Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Господарство античної Греції.

Тема 1.3. Особливості господарського розвитку та економічної думки періоду формування світових цивілізацій

(VІІІ ст. до н. е. – V ст.)

План

1. Господарство античної Греції.

2. Економічні фактори піднесення та занепаду Риму.

3. Економічна думка античності.

 

У I тис. до н. е. – першій пол. I тис. н. е. на Півдні Європи складається античне (antikjs) стародавнє рабство, яке згодом перетворюється у класичне. Елліни примандрували із півночі, з прабатьківщини індоєвропейських народів, що свій осередок мали десь у Східній Європі.

Природна ізоляція сільських общин спонукала до їхнього автономного розвитку. Антична община, на відміