• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Опорний конспект лекції

До немембраних органел належать рибосоми та клітинний центр.

Рибосоми (від «рибонуклеїнова кислота» та грец. сома) - сферичні тільця діаметром приблизно 20 нм, які беруть участь у синтезі білків у клітині. Вони складаються з двох різних за розмірами субодиниць: великої та малої, кожна з них містить рРНК і білки, які взаємодіють між собою. Субодиниці рибосом мо­жуть роз'єднуватись після завершення синтезу білкової молекули і знову сполучатись між собою у місцях синтезу білків.

Структурні компоненти рибосом утворюються в ядрі. Кіль­кість рибосом у клітині залежить від інтенсивності процесів біосинтезу білків. Наприклад, у хребетних тварин найбільше рибосом виявлено в клітинах печінки, червоного кісткового мозку.

До складу клітинного центру входять дві центріолі, розташо­вані в ділянці світлої цитоплазми, від якої радіально розходяться мікронитки. Центріолі мають вигляд порожнього циліндра, який складається з мікротрубочок.

Центріолі беруть участь у формуванні веретена поділу. При цьому вони розходяться до полюсів клітини і між ними натягують­ся нитки з мікротрубочок. Після поділу материнської клітини в кожну з дочірніх потрапляє по одній центріолі. В період між двома поділами клітини ці структури подвоюються.

Функції центріолей ще остаточно не з'ясовані. Відомо, що вони беруть участь у формуванні мікротрубочок цитоплазми, вере­тена поділу клітини, джгутиків і війок. Проте в клітинах, які не мають центріолей, ці процеси відбуваються і без їхньої участі.

До органел руху клітини належать псевдоподії, або несправж­ні ніжки, джгутики і війки.

Псевдоподії (від грец. псевдос - несправжній і подос - нога) - непостійні вирости цитоплазми клітин деяких одноклітинних (наприклад, амеб, форамініфер, радіолярій) або багатоклітинних тварин (наприклад, лейкоцити). Структура псевдоподій та їхня форма можуть бути різноманітними. Вони виникають завдяки руху цитоплазми, яка перетікає в певне місце клітини, утворюючи виріст. Псевдоподії не лише забезпечують пересування клітини, а й захоплюють тверді часточки (процес фагоцитозу).

Джгутики і війки мають вигляд тоненьких виростів цитоплазми діаметром приблизно 0,25 мкм. Вони вкриті плазма­тичною мембраною. Всередині цих органел розташована складна система з мікротрубочок. Джгутики і війки є у деяких одноклітинних організмів (хламідомонада, евглена, інфузорії), а та­кож деяких типів клітин багатоклітинних (епітелій дихальних шляхів ссавців, сперматозоїди тварин, вищих спорових рослин.

Рухи війок у цілому нагадують роботу весел і, як правило, скоординовані (наприклад, в інфузорій). Для джгутиків характерний гвинтоподібний або хвилеподібний рух.

Джгутики і війки рухаються завдяки енергії, що вивільняється під час розщеплення молекул АТФ. Ці органели забезпечують не лише пересування клітин, а й надходження частинок їжі до них (на­приклад, рух джгутиків травних клітин гідри). Вони можуть також виконувати чутливу функцію (наприклад, у війчастих червів), а також захисну (війки епітелію носової порожнини).

Матеріали для самоконтролю.

А. Питання для самоконтролю:

1.Які органели руху трапляються в одноклітинних еукаріотів?

11. Де формуються складові рибосом?

12. Як відбувається процес фагоцитозу?

13. Які функції виконують рибосоми?

14. Що таке клітинний центр?

15. Яка будова та функції центріолей?

16. Що таке псевдоподії? Які їхні функції?

17. Що спільного та відмінного між джгутиками та війками?

18. Які клітини організму людини і тварин мають псевдоподії, джгутики і війки? Які їхні функції?

Б. Тестові завдання для самоконтролю.

Тест 1.

A. Визначте не мембранні органели, які є в клітинах еукаріот і прокаріот.

Б. Перелічіть органели руху клітин.

B. В основі яких органел руху є базальні тільця (кінетосоми)?

Г. Які органели, подібні за структурою на кінетосоми, є у клітинах тварин і нижчих рослин, але відсутні в клітинах вищих рослин?

Д. Між якими двома однаковими органелами клітини утворюється веретено поділу?

1. Рибосоми. 3. Центріолі. 5. Війки

2. Псевдоподії. 4. Джгутики.

Тест 2.

1. Що утворюють дві центріолі, розміщені в ділянці світлової цитоплазми, від якої радіально розходяться мікрофібрили?

Б. Як називають зону світлової протоплазми навколо центріоль?

2. Які органели формуються за участю мікротрубочок і ниток? Г. Назвіть органели, які виникають завдяки руху цитоплазми. Д. Визначте тонкі вирости цитоплазми, які вкриті цитоплазматичною мембраною і є органелами руху клітин.

1. Війки. 3. Клітинний центр. 5. Псевдоподії.

2. Центросфера. 4. Веретено поділу. 6. Джгутики.

Тест 3.

A. Які речовини входять до складу рибосом?

Б. З яких сполук складаються рибонуклеопротеїдні комплекси рибосом?

B. З яких двох субодиниць складаються згадані комплекси? Г. Концентрація яких іонів може з'єднувати і роз'єднувати рибосомальні субодиниці?

Д. Яка молекула об'єднує рибосоми в групи?

1. Кальцій. З.рРНК. 5. Мала.

2. Білок. 4. ІРНК. 6. Велика.

Самостійна робота на тему:

Гістотехнологія - можливості та перспективи використання.

Опрацювавши цю самостійну роботу студент повинен

ЗНАТИ:

- історію зародження гістотехнології;

- гістологічну класифікацію тканин;

- будову, властивості та функції нервової, епітеліальної, м’язової та сполучної тканин.

ВМІТИ:

- характеризувати перспективні напрямки традиційної гістотехнології в світі;

- пояснювати три напрямки по створенню нових технологій;

- визначати перевагу гістотехнології при вивченні пухлинних тканин.

Опорний конспект лекції

Гістологія (від грец. histos - тканина + грец. logos - знання, слово, наука) - розділ біології, що вивчає будову тканин живих ор­ганізмів. Гістологія є важливою галуззю медицини, хірургії, вкрай істотною для до- і післяопераційного аналізу, а також біології.

Різні типи тканин складаються з клітин відповідних типів, що різняться формою та функціями.

Гістопатологія - це розділ мікроскопічного вивчення пош­кодженої тканини, він є важливим інструментом паталогоанатомії, оскільки акуратний діагноз раку та інших захворювань зазвичай вимагає гістопатологічного дослідження зразків. Гістологічне дос­лідження тканин розпочинається із хірургії, біопсії або автопсії.

Історія зародження гістотехнології.

Передвісником зародження гістотехнології став барон Аль- брехт фон Галлер (1708 - 1777), визначний науковець, літератор та ерудит ХУІІІ ст.. Він вперше висловив припущення про мікроскопічну структуру тканин живого організму, яку визначив як сукупність невидимих «волокон». Ці волокна, за фон Галлером, яв­ляють собою фундаментальну основу органів та бувають трьох основних типів: «структурні волокна», що утворюють кровоносні судини, мембрани яких прирівнюються до поняття сучасної сполучної тканини, «чутливі волокна», що реагують на подразнення і відповідають м'язовій тканині, та «сприймаючі волокна», які відповідають нервовій тканині.

Гістотехнологія зародилась задовго до винайдення мікроскоп- па. Перші описи тканин зустрічаються в роботах Арістотеля, Авіценни, Везалія. Р.Гук у 1665 році ввів поняття клітини і спосте­рігав через мікроскоп клітинну будову деяких тканин. Гістологічні дослідження проводив Марчелло Мальпігі, А.Левенгук, Свам- мердам, Грю та ін. Новий етап розвитку науки пов'язаний з іменами Каспара Вольфа та К.Бера - засновників ембріології.

У XIX столітті гістологія була академічною дисципліною з повними правами. У середині XIX столітті Келлікер, Лейдинг та ін. створили основи сучасного вчення про тканини. Р.Вирхов розпочав розвиток кліткової та тканинної патології. Відкриття в клітинній біології та створення клітинної теорії стимулювали розвиток гісто­логії. Великий вплив на розвиток науки здійснили праці І.І.Мечні- кова та Л.Пастера, які сформулювали основні уявлення про імунну систему. Нобелівську премію 1906 року в фізіології або медицині вручили двом гістологам, Камілло Гольджі та Сантьяго Рамону і- Кахалу. Вони мали взаємно протилежні погляди на нервову структуру головного мозку в різноманітних розглядах однакових знімків.

