• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Торговельна політика може стимулювати або стримувати експортно-імпортні операції.

Рис. 12.1. Вплив чистого експорту на ВВП

Збільшення експорту товарів та послуг веде до підвищення попиту на національну валюту, в той час як збільшення імпорту підви­щує попит на іноземну валюту та збільшує пропозицію вітчизняної.

Експорт товарів та послуг формує попит на національ­ну валюту і в той же час створює пропозицію іноземної валюти в країні. У свою чергу, імпорт іноземних товарів створює попит на іноземну валюту в країні та формує пропозицію національної валюти для іноземців.

Валютний курс

Платіжний баланс – це статистичний звіт, поданий у формі бухгалтерських рахунків, про торгові та фінансові угоди економічних суб’єктів країни з сектором закордон за певний період часу, як правило, за рік.

Тема 12. Механізм зовнішньоекономічної діяльності

СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ГРОМАДЯН В УМОВАХ РИНКУ

1. Платіжний баланс.

2. Валютний курс.

3. Вплив зовнішньої торгівлі на ВВП.

1. Платіжний баланс

В умовах глобалізації світового господарства зовнішньоекономічні зв’язки суттєво впливають на стан національних економік.

Усі результати зовнішньоекономічної діяльності країни знаходять своє узагальнююче відобра­ження в спеціальному статистичному документі, який називається платіжним балансом.

Систематизований запис результатів усіх економічних угод між резидентами певної країни та іншим світом за якийсь проміжок часу складає платіжний баланс.

Призна­чення платіжного балансу — відбивати стан міжнародних економічних відносин національної економіки з іншими країнами. За будь-якою економічною угодою країни з іншим світом стоїть приплив (відплив) товарів та капіталів. Відпо­відно до цього баланс будується за статтями: кредит і дебет.

Кредит (надходження грошей - зі знаком «плюс») передбачає відплив вартостей, за яким повинен йти приплив компенсуючих платежів у країну, що поповнюють запаси іноземної валюти в на­ціональних банках.

Під дебетом (витрати грошей - зі знаком «мінус») розумі­ють приплив вартостей у країну, за які її резиденти повинні платити, що відповідно зменшує запаси іноземної валюти в країні.

Баланс складається з трьох основних розділів:

1) рахунок поточних операцій - СА;

2) рахунок руху капіталів - КА;

3) рахунок помилки та упущення (у світі - зміна офіційних резервів) - ЕS.

Головним розділом платіжного балансує рахунок поточних операцій. Його можна поділити на три частини.

Перша — баланс товарів та послуг (БТП), який відо­бражає чисті надходження від імпорту та експорту товарів, а також від нефакторних послуг. До нефакгорних відно­сяться такі послуги, які не пов'язані з використанням факторів виробництва: транспортні перевезення, комуні­каційні, туристичні, будівельні, страхові, фінансові, ком­п'ютерні тощо.

Друга — доходи (Д). Вона відбиває міжнародний рух доходів від факторних послуг, тобто послуг, пов'язаних з використанням факторів виробництва. Сюди відносяться чисті доходи від оплати праці працюючим за кордоном, інвестицій (дивіденди), боргових зобов'язань (відсотки).

Сальдо доходів, тобто чистий доход від цих послуг, обчи­слюється як різниця між отриманими і сплаченими дохо­дами.

Третя — поточні трансферти (ПТ), до яких відносяться пенсії, дарунки, грошові перекази за кордон, гуманітарна допомога тощо. В платіжному балансі сальдо поточних трансфертів, тобто чисті поточні трансферти, обчислю­ються як різниця між отриманими та переданими транс­фертами. Отже, сальдо рахунку поточних операцій (РПО) можна обчислити за формулою:

РПО = БТП + Д + ПТ. (12.1)

Другим розділом платіжного балансу є рахунок опе­рацій з капіталом та фінансових операцій або скорочено — рахунок капітальних операцій (РКО). Він характеризує міжнародний рух активів та кредитів. Ідентифікована величина цього рахунку складається з двох елементів: рахунок операцій з капіталом (РОК) та фінансовий раху­нок (ФР). Перший відбиває рух капітальних трансфертів, другий — рух інвестицій і кредитів. Звідси випливає саль­до рахунку капітальних операцій:

РКО = РОК + ФР. (12.2)

У рахунку руху капіталів відбиваються всі міжнародні угоди з активами: продаж цінних паперів, нерухомості. Позитивне сальдо рахунку руху капіталів означає чистий приплив капіталів у країну. Напроти, негативне сальдо руху капіталів свідчить про відплив капіталів за кордон.

