• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Суми, 2013

Ільченко О.В.

Лекція № 2

ЗАТВЕРДЖУЮ

КАФЕДРА ПРАВА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

Завідуючий кафедри права

_________ д.ю.н. М.М. Бурбика

«___»________2013 року

Навчальна дисципліна

«Кримінальне право»

Тема:«Закон про кримінальну відповідальність»

Розробив:

Викладач кафедри права

Тема «Закон про кримінальну відповідальність»

Навчальні та виховні цілі: з’ясувати поняття закону про кримінальну відповідальність, визначити структуру цього закону; розглянути дію закону в часі та просторі; дослідити тлумачення закону.

Час 1 год.

ЗМІСТ:

Вступ

1. Поняття закону про кримінальну відповідальність
2. Структура закону про кримінальну відповідальність. Види диспозицій, санкцій.
3. Дія закону у часі. Зворотна дія закону у часі.
4. Дія закону у просторі.
5. Тлумачення закону.

Висновки

Ключові поняття:Кримінальна відповідальність, поняття, структура, дія закону, диспозиція, санкція, тлумачення.

Мета лекції: Визначення поняття, сутність та Закону про кримінальну відповідальність. Та його структуру.

Питання для самоконтролю:

1. Що являє собою законодавство України про кримінальну відповідальність?

2. Які функції покладаються на законодавство України про кримінальну відповідальність?

3. Які специфічні риси притаманні законодавству України про кримінальну відповідальність?

4. Дія закону у часі. Зворотна дія закону у часі.

5. Із яких розділів складається Загальна частина КК?

6. Із яких елементів складається норма Особливої частини КК, де встановлено кримінальну відповідальність за злочин?

7. Які диспозиції мають норми Особливої частини КК?

8. Що таке санкція кримінально-правової норми?

9. Які санкції використовує КК України 2001 р.?

10. Що становлять тлумачення закону про кримінальну відповідальність, його види?

11. Хто здійснює в Україні легальне (офіційне) тлумачення?

12. Які існують прийоми (засоби) тлумачення законів про кримінальну відповідальність?

13. Які можливі тлумачення законів про кримінальну відповідальність за їх обсягом (результатом)?

14. Чим відрізняється поширювальне тлумачення від застосування кримінального закону за аналогією?

1) Поняття закону про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КК законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який базується на Конституції України і загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Закони України про кримінальну відповідальність, що прийняті після вступу до сили кримінального кодексу згідно з ч. 2 ст. 3 КК включаються до нього після вступу їх в силу.

Окремі кримінальні закони, як і КК у цілому, приймаються вищим органом державної влади – Верховною Радою України, або шляхом проведення всеукраїнського референдуму. Таким чином, під законом про кримінальну відповідальність слід розуміти як окремі кримінальні закони, що виключають одну або кілька статей, так і весь Кримінальний кодекс у цілому, де усі статті розташовані за визначеною системою. Оскільки усі кримінально-правові норми об’єднані в Кримінальному кодексі, то усі знову прийняті норми включаються до Кримінального кодексу та визначаються відповідним номером статі КК.

В статях закону про кримінальну відповідальність сформульовані задачі, підстави кримінальної відповідальності, а також підстави звільнення від кримінальної відповідальності і покарання; визначено, які суспільно небезпечні діяння визнаються злочинами та які покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили.

2) Структура кримінального кодексу. Види диспозицій та санкцій.

Кримінальні закони, що систематизовані в Кримінальному кодексі України поділяються на Загальну та Особливу частини.

Загальна частина складається із 15 розділів, у яких містяться норми, що встановлюють загальні положення кримінального права, а також визначають його основні інститути (наприклад: поняття злочину та його види; вина та її форми; співучасть; повторність, сукупність та рецидив злочинів; покарання, його мета та види; підстави звільнення від кримінальної відповідальності та покарання).

