Етіологія, патогенез, класифікація психічних розладів.

Виникнення психічних захворювань зумовлене дією зовнішніх (екзогенних) і внутрішніх (ендогенних) факторів.

Серед зовнішніх етіологічних факторів розрізняють соматогенні і психогенні. Соматогенні фактори більш розмаїті, до них належать захворювання внутрішніх органів, інфекції, інтоксикації, пухлини, черепно-мозкові травми. Організм – це одне ціле, тому патологічні процеси, які уражають тіло, обов’язково тією чи іншою мірою викликають реакцію з боку психіки, і навпаки, психічні хвороби мають соматоневрологічні розлади.

Психогенними факторами є тяжкі психічні переживання (конфлікти в сім’ї, з друзями, на роботі, стихійні лиха).

До внутрішніх (ендогенних) факторів належать спадково-конституціональні особливості. Відомо, що в роду у осіб, які страждають психічними захворюваннями, патологічна спадковість спостерігається набагато частіше, ніж у психічно здорових. До внутрішніх факторів, що мають значення для розвитку психічних хвороб, належать стать і вік. Існує ряд психічних захворювань, які розвиваються переважно в осіб однієї статі, наприклад, хвороба Альцгеймера і старече слабоумство спостерігаються переважно у жінок. Ряд психічних захворювань спостерігається тільки у похилому та старечому віці.

Класифiкацiя психiчних захворювань Класифiкацiя психiчних захворювань є актуальною проблемою сучасної психiатрiї. В Українi застосовується нозологiчна класифiкацiя,розроблена представниками класичних психiатричних шкiл. Психiчнi захворювання роздiлено на групи залежно вiд характеру етiологiчних факторiв, якi їх спричинюють. За А.В. Снєжнєвським (1983), розрiзняють: I - ендогеннi психiчнi захворювання, виникнення та клiнiчна динамiка яких зумовленi генетичною детермiнованiстю. Патогенез цих захворювань остаточно не вивчений, але встановлено, що їх виникнення залежить переважно вiд характеру спадковостi. До цiєї групи належать шизофренiя, манiакально-депресивний психоз, iнволюцiйнi психози (захворювання, якi виникають в iнволюцiйному вiцi, тобто у тому перiодi життя, який передує старостi, i не призводять до слабоумства). Для означених захворювань не характерне грубе органiчне ураження головного мозку. До групи ендогенних захворювань належать також ендогенно-органiчнi, якi теж зумовленi переважно генетичними факторами, але при яких спостерiгається органiчне ураження мозку. До ендогенно-органiчних захворювань належать частина випадкiв епiлепсiї, старече слабоумство (сенiльна деменцiя), а також пресенiльнi деменцiї, якi виникають у передстаречому вiцi (хвороби Пiка, Альцгеймера, хорея Гентiнгтона). II - екзогеннi психiчнi захворювання, зумовленi дiєю зовнiшнiх (екзогенних) факторiв, таких як фiзична травма, iнтоксикацiя, iнфекцiя. До екзогенних вiднесено також впливи, зумовленi наявнiстю неiнфекцiйних соматичних захворювань, зокрема судинних захворювань мозку, розладiв дiяльностi залоз внутрiшньої секрецiї (ендокрiнопатiй). Екзогеннi психiчнi розлади називають симптоматичними, якщо їх поява не викликана органiчним ураженням мозку, змiни, що призводять до появи симптомiв психiчного захворювання, вiдбуваються на бiохiмiчному та фiзiологiчному рiвнi. Якщо екзогеннi фактори призводять до бiльш грубого органiчного ураження мозку, психiчнi розлади називають екзогенно-органiчними. Скажiмо, при гiпертонiчнiй кризi може виникати симптоматичний психоз у виглядi розладу свiдомостi. Якщо перебiг гiпертонiчної хвороби ускладнюється, може вiдбутись вилив кровi з судин у тканину мозку, при цьому гине значна кiлькiсть нейронiв. Психiчнi розлади, якi з'являться у цьому випадку, слiд вiднести до екзогенно-органiчних.III - психогеннi психiчнi захворювання, якi виникають внаслiдок дiї психiчної травми. Психiчнi травми, тобто несприятливi життєвi подiї, якi завдають шкоди здоров'ю, можуть призводити до виникнення реактивних станiв (психогенних психозiв), а також психiчних розладiв непсихотичного рiвня - неврозiв. Внаслiдок психiчної травми може вiдбуватись також патологiчний розвиток характеру.IV - порушення психiчного розвитку. До цiєї групи належать олiгофренiї - патологiчнi стани, якi характеризуються загальним недоразвиненням психiки при переважному недоразвиненнi iнтелектуальних здiбностей, а також психопатiї - сукупнiсть стiйких природжених особливостей складу особистостi, в основi яких лежить дисгармонiя, неврiвноваженiсть або нестiйкiсть психiчних процесiв.