Особливу роль в платіжному балансі відіграє стаття під назвою«Помилки та упущення», її застосування пояс­нюється статистичними неточностями, які виникають при ідентифікації зовнішньоекономічних операцій внаслідок часових та вартісних розбіжностей.

Регулюючою статтею платіжного балансу України є резервні активи (офіційні резерви). Вони являють собою ліквідні активи Національного банку у вільно конверто­ваній валюті у банках-нерезидентах, а також золоті запаси Національного банку, активи в МВФ у вигляді резервної позиції та спеціальних правах запозичення.

Згідно з поширеною міжнародною практикою резервні активи відіграють роль кінцевого регулятора платіжного балансу і є його окремим розділом. Коли позитивне сальдо рахунку капітальних операцій менше ніж від'ємне сальдо рахунку поточних операцій, то дефіцит валютних надход­жень покривається завдяки зменшенню резервних активів на адекватну величину. Якщо позитивне сальдо рахунку капітальних операцій більше ніж від'ємне сальдо рахунку поточних операцій, то надлишок валютних надходжень спрямовується на збільшення резервних активів.

Загалом усі три розділи платіжного балансу — рахунок поточних операцій, рахунок руху капіталів та офіційні резерви урівноважують один одного та у сумі складають нуль. Часто, оцінюючи стан платіжного балансу, не вра­ховують зміни офіційних резервів. Тому, визначаючи де­фіцитний (профіцитний) платіжний баланс, мають на увазі сальдо поточного та капітального рахунків.

Оскільки офіційні валютні резерви будь-якої країни обмежені, то стійкі дефіцити платіжного балансу призводять до їх виснаження і загрожують нормальному функ­ціонуванню економіки, перетворюючи країну у світового боржника. За цих умов відбувається коригування зовніш­ньоекономічної політики, пов'язане зі стимулюванням ек­спорту та обмеженням імпорту, коригуванням валютного курсу. Також сальдо поточного і капітального рахунків мо­жуть змінюватися під впливом фіскальної та грошово-кре­дитної політики, коливань ставки відсотка на кредитному ринку, політичних та інших факторів.

У розрахунках між країнами виникає потреба у співставленні різних національних валют.

Валюта (італ. Valuta, від лат. Valeo - стỏю): грошова одиниця країни (наприклад гривня – валюта України), та її тип; грошові знаки іноземних держав, а також кредитні засоби обігу та платежу, що визначені в іноземних грошових одиницях, які використовуються в міжнародних розрахунках;міжнародні рахункові одиниці та платіжні засоби (євро).

Номінальний валютний (обмінний) курс — це відносна ціна національної валюти країни, виражена в одиницях валюти іншої країни. Наприклад, обмінний курс долара США складав влітку 2002 р. 5,35 грн.

При системі гнучких валютних курсів, а такого режи­му валютного курсу дотримуються, наприклад, США, Ка­нада, Японія, Австралія, обмінний курс визначається як рівноважна ціна валюти на валютному ринку. При системі фіксованого курсу(Венесуела, Ірак, Камерун, Конго, Естонія) курс національної валюти встановлюється цент­ральним банком та, як правило, прив'язується до однієї національної валюти (наприклад, до долара США, євро). При цій системі центральний банк бере на себе зобов'язання ку­пувати та продавати іноземну валюту за встановленим курсом.

Реальний обмінний курс — це відносна ціна товарів, вироблених у двох країнах. Залежність між номінальним та реальним обмінними курсами має вигляд:

E_r=E_n*P_d/P_f (12.3)

де E_r - реальний обмінний курс, E_n— номінальний об­мінний курс; P_d — рівень внутрішніх цін, виражений у на­ціональній валюті; P_f— рівень зовнішніх цін, виражений в іноземній валюті.