Особлива частина складається із 20 розділів, що систематизовані в залежності від тотожних благ, цінностей та інших сфер життєдіяльності людей, на які посягає відповідна група злочинів.

Розділи Загальної та Особливої частин поділяються на статі. Статі КК пронумеровані арабськими цифрами і мають заголовок, що відповідає їх змісту. Доповнення КК новою статтею, а також виключення статі з КК не змінює порядку нумерації статей.

Більшість статей Загальної та Особливої частин КК поділяються на частини, що об’єднанні єдиним абзацом, мають цифровий номер та починаються із заголовної букви. В ряді випадків окремі статті або частини статей поділяються на пункти, що також мають цифровий номер (наприклад, ч. 2 ст. 66 або ст. 89 Загальної частини КК або ч. 2 ст. 115 Особливої частини КК). В окремих випадках пункти частини статі мають підпункти — ч. 1 ст. 72 КК містить у собі п. 1 п\п а, б, в, г; ч. 2 цієї ж статті п\п а, б.

Норми Особливої частини, крім норм, що містять у собі загальні визначення (наприклад, повторність діянь, розмір шкоди, підстави звільнення від кримінальної відповідальності) складаються з двох частин: диспозиції і санкції. В диспозиції дається описання ознак конкретного злочину. В санкції встановлюється вид та розмір покарання за даний злочин. За структурою та способом визначення ознак злочину існують такі види диспозицій: проста, описова, банкетна та відсильна. В окремих випадках, у кримінальному законі зустрічаються і змішані (комбіновані) диспозиції, які включають до себе елементи двох і більш видів диспозицій.

Проста диспозиція – лише вказує на кримінально-карне діяння, не розкриваючи його зміст (ст. 369 КК — Давання хабара).

Описова диспозиція– описує найбільш суттєві ознаки діяння та розкриває його зміст (ч.1 ст. 185 — Крадіжка).

Банкетна диспозиція — називає лише діяння, а для визначення його ознак відсилає до інших законодавчих чи відомчих актів (ст. 275 — Порушення правил безпеки та експлуатації транспорту).

Відсильна диспозиція — називає лише діяння, але не містить у собі опису самого злочинного діяння, і відсилає до інших норм (статі або частині) кримінального закону. Наприклад, диспозиція ст. 122 КК відсилає до ст. 121 КК. Формулювання “Ті самі дії...” — також відноситься до різновиду відсильної диспозиції.

Іноді законодавець застосовує змішані (комбіновані) диспозиції. Це такі диспозиції, у яких одночасно містяться ознаки різних видів диспозицій (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК — проста та відсильна).

Санкції поділяються на відносно-визначені та альтернативні.

Відносно визначена санкція — вказує один вид основного покарання і його межі. Існують два різновиду відносно-визначених санкцій:

1) в яких вказана мінімальна і максимальна межа покарання (караються ... на строк від... до ... років. Наприклад, ст. 111 КК- від 10 до 15 років).

2) в яких вказана лише максимальна межа покарання (караються ... на строк до ... років. Наприклад, ст. 116 КК- до 5 років). Нижча межа покарання, в даному виду санкції, буде визначатися відповідно із мінімальним строком який встановлений для даного виду покарання. Наприклад, ст. 57 КК встановлює нижчу межу покарання для виправних робіт — 6 місяців; ст. 60 КК для арешту — 1 місяць.

Альтернативна санкція— містить не один, а два чи більше основних видів покарання (караються позбавленням волі на строк ... або довічним позбавленням волі. Наприклад, ст. 115 КК).

В залежності від своєї побудови в альтернативній санкції можуть міститися:

1) відносно визначений та абсолютно визначений вид покарання (ст. 112 КК);

2) два або більш відносно визначених видів покарання (ст. 123, ст. 174 КК).

Відносно визначені та альтернативні санкції можуть містити у собі вказівки на можливість застосування не лише основного а і додаткового покарання, які також можуть бути як відносно визначеними (позбавлення права займати певні посади чи ... на строк до ... років, ) так і абсолютно визначеними (конфіскація майна, позбавлення рангу, чину).

3) Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі. Зворотна дія закону

Для того щоб правильно застосовувати закон про кримінальну відповідальність необхідно: по перше, точно визначити час вчинення злочину, по друге – час дії кримінального закону.

В частині 3 ст. 4 КК України законодавець вперше визначив момент вчинення злочину — момент вчинення дії або бездіяльності, що передбачені законом про кримінальну відповідальність, незалежно від часу настання наслідків.

Відповідно до ч.2 ст.4 КК України злочинність і карність діяння визначається законом про кримінальну відповідальність, що діяв під час вчинення цього діяння.

Поняття дії кримінального закону в часі складається з наступних основних компонентів:

1) вступ закону до сили;

2) припинення дії закону;

3) зворотня сила закону.

Відповідно до ч.5 ст.94 Конституції України та ч.1 ст.4 КК України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Днем вступу закону до сили є день, наступний після закінчення останньої доби встановленого терміну. Відлік діб починається з дня, наступного за оприлюдненням закону. Проте, можливий інший порядок набрання чинності кримінального закону:

а) коли в законі безпосередньо вказана дата, з якої цей закон набирає чинності;

б) якщо в законі безпосередньо зазначено, що він набирає чинності з дня його офіційного оприлюднення.

Офіційними джерелами, в яких опубліковуються закони, є “Відомості Верховної Ради України”, “Голос України” та “Урядовий кур’єр”.

Чинний закон припиняє свою дію у разі :

1) скасування закону;

2) закінчення терміну його дії;

3) заміни новим законом;

4) особливих умов або обставин, що обумовили його видання.

Дія закону про кримінальну відповідальність у часі містить питання про поширення дії кримінального закону на діяння, що вчинені до набрання ним чинності. Це зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі(ст.5 КК України).

Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі є виключенням з правил, оскільки за загальним правилом закон зворотної дії не має. Таке виключення було прийняте усіма цивілізованими державами та закріплено в ст.15 Міжнародного пакту про цивільні та політичні права (1966р.), прийнятого під егідою ООН. В зв’язку з цим, в ч.1 ст.58 КК України зазначається: “Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи”.

Відповідно до міжнародних та конституційних положень ч.1 ст.5 КК України закріплено: “Закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у т.ч. на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість”.

З моменту набрання чинності законом, що скасовує карність діяння, кримінальні справи, що знаходяться в судах або на досудових стадіях, підлягають припиненню, а особи, що засуджені за такі діяння звільненню від покарання.

Законом, що пом’якшує кримінальну відповідальність є закон, який:

1) зменшує мінімальну або максимальну межі покарання;

2) зберігаючи розмір основного покарання, виключає обов’язкове додаткове покарання або робить його факультативним;

3) зберігаючи покарання в колишньому розмірі, встановлює інше, більш м’яке покарання;

4) передбачає у новому законі більш м’який вид покарання;

Закон про кримінальну відповідальність, який частково пом’якшує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом’якшує відповідальність (ч.3 ст.5 КК України).

Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі (ч.2 ст.5 КК України). Це положення повністю відповідає ч.2 ст.58 Конституції України: “Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавались законом як правопорушення”.

4. Чинність кримінального закону у просторі.

Чинність кримінального закону у просторі визначається на підставі принципів :

а) територіального;

б) принцип громадянства (національний);

в) універсального;

г) реального.

Територіальний принцип – відповідно до ч.1 ст.6 КК України особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим кодексом. Територіальний принцип витікає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю його територію.

Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України (ч.2 ст.6 КК), а також якщо виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України.

