• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Управління роботами на стадіях життєвого циклу виробу

Управління технічним рівнем та якістю нової продукції.

План

1. Управління роботами на стадіях життєвого циклу виробу;

2. Функціонально-вартісний аналіз (ФВА);

3. Управління процесом підготовки виробництва нової техніки;

Життєвий цикл виробу складається з ряду етапів, на яких ідея трансформується в нову техніку, здатну задовольнити вимогам споживачів. Початковою стадією життєвого циклу є науково-дослідні роботи (НДР), що проводяться за єдиним технічним завданням (ТЗ).

Науково-дослідна робота складається з наступних етапів:

· розробка ТЗ;

· вибір напрямків досліджень;

· теоретичні та експериментальні дослідження;

· узагальнення та оцінка результатів.

Технічне завдання - обов'язковий документ для початку НДР. У ньому визначаються мета, зміст, порядок виконання робіт і спосіб реалізації результатів НДР. Цей документ узгоджується з замовником. Закінчена НДР обговорюється на науково-технічній раді або секції, де розглядається відповідність виконаних робіт ТЗ НДР, обгрунтованість висновків і рекомендацій і виноситься рішення про продовження роботи на наступних стадіях життєвого циклу.

Другою стадією життєвого циклу є дослідно-конструкторські роботи (ОКР). На цій стадії розробляється конструкторська документація: технічна пропозиція, ескізний проект, технічний проект, робоча конструкторська документація. ОКР проводяться також для створення технологічного обладнання, потрібного для виготовлення дослідних зразків та партій виробів.

Розробка виробу завершується після усунення недоробок за зауваженнями приймальній комісії та затвердження акту приймання дослідного зразка, партії. До складу приймальної комісії можуть входити представники організації-розробника, організації-виробника та організації-споживача.

Наступна стадія життєвого циклу - підготовка виробництва (ПВ) і вихід на потужність (ВП), тобто постановка про дукції на виробництво, що включає заходи з організації виробництва нового виробу або освоєного іншими підприємствами. Вихід на потужність відбудеться після завершення робіт з підготовки виробництва, куди входять: пуск і перевірка технологічного обладнання; запуск у виробництво настановної серії; проведення кваліфікаційних випробувань виробів настановної серії; доробка і коректування технологічної та іншої документації. Установча серія, або перша промислова партія виробів, виготовляється для перевірки здатності даного виробництва забезпечити промисловий випуск продукції відповідно до вимог науково-технічної документації (НТД) і споживачів. Зразки настановної партії, що пройшли приймально-здавальні та кваліфікаційні випробування, можуть бути представлені на ринку нововведень (проведення рекламної кампанії, демонстрація на виставках, у торгових центрах тощо).

Всі розглянуті стадії життєвого циклу (НДР, ДКР, ПП і ВМ) є перед виробничою стадією. Тут формується виріб, його якість; закладається технічний рівень виробу, його прогресивність.

Виробництво створеного виробу у відповідності зі сформованим портфелем замовлень - інша стадія життєвого циклу.

І завершальна стадія життєвого циклу полягає в експлуатації (для виробів тривалого користування) або споживанні (для сировини, палива тощо) замовником або споживачем, що використовують дану продукцію за призначенням або як комплектуючі вироби при виробництві іншої продукції. Взаємини між споживачем і виробником продукції визначаються договором на постачання.

Важливо забезпечити систематичне оновлення продукції шляхом випуску нових виробів і зняття з виробництва застарілих. Тривалість життєвого циклу виробу в кожен конкретний період науково-технічного прогресу визначається фізичним і моральним терміном старіння техніки незалежно від термінів виконання та організації робіт по стадіях життєвого циклу і всередині них по етапах.

Менеджер повинен контролювати терміни передвиробничої стадії, щоб уникнути їх розтягування в часі (бо інакше до стадії виробництва можуть дійти застарілі розробки).

Вирішальний вплив на створення нововведення надає рівень наукового забезпечення. Саме на етапі наукових досліджень закладається потенціал нововведення, який матеріалізується через проектно-конструкторські розробки і виробництво. Тут майбутнє належить автоматизованих системах наукових досліджень і проектування. Це відкриває нові можливості:

· повне використання прогресивних правил і принципів, закладених у пам'ять машини;

· скорочення часу робіт;

· передача частини проектної інформації безпосередньо в експериментальне виробництво без проміжної розшифровки;

· обробка варіантів конструкцій виробів і технології виготовлення за допомогою комп'ютерів;

· проведення випробувань виробів та їх елементів на працездатність, збирання, безвідмовність, ремонтопридатність, контрольованість, технологічність без витрат матеріалів, енергії, верстатного та робочого часу.