Валютний курс може встановлюватися у двох формах. Перша — у формі прямої котировки, коли масштабна одиниця іноземної валюти (1, 10, 100 і т. д.) виражається через певну кількість національної валюти. Наприклад, 1 дол. США = 5,2 грн., або 100 яп. єн = 0,8 дол США. Друга — у формі оберненої котировки, згідно з якою масштабна одиниця національної валюти виражається через певну кількість іноземної валюти. Наприклад, 1 грн. == 0,25 дол. США, або 1 дол. США = 125 яп. єн. Між курсами національної та іноземної валют існує обернено пропорційна залежність, тобто якщо курс іноземної валю­ти падає, то в такій же пропорції зростає курс національної валюти. При котируванні валют визначається курс прода­жу — вищий і курс покупки —нижчий. Різниця між ними формує доход продавців валюти.

Як правило, реальний курс відбиває паритет купівель­ної спроможності національних валют.

Паритет купівельної спроможності – це рівень обмінного курсу валют, шляхом якого здійснюється вирівнювання купівельної спроможності кожної з них. Суть концепції ПКС складається у тому, що при вільній торгівлі в довгостроковому періоді ціна одного й того самого блага (корзини благ) за мінусом трансакційних витрат буде тотожною в всіх країнах.

При зіставленні купівельної спроможності окремих валют до уваги прий­мається ринковий кошик, тобто набір загальнодоступних і найбільш вживаних товарів та послуг, які знаходяться в міжнародному товарообороті.

Згідно концепції ПКС, міжнародна конкуренція призводить до вирівнювання внутрішніх та закордонних цін на товари та послуги, які приймають участь в міжнародній торгівлі. Основна ідея ПКС – це закон єдиної ціни, т.т будь-який товар на загальному ринку має єдину ціну. Із цього закону випливає: дві ціни повинні бути рівними, щоб існувала можливість привести зовнішні ціни до внутрішніх і навпаки.

Але паритет купівельної спроможності визначає ва­лютний курс лише в тенденції, тобто в довгостроковому періоді. В короткостроковому періоді він відхиляється від цього паритету. Особливо значні відхилення відбуваються в умовах застосування валютного курсу, який коливається під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку. Як будь-яка ціна, так і ціна валюти знаходиться в прямій залежності від попиту і в оберненій — від пропозиції на валютному ринку.

При гнучкому валютному курсі його значення визна­чається умовою рівноваги попиту та пропозиції валюти. Крива попиту відбиває зростання попиту на валюту при зменшенні його відносної ціни (ва­лютного курсу). Така залежність проявляється тому, що при зниженні валютного курсу певної країни її товари ста­ють відносно дешевшими, що веде до зростання попиту на її валюту. Пропозиція національної валюти фіксуєть­ся центральним банком. Збільшення пропозиції національної валюти призводить до зниження її рівноважного об­мінного курсу (е).

При системі гнучких валютних курсів будь-які фактори, що діють на попит або пропозицію валюти, будуть вплива­ти й на валютний курс. Такими факторами можуть бути:

— динаміка експорту та імпорту. Збільшення експорту товарів і послуг веде до підвищення попиту на національну валюту й підвищення її курсу, і, напроти, збільшення імпорту підвищує попит на іноземну валюту, що знижує відносну ціну національної та зменшує її курс;

— динаміка ВВП у країні і за рубежем. Так, збільшен­ня вітчизняного ВВП збільшує споживчі витрати та попит на товари і послуги, в тому числі й імпортовані, в той час як експорт залежить від динаміки ВВП за кордоном. Та­ким чином, зростання вітчизняного ВВП відбивається у зростанні імпорту та зниженні курсу національної валю­ти, а зростання ВВП за рубежем буде відбиватися у підвищенні курсу національної валюти. Вірне і зворотне: зниження вітчизняного ВВП веде до зниження попиту на імпортовані товари та підвищення курсу національної ва­люти, в той час як зменшення ВВП за кордоном призведе до зниження обмінного курсу національної валюти;

— зміни обсягів грошової маси. Зростання грошової маси у країні збільшує пропозицію національної валюти та зменшує її обмінний курс. Зростання ж грошової маси в іноземній державі приведе до підвищення курсу своєї валюти. Правильним є й зворотне; зміни рівня очікуваної інфляції. Наприклад, підвищення рівня цін в країні приведе до зменшення її експорту, падіння попиту на національну валюту та зниження її курсу. Підвищення рівня цін за кордоном, напроти, вплине на підвищення курсу національної валюти;