Територіальний принцип неможливо пояснити без усвідомлення такої категорії як “територія України”. Поняттям “територія України” охоплюється:

1) суша, море, річки, озера та інші водойми, надра, землі в межах кордонів України, а також повітряний простір над сушею і водним простором;

2) військові кораблі, що приписані до портів на території України, які перебувають під прапором України, де б вони не були;

3) невійськові кораблі, що приписані до портів на території України, які перебувають під прапором України у відкритому морі;

4) іноземні невійськові судна, що перебувають у територіальних водах або порту України;

5) військові повітряні судна України, що приписані до аеропортів на території України, які перебувають під розпізнавальним знаком України де б вони не були; невійськові повітряні судна України, що приписані до аеропортів на території України та перебувають під розпізнавальним знаком України поза її межами у відкритому повітряному просторі.

Також виділяються об’єкти, що не є територією України, але на які розповсюджується юрисдикція та сфера застосування кримінального законодавства України. Це:

а) континентальний шельф;

б) виключна (морська) економічна зона;

в) підводні телеграфні кабелі та трубопроводи;

г) наукова станція, що розташована в Антарктиді (острів Галіндез);

д) об’єкти, що належать Україні, що запущені у космос.

З ч.1 ст.6 КК України витікає, що особи, які вчинили злочин на території України (громадяни України, особи без громадянства, іноземні громадяни) підлягають відповідальності за цим кодексом. Проте відповідно до міжнародних договорів та законів України іноземні громадяни, які мають дипломатичний імунітет, вилучені з під юрисдикції судової влади України. Відповідно до ч.4 ст.6 КК України – питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВР України, не є підсудними у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України, вирішується дипломатичним шляхом.

Відповідно до чинних положень іноземні громадяни та інші особи можуть користуватися повним або обмеженим дипломатичним імунітетом.

Повним дипломатичним імунітетом користуються: голова дипломатичного представництва (посол, посланник, повірений у справах), члени дипломатичного персоналу дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг (радники, торгові представники, військові аташе, перші , другі і треті секретарі, заступники торгових представників, помічники військових аташе), а також члени сімей усіх зазначених осіб, якщо вони не є громадянами України.

Обмеженим дипломатичним імунітетом користуються консульські посадові особи і консульські службовці, члени адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв, а також представники і службові особи міжнародних організацій, члени парламентських та урядових делегацій. Ці особи не підлягають кримінальній юрисдикції України лише щодо дій, вчинених ними при виконанні своїх службових обов’язків.

Дипломатичний кур’єр є недоторканим тільки при виконанні своїх службових обов’язків, а терміновий дипломатичний кур’єр - тільки під час доставки пошти за призначенням.

Принцип громадянства.Цей принцип визначений в ч. 1 ст. 7 КК України: “Громадяни України, особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана ВР України.

Частина 2 ст. 7 КК України відповідає положенням ст. 61 Конституції України, яка зазначає: “ Ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення”.

Проте, вирок суду іноземної держави відповідно до ст. 9 КК України може бути врахованим в частині рецидиву злочинів, кваліфікації нового злочину, призначення покарання і т. і, якщо ці особи були засуджені за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинили злочин на території України.

З принципом громадянства пов’язані положення ч. 1 ст. 10 КК України, відповідно до якої громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в України, які вчини злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду. Універсальний (космополітичний) принцип чинності кримінального закону у просторі закріплений ст. 8 КК України та полягає у тому, що іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами. Сутність даного принципу полягає в спільності інтересів суверенних держав у боротьбі з міжнародними злочинами.

Реальний принцип чинності кримінального закону у просторі також закріплений ст. 8 КК України та полягає в можливості притягнення будь-якої особи, в т.ч. іноземця чи особи без громадянства, що постійно не проживають в України, до відповідальності за КК України за злочини, вчинені за її межами, якщо вони вчинили передбачені КК України особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або її інтересів.

5)Тлумачення кримінального закону

Тлумачення кримінального закону – це з’ясування сенсу та змісту кримінального закону з метою правильного його застосування.

Існує декілька видів тлумачення:

1. за суб’єктом тлумачення;

2. за способом тлумачення;

3. за обсягом тлумачення.