У XX столітті продовжувалось удосконалення методології, що призвело до формування гістотехнологію в її теперішньому вигляді. Сучасна гістологія тісно пов'язана з клітинною біологією, ембріологією, медициною та іншими науками. Гістотехнологія в наш час розробляє такі питання, як закономірності розвитку та диференціювання клітин і тканин, адаптації на клітинному та тканинному рівнях, проблеми регенерації тканей і органів та ін. До­сягнення патологічної гістології широко використовуються в меди­цині, дозволяючи зрозуміти механізм розвитку хвороб і запропонувати способи їх лікування.

Гістологічна класифікація тканин.

Тканини - це структури, що складаються з морфологічно або функ­ціонально однакових клітин, призначених здійснювати одне чи кілька певних завдань в організмі. Згідно загальноприйнятої класи­фікації, відокремлюють чотири основних типи тканин:

- Епітеліальна тканина, що складається з тісно прилеглих одна до одної клітин, вистеляє внутрішні та зовнішні поверхні органів тіла і утворює залози.

- Сполучна тканина, що складається з клітин, занурених у позаклітинну матрицю, і служить для структурного та функціонального зв'язку між іншими тканинами чи органами.

- М'язова тканина, що складається з міозитів та служить для здійснення довільних чи мимовільних рухів органів тіла.

- Нервова тканина, що складається з нервових клітин, або нейронів, та служить для прийому й передачі внутрішніх та зовнішніх нервових імпульсів.

Гістотехнологія вивчає морфологію тканин та клітин, з яких

аони складаються, з морфологічної й функціональної точки зору.

Основним інструментом дослідження є мікроскоп, що дозволяє

безпосередньо спостерігати досліджуванні клітини.

Перспективні напрямки нової гістотехнології.

Рослини мають ряд переваг перед тваринами, бо майже у всіх рослин можна одержати з однієї соматичної клітини. Крім того, техніка культури соматичної клітини зараз стає винятково важливим інструментом в гістотехнології. Для цього використову­ють клітини пухлинних тканин, клітини різноманітних органів, лімфоцити, фібропласти, ембріони. Клітини тварин і людини вирощують в спеціальних середовищах у вигляді моно слою на склі. Для вирощування суспензійних культур використовують судини-хемостати, ферментори, флакони. Щоб клітини гарно росли, необхідне їхнє постійне переміщення. Для цього розроблені способи культивування клітин за принципом безперервної зміни се­редовища (хемостати).

Можна назвати 3 напрямки створення нових технологій : Перше - отримання промисловим шляхом цінних біологічно- активних речовин рослинного походження. Так отримані лінії раувольфії - продуцент індольних алкалоїдів. Із суспензії культури наперстянки шорсткої, яка містить серцевий глікозид - дигитоксин, отримали дигоксин для використання в медицині. Друге - використання тканинних і клітинних культур для швидкого мікророзмноження та оздоровлення рослин. Це дає рослині такі пе­реваги:

1) коефіцієнт розмноження вище, ніж при звичайних методах розмноження;

2) можна підтримати ріст клітин та органів цілий рік;

3) тисячі рослин можуть рости на невеликій площині;

4) разом із розмноженням часто відбувається оздоровлення рослин від вірусів та патогенів

Третю групу складають гістотехнології, які пов'язані з маніпуляціями на тканинах, клітинах, ізольованих протопластів.

Багато спеціалістів, що працюють в області гістотехнології, вважають, що вже в найближчий час генна гістологія буде пов'яза­на з пересадкою генів. Це стане наймогутнішім методом отримання тварин з необхідними властивостями. З допомогою цього методу вже отримують до 80 нащадків з однієї корови за два роки. В США таким способом було отримано у 2008 році 23 тисячі телят, а в Канаді - 7 тис. Важливе значення для гістотехнології має метод ізольованих протопластів. Він дозволяє за допомогою ферментатив­ного акцептора прискорювати біохімічні реакції.

Матеріали для самоконтролю

А. Питання для самоконтролю:

1. Дайте визначення гістології та гістопатології.

2. Що характерне для клітин, які входять до складу тканин?

3. Які особливості зародження гістотехнології вам запам'ятались?

4. Які особливості будови та функцій провідних тканин?

5. Які ви знаєте різновиди покривних тканин? Які їхні функції?

6. Чому тканини виникли у наземних рослин, а не у мешканців водойм?

7. Які типи тканин притаманні тваринам?