— динаміка відсоткових ставок у країні та за кордоном. Збільшення відсоткових ставок у країні підвищить попит на національну валюту та її курс. В той час як збільшення відсоткових ставок на світових ринках буде відбиватися у падінні курсу національної валюти;

— стан платіжного балансу країни. Так, дефіцит платіжного балансу країни веде до зниження обмінного курсу її валюти, профіцит відбивається у його підвищенні. Коливання валютного курсу в умовах режиму гнучкого обмінного курсу має стабілізуючий вплив на стан платіжного балансу. Наприклад, зниження обмінного курсу в умовах дефіциту платіжного балансу стимулює зростання експорту та вирівнювання платіжного балансу. Підвищення обмінного курсу в умовах профіциту платіжного балансу буде відбиватися на скороченні експорту.

Заходи протекціоністської політики призведуть до зростання чистого експорту та будуть відбиватися у зрушенні кривої Хn вгору, новий рівноважний курс встановиться на вищому рівні.

3. Вплив зовнішньої торгівлі на ВВП

Посеред усіх видів зовнішньоекономічної діяльності країни безпосередній вплив на ВВП справляє лише зовнішня торгівля, кінцевий ефект від якої визначається чистим експортом. У попередніх главах ми абстрагувалися від зовнішньої торгівлі і тому припускали існування економіки закритого типу. Тепер відкинемо це припущення і візьмемо до уваги існування експорту та імпорту, які є факторами відкритої економіки.

Спочатку розглянемо експорт. Вплив експорту на ВВП нічим не відрізняється від впливу на нього з боку споживання, валових інвестицій і державних закупок. Незважаючи на те, що певна частка товарів і послуг, які виробляються в країні, продаються за кордон, витрати на їхнє виробництво — це витрати іноземців на вітчизняний ВВП. Чим більший експорт, тим більше витрат несуть іноземці на виробництво національного ВВП. Тому збільшення експорту збільшує сукупні витрати і ВВП нашої країни.

Імпорт, навпаки, означає, що певна частка наших витрат на споживчі та інвестиційні товари є витратами на виробництво іноземного ВВП. Отже, щоб визначити вартість продукту, виробленого всередині країни, потрібно із загальної суми наших витрат відняти ту їх частку, яка спрямовується на імпортні товари і послуги.

Якщо у підсумку врахувати одночасно експорт та імпорт, то чистим результатом, від якого залежить ВВП, є чистий експорт, тобто різниця між експортом (витратами іноземців на наш ВВП) і імпортом (нашими витратами на іноземний ВВП). За цих умов сукупні витрати в умовах відкритої економіки приймають таку структуру:

Е = С+Ig+G+Xn (12.4)

На рисунку 12.1 представлена графічна залежність ВВП від чистого експорту за допомогою моделі «виграти— випуск». На цьому рисунку сукупні витрати спочатку розглядаються в умовах закритої економіки (С+Ig+G). Перетин лінії цих витрат з бісектрисою в точці Т, визначає рівноважний ВВП, який дорівнює О₁.

Тепер підключимо зовнішню торгівлю і припустимо, що чистий експорт є позитивним. За цих умов експорт перевищує імпорт. Це означає, що інші країни доповнюють внутрішні сукупні витрати на виробництво нашого ВВП на величину чистого експорту. Внаслідок цього сукупні витрати збільшилися і стали дорівнювати С + Іg + G + Xn. Перетин лінії цих витрат з бісектрисою в точці Т₂ означає, що рівноважний ВВП збільшився до O₂. Отже, позитивний чистий експорт збільшує сукупні витрати порівняно з їх величиною в закритій економіці і таким чином викликає зростання ВВП.

Спираючись на попередню логіку, можна визначити вплив від'ємного чистого експорту на ВВП. У цьому випадку імпорт перевищує експорт, внаслідок чого частина витрат, які понесли вітчизняні покупці в обсязі чистого експорту, вилучається із виробництва національного ВВП, тобто сукупні виграти стали дорівнювати С + Іg + G – Xn. Перетин лінії цих витрат із бісектрисою в точці Т₃ означає, що рівноважний ВВП зменшився до О₃ . Отже, від'ємний чистий експорт зменшує сукупні витрати порівняно з їхньою величиною в закритій економіці і таким чином викликає зменшення ВВП.

