• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ОСНОВНІ МОДЕЛІ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

Ідеальний процес прийняття рішення має бути: послідовним, раціональним; базуватися на точній інформації; бути вільним від емоцій та упереджень. На жаль, досягнути цих умов під час при­йняття господарських рішень на практиці неможливо. На прак­тиці обґрунтування більшості ГР здійснюється з використанням сполучення раціонального та інтуїтивного способів.

Описані вище стадії виявлення проблеми та прийняття рі­шення зазнають впливу різних факторів внутрішнього та зов­нішнього середовища підприємства. Основними факторами безпосередньої ситуації, що впливає на прийняття рішення, є [5];

F значущість рішення;

F тиск часу;

F умови, в яких діє ОПР.

Відносна значущість рішення визначається на основі таких критеріїв, як; кількість осіб, які зазнають впливу даного рішення; кількість витрачених коштів і ступінь впливу рішення на зміну прибутковості підприємства; час, що керівники витрачають на обґрунтування та реалізацію рішення.

Інший фактор, що впливає на процес прийняття рішення та його якість, — це кількість часу, який відведено керівнику для прийняття рішення (тиск часу). Коли тиск часу значний, керів­ники можуть бути не в змозі одержати достатню інформацію чи розглянути необхідну кількість альтернатив. Тиск часу впливає також на сам процес ПР. Наприклад, керівники в разі дефіциту часу більше уваги звертають на негативні, ніж на позитивні об­ставини, і розглядають тільки декілька факторів під час прийнят­тя рішення.

Середовище визначає умови діяльності системи та накладає певні обмеження на ПР. Поняття «середовище» включає: стан фірми в майбутньому; її місце в загальній системі управління; економічне оточення й умови діяльності; навколишнє природне середовище.

Практика прийняття рішень характеризується су­купністю умов і обставин (ситуацій), що створюють ті чи інші відносини, ситуації, склад у системі обґрунтування рішень. Для опису навколишніх умов використовуються такі поняття, як «ви­значеність — невизначеність». З огляду на кількісні та якісні характеристики інформації, наявної в особи, що приймає рішен­ня, можна виділити такі умови прийняття господарських рі­шень:

У визначеності (достовірності);

> невизначеності (ненадійності);

> ризику (імовірнісної визначеності).

Рішення приймаються в умовах визначеності, коли керівник досить точно може оцінити результати кожного альтернативного варіанту рішення. Рішення полягає у виборі альтернативи, що максимізує очікуваний результат. У таких випадках ефективно застосовуються методи лінійного програмування й оптимізаційні моделі. Однак на практиці важко оцінити всі можливі умови для прийняття рішень, тому ситуації повної визначеності, як правило, відсутні. Прикладами прийняття рішень за умов визначеності є: інвестування надлишку готівки підприємства в державні серти­фікати, визначення на найближчу перспективу витрат на вироб­ництво певного виробу.

Якщо існує кілька варіантів майбутнього розвитку навколиш­нього середовища, що зумовлюють відповідні економічні резуль­тати, то може виникнути ситуація або ризику, або невизначенос­ті. Рішення приймаються в умовах невизначеності, коли ОПР не може точно, навіть із певним ступенем імовірності оцінити їх мож­ливі результати. Умови невизначеності створюють фактори стану зовнішнього середовища та внутрішніх реалій усередині організації. Невизначеність виявляється в неможливості визначення ймовірності настання різних станів середовища через їх необме­жену кількість і відсутність способів оцінки. Невизначеність вра­ховується різними способами, вона зменшується, якщо звести її до умов ризику.

Рішення, що приймаються в умовах ризику, — рішення з відо­мою ймовірністю отримання кожного з результатів або наслідків (наприклад рішення, що приймаються на основі прогнозів аналі­зу ринку). Ймовірність визначається як ступінь появи певної по­дії та варіює від 0 до 1. У ситуації з великим ступенем складності та ризику прийняттю рішення можуть допомогти методи, пов'я­зані з використанням математичного апарата. Для прийняття об­ґрунтованих рішень необхідно оцінити рівень ризику як об'єк­тивний (кількісну міру можливості настання випадкової події) і суб'єктивний (можливість втрат, встановлювану експертним шляхом). Задля цього використовується апарат імовірності: лема Маркова, нерівність Чебишева, рівномірний розподіл і вибірки, правило Байєса щодо уточнення суб'єктивних імовірностей ри­зику [[3]; [4]]. Спроби оптимізації рішень привели до розробки нового специфічного математичного апарата й виникнення таких галузей математики, як лінійне та динамічне програмування, тео­рія ігор, теорія керування запасами, теорія великих систем, загаль­на теорія систем тощо.

У ринкових умовах, поряд із ситуаціями невизначеності та ризику, як наслідок конкурентної боротьби виникає конфлікт. У такій ситуації одна зі сторін виграє за рахунок програшу ін­шої. Конфліктна ситуація аналізується з використанням теорії ігор.

Існує багато інших способів ранжування навколишніх умов. Наприклад, використовуються такі характеристики, як: «прос­тий—складний», «статика—динаміка» тощо. До простих нале­жать ті умови, за яких є кілька розглянутих факторів та невели­ка кількість можливих рішень, до складних — умови з багатьма факторами та великою кількістю альтернатив. У статичних умо­вах фактори залишаються в основному сталими протягом три­валого часу, змінюються передбачувано та поступово. У дина­мічних умовах ступінь зміни факторів дуже значний. Як показали дослідження, фактори «статика—динаміка» справля­ють більший вплив на ОПР, ніж фактори «простий—складний». У табл. 2.3 наведено характеристики ступеня невизначеності за «простих» і «складних» умов, що впливають на методи та про­цес прийняття ГР.

Таблиця 2.3

РАНЖУВАННЯ УМОВ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ [5]

Поєднуючи ці два підходи, можна представити навколишнє середовище у вигляді трьохвимірного простору, вимірниками якого є:

F невизначеність;

F динаміка;

F складність.

По осі Х враховується ступінь невизначеності, по осі У – ступінь динаміки, по осі Z – ступінь складності.

Тоді графічна інтерпретація навколишнього середовища набуває наступного виду (рис. 2.6)

Z 4

8

У

2

3 0

1

Х

Рис. 2.6. Графічна модель навколишнього середовища.

Вершини 1,2,3,4 – детерміновані ситуації, в яких рішення приймаються в умовах визначеності (їх ще називають безризиковими). Кожна альтернатива призводить до однозначно визначених наслідків. В такому випадку ситуації можуть бути:

1. Прості і статичні.
2. Складні і статичні.
3. Прості і динамічні.
4. Складні і динамічні.

Вершини 5,6,7,8 – ризикові, верогіднісні ситуації, коли ЛПР на може достеменно визначити результат, який воно отримає після прийняття тієї чи іншої альтернативи. Такі ситуації можуть бути:

1. Прості статичні в умовах невизначеності.
2. Складні статичні в умовах невизначеності.
3. Прості динамічні в умовах невизначеності.
4. Складні динамічні в умовах невизначеності.

Якщо в умовах визначеності використовуються в основному стандартні методи та прийоми прийняття рішень, що виправдали себе на практиці, то в разі невизначеності найчастіше залучають­ся досвід, інтуїція, творчі здібності керівників. В умовах невизначеності можна використовувати декілька прийомів, спрямованих на спрощення картини навколишнього середовища:

1. Звернення до «емпіричного проекту», коли замість детального аналізу використовується умовне спрощення.

2. Звернення до системи категорій, коли ситуація або задача відносяться до того чи іншого класу, по яким вже відомі необхідні дії.

3. Зневаження незначними величинами, що досягається завдяки обмеженню кількості факторів, що розглядаються.

4. Пристосування до найближчого обрію планування.

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. III. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
3. IV. Прийняття рішень у полі четвертої інформаційної ситуації
4. IV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
5. V. Прийняття рішень у полі п’ятої інформаційної ситуації
6. VI. Прийняття рішень у полі шостої інформаційної ситуації
7. Автокореляція залишків – це залежність між послідовними значеннями стохастичної складової моделі.
8. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
9. Алгоритм прийняття рішення при прийманні сигналів з випадковою початковою фазою
10. Амортизація основних засобів, основні методи амортизації
11. Аналіз альтернативних рішень
12. Аналіз для прийняття рішень стосовно залучення інвестицій

Переглядів: 6865