Перспективне також застосування штучного інтелекту, тому що це дозволить здійснювати глибокий аналіз можливих варіантів і виробляти компонування складних конструкцій.

2. Функціонально-вартісний аналіз (ФВА)

Під час рішення завдань інноваційної діяльності підприємства випинає гостра необхідність у такому дослідженні трудових витрат, що забезпечують отримання найбільш повних і точних даних про розміри трудових ресурсів. Таке можливо під час аналізу взаємодії інноваційної діяльності як цілісної системи, водночас її удосконалення здійснюється за окремими елементами, часто без урахування взаємозв'язків їхнього функціонування. Це зумовлює необхідність використання функціонального підходу до дослідження підготовки виробництва нової продукції, що дає змогу застосувати функціонально-логічну основу, послідовну економічну аналітичну роботу, колективну творчу працю, а також цілеспрямованість і сувору адресність прийнятих технічних і організаційно-управлінських рішень.

Прискорення науково-технічного прогресу викликає необхідність створення нових, удосконалених конструкцій продукції, складність якої постійно зростає. Як правило, ця продукція може бути частиною інших, складніших пристроїв, що входять до системи машин і комплексів, які сполучаються з іншими суміжними системами і комплексами. У розробці нової продукції беруть участь переважно фахівці вузького профілю, які не завжди мають уявлення про систему в цілому. Така надмірно вузька спеціалізація розробників нової продукції, їхня відомча роз'єднаність часто призводять до слабкої орієнтації на досягнення найбільш високого науково-технічного рівня НДДКР, зумовлюють наявність зайвих витрат продукції, що випускається.

ФВА — це метод системного дослідження виробу, процесу, структури, напрямків підвищення ефективності використання матеріальних і трудових ресурсів. Сутність його полягає в досягненні найкращого оптимального співвідношення між споживчою вартістю виробу (процесу, структури) і витратами на його створення та використання. Це передбачає вирішення таких завдань, як зниження собівартості продукції, що випускається, підвищення її якості, зменшення експлуатаційних і транспортних витрат, підвищення продуктивності праці, зниження матеріали-, трудо-, енерго-, фондомісткості продукції, заміна дефіцитних дорогих матеріалів, усунення проблемних місць і диспропорцій.

Основними особливостями ФВА в процесі підготовки виробництва нових виробів є: обов'язкове дотримання найважливішого принципу визначення витрат і результатів па всіх стадіях життєвого циклу продукції; удосконалення її конструкції, технології виготовлення, організації виробництва не за окремими функціональними блоками, а в цілому як єдиної системи; необхідність досягнення кінцевого результату з набуття споживчих властивостей продукції; встановлення витрат за функціями відповідно до їх значення для споживачів і багаторазовість проведення ФВА на різних етапах інноваційного процесу.

Застосування ФВА на стадії проектування спрямоване на встановлення меж функціонально необхідних (допустимих) витрат, здійснення їхньої оптимізації, істотне підвищення ефективності нової продукції, поліпшення її технічних і економічних параметрів.

Відповідно до теорії ФВА всі витрати на продукцію поділяються на функціонально необхідні і зайві. Необхідні — це мінімум витрат для розробки, виготовлення й експлуатації продукції, що відповідають його функціональному призначенню. Зайві — це витрати, зумовлені наявністю непотрібних функцій, неекономічних конструктивних, технологічних і організаційних рішень здійснення функцій продукцією. Саме ці витрати є резервом зниження собівартості продукції. Основними причинами їхнього виникнення є недостатня поінформованість проектантів про нові матеріали, прогресивні способи конструювання, технологічні процеси, стандарти та ін. Можливості зниження витрат па різних стадіях процесу підготовки виробництва нової продукції неоднакові. Так, конструкторська і технологічна підготовка забезпечує 65—80%, організаційна підготовка й освоєння виробництва — 10—20 і власне виробництво —10—15 % загального зниження собівартості продукції1. Роботи з виявлення і використання можливостей зниження витрат за рахунок удосконалення конструкцій виробів здійснюються підприємствами в незначних масштабах, їхні зусилля спрямовані в основному на підвищення технологічності окремих деталей і вузлів шляхом застосування прогресивних технологічних процесів виготовлення продукції.