Ступінь впливу чистого експорту на ВВП залежить в першу чергу від величини, на яку змінюється чистий експорт. У цьому контексті слід зазначити, що на чистий експорт впливають три фактори: динаміка доходу (ВВП) у наших торгових партнерів; зовнішньоторговельна політика, коливання курсу національної валюти.

Так, при зростанні доходу у наших торгових партнерів їхній попит на наш експорт збільшується, що збільшує чистий експорт. І навпаки. Тому кожна країна об'єктивно зацікавлена в економічному зростанні своїх торгових партнерів. Імпорт, навпаки, залежить від динаміки національного ВВП. При його збільшенні створюються умови для зростання нашого імпорту, тобто зменшення чистого експорту.

Обсяг експорту та імпорту залежить також від курсу національної валюти, оскільки він впливає на їхню ціну. Так, девальвація гривні стосовно інших валют означає, що ціна українських товарів за кордоном буде відповідно падати, внаслідок чого збільшується попит на наш експорт. І навпаки, українським покупцям потрібно буде витрачати більше гривень, щоб купувати іноземні товари, Що викликає скорочення імпорту і збільшення чистого експорту.

Чистий експорт, як і інші елементи сукупних витрат, впливає на ВВП мультиплікативно. Це означає, що вплив чистого експорту на ВВП залежить не лише від величини його зміни, а й від рівня мультиплікатора витрат. У зв'язку з цим ми повинні врахувати ту обставину, що в умовах відкритої економіки з'являється ще один канал вилучень з потоку «доходи—витрати». Цим додатковим каналом є імпорт, який впливає на мультиплікатор витрат.

Імпорт, як і інші вилучення, теж є функцією безподаткового доходу. Зі збільшенням безподаткового доходу зростає та частка загального споживання, яка стосується витрат на імпортні товари. Певна частка зростаючого доходу піде на витрати на імпортні товари.

Щоб врахувати як імпорт впливає на мультиплікатор витрат, введемо новий термін —гранична схильність до імпорту (q).

Граничну схильність до імпорту можна обчислити за такою формулою:

q=ΔIM/Y. (12.4)

Гранична схильність до імпорту зменшує граничну схильність до споживання і завдяки цьому зменшує мультиплікативний вплив витрат на виробництво національного ВВП. Отже, гранична схильність до споживання національних товарів є гранична схильність до споживання всіх товарів мінус гранична схильність до імпорту, тобто c^/_n = c^/- q. Звідси випливає формула мультиплікатора витрат в умовах відкритої економіки:

m_e = (12.4)

Отже, вилучення у формі імпорту суттєво зменшує .мультиплікатор витрат. Завдяки цьому однаковий початковий приріст витрат в умовах відкритої економіки забезпечує менший приріст ВВП порівняно із закритою економікою.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте основні механізми, що пов’язують національну економіку з рештою світу та взаємозв’язок між ними.

2. Поясніть вплив зовнішньоекономічної діяльності країни на трансформацію функції споживання.

3. Покажіть як трансформується модель економічної рівноваги за методом «вилучення—ін’єкції» під впливом зв’язків національної економіки з рештою світу.

4. Розкрийте сутність платіжного балансу та методологію його складання.

5. Охарактеризуйте компоненти рахунку поточних операцій і рахунку капітальних операцій.

6. Що означає рівноважний та нерівноважний платіжний баланс?

7. Поясність, за допомогою якого механізму врівноважується платіжний баланс?

8. Як визначається номінальний курс валюти і які чинники впливають на його рівень?

9. Як визначається реальний курс валюти і який вплив він справляє на умови зовнішньої торгівлі?

10. Запишіть і поясніть формулу багатостороннього валютного курсу.

11. Охарактеризуйте етапи розвитку міжнародної валютної системи.

Читайте також:

1. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
2. Аграрна політика
3. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
4. Активна і пасивна державна політика.
5. Активна політика зайнятості
6. Антиінфляційна державна політика
7. Антиінфляційна політика держави
8. Антиінфляційна політика. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.
9. Антимонопольна політика держави.
10. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій
11. Асортиментна політика
12. Асортиментна політика.

Переглядів: 991