В залежності від суб’єкта, що роз’яснює закон, розпізнають офіційне, судове і доктринальне (наукове) тлумачення.

Офіційне (легальне) тлумачення – це тлумачення законів або їх окремих положень Конституційним Судом України. Таке повноваження визначено ст. 47 та ст. 150 Конституції України – офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Положення, що наводяться в акті офіційного тлумачення (рішення) є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (п. 2 ст. 150 Конституції України).

Судове тлумачення – це тлумачення закону, що надається судом в процесі розгляду кримінальних справ.

Існують два види судового тлумачення закону:

1. казуальне тлумачення – тлумачення, що дається судами при розгляді конкретних кримінальних справ;

2. правозастосовче тлумачення – тлумачення, що дається Пленумом Верховного Суду України на підставі вивчення та узагальнення судової практики в своїх постановах.

Керівні вказівки, що містяться в постановах ПВСУ є обов’язковими для усіх судів України при розгляді кримінальних справ. Проте, ці роз’яснення та вказівки не можуть замінювати закон. ПВСУ – не законодавчий орган, він тільки дає тлумачення відносно точного сенсу та змісту закону та базується на цьому законі, щоб усунути протиріччя у правозастосовчій практиці.

Наукове (доктринальне) тлумачення закону – це наукове тлумачення, яке дають наукові та учбові юридичні установи, окремі фахівці, науковці та практики у монографічних працях, підручниках, наукових статтях, коментарях та ін. Це тлумачення не має обов’язкової сили, однак помітно впливає на формування законодавства, науки кримінального права, з’ясування змісту чинного законодавства та його правильне застосування, а також у підготовці нового кримінального законодавства.

За способами тлумачення поділяють на: граматичне, систематичне та історичне.

Граматичне (філологічне) тлумачення полягає у з’ясуванні змісту кримінального закону шляхом етимологічного або синтаксичного аналізу тексту, слів, термінів, понять, що вживаються у законі.

Систематичне тлумачення полягає у з’ясуванні змісту закону, його окремих положень шляхом зіставлення з іншими положеннями даного чи будь –якого іншого закону.

Історичне тлумачення полягає у з‘ясуванні умов, причин що визначили його прийняття, звернення до аналогічних кримінальних законів, що діяли раніше.

За обсягом тлумачення визначають: буквальне, обмежувальне та поширюване.

Буквальне (адекватне) тлумаченняполягає у зсуванні змісту норми у точній відповідності з текстом кримінального закону.

Обмежувальне тлумаченнядає підстави застосовувати закон до більш вузького кола випадків, ніж це передбачає зміст тексту закону.

Поширюване тлумаченняполягає у наданні дії закону більш широкого змісту і дозволяє застосовувати його до більш широкого кола випадків, ніж це передбачає зміст тексту закону.

Обмежувальне тлумачення та поширюване тлумачення не звужує та не поширює змісту закону, вони дозволяють зсовувати дійсний смисл, який може бути або більш вузьким, або більш широким.

Поширюване тлумачення слід відрізняти від застосування аналогії закону, яка мала місце у радянському кримінальному праві до 1958 року. У чинному КК України, у ч. 4 ст. 3 прямо вказано, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено. Поширюване тлумачення торкається тих діянь які підпадають під дію статті закону. Аналогія закону застосовується відносно тих діянь, які не підпадають під дію конкретної статі, а мають лише схожість з описуваними в ній діяннями.

Розробник лекції:

Викладач кафедри права О.В. Ільченко

Читайте також:

1. Компенсаційні виплати – це суми, які виплачуються працівникам понад оплату праці за працю для компенсації витрат.
2. Розрахунок страхової премії, страхової суми, страхового тарифу в особистому страхуванні
3. Теореми про подільність суми, різниці і добутку цілих невід’ємних чисел на натуральні числа.

Переглядів: 793