Проведення економічного пророблення ґрунтується на таких принципах:

· ієрархічності, що передбачає проведення економічного пророблення продукції за всіма рівнями ієрархії — система, підсистема тощо;

· оптимальної деталізації, що доповнює принцип ієрархічності і полягає в доцільному розчленовуванні продукції на такі елементи, що мають самостійне конструктивне виконання;

· послідовності, що полягає в поетапному виконанні робіт на кожному рівні ієрархії з обґрунтування варіанта конструктивного виконання параметрів продукції, варіанта технологічного процесу та ін.;

· пріоритетності, що передбачає вибір продукції, яка має найбільшу перспективність конструкції та забезпечує найкращі з можливих параметри;

· технічного процесу, що забезпечує досягнення цих параметрів з найменшими витратами.

ФВА організаційно може бути включений у комплекс заходів щодо економічного аналізу продукції, метою якого е встановлення тенденцій розвитку і перспектив попиту на певну продукцію, сполучення найбільш раціональних значень параметрів і конструктивно-технологічних варіантів виконання продукції з погляду технічних і економічних вимог; установлення на стадії проектування еталонної собівартості на виріб і допустимий діапазон її зміни у сфері виготовлення; усунення непогодженості між еталонною і фактичною собівартістю продукції на стадії виготовлення.

Значна частина робіт з ФВА, будучи складовою економічного пророблення, має проводитися паралельно з НДР і ДКР. При цьому, на думку економістів, тривалість підготовки виробництва збільшується на б—10%1. Однак в результаті значного прискорення процесу освоєння нової продукції досягається скорочення сумарної тривалості процесу інноваційної діяльності.

Основними завданнями підготовчої стадії є встановлення призначення, технічних характеристик (параметрів), показників якості і техніко-економічних вимог до нової продукції. Ці дані дають можливість на перших стадіях підготовки виробництва провести попереднє економічне пророблення і розробити різні варіанти конструкції.

На стадії ескізного проекту поряд з питаннями, які стосуються продукції, визначаються функції, виконувані її складовими, значимість функцій в реалізації головної, виявляються тотожні функції для встановлення рівня уніфікації і стандартизації продукції. При цьому кожна пропозиція і рішення повинні містити інформацію про способи його реалізації (принципову схему, склад елементів, принципові конструктивні рішення, загальний вигляд, габаритні розміри, матеріали). Кожне рішення оцінюється за допомогою трьох коефіцієнтів:

1. Економічність виготовлення виробу:

де − очікувані витрати на виготовлення i-го варіанта продукції;

– задане значення її основного параметра.

2. Надійність роботи виробу:

де – надійність (напрацювання на відмову) продукції і-го варіанта;

– задана надійність (напрацювання на відмову).

3. Економічність експлуатації продукції:

де – річні витрати на експлуатацію виробу і-го варіанту, грн.;

– значення основного параметра конструкції.

На стадії технічного проектування і розробки робочої документації поряд з аналізом функціональної раціональності виробу (рис. 6.2.1) особливого значення набуває встановлення й уточнення функцій, виконуваних складальними одиницями і деталями. Аналіз можливості оцінки функціональної структури за рахунок поєднання допоміжних функцій, перевірка вибору варіанта кількісної оцінки функціональної раціональності і технологічності конструкції за альтернативними рішеннями здійснюється за допомогою показників, поданих у табл. 6.2.1.

Таблиця 6.2.1

Перелік вимог до конструкції

Таблиця 6.2.2

Система показників кількості оцінки конструкції

ФВА виробів на стадії підготовки виробництва має визначені складності і специфічні особливості, які полягають у тому, що до моменту його проведення виробу як такого не існує в матеріалізованому вигляді або у формі конструкторської і технологічної документації. Для переходу від реалізації технічних вимог замовника до створення конкретного варіанта конструкції виробу дослідникам, конструкторам, технологам і фахівцям з ФВА необхідно виконати значний обсяг робіт — це аналіз основних напрямків і тенденцій розвитку НТП, вивчення ринкової потреби в певному виробі, зіставлення з найвищими світовими і вітчизняними досягненнями у визначеній сфері техніки, вивчення результатів раніше виконаних НДЦКР, вибір відповідного аналога, встановлення відповідності розроблювального виробу характерові діяльності підприємства, дослідження можливості отримання необхідної інформації та її достатності, обґрунтування критеріїв оцінки економічної ефективності виробу, що розробляється. Крім того, обов'язкова перевірка забезпеченості необхідними матеріальними і трудовими ресурсами, розробка рекомендацій з автоматизованого проектування, пов'язування автоматизованих і неавтоматизованих робіт, розгляд альтернативних варіантів технічних рішень, їх конструктивне, технологічне й економічне пророблення.

