• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, його основні напрямки

Особливого значення набуває міжнародне співробітництво з охорони праці. Воно полягає у вивченні, узагальненні та впровадженні світового досвіду з організації охорони праці, у виконанні міжнародних договорів та угод з охорони праці, проведені й участі в наукових семінарах та конференціях з охорони праці.

В галузі охорони праці Україна налагодила співробітництво з міжнародними організаціями: Міжнародною організацією праці (МОП); Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ); Міжнародним агентством з атомної енергетики (МАГАТЕ); Міжнародною організацією по стандартизації (ІСО) та ін. Значний вклад у розвиток охорони праці внесла Міжнародна організація праці (МОП) – одна з найдавніших міжнародних організацій, яка була створена у 1919 році і розвивалася спочатку як автономна інституція при Лізі Націй, а з 1946 року – як перша спеціалізована установа Організації Об’єднаних Націй.

Принципи охорони праці відображаються в законодавстві Євросоюзу. Мета політики охорони праці, яка передбачає зведення до мінімуму випадків виробничого травматизму та професійних захворювань, в Євросоюзі набула протягом останніх років нових форм і поширюється сьогодні як «добробут в роботі», що означає моральний, фізичний та соціальний добробут, а не тільки відсутність нещасних випадків та професійних захворювань.

Переважну більшість міжнародних договорів та угод, в яких бере участь Україна щодо охорони праці можна об’єднати в чотири групи:

- конвенції, рекомендації та інші документи міжнародної організації праці (МОП);

- директиви Європейського союз

- договори та угоди, підписані в рамках Співдружності Незалежних Держав (СНД). конвенції, рекомендації та інші документи міжнародної організації праці (МОП);

- двосторонні договори та угоди.

Директиви, що приймаються в рамках Європейського Союзу і є законом для всіх його країн, відповідають конвенціям МОП. З іншого боку, при розробці нових конвенцій, рекомендацій та інших документів МОП враховується передовий досвід країн-членів ЄС. Все зростаюча важливість директив ЄС обумовлена багатьма причинами, серед яких найсуттєвішими є наступні чотири:

• спільні стандарти здоров‘я і безпекисприяють економічній інтеграції, оскільки продукти не можуть вільно циркулювати всередині Союзу, якщо ціни на аналогічні вироби різняться в різних країнах-членах через різні витрати, які накладає безпека та гігієна праці на бізнес;

• скорочення людських, соціальних та економічних втрат, пов‘язаних з нещасними випадками та професійними захворюваннями, приведе до великої фінансової економії і викличе суттєве зростання якості життя у всьому Співтоваристві;

• запровадження найбільш ефективних методів роботи повинно принести з собою ріст продуктивності, зменшення експлуатаційних (поточних) витрат і покращення трудових стосунків;

• регулювання певних ризиків (таких, як ризики, що виникають при великих вибухах) повинно узгоджуватися на наднаціональному рівні в зв‘язку з масштабом ресурсних затрат і з тим, що будь-яка невідповідність в суті і використанні таких положень приводить до “викривлень” у конкуренції і впливає на ціни товарів.

МОП надає великого значення обмінові науково-технічною інформацією між країнами – членами Організації. В межах існуючого Міжнародного інформаційного центру з техніки безпеки та гігієни праці «МІЦ» здійснюється узагальнення та систематизація результатів національних наукових досліджень подаються інформаційними центрами країн.

ВООЗ створена у 1946 році . в нею входять 190 держав-членів. Метою ВООЗ є «досягнення всіма народами вищого рівня здоров’я». Вона надає допомогу в налагоджуванні системи охорони здоров’я та підготовки кадрів, у боротьбі з хворобами. Представники ВООЗ є в кожній країні – члені ВООЗ, які на місцях відповідають за діяльність організації, консультують уряди щодо розробки й реалізації національних програм охорони здоров’я.