8. Які типи тканин розрізняють в організмі тварин і людини7

9. Які особливості будови епітеліальних тканин вам відомі?

10. Які тканини відносять до тканин внутрішнього середовища?

11. Що спільного та відмінного в будові та функціях різних видів м'язових тканин?

12. Які особливості будови та функцій нейронів?

13. Які функції допоміжних клітин нервової тканини?

14. Які види тканин тварин беруть участь у підтриманні гомеостазу?

15. Охарактеризуйте перспективні напрямки нової гістотехнології.

Б. Тести для самоконтролю.

Тест 1. Назвіть:

А - групу подібних за будовою клітин, які виконують певну функцію;

Б - науку, яка вивчає будову тканин тварин;

В - науку, яка вивчає будову тканин рослин;

Г - явище утворення нових клітин на місці відмерлих;

1. Гістологія. 3. Меристема. 5. Гістопатологія.

2. Регенерація. 4. Тканини. 6. Мікроскопічна анатомія.

Тест 2.

А. Клітини якої тканини розміщені на базальній пластинці, утво­реній тонким цупким шаром міжклітинної речовини?

Б. Яка тканина у відповідь на подразнення скорочується?

В. Назвіть тканину, яка проводить крізь себе електричне збудження.

Г. Визначте тканину, яка містить найбільше міжклітинної речовини?

1. Нервова. 3. Епітеліальна. 5. Мязова.

2. Сполучна. 4. Кісткова. 6. Хрящова.

Тест 3. Назвіть:

А - перші описи тканин зустрічаються в роботах...;

Б - у якому столітті гістологія стала академічною наукою?;

В - кому з гістологів у 1906 році вручили Нобелівську премію?;

Г - як називається розділ біології, що вивчає будову тканин організмів?

1. Генетика. 3. Гістологія. 5. К.Гольджі. 7. XIX.

2. Гістокінетика. 4. А.Левенгук. 6. А.Галлер. 8. XX.

Тест 4.

A. З яких клітин утворюються еритроцити, лейкоцити?

Б. Назвіть волоконця, які входять до складу червоного кісткового мозку, селезінкт.

B. З яких речовин складається щільна хрящова сполучна тканина? Г. Яку систему захисних реакцій зумовлює сполучна тканина?

1. Ретикулярні. 3. Неорганічні. 5. Гомеостаз.

2. Органічні. 4. Імунітет. 6. Стовбурові.

Тест 5.

A. Назвіть структуру організму, яка складається з різних тканин. Б. Які органи забезпечують обмін речовин, ріст, рух?

B. Якими організмами є рослини?

Г. До яких організмів належать тварини?

1. Автотрофні. 3. Орган. 5. Вегетативні.

2. Гетеротрофні. 4. Генеративні. 6. Гістотехнології.

Самостійна робота на тему:

Особливості організації життєдіяльності багатоклітинних органів.

Опрацювавши цю самостійну роботу студент повинен

ЗНАТИ:

- структуру та властивості системи органів у багатоклітинних організмів;

- функціональне значення регуляторних систем складного багатоклітинного організму.

Опорний конспект лекції

В одноклітинних організмів організмовий рівень організації збігається з клітинним. У більшості багатоклітинних організмів під час їхнього індивідуального розвитку клітини спеціалізуються за будовою та функціями, формуючи різні тканини, органи і системи органів.

Орган- це частина організму, що має певне місце розташуван­ня, певне положення і характеризується певними особливостями будови та функціями. Звичайно органи складаються з тканин різних типів, але один із них переважає (наприклад, у серці - м'язова тканина).

Органи, які виконують в організмі спільні функції, формують системи органів. Так, у більшості багатоклітинних тварин розрізня­ють травну, дихальну, кровоносну, нервову, статеву системи орга­нів. Органи, що складають певну систему, переважно пов'язані між собою просторово (наприклад, органи травної, дихальної системи), але можуть мати лише функціональний зв'язок (наприклад, система залоз внутрішньої секреції).

Тимчасове об'єднання органів різних систем для виконання певної функції утворює функціональну систему органів. Наприк­лад, під час бігу людини або тварин узгоджено функціонують опорно-рухова, дихальна, кровоносна, нервова системи тощо.

Багатоклітинні організми є відкритою біологічною системою, здатною до саморегуляції. Будь-якому живому організму притаман­ні надходження з довкілля будівельного та енергетичного матеріалу, обмін речовин, перетворення енергії, здатність до розмноження.

