Основні теорії організації місцевого самоврядування

Тема ІУ. Місцеве самоврядування в системі влади

1. Основні теорії організації місцевого самоврядування

2. Місцеве самоврядування в Україні

Сутність та форми залучення населення безпосередньо або через створювані громадські об’єднання до державного управління вивчається наукою.

Основні терміни, які вживаються в цьому контексті – місцеве самоуправління, місцеве самоврядування. До основних теоретичних течій належать наступні:

А) теорія природних прав общин (теорія вільної громади), виникла в кінці 18 століття. За нею – місцеве самоврядування є незалежною відносно державної влади публічна влада територіальної громади. Взаємодія між ними визначається законодавством.

Б) державна теорія місцевого самоврядування (середина 19 ст.), згідно якої місцеве самоврядування перебуває в системі державної влади та їй підпорядковується тобто органи місцевого самоуправління наділені функціями державного управління. Отже місцеве самоврядування не має автономних прав, а є представником державної влади на певній території і його повноваження визначаються вищими органами державної влади.

В) теорія громадського самоврядування (друга половина 19 ст.), згідно цієї теорії місцеве самоврядування є засобом децентралізації державної влади шляхом передачі повноважень територіальним громадам. Вона має два підходи. За першого – незалежність місцевого самоврядування забезпечується через виконання владних функцій посадовими особами на громадських засадах. За другого – гарантії функціонування забезпечуються юридично – на рівні Конституції або спеціальних законів

На сьогодні існують чотири основні системи організації місцевого самоврядування, які відображають неоднаковий підхід до трактування самої суті державної влади; неоднакові підходи до пояснення природних і набутих ознак самоуправління; врахування історичного досвіду та традицій щодо ставлення до публічної влади.

У державному праві розрізняють – англосаксонську, романо-германську, іберійську та радянську системи.

Англо-американська (англо-саксонська) система характеризується тим, що для вирішення місцевих питань в адміністративно-територіальних одиницях створюються органи місцевого самоврядування на всіх рівнях нижчих за державу, суб'єкт федерації або державно-автономний регіон. При цьому така система не передбачає призначення з центру чиновників на місця для контролю за діями виборних рад. За неї місцеві ради в межах закону, звичаю, самостійно вирішують питання, що не входять до компетенції центральних державних органів. Контроль центру за їхньою діяльністю здійснюється шляхом фінансових ревізій, центральні органи можуть також звертатися в суд з позовами проти органів місцевого самоврядування.

Характерною ознакою цієї системи є й те, що населення обирає не тільки раду (зазвичай на 2–4 роки, складається з З– 7 осіб, у великих містах з 35–50 осіб), а й деяких посадових осіб – шерифа, скарбника та ін.

У містах, як правило, діють хартії самоврядування, відповідно до яких обирають ради й мерів. Мери обираються або безпосередньо громадянами, або радами (США, Канада).

Романо-германська (континентальна) система місцевого самоврядування характеризується тим, що місцеве самоврядування поєднується з місцевим управлінням.

За цієї системи в громадах (у селищах, містах вони зазвичай називаються комунами) існують тільки виборні органи місцевого самоврядування – рада, мер з одним або декількома заступниками, при цьому рада й мер обираються населенням роздільно одне від одного. Ніяких адміністраторів – представників державної влади в комуні немає.

Однак управління "штучними" адміністративно-територіальними одиницями істотно відрізняються, при цьому можна виокремити два варіанти:

– за першого варіанта в деяких адміністративно-територіальних одиницях обласної або районної ланки, які не розглядаються як територіальні колективи, діють тільки призначені центром чиновники – органи державної влади (губернатор у Фінляндії);

– відповідно до другого варіанта в адміністративно-територіальних одиницях, що розглядаються як територіальні колективи, одночасно діють виборні ради – органи місцевого самоврядування й призначені з центру чиновники, які є представниками президента, уряду, міністра внутрішніх справ.

Ці чиновники за уповноваженням центру здійснюють на місцях державну владу, контролюючи законність дій органів місцевого самоврядування. За такого варіанта рада обирає свій виконавчий орган, що керує адміністрацією підлеглої раді. Чиновник – представник держави має свою адміністрацію.

Іберійська система управління на місцях існує в Бразилії, у багатьох країнах Латинської Америки. У певних країнах вона має істотні особливості – так, у Мексиці вона трохи інша, ніж у Нікарагуа.

У деяких країнах ця система близька до охарактеризованої вище романо-германської, хоча в країнах Латинської Америки роль представників центра завжди значніша внаслідок широких повноважень президента.

За іберійської системи місцевого самоврядування й управління населення адміністративно-територіальних одиниць (у тому числі громад, муніципій) обирає раду й головну посадову особу певної адміністративної одиниці (префект і т. ін.), іноді обирається колегія посадових осіб. У деяких країнах головна посадова особа обирається не населенням, а радою. Префект одночасно є головою ради, її виконавчим органом і затверджується урядом як його представник у цій адміністративно-територіальній одиниці. Він має право контролю за діяльністю ради. Таким чином, префект зосереджує у своїх руках основні важелі місцевого керівництва й має велику владу. Правда, опіка майже не застосовується, префектові як голові ради надаються широкі можливості не приймати в раді рішення, які він буде змушений пізніше відхилити.

Система рад принципово відрізняється від розглянутих вище. Вона застосовується в країнах тоталітарного соціалізму. Рада розглядається як орган державної влади й у свою чергу обирає інший державний орган – виконавчий комітет, колегіальний орган державного керування в певній адміністративно-територіальній одиниці. Члени виконкому є керівниками відділів і управлінь і керують окремими сферами місцевого життя (освітою, охороною здоров'я, торгівлею, місцевою промисловістю) .

Така система створюється у всіх адміністративно-територіальних одиницях. Лише в дрібних населених пунктах рада може обрати не виконком, а голову й секретаря ради, які й відають виконавчою діяльністю. Іноді, поряд з виконавчим комітетом рада обирає постійний комітет, що між сесіями ради здійснює його повноваження (Китай). Чиновники для контролю за діяльністю рад зверху не призначаються, але ради як органи державної влади підлеглі по вертикалі вищестоящим представницьким органам. Ради можуть вирішувати не тільки місцеві, а й загальнодержавні питання, але за керівної ролі комуністичної партії.

Особливі форми місцевого управління існують в умовах військових режимів. В адміністративно-територіальних одиницях, особливо великих, призначаються військові губернатори й коменданти, які у свою чергу призначають офіцерів у нижчестоящі адміністративно-територіальні одиниці.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Використання функції конторолю	\|	Місцеве самоврядування в Україні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.