У глобальній стратегії ВООЗ «Охорона праці для всіх» пропонуються такі напрями роботи з охорони праці: профілактика ризиків; безпечні технології; оптимізація умов праці; інтеграція виробництва та роботи з охорони праці;Основна відповідальність роботодавця та підприємця за охорону праці на робочому місці; визначення особистої зацікавленості працівника в забезпеченні охорони праці; співпраця роботодавців та працівників на рівних засадах; безперервне вдосконалення та розвиток охорони праці.

МАГАТЕ – міжнародна організація в галузі використання атомної енергії. Вона була створена в 1956 році .В організацію входять понад 120 держав.

Основними напрямами діяльності МАГАТЕ є: організація й координація досліджень і розробок у галузі атомної енергетики, радіаційної безпеки; надання технічної допомоги в галузі світового використання ядерної енергетики; здійснення контролю за світовим використанням атомної енергії;розробка регламентацій на діяльність з питань, пов’язаних з атомною небезпекою.

Налагоджено співробітництво України в галузі охорони праці з Європейським Союзом. Україна не є членом ЄС, але вона прагне вступити до цієї організації, тому в теперішній час ведеться активна робота по узгодженню законодавства та нормативно-правових актів щодо охорони праці з директивами ЄС. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС у сфері охорони праці почалося з прийняттям Закону України « Про охорону праці» в редакції 2002 року.

Україна активно співпрацює щодо розвитку та удосконаленню правової бази з охорони праці з країнами-членами СНД. (Співдружність Незалежних Держав).

Співдружність Незалежних Держав (СНД) утворилася в 1991 р. після розпаду Радянського Союзу. До неї увійшло 12 з 15 колишніх радянських республік: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна. В 1992 р. було підписано Статут СНД, який визначив цілі й принципи діяльності Співдружності. В 2008 р. Грузія вийшла із Співдружності.

СНД не є державою і не має наднаціональних повноважень. Всі органи СНД мають виключно консультативні та координаційні функції. Членство в СНД є добровільним, і, згідно зі ст.10 Угоди про Співдружність Незалежних Держав, кожен з учасників має право призупинити чи припинити своє членство, повідомивши про це її учасників за рік.

Головною метою СНД задекларовано співробітництво в політичній, економічній, гуманітарній, екологічній та культурній областях для всебічного й збалансованого економічного й соціального розвитку держав-членів. Таке співробітництво має перетворитися в майбутньому на Економічний союз.

Принципи СНД: держави – члени суверенні й рівні, самостійні й рівноправні суб’єкти міжнародного права.

Передбачалося, що СНД стане потужним економічним об’єднанням на кшталт Європейського співтовариства. Для цього, здавалося, були об’єктивні підстави. Промисловий потенціал держав СНД становить 10% від світового, запаси основних видів природних ресурсів – 25%, експортний потенціал – 4,5%, простір СНД має досить розвинуту транспортну інфраструктуру.

У вересні 1993 року глави держав СНД підписали Договір про створення Економічного союзу, що базується на концепції трансформації економічної взаємодії в рамках СНД з урахуванням тих реалій, що склалися; на розумінні необхідності: формування загального економічного простору, заснованого на вільному переміщенні товарів, послуг, робочої сили, капіталів, розробки погодженої грошово-кредитної, податкової, цінової, митної, зовнішньоекономічної політики, зближення методів регулювання господарської діяльності, створення сприятливих умов для розвитку прямих виробничих зв’язків.

Взаємодія країн у рамках СНД здійснюється через його координуючі інститути: Раду глав держав – учасниць Співдружності, Раду голів урядів, Міжпарламентську Асамблею, Виконавчий комітет СНД, який є правонаступником Виконавчого Секретаріату СНД і Міждержавного економічного комітету Економічного союзу та інші структури. Всього в рамках СНД функціонує біля 70 галузевих структур, які координують взаємодію в форматі зацікавлених держав у сферах економіки, військового співробітництва, охорони кордонів і боротьби з організованою злочинністю, транспорту, екології, культури, туризму тощо.