Особлива роль у забезпеченні нормального функціонування організмів належить регуляторним системам. У тварин - це нервова, імунна та система залоз внутрішньої секреції. У рослин життєві функції регулюються за допомогою біологічно активних речовин (наприклад, фітогормонів).

Регуляторні системи забезпечують функціонування складного багатоклітинного організму як єдиної цілісної біологічної системи, зумовлюють його реакції на зміни умов зовнішнього та внутріш­нього середовища, сприяють підтриманню сталості внутрішнього середовища.

На відміну від одноклітинних організмів, у багатоклітинних різноманітні процеси життєдіяльності (живлення, дихання, виді­лення) лише частково відбуваються на клітинному рівні, а реалізу­ються переважно завдяки взаємодії певних тканин і органів, при цьому всі процеси життєдіяльності багатоклітинних організмів ре­гулюються різноманітними біологічно активними речовинами.

Органи багатоклітинних організмів, які забезпечують розмно­ження (нестатеве, вегетативне, статеве), називають репродуктив­ними, який позначає відновлення, повтор.

Багатоклітинні тварини й рослини здійснюють свої життєві функції по-різному. Насамперед характер обміну речовин залежить від способу живлення. Гриби і більшість тварин споживають готові органічні сполуки (гетеротрофи), а переважна більшість рослин належить до автотрофів. Проте багато процесів життєдіяльності цих груп організмів може перебігати подібно.

Хімічні елементи і сполуки, потрібні для створення орга­нічних речовин, рослини одержують з грунту або з повітря, а необхідну для цього енергію - за рахунок світлового випроміню­вання. Гетеротрофи дістають енергію разом з їжею, створеною ав­тотрофами. Рослини, на відміну від тварин, ведуть прикріплений спосіб життя, у них немає нервової системи, органів чуттів, спеціалізованих травної, дихальної, кровоносної систем тощо. Тому транспорт води, розчинів мінеральних і органічних речовин, біологічно активних сполук забезпечують провідні тканини.

Натомість різні спеціалізовані системи органів багато клітин­них тварин (опорно-рухова, кровоносна, дихальна, нервова тощо) сприяють інтенсифікації обміну речовин і перетворенню енергії, забезпечують активний спосіб життя, а у теплокровних тварин (птахи, ссавці) зникла залежність температури тіла від температури довкілля. Злагоджена робота різноманітних органів і систем органів багатоклітинних організмів спрямована на підтримання гомеостазу.

До основних систем органів багатоклітинних тварин належать: опорна-рухова, травна, кровоносна, дихальна, нервова, видільна, статева та система залоз внутрішньої секреції.

Травна система забезпечує надходження в організм поживних речовин, їхнє перетравлення, всмоктування продуктів перетворення та виведення з організму неперетравлених решток їжі.

Як правило, процеси травлення починаються в порожнині кишечнику, а завершуються в клітинах кишкового епітелію. У деяких багатоклітинних тварин є лише внутрішньоклітинне травле­ння. У кишковопорожнинних травлення починається в просвіті кишечнику, а закінчується в клітинах його епітелію (змішане трав­лення).

Багато тварин (павуки, клопи, попелиці) вводять свої травні ферменти в тіло інших організмів або в харчові субстрати, а через деякий час всмоктують перетравлену або напівперетравлену їжу. Такий тип травлення називають поза кишковим, або зовнішнім.

Кровоносна система складається з кровоносних судин і цент­рального пульсуючого органа - серця. У деяких органів функції серця виконують судини, стінки яких мають добре розвинену мускулатуру. Кровоносна система забезпечує транспорт і перероз­поділ поживних речовин, газів, біологічно активних сполук, кінцевих продуктів обміну речовин. Кровоносна і лімфа нічна сис­теми разои із міжклітинною рідиною здійснюють захисні реакції організму, забезпечують підтримання сталості його внутрішнього середовища.Кровоносна система може бути замкненою і незамк- неною.

Основна функція дихальної системи - забезпечення газооб­міну між організмом і навколишнім середовищем. Крім того, органи дихальної системи беруть участь у виділенні кінцевих продуктів обміну речовин, теплорегуляції.

Функцію виведення з організму кінцевих продуктів обміну речовин виконують органи видільної системи. Органи виділення - це спеціалізовані структури, різноманітні за будовою (система видільних канальців у різних груп червів, нирки молюсків і хребетних тварин, зелені залози ракоподібних, видільні судини на­земних членистоногих). Органи виділення також забезпечують підтримання в організмі сталості його внутрішнього середовища.