Для потреб медичної статистики, для порівняння даних, здобутих лiкарями рiзних країн, було створено міжнародну статистичну класифiкацiю захворювань, травм та причин смерті - МКХ, один з роздiлiв якої присвячений психiчним захворюванням. Остання вiдрiзняється переважно синдромологiчним пiдходом до дiагностики психiчних розладiв, прагненням чiтко визначити критерiї дiагностики кожного з видiлених розладiв. В 1994р прийнята МКХ 10-го перегляду.

Крiм визначення симптомiв та синдромiв для встановлення дiагнозу психiчного захворювання є необхiднiм встановлення типу його перебiгу. Розрiзняють п'ять типiв перебiгу - процес, фаза, епiзод, реакцiя, розвиток. Перебiг за типом процесу, або прогредiєнтний, полягає в накопиченнi хворобливих змiн психiки, яке призводить до формування незворотного психiчного дефекту. (При вiдносно сприятливому перебiгу вираженiсть дефекту може бути незначною чи помiрною, при злоякiсних формах захворювань протягом кiлькох рокiв розвивається слабоумство.) Спостерiгаються перiоди покращення, якi називають ремiсiями. Тривалiсть їх може бути значною, сягати десятирiч, ознаки психiчного дефекту можуть мати рiзну вираженiсть. Однак повернення до вихiдного, дохворобливого стану психiки неможливе. До процесуальних захворювань належать, наприклад, шизофренiя, епiлепсiя, старече слабоумство (сенiльна деменцiя), пресенiльнi деменцiї, алкоголiзм. Перебiг за типом фази, або приступоподiбний, полягає у тому, що у хворого спостерiгаються приступи захворювання, якi тривають кiлька мiсяцiв; виникнення та завершення приступу вiдбуваються, як правило, без зв'язку iз впливом будь-яких зовнiшнiх факторiв. По завершеннi приступу у хворого не можна виявити ознак психiчного дефекту. Приступи захворювання роздiленi перiодами iнтермiсiй, пiд час яких вiдбувається вiдновлення дохворобливого психiчного стану. Однак виникнення нових приступiв захворювання є закономiрним. За типом фаз вiдбувається перебiг манiакально-депресивного психозу, фази спостерiгаються при шизофренiї. Перебiг за типом епiзоду полягає у тому, що психiчнi розлади виникають несподiвано без певного зв'язку з дiєю зовнiшнiх факторiв. Епiзодичнi психiчнi розлади вiдрiзняються короткочаснiстю: їх тривалiсть вимiрюється секундами чи хвилинами, iнодi сягає кiлькох дiб чи тижнiв. Завершення епiзоду також раптове, хворий повертається до того стану, у якому вiн був перед виникненням психiчного розладу. Для епiзодичного перебiгу характерна повторюванiсть психiчних розладiв, тотожнiсть виявiв при повтореннi. Саме за типом епiзоду здiйснюється перебiг судомних припадкiв, присмеркових станiв свiдомостi, зокрема сноходiння (сомнамбулiзму). Перебiг за типом реакцiї характерний для психiчних розладiв, пов'язаних з дiєю несприятливих життєвих подiй. Для нього характернi три ознаки, якi складають трiаду Ясперса (за iм'ям нiмецького психiатра i фiлософа, який описав їх). До трiади Ясперса входять: 1) наявнiсть причинно-наслiдкового зв'язку мiж дiєю психiчної травми та виникненням психiчного розладу; 2) вiдображення характеру травмуючої ситуацiї у змiстi психопатологiчної симптоматики; 3) одужання, яке настає внаслiдок усунення дiї психогенно-травмуючого фактора. Перебiг за типом реакцiї характерний для реактивних станiв (психогенних психозiв), неврозiв. Перебiг за типом розвитку полягає у накопиченнi хворобливих змiн характеру пiд впливом повторюваних психiчних травм незначної сили. Набутi змiни визнаються необерненими, але, на вiдмiну вiд процеса, не виникає дефекту психiчної дiяльностi, слабоумства. Слiд зауважити, що можливе поєднання кiлькох типiв перебiгу психiчних розладiв. Наприклад, судомнi припадки та безсудомнi пароксизми при епiлепсiї є епiзодичними психiчними розладами. Водночас епiлепсiя є прогредiєнтним захворюванням, яке призводить до формування специфiчного слабоумства.