В рамках Угоди про співробітництво в галузі охорони праці спеціалісти України разом із спеціалістами інших держав СНД проводять загальну роботу по удосконаленню Системи стандартів безпеки праці, розробці та узгодженню нормативної бази щодо охорони праці для країн СНД

3.Соціальне партнерство (соціальний діалог) в охороні праці

Останнім часом широкого звучання у світі набула тема соціального партнерства (соціального діалогу), пошуку напрямів її адаптації до чинної системи соціального захисту працівників.

Узгодження соціально-економічних інтересів між державою, роботодавцем та працівником утворює цілу систему суспільних відносин, які отримали у зарубіжних країнах назву інституту соціального партнерства, котрий пронизує соціально-економічні відносини від національного рівня до конкретного підприємства (роботодавця).

Соціальне партнерство – це особливий тип соціально-трудових відносин, який забезпечує на основі рівноправної співпраці найнятих робітників, працедавців і держави оптимальний баланс і реалізацію їх основних інтересів. Соціальне партнерство базується на принципах соціального діалогу.

Соціальний діалог – процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та держави, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.

Принципи соціального партнерства (соціального діалогу) почали послідовно реалізовуватися з прийняттям міжнародних стандартів SА 8000:1997, SA 8000:2001, SA 8000:2008 «Social Accountability» «Соціальна відповідальність» та ISO 26000 «Настанова по соціальній відповідальності».

До сфери соціального партнерства входять:

- досягнення згоди з питань правового захисту трудових прав працівників;

- застосування найманої праці з дотриманням безпеки та охорони праці, вимог з охорони здоров’я працівників у процесі праці;

- оплати праці й забезпечення стимулюючої функції заробітної плати;

- забезпечення нормального режиму праці й відпочинку;

- встановлення порядку проведення колективних переговорів;

- вирішення колективних трудових спорів тощо.

Співпраця вимагає від партнерів безумовного дотримання основних його принципів, що є загальними для всіх рівнів:

- дотримання чинного законодавства;

- рівність сторін на переговорах;

- пріоритетність процедур примирення;

- обов’язковість дотримання досягнутих домовленостей;

- відповідальність за виконання прийнятих забов’язянь.

Механізм соціального партнерства представляє собою сукупність різних методів взаємодії його суб’єктів, серед яких:

- проведення консультацій;

- участь у колективних переговорах, у ході яких сторони висувають свої вимоги і пропозиції;

- застосування процедур примирення; складання договорів і угод соціального партнерства;

- контроль за їх виконанням.

Соціальний діалог здійснюється між сторонами у формах:

- обміну інформацією;

- консультацій;

- узгоджувальних процедур;

- колективних переговорів з укладанням колективних договорів і угод.

Трансформаційні перетворення в Україні супроводжувалися цілеспрямованим напрацюванням необхідних законодавчих актів, які сприяли формуванню системи соціального партнерства.

Починаючи з 1992 року було прийнято ряд законів, які регламентують формування системи соціального партнерства в Україні: «Про об’єднання громадян», «Про оплату праці», «Про колективні договори і угоди», «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності», «Про організацію роботодавців», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», Кодекс законів про працю, Закони України «Про охорону праці», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

23 грудня 2010 року був прийнятий Закон України «Про соціальний діалог в Україні» № 2862 – V1, який визначає правові засади організації та порядку ведення соціального діалогу в Україні з метою вироблення та реалізації державної соціальної і економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин та забезпечення підвищення рівня і якості життя громадян, соціальної стабільності в суспільстві.

В Україні створена Національна тристороння (держава, роботодавець, працівник) соціально-економічна рада та територіальні соціально-економічні ради у регіонах.

Рівні соціального партнерства поділяються на міжнародний, національний, галузевий, регіональний, виробничий.

