РИТОРИКА І ВОЛЯ ДО ВЛАДИ

Бажання, щоб інша людина прийняла якесь положення, здійснила якийсь вчинок, співвідноситься з такою філософською категорією, як „воля до влади”. Вона набула значного поширення завдяки роботам відомого німецького філософа Фрідріха Ніцше. „Воля до влади” – потужний стимул людської поведінки, наявний у кожної людини. Людина прагне підкорити собі навколишній світ, до складу якого входять і інші люди. Існують вчинки, які нічим не вмотивовані, окрім бажання утвердити себе серед людей. Однак шляхи реалізації цих стимулів підлягають моральній оцінці. Підкреслення значимості мистецтва впливу знаходимо в романі видатного англійського письменника О.Уайльда „Портрет Доріана Грея”:

„... Ах, до чого ж це захоплююче – здійснювати вплив на інших людей! Хіба можна що-небудь порівняти з цим? Вкласти свою думку в чиюсь досконалу форму хоча б на недовгий час; чути відгук своїх власних думок і поглядів, збагачених музикою палкої молодості й юної пристрасті; передати іншому свій настрій і душевний стан, наче це були найтонші флюїди або екзотичні пахощі, - все це дає невиразну радість, можливо, найбільшу радість, яку може відчути людина у наш меркантильний, вульгарний час із його брутальними чуттєвими насолодами й приземленими ідеалами”.

Риторика дає можливість будь-якій людині цивілізовано реалізувати свою „волю до влади”. Саме в процесі публічних виступів людина може домогтися переваги над іншими людьми.

Розглядаючи ораторську діяльність, можна зафіксувати два випадки:

· аудиторії невідомий предмет промови; тоді мета оратора – інформування. Він повинен зацікавити слухачів, аби уникнути ситуації „не знаю, і знати не хочу”;

· в аудиторії є певні погляди на предмет промови; тоді мета оратора – переконатислухачів у слушності, прийнятності власної позиції.

У будь-якому випадку результатом успішного публічного виступу є те, що аудиторія бачить предмет „очима” оратора.

Серед інших шляхів реалізації „влади до волі” (примус, маніпулювання, навіювання тощо) переконання характеризується такими відмітними рисами:

· переконання є свідомим впливом з боку оратора на аудиторію. У слухачів є можливість протистояти йому. Ситуація переконливої кумуляції враховує факти існування оратора й аудиторії.

· Переконанням оратор формує волю людини. Аудиторія діє відповідно волі оратора, але вважає при цьому, що діє на свій розсуд.

· Переконання є „владою над розумом”.

Переконувати складно. Чому? Справа в тому, що людський інтелект прагне до самозбереження.Спочатку чиниться опір тому, що намагається нав’язати інша людина.Заперечення нового – це прагнення економити власні зусилля.Психологами відмічено, що енергетично значно легше відстоювати власну точку зору, ніж спробувати дослухатися до іншої думки й засвоїти її.

Перш ніж переконувати, потрібно, якщо не спростувати, то хоча б похитнути точку зору іншої людини. Це перший крок, тобто виклик сумніву щодо слушності позиції, якої дотримується людина.

Тип нервової системи, тип темпераменту, типу і способу мислення

Мотиви поведінки, ставлення до предмета мовлення та суб’єкта, який його викладає

„зовнішня оболонка людини”: стать, вік, національність, освіта, професія,

Соціально-демографічних

Соціально-психологічних

Терміни, які треба запам’ятати:

Аудиторiя - це група людей, у думках чи поведінці яких мають відбутися зміни, до яких прагне оратор.

Академічне красномовство – різновид публічного мовлення, майстерність наукової доповіді, повідомлення, вузівської лекції або навчальної бесіди.

Аргумент – підстава, доказ, які наводяться для обґрунтування, підтвердження судження, посередництвом якого обґрунтовується істинність якогось іншого судження.

Вплив - це дія на стан, думки, почуття i вчинки іншої людини за допомогою вербальних i невербальних засобів, у результаті якої відбуваються зміни в поглядах чи поведінці.

Гомілетика– вчення про майстерність церковної проповіді, бесіди священика з віруючими.

Девіації у спілкуванні – різноманітні типи комунікативних невдач, помилок, обмовок, описок тощо, пов’язані з мовною та комунікативною компетентністю учасників спілкування.

Дискурс– зв’язний текст у контексті багатьох конституйованих та фонових чинників: соціокультурних, психологічних тощо.

Елоквенція– красномовство.

Етос - це засоби впливу, що апелюють до моральних принципів, до норм людської поведінки.

Класична риторика - це перший етап у розвитку риторики, тривав з У ст. до н. е. до середини ХХ ст., засновником iї був давньогрецький софіст Горгiй.

Комунікація – обмін знаковими повідомленнями, інформацією в різноманітних процесах спілкування.

Логос - це засоби впливу, що апелюють до розуму.

Мовлення – процес використання людиною мови для спілкування з іншими людьми. Мовлення не існує відірвано від мови. Воно здійснюється певною мовою з дотриманням законів і правил цієї мови.

Мовлення внутрішнє – різновид мовленнєвої діяльності, що виступає в ролі механізму мовного мислення. „Внутрішнє мовлення – це живий процес народження думки в слові” (Л.Виготський).

Неориторика — це другий стан у розвитку риторики, триває з середини ХХ ст. до нашого часу, засновником її с бельгійський вчений Х. Перельман.

Оперативна пам’ять – особливий вид пам’яті, функціонування якого побудовано на сполученні інформації, що доходить із довгочасної і короткочасної пам’яті при розв’язанні певного завдання.

Оратор - це людина, яка переконує iнших прийняти певнi твердження або виконати певнi дії.

Пафос — це засоби впливу, що апелюють до почуттiв.

Переконання - це свiдома аргументована дiя на iнших людей з метою прийняття ними певних тверджень або намiрiв.

Предмет риторики — це публiчний виступ у процесi комунікації.

Промова- це мовленнєве повiдомлення, з яким оратор звертається до аудиторії.

Риторика - це наука про способи пiдготовки та виголошення ораторської промови з метою певного впливу на аудиторiю.

Риторичні (стилістичні) фігури – конструкції, що сприяють виразності промови: анафора (повторення однакового слова на початку речень), епіфора (повторення однакового слова у кінці речень), паралелізм, антитеза (зіставлення протилежних явищ), градація (розподіл однорідних понять, предметів за ступенем якості або кількості), інверсія, умовчування, риторичні запитання, звертання тощо.

Теза– один з елементів доказу; положення, істинність якого обґрунтовується в доказі; коротко сформульоване положення підготовленої доповіді, виступу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ОСНОВОПОЛОЖНІ РОЗДІЛИ КЛАСИЧНОЇ РИТОРИКИ	\|	Навчальне питання №1. Забезпечення воєнної безпеки України в сучасних умовах.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.