Психічно хворі мають особливий стан в суспільстві, як і психіатрія, котра серед інших медичних наук і спеціальностей посідає особливе місце. За статистикою, кількість людей із психічними розладами серед населення становить 4–5%. Трохи вищим є рівень поширеності граничних станів психіки (за різними даними — до 20%).

Ймовірно, прийде день, коли буде визнано, що люди, які мають діагноз психічного захворювання, повинні користуватися правами на рівні з іншими громадянами їхніх країн. Будь-яка спеціальна допомога або захист, що може їм знадобитися через інвалідність, жодною мірою не повинні змінювати їхніх основних цивільних прав. Чемберлен

В суспільстві існує так звана психіатрична стигматизація або психіатрична стигма, що має місце як серед пацієнтів, так і серед психічно здорового населення.Це явище пов’язане з тим, що поведінка психічно хворих викликає певний подив і побоювання у пересічних людей. Стигматизація характеризується певними ознаками, неприйнятними відхиленнями від норми і формується в результаті навіювання і самонавіювання.

Хворі бояться звичайного населення. Чому так відбувається? Діагноз психічного захворювання навіть зараз, попри те, що психіатрія вийшла з вузькокелейного стану, вважається якимось тавром, стигмою і викликає певне несприйняття такої людини в суспільстві. Є стигматизовані групи хворих, наприклад, на проказу - лепру, але вони просто відсторонюються від суспільства. На даний час психічно хворі, завдяки успіхам психофармакології, знаходяться серед населення і з цією групою людей необхідно рахуватися.

У психічно хворих страждає не лише здоров’я, страждають ще - і це найголовніше - стосунки, по-перше, зі своєю родиною, по-друге, зі своїм найближчим оточенням і потім з усім суспільством. Таким чином, хворі змушені побоюватися ставлення оточуючих до себе.

Як же регулюються нормальні стосунки? Психічно хворі не завжди адекватні. Отже, психіатрична нормальна поведінка — це умовний кодекс поведінки у певному суспільстві, який формується правом, релігією, культурою, звичаями, а особистість змушена пристосовуватися до цих вимог. стигма має на увазі комплекс певних негативних особливостей властивих хворому, які вирізняють цю людину серед загалу.

Не лише психічно хворі відчувають страх перед суспільством. Населення у свою чергу побоюється психічно хворих, не розуміє незвичайної поведінки цих людей, у тому числі й агресивної поведінки, хоча їх агресивність значно перебільшена і не так часто зустрічається.Психічно хворі значно рідше чинять насильницькі й особливо жорстокі дії, ніж звичайні члени суспільства.