Відомі дві моделі соціального партнерства – трипартизм і біпартизм. Найбільш поширений трипартизм – тристороння співпраця, де однаково важливу роль грають три сторони: держава, роботодавець (власник) та працівники або організації, які репрезентують інтереси найманих працівників (профспілка).

У країнах з розвиненою ринковою економікою ідеологія соціального партнерства глибоко проникла в соціально-трудові відносини, хоча його моделі в різних країнах відрізняються організаційно-правовим механізмом.

Нині найбільш розвинена система соціального партнерства трипартизму існує у таких європейських країнах, як Німеччина, Швеція, Австрія то інших.

У тих країнах, де роль держави у регулюванні трудових відносин невелика (США, Канада, Великобританія), практикується двостороння співпраця між об’єднаннями роботодавців і організаціями працівників. Держава за такої соціальної моделі є лише арбітром або посередником у разі виникнення конфліктів. У слаборозвинених країнах системи соціального партнерства немає взагалі.

Українську модель соціального партнерства характеризують риси тристоронньої співпраці – трипартизму, сутність якого полягає у врегулюванні балансу інтересів між державою, роботодавцями та працівниками (профспілками).

Держава як суб’єкт в системі соціального партнерства виконує таку важливу функцію як створення правової бази щодо регулювання соціально-трудових відносин, гарантування на державному рівні мінімально необхідного рівня життя та його безпеку. Вона законодавчо визначає стандарти прожиткового мінімуму, заробітної плати, відпусток, безпеки праці тощо і через систему податків та зборів наповнює бюджет, забезпечує соціальний захист працівників на підприємстві. Держава є посередником у відносинах між найманими працівниками і роботодавцями.

Власники (акціонери) перш за все зацікавлені в отриманні максимально можливого прибутку на вкладений капітал, але вони зобов’язані неухильно дотримуватись стандартів, законодавчо визначених державою. Представництво інтересів роботодавців у системі соціального партнерства здійснює Український союз промисловців і підприємців (УСПП).

Працівники зацікавлені у підвищенні заробітної плати, створенні належних умов праці, збереженні здоров’я та життя в процесі праці. Професійні інтереси працівників у системі відносин соціального партнерства представляють і захищають профспілки. Домовленість сторін (профспілка –адміністрація) може мати успіх лише у тому випадку, коли профспілка на підприємстві сильна і адміністрація до неї прислухається.

Нині в Україні існують як традиційні, старі за походженням профспілки, яких об’єднує Федерація профспілок України, так і нові різноманітні профспілки: підприємців, вільні, фермерів, молодіжні тощо (понад 140 профспілкових організацій). Але на великій кількості підприємств малого і середнього бізнесу та акціонерних товариств не створено профспілкових організацій, а ті що існують діють недостатньо ефективно.

Сумісна діяльність у системі відносин соціального партнерства закріплюється складанням відповідних угод, договорів.

Системи соціального партнерства в Україні ще не сформована, але для цього вже є необхідні умови та складові відносин.

Елементи соціального партнерства в Україні досить активно застосовувалися ще за радянських часів: укладалися колективні договори, працівники брали участь в управління виробництвом, соціальні питання перебували в центрі уваги владних органів, складалися п’ятирічні плани соціального розвитку, існували профспілкові організації, яки брали співучасть в управлінні виробництвом тощо.

Однак усі ці заходи не називалися соціальним партнерством. Адже за тих часів базовою для радянського суспільства була морально-політична, та соціально-економічна єдність усіх верств населення і не могло існувати протилежних, а тим більше антагоністичних, за своїм змістом інтересів, і не виникало потреби у такому механізмі узгодження інтересів, як соціальне партнерство.

Розвиток ринкових відносин в Україні потребувало нових підходів до всієї сфери соціальної політики і змусило зовсім по іншому ставитися до соціального партнерства.

Соціальне партнерство, соціальний діалог відіграє значну роль в управлінні охороною праці.

