Єврорегіональне співробітництво

Метою єврорегіонального співробітництва є формування системи взаємовідносин регіонів сусідніх держав щодо спільного вирішення актуальних для всіх сторін економічних, соціальних, гуманітарних та інших питань.

Для України, яка інтегрується в європейські процеси, розвиток єврорегіонального співробітництва стає одним із найважливіших пріоритетів.

Сприятливими чинниками для розширення єврорегіональної співпраці є географічне положення, достатньо розвинуті двосторонні зв’язки з країнами-членами ЄС, реальні перспективи входження до програми «Східне партнерство».

Великий потенціал для розвитку єврорегіонального співробітництва дає те, що дві треті областей України є прикордонними. Ці території потребують,перш за все, вирішення питань щодо економічного зростання, удосконалення діяльності органів влади, розвитку комунікацій, культурно-освітньої сфери, туризму, захисту довкілля тощо.

Спільні кордони з країнами-членами ЄС та Росією, Білоруссю, Молдовою, Туреччиною та взаємодоповнюючі транспортні системи на міжнародних торгівельно-економічних напрямах створюють можливості для широкоформатного єврорегіонального розвитку як західних, так і східних регіонів.

На даний час суб’єкт-об’єктний простір та вектори розвитку єврорегіонального співробітництва визначені, в основному сформульовані наукові категорії, що характеризують сутність цього явища, його форми та особливості.

Українською державою в практичному сенсі здійснюються кроки щодо участі в єврорегіональному співробітництві. Однак, поки що, дії спорадичні й не дають відчутних економічних результатів.

Тому, на часі з одного боку постає завдання подальшого вивчення змісту, форм та принципів єврорегіонального співробітництва, з іншого – практичного створення на державному та регіональному рівні дійових механізмів щодо матеріалізації наукових напрацювань, вдосконалення законодавства, формування ефективних організаційно-управлінських структур, задіяння сучасних фінансово-економічних чинників.

Словосполучення єврорегіональне співробітництво комплексно і в певній мірі точно відповідає процесам, які здійснюються в європейському просторі регіональними суб’єктами сусідніх держав щодо організації співпраці.

Для повного означення логічно було б поняття єврорегіональне співробітництво доповнювати словами – транскордонне і вживати термін – «транскордонне єврорегіональне співробітництво». Транскоронне підкреслює транс (рух) через кордони в межах європейського континенту.

Оскільки є різниця в поняттях регіональне співробітництво (як співробітництво в межах державної регіональної політики) і співробітництво регіонів (як співробітництво в межах повноважень регіонів для вирішення проблем конкретної території), ще точніше відповідав би суті явища термін «трансєвропеське співробітництво регіонів», що ставило б регіони на перше місце в співробітництві та підкреслювало їх головну роль.

Роль і місце регіонів, у тому числі й щодо еврорегіонального співробітницта залежить від держаного устрою і відповідно статусу регіонів в унітарній або федеративній державі.

В Україні регіони, з низки питань, виконують делеговані державою функції, з інших – відносно самостійні (щодо питань подвійного підпорядкування) та самостійні з питань визначеної законодавчо компетенції та відповідальності.

Важливим питанням є також розмежування понять співробітництво, яке визначає конкретні напрямки та шляхи розв’язання поточних питань та тактичних завдань і поняття взаємовідносини, як всього комплексу взаємодій, які відбуваються на державному, регіональному, галузевому, груповому, корпоративному, особістнісному рівнях щодо вирішення політичних, економічних, громадських, професійних та інших проблем.

Часто вживається також термін транснаціональне співробітництво. Однак він фактично до єврорегіонального співробітництва не відноситься, оскільки тут в якості суб’єкта виступають транснаціональні корпорації (ТНК), які діють переважно в односторонньому порядку, виходячи з корпоративних інтересів.

Отже, єврорегіональне співробітництво є сукупністю взаємовідносин адміністративно-територіальних одиниць сусідніх держав, сформованих за довільною просторовою конфігурацією на взаємовигідних добровільних партнерських засадах з метою кооперації, координації, інтеграції зусиль, ресурсів, фінансів та створення механізмів необхідних для задоволення актуальних потреб на основі договірно-правової бази та засадах довіри на неформальному рівні.

На практиці, після формалізації відносин та визначення простору взаємодії суб’єкти спільними рішеннями формують предмет співпраці, який уточнюється в процесі діяльності.

Далі визначаються механізми, як чинники впливу на зміну станів та процесів щодо досягнення визначеної мети, серед яких найважливіші організаційно-управлінські та фінансово-економічні.

До організаційних механізмів відноситься підготовка і прийняття рішень, об’єднання зусиль державних і недержавних органів і організацій, розподіл повноважень, координація дій, створення комісій та груп, проведення організаційних заходів, укладення угод та договорів.

Фінансово-економічні механізми забезпечують концентрацію ресурсів на конкретних напрямах та матеріалізують діяльність щодо отримання кінцевого результату.

У практичному вимірі головним і найбільш складним виявилося якраз питання створення дійових організаційно-управлінських та фінансово-економічних механізмів єврорегіональної співпраці, які формуються за участі великої множини суб’єктів на міждержавному рівні, рівні держав, регіонів, окремих юридичних осіб, залучених до участі в співробітництві та структур, безпосередньо створених для реалізації спільних завдань.

Як показав досвід країн ЄС, організація єврорегіонального співробітництва стала вагомим чинником задіяння принципів регіонально-приватного партнерства для стимулювання соціально-економічного розвитку прикордонних територій.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фактри та передумови зовнішньоекономічної діяльності	\|	Імідж в системі адміністративно-територіального менеджменту

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.