У 2000 р. в Україні був прийнятий Закон «Про психіатричну допомогу». При його розробці групою психіатрів з Асоціації психіатрів України був ретельно вивчений і використаний світовий досвід в царині організації психіатричної допомоги. В основі документа лежить порівняльний аналіз різних національних законів про психічне здоров’я. Закон складається із 33 статей, які поєднують правові й організаційні питання з надання психіатричної допомоги з урахуванням цивільних прав хворих, а також описом професійних прав та обов’язків лікарів-психіатрів. Порушення цього закону лікарями повинно тягти за собою адміністративну або іншу відповідальність. Однак такі випадки невідомі.

У пресі неодноразово описувався випадок, коли жінка протягом трьох років перебувала в психіатричній лікарні, куди її було поміщено з ініціативи її чоловіка. Навіть якщо в неї були особливості психіки, що не вкладалися в рамки стійкого психічного захворювання, все одно трирічне перебування в психіатричній лікарні є негуманним і незаконним. Незважаючи на це питання про провину медичних працівників залишилося відкритим. Жінка на тривалий час була позбавлена родини, житла і дітей.

Зупинимося на деяких правових проблемах, зокрема на аспекті конфіденційності, який стосується відомостей про захворювання пацієнта. Психіатр не має права без згоди хворого збирати про нього відомості, не можна також без згоди хворого повідомляти будь-кому цю інформацію.

Повідомляти дані про наявність психічного захворювання можна лише судові. Навіть коли надходить запит з місця роботи пацієнта, можна повідомити, що ця людина знаходилась на лікуванні, але неприпустимо торкатися діагностики захворювання.

Хворого та його родичів необхідно в доступній формі інформувати про захворювання і лікування. Хворий або його родичі повинні дати згоду на лікування.

Дуже важливими є проблеми недобровільного огляду і примусової госпіталізації. Пацієнти, які не вважають себе хворими, природно, не хочуть лікуватися в психіатричній лікарні. Проте цього не бажають не лише хворі, але дуже часто їхні родичі пояснюють усілякими психологічними причинами неадекватну поведінку своїх близьких, неправильними поглядами хворого, різними переживаннями тощо. Примусовій госпіталізації підлягають лише ті хворі, що небезпечні для себе або для оточуючих, тобто коли пацієнт може покінчити життя самогубством або заподіяти будь-яку шкоду людям, з якими спілкується. Якщо такого хворого госпіталізують без його згоди або згоди родичів, то протягом доби його зобов’язаний оглянути консиліум лікарів і необхідно отримати згоду суду на примусове лікування такого хворого.

Дуже багато проблем виникає під час захисту цивільних прав психічно хворих. Для того щоб людина могла реалізовувати свої права та виконувати усі свої цивільні обов’язки, вона повинна бути дієздатною. Питання про недієздатність виникає за клопотанням оточення хворого, але лише суд має право направити людину на судово-психіатричну експертизу для вирішення питання про її недієздатність і позбавити людину дієздатності. Ці проблеми обумовлені в Законі. Повна цивільна дієздатність відповідно до статті 30 Цивільного кодексу можлива лише в тому випадку, якщо громадянин повною мірою розуміє значення своїх дій і може керувати ними. Недієздатними є ті особи, які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не можуть розуміти значення своїх дій і керувати ними (стаття 39 ЦК України). Тільки тоді, коли людина визнається судом недієздатною, постає питання про опікунство й опікуна, який повинен захищати права цього хворого. Недостатньо знайти опікуна, що погоджується опікувати хворого. Необхідно, щоб опікун щиро захищав інтереси підопічного, однак відомі непоодинокі випадки, коли в таких ситуаціях переважають корисливі інтереси.

Наскільки є складним захист прав людини взагалі і психічно хворих зокрема, свідчить той факт, що, незважаючи на повноту і продуманість правового захисту пацієнтів, їхні права досить часто порушуються, іноді внаслідок шахрайства з боку психічно здорових членів суспільства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Теорія психотерапії	\|	Порушення сприймання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.