Особливістю ФВА е те, що не завжди визначається інформаційний етап проведення ФВА, тому що він сполучається з підготовчою стадією НДР і ДКР. Ефективність кінцевого результату цих робіт визначається глибиною і рівнем техніко-економічних досліджень, проведенням порівняльного аналізу якнайбільшої кількості варіантів рішень, правильною оцінкою й обґрунтуванням кожного з них.

У разі потреби в процесі проведення інформаційного етапу здійснюється збирання, систематизація й усебічне вивчення інформації з виробу, обраного як об'єкт ФВА. Цей етап часто називають фундаментом ФВА, тому що від повноти і вірогідності зібраної інформації, способів її обробки і вивчення багато в чому залежить успіх наступного функціонально-вартісного аналізу. Інформація повинна містити дані про призначення виробу, його складальних одиниць і деталей, про виконувані ними функції, відображати наявний стану сфері конструювання, технології і витрат на виготовлення досліджуваної продукції, давати уявлення про умови її експлуатації споживачем, зокрема технічні параметри, слабкі вузли та ін.

Під час збирання вихідних даних певні складнощі викликає одержання інформації про експлуатацію у споживачів і кількості типовиконань аналізованої продукції, виготовленої підприємством. Для збирання таких даних варто визначити споживачів і обрати мінімальну кількість найбільш важливих технічних та економічних параметрів, за якими потрібна інформація для проведення ФВА.

До особливостей ФВА належить також специфічне використання основного принципу — функціонального підходу, що виявляється у своєрідності методики проведення аналізу. Спочатку здійснюється формулювання і класифікація функцій, побудова функціональної, а потім — структурно-елементної моделі нового виробу.

На аналітичному етапі ведеться робота з уточнення і виявлення непотрібних функцій об'єкта, їхній аналіз полягає в чіткій оцінці і класифікації шляхом декомпозиції їх на основні і допоміжні. До основних належать ті, для здійснення яких створюється об'єкт. Вони виражають головне (стосовно споживача) функціональне призначення аналізованих об'єктів або їхніх складових і забезпечують працездатність об'єкта. Допоміжні — це функції, що сприяють здійсненню основних. Непотрібні функції — це ті, без виконання яких об'єкт аналізу або його елементи не змінять свою працездатність. Вони можуть виявлятися в деталях або складальних одиницях, що не виконують жодної корисної роботи, і у вигляді надлишкових функціональних ресурсів об'єкта або його елементів. Аналіз функції ґрунтується на таких положеннях:

1. Функції формулюються у визначеній послідовності. Насамперед аналізують функції виробу, а потім — функції складальних одиниць і деталей. При цьому ознаки, за якими зараховують функції виробу до основних, допоміжних і непотрібних, якщо такі виявлені, залишаються тими самими і для оцінки функцій, виконуваних складальними одиницями і деталями. Аналіз функції доцільно починати з найбільш важливих, які визначають конструкцію виробу і його технічні характеристики. Така черговість зумовлюється тим, що результати аналізу

функцій найважливіших складальних одиниць, деталей включають можливі пропозиції щодо їхнього вдосконалення, які можуть істотно змінити оцінку менш значимих функцій.

2. Процеси визначення функцій і конструювання повинні постійно супроводжувати та доповнювати один одного. Тому мірою їхнього визначення відбувається процес уточнення як конструкції, так і змісту функцій. Формулювання функцій викликає появу конструктивних варіантів, їх реалізацію, а конструктивні варіанти сприяють появі функцій більш конкретного змісту.

3. Під час аналізу функцій необхідно мати ескізну схему виробу, досліджувати її та після цього починати формулювання функцій.