Опорно-рухова система здійснює опорну функцію, забезпечує зміну положення тіла тварин у просторі, а також рухи окремих органів і організму в цілому. В опоно-руховій системі розрізняють пасивну (зовнішній або внутрішній скелет) та активну ( мускула­туру) частину.

Статева система тварин виконує функцію розмноження, завдяки чому забезпечується безперервна послідовність поколінь окремих видів й узагалі життя на нашій планеті. До статевої системи тварин належать статеві залози, які утворюють статеві клі­тини, та протоки, через які вони виводяться.

Питання для самоконтролю:

1. Що собою становить багатоклітинний організм?

2. Що таке орган і система органів?

3. Що таке функціональна система органів?

4. Які органи називають вегетативними, а які - репродуктив­ними?

5. Як рослинні організми регулюють свої життєві функції?

6. Як зрозуміти, що організм багатоклітинної рослини є цілісною інтегрованою системою, здатною до саморегуляції?

7. Що таке система органів?

8. Які системи органів формуються у багатоклітинних системах?

9. Як здійснюється регуляція життєвих функцій організмів багатоклітинних організмів?

10. Що спільного та відмінного між нервовою та гумораль­ною регуляцією?

11. Який зв'язок існує між нервовою системою і системою залоз внутрішньої секреції?

12. Які можливі порушення функціонування організму тварин

внаслідок порушення взаємозв'язків між нервовою системою та

системою залоз внутрішньої секреції?

Самостійна робота на тему:

Центри різноманітності та походження культурних рослин.

Опрацювавши цю самостійну роботу студент повинен

ЗНАТИ:

- перші спроби введення в культуру рослин та приручення тварин;

- райони одомашнення і походження порід свійських тварин;

Опорний конспект лекції

Перші спроби введення в культуру рослин і приручення тва­рин здійснено ще 20-30 тис. років тому, проте масового характеру вони набули лише за останні 4-6 тис. років.

Центри походження і різноманітності культурних рослин досліджував М.І.Вавілов. Під його керівництвом у 20-30-х роках XX століття здійснено численні експедиції в різні куточки нашої планети. Вони встановили центри різноманітності для різних видів культурних рослин. М.І.Вавилов зробив висновок, що центри різно­манітності культурних рослин є одночасно і районами їхнього походження. Спорідненість культурних рослин із дикими видами встановлюють на підставі всебічного порівняльно-морфологічного аналізу, передусім каріотипу, а також біохімічних і фізіологічних досліджень.

Виявлення центрів походження і різноманітності культурних рослин підказало вченим, де саме потрібно шукати різноманітний вихідний матеріал для селекційної роботи.

Завдяки експедиціям М.І.Вавілова створено унікальну колекцію насіння близько 1600 видів культурних рослин, яку з успіхом використовують у селекційній роботі й нині. М.І.Вавілов виділив 7 основних центрів різноманітності та походження культурних рослин.

1 .Південноазіатський тропічний (тропічна Індія, Індокитай, Південний Китай, острови Південно-Східної Азії): батьківщина рису, цукрової тростини, огірків, кількох видів цитрусових, бананів, багатьох інших плодових і овочевих культур.

2. Східноазіатський (Центральний і Східний Китай, Японія, Корея, Тайвань): батьківщина сої, гречки, редьки, яблуні, груші, сливи, шовковиці, кількох видів проса, деяких цитрусових.

3. Південно-Західноазіатський (Мала і Середня Азія, Кавказ, Іран, Афганістан, Північно-Західна Індія): батьківщина гороху посівного, сочевиці, кількох видів м'якої пшениці, жита, ячменю, вівса, деяких інших зернових і бобових, моркви, цибулі ріпчастої, бавовнику, льону, винограду, абрикосу, груші, мигдалю та інших плодових культур.

4. Середземноморський (країни, розташовані по узбережжю Середземного моря): батьківщина цукрового буряка, капусти, маслини, деяких кормових культур (конюшини, люпину тощо).

5. Абіссінський ( Абіссінське нагір'я, частина Аравійського півострова): батьківщина твердої пшениці, особливої форми ячменю, зернового сорго, одного виду бананів та інших рослин.

6. Центральноамериканський (Південна Мексика і острови Карибського моря): батьківщина кукурудзи, червоного перцю, квасолі, гарбуза, тютюну, какао, довговолокнистого бавовнику.

7. Південноамериканський (Андійський) (частина Аид уздовж Південної Америки): батьківщина картоплі, помідорів, арахісу, ананасу, хінного дерева та інших рослин.

Дослідження показали, що дикі предки одних культурних рос­лин у природі не трапляються (наприклад, цибуля ріпчаста), тоді як інших - поширені й нині у природних екосистемах (наприклад, дика капуста). Певні культурні рослини людина створила методом віддаленої гібридизації (наприклад, рапс - гібрид капусти і свирі­пи). Залежно від мети вирощування культурних рослин, кількість видів яких перевищує 25 000, розрізняють харчові, лікарські, технічні (олійні, ефіроолійні та ін.), кормові, декоративні тощо. Зав­дяки селекційній роботі виведено велику кількість сортів культур­них рослин (наприклад, пшениці понад 4 000 сортів, тюльпанів - 8000).

Учені вважають, що одними з перших окультурено кукурудзу, гарбуз, кокосову пальму, ячмінь, пшеницю, цибулю, рис.

Хоча землеробство на території України розвивається понад 5 тисячоліть, майже всі культурні рослини, які вирощують у нас, по­ходять з інших країн. Проте багато їхніх сортів створено саме в на- ній країні.

Райони одомашнення і походження порід свійських тварин по­в'язані з давніми центрами землеробства, однак встановити центри походження землеробства, однак встановити центри походження свійськиї тварин значно складніше, ніж культурних рослин. Це пояснюється значними переміщеннями їхніх диких предків у межах первісних ареалів, які тепер складно встановити. Одомашнення могло відбуватись у будь-якому місці первинного ареалу, а подаль­ше поширення порід було пов'язане не з природним середовищем існуванням, а з діяльністю людини. Більшість свійських тварин приручено 8-10 тис. років тому. їхні предки, зазвичай, вели гуртовий спосіб життя, що сприяло прирученню диких тварин. Під час одомашнення відбулися значні зміни в будові й життєвих функ­ціях свійських тварин, їхній поведінці.

Одним із перших (10-15 тис. років тому) приручений собака, якого людина спочатку використовувала для захисту і як помічника на полюванні. Вважають, що собаку одомашнено в кількох місцях Євразії, а його предками були деякі види вовків. У наш час відомо понад 400 порід собаки свійського, селекція якого відбувалась у кількох основних напрямах: службові, мисливські та декоративні породи.

Значно пізніше (близько 5 тис. років тому) на території Давнього Єгипту для захисту запасів зерна від гризунів приручили кішку. Її предком вважають дику лівійську кішку.

Від полювання на диких тварин і збирання їстівних рослин первісна людина перейшла до тваринництва і землеробства. Кочові та осілі племена для власних потреб приручили ті чи інші види диких тварин. Одним із перших об'єктів тваринництва були вівці і кози (приручені близько 8-10 тис. років тому). Вівчарство виникло в гірських районах Греції, Кавказу, Малої і Середньої Азії. Предка­ми свійської вівці були дикі види архар і муфлон, які мешкають і тепер у районах її одомашнення. Свійських овець розводять заради овчини, вовни, м'яса і молока. Відомо понад 600 порід свійської вівці. В Україні, зокрема, розводять асканійську, цигайську, кара­кульську, гірськокарпатську породи. Свійських кіз вирощують з тією ж метою, що й овець. їхніми предками вважають деякі види диких козлів (безпарого). Відомо понад 50 порід кіз (молочні, пухові).

Серед перших приручених людиною тварин був і кінь. Його предком вважають дикого коня - тарпана, який мешкав раніше в лісостеповій зоні Європи і Казахстану. Проте цей вид людина повністю знищила до кінця XIX століття.

Коня спочатку приручили заради шкіри, м'яса та молока і лише згодом почали використовувати як транспортний засіб. У наш час відомо понад 200 порід коня, серед яких розрізняють верхові, упряжні та ваговози. Коней і нині використовують для перевезення людей і вантажів, у спортивних змаганнях, а також з метою одержання м'яса та молока.

Матеріали для самоконтролю А. Питання для самоконтролю:

1. Які центри походження і різноманітності культурних рослин встановив М.І.Вавілов?

2. Яке значення для селекції мало встановлення центрів походжен­ня і різноманітності культурних рослин?

3. З чим пов'язані райони одомашнення і походження порід свій­ських тварин?

4. Які види ссавців були одомашнені людиною? Хто були їх предки?

