей.

Наведена модель грошової пропозиції відповідає спро­щеним умовам її формування, тому що в ній грошова пропозиція зводиться лише до депозитних грошей, а вилу­чення з грошового обігу зводяться лише до банківських резервів.

У дійсності до складу грошової пропозиції входять як депозитні, так і готівкові гроші, тобто:

M^S = MB +D (5.9)

де MB— готівкові гроші.

За цих умов, певна частка грошей, що їх залучають комерційні банки, вилучаються в формі готівки. З урахування цього зміна грошової пропозиції визначається за формулою:

Щоб визначити модель грошової пропозиції з ураху­ванням усіх обставин, визначимо два додаткових показни­ки, що впливають на її величину.

Коефіцієнт готівки (cr)— це відношення готівкових грошей до депозитних грошей:

cr = MB/D (5.10)

звідси MB = cr × D .

Грошова база (H)— це сума готівкових грошей та банківських резервів (гроші високої ефективності):

H = MB + R (5.11)

З урахуванням цього зміна грошової пропозиції визначається за формулою:

∆M^S= ∆Н × m_m (5.12)

m_m – грошовий мультиплікатор, який визначається таким чином:

m_m = (1+cr)/(rr+cr) (5.13)

Грошовий мультиплікатор показує на скільки грошових одиниць змінюється грошова пропозиція за зміни грошової бази на одну грошову одиницю. Легко помітити, що коли вилучення грошей у формі готівки відсутні, тобто cr = 0, то грошовий мультиплікатор дорівнює депозит­ному.

Грошовий мультиплікатор залежить від політики Національного банку тією мірою, в якій Національний банк контролює резервну норму, а також від рішень власників грошових коштів, які впли­вають на коефіцієнт готівки. Національний банк може лише прогнозувати поведінку вкладників стосовно коефі­цієнта готівки.

У грошово-кредитній політиці держави грошова про­позиція є наперед визначеною Національним банком величиною. Тому пошуковою величиною стає грошова база, яку можна вивести з формули.

Національний банк може збільшити грошову базу за допомогою купівлі державних облігацій на відкритому ринку.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть, які функції виконують гроші.

2. Що таке ліквідність, чому гроші є високоліквідним товаром?

3. Назвіть фінансових посередників на грошово-кредитному ринку.

4. Дайте визначення грошових агрегатів.

5. Що таке грошова пропозиція? Поясніть графік грошової пропозиції.

6. Як визначається попит на гроші для угод? Наведіть формулу обміну, поясніть її.

7. Від яких факторів залежить попит на гроші як активи?

8. Поясніть механізм досягнення рівноваги на грошовому ринку.

9. Яка залежність між відсотковими ставками і цінами облігацій?

10. Дайте визначення банківських резервів і кредитних грошей.

11. Поясніть механізм створення нових грошей банківською системою.

12. Як визначається депозитний та грошовий мультиплікатори?

Читайте також:

1. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
4. IV. Розподіл нервової системи
5. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
6. IV. Філогенез кровоносної системи
7. POS-системи
8. VI. Філогенез нервової системи
9. Автокореляційна характеристика системи
10. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
11. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
12. Автоматизовані форми та системи обліку.

Переглядів: 1110