Мінімальні витрати виробу визначають функціонально необхідну собівартість, що складається із собівартості основних функцій виробу. Вилучення хоча б однієї основної функції приводить до появи якісно нових властивостей виробу, що не відповідає його призначенню. Серед допоміжних функцій розрізняють необхідні, що забезпечують виконання виробом його основних функцій, і непотрібні, які виникають в елементах, що не сприяють виконанню основної функції виробу та вимагають додаткових витрат, є зайвими під час його функціонування, часто пов'язані саме з непотрібними функціями, що реалізуються або окремими деталями (зайвими для певної конструкції, що не сприяють цільовому призначенню виробу) або елементами деталей.

Такий поділ функцій дає змогу побудувати функціональну структуру виробу й скласти уявлення про те, які елементи конструкції або допоміжні функції беруть участь у забезпеченні основних функцій. Відповідно до функціональної структури виробу собівартість кожної основної функції визначається сумою собівартості допоміжних функцій. Загалом собівартість допоміжних функцій може розглядатися як сума собівартості деталей, що забезпечують їхнє виконання.

Метод ФВА має широкі можливості оптимізації конструкторських, технологічних і організаційних рішень. Однак через свій евристичний характер він не дозволяє відразу відшукати оптимальних рішень. Тому на стадії підготовки виробництва нових виробів ФВА проводиться кілька разів (до 5—в). Причому кожен наступний цикл проведення ФВА деталізує і доповнює попередній на основі відповідних цілей і завдань. Вони залежать від рівня новизни розроблювального виробу, його функціонального призначення та ін. У результ"аті здійснюється поліпшення попередніх рішень і їхня оптимізація, що досягається шляхом ретельного аналізу функції виробу, зіставлення їхньої важливості (значимості) з витратами на виконання, виявлення і ліквідацію непотрібних функцій і визначення найбільш економічних способів реалізації всіх функцій, що залишилися. Виявлення непотрібних функцій і позбавлення від них сприяє виключенню витрат, пов'язаних з їхньою реалізацією.

3. Управління процесом підготовки виробництва нової техніки

Створення нових видів продукції здійснюється в процесі підготовки виробництва, що відбувається поза рамками виробничого процесу. Завдання підготовки виробництва полягає в тому, щоб забезпечити необхідні умови для функціонування виробничого процесу.

Підготовка виробництва — це процес безпосереднього застосування праці колективу працівників з метою розробки й організації випуску нових видів продукції або модернізації виготовлених виробів.

Процес підготовки виробництва — це особливий вид діяльності, що поєднує вироблення науково-технічної інформації з її перетворенням на матеріальний об'єкт — нову техніку.

Нова техніка — це результат науково-технічних досягнень, що сприяє під час її виробництва і реалізації розвитку продуктивних сил, і задоволенню потреб суспільства в продукції вищої якості, ніж відомі раніше прототипи або аналоги.

Процес підготовки виробництва за своєю структурою неоднорідний і складається з безлічі процесів з різним змістом. Класифікувати часткові процеси підготовки виробництва можна за видами і характером робіт, просторово-тимчасовою і функціональною ознаками, відношенням до об'єкта управління.

За видом робіт (за видом трудової діяльності) процеси підготовки виробництва поділяються на: дослідницькі, конструкторські, технологічні, виробничі та економічні.

За характером робіт виокремлюють процеси підготовки виробництва:

— основні (проведення досліджень, інженерних розрахунків, проектування конструкцій, технологічних процесів, форм і методів організації виробництва, економічні розрахунки й обґрунтування);

— експериментальні виробничі (виготовлення і випробування макетів, дослідних зразків і серій машин).

За розташуванням у часі і просторі процеси підготовки виробництва поділяються на:

— операції — первинна ланка процесу створення нової техніки. Вона виконується на одному робочому місці одним виконавцем і складається з низки послідовних дій;

— роботи — сукупність послідовно виконуваних операцій, що характеризується логічною завершеністю і закінченістю дій щодо виконання визначеної частини процесу;

— стадії — сукупність низки робіт, пов'язаних єдністю змісту і методів виконання, що забезпечує вирішення конкретного завдання підготовки виробництва;

— фази — комплекс стадій і робіт, що характеризує закінчену частину процесу підготовки виробництва. Вона пов'язана з переходом об'єкта робіт у новий якісний стан.

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
4. Oracle Управління преміальними
5. А. Видання прав актів управління
6. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
8. Адаптивні організаційні структури управління.
9. Адміністративне право і державне управління.
10. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
11. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
12. Адміністративні методи управління

Переглядів: 1133