5. Які види птахів одомашнила людина? Хто були їх предки?

6. Які види свійських комах вам відомі?

7. Які основні напрями селекції собаки свійського, коня, великої рогатої худоби, курей?

8. Чому центри стародавнього землеробства і походження куль­турних рослин, зазвичай, збігаються з гірськими регіонами?

9. Чим можна пояснити, що райони одомашнення тварин, зазвичай, збігаються з центрами походження культурних рослин?

Б. Тестові завдання для самоконтролю.

Тест 1.

Вивчивши різноманітність і поширення сортів культурних рослин, академік М.І.Вавілов визначив центри їхнього походження.

В яких центрах походження культурних рослин виникли:

А - близько половини всіх відомих культурних рослин (рис, цук­рова тростина, огірки), які були створені в Індії, Індокитаї, Південному Китаї і на прилеглих островах?

Б - соя, гречка, редька, яблуні, груші, шовковиці, які виникли в Центральному і Східному Китаї, Тайвані, Японії, Кореї?

В - деякі форми пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху, сочевиці, моркви, цибулі, бавовнику, льону, винограду, абрикоса, мигдалю, які походять з країн Малої Азії, Середньої Азії, Ірану, Афганістану, Південно-Західної Індії?

Г - близько 11 % видів культурних рослин (оливи, конюшина, ка­пуста, цукрові буряки), які виникли на узбережжі морів, що омивають південь Європи і північ Африки?

1 .Абісінський. 3. Південно-Західноазіатський. 5. Східноазіатський. 2.Андійський. 4.Середземноморський. 6.Центральноамериканський.

Тест 2.

Де батьківщина (центри походження):

А - кукурудзи?

Б - капусти?

В - червоного перцю, какао, гарбуза, тютюну?

Г - картоплі, томатів, арахісу, ананаса, хінне дерево?

Д - рису і цукрової тростини?

1. Абісінський. 4. Південно -Західноазіатський.

2. Андійський. 5. Південноазіатський тропічний.

3. Середземноморський. 6. Східноазіатський.

Тест 3.

Які культурні рослини:

А - нині в природі не трапляються?

Б - трапляються в природі?

В - створені схрещуванням капусти і свиріпи?

Г - мають понад 4000 сортів?

Д - були першими введені в культуру?

1. Пшениця. 3. Капуста. 5. Ріпак.

2. Цибіля. 4. Кукурудза. 6. Соя.

Тест 4.

Як давно одомашнено:

А - свиню?

Б - собаку?

В - вівцю?

Г - велику рогату худобу?

1. 5 тис. років тому. 3. 5-9 тис. років тому. 5. 10-15 тис. років тому

2. 9-10 тис. років тому. 4. 4 тис. років тому.

Тест 5.

Назвіть предків:

А - коня;

Б - корови;

В - вівці;

Г - свині.

1. Тарпан. 3. Чубук. 5. Безоаровий козел.

2. Тур. 4. Архар. 6. Дикий азіатський кабан.

Самостійна робота на тему:

Життєвий цикл у рослин і тварин.

Опрацювавши цю самостійну роботу студент повинен

ЗНАТИ:

- чергування поколінь, які розмножуються статевим шляхом і партеногенетично;

- життєві цикли у тварин, в яких чергуються роздільностатеве і герма-фродитне покоління;

ВМІТИ:

- пояснювати, яке біологічне значення для організмів, які мешкають у мінливих умовах довкілля має чергування поколінь;

- визначати у яких групах рослин спостерігаються складні життєві цикли.

Читайте також:

1. Більш детально про інвестиційну взаємодію в наступному Додатку до цієї Лекції.
2. В лекції висвітлюються питання використання мережних структур, їх недоліки та переваги.
3. Валютне регулювання ЗЕД розглянуто окремо в наступній лекції «Валютне регулювання ЗЕД.
4. Вибір остаточного варіанта плану лекції. Робота над формою викладу.
5. ГИСТОЛОГИЯ. КОНСПЕКТ ЛЕКЦИЙ.
6. ДОДАТОК до Лекції № 12
7. Документальні колекції науково-історичних товариств в Україні 19 – початку 20 ст.
8. Електронний конспект лекцій
9. За опорний меридіан прийнятий магнітний меридіан аеродрому вильоту.
10. Закріплення матеріалу лекції
11. Закріплення матеріалу лекції
12. Закріплення матеріалу лекції

Переглядів: 2072