Незважаючи на те, що Україна рухається шляхом економічних реформ, вона все ще залишається країною з високими ризиками виробничого травматизму. Тому соціальному партнерстві відводиться особлива роль в системі промислової безпеки та охорони праці, яка є перш за все соціальною категорією і забезпечує збереження життя, здоров’я та працездатності людини.

В умовах обмеження фінансових ресурсів більшості підприємств України, що пов’язано з економічною кризою, ведення соціального діалогу між соціальними партнерами на всіх рівнях є важливим і дієвим інструментом удосконалення системи охорони праці та соціальної політики держави в цілому.

Тісний діалог між партнерами сприятиме вирішенню загальних проблем у сфері охорони праці, зменшенню збитків від травматизму та шкідливих умов праці, покращенню показників діяльності підприємств.

Соціальне партнерство в галузі охорони праці повинно стати основним принципом удосконалення системи управління охороною праці.

Охорону праці слід розглядати як сферу діяльності, направлену на запобігання травмам, хворобам, людським жертвам, а отже, зменшенню соціальної напруженості в суспільстві.

Принципи соціального партнерство щодо охорони праці закладені в Законах України «Про охорону праці», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», якими визначено функції держави, громадських організацій, роботодавців і працівників щодо забезпечення належних умов та охорони праці, соціального захисту працюючих.

Одним із принципів державної політики в галузі охорони праці, які регламентуються Законом України «Про охорону праці», є забезпечення співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками) під час прийняття рішень з охорони праці.

Соціальне партнерство в охороні праці забезпечується залученням працівників або їх представників у процес управління охороною праці. З метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового колективу створюються комісія з питань охорони праці. Комісія складається з представників роботодавця та профспілки, а також уповноваженої найманими працівниками особи, спеціалістів з безпеки праці та інших служб підприємства.

Кім того, відповідно до законодавства, з метою об’єднання зусиль працівників, учених, спеціалістів з охорони праці та окремих громадян для поліпшення безпеки праці, захисту працівників від виробничого травматизму і професійних захворювань можуть створюватись асоціації, товариства, фонди та інші добровільні об’єднання громадян.

Одним із визначних напрямів на шляху до соціального партнерства (соціального діалогу) у галузі охорони праці є підвищення ролі та значення колективного договору, угодияк документів, що забезпечують спільну дію працівників і роботодавця. Колективний договір – це правовий акт, який регулює трудові та соціально-економічні відносини найманих працівників і роботодавців на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності. Кожне положення чи зобов’язання колективного договору стає нормою, обов’язковою для виконання.

До колективного договору обов’язково включається розділ «Охорона праці». У колективному договорі передбачається забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці, визначені обов’язки сторін, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни та виробничої середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аварії і пожежі, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачає управління страхуванням на тристоронній основі: держава – роботодавці – профспілки (трипартизм).

Основним принципом страхування від нещасного випадку є паритетність держави, представників застрахованих осіб і роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку.

Отже, управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків (правління, наглядова рада, спеціальна комісії з питань вирішення спорів при виконавчій дирекції Фонду) здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Представники держави призначаються Кабінетом Міністрів України, а представники застрахованих осіб і роботодавців обираються відповідними об’єднаннями профспілок та роботодавців.

Отже, забезпечити здорові і безпечні умови праці, мінімізувати ризики виникнення травматизму на робочих місцях, зробити працю робітників комфортною можливо тільки сумісними діями роботодавців та працівників, створюючи технічні, економічні й соціальні умови для їх виконання на основі соціального партнерства шляхом соціального діалогу.

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
3. Адміністративні правопорушення в галузі охорони здоров'я. Адміністративна відповідальність медичних працівників.
4. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ
5. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ СПОРТУ
6. Акти з охорони праці в організації.
7. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
8. Актуальні питання управління земельними ресурсами та їх охорони
9. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
10. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
11. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
12. Амортизація основних засобів, основні методи амортизації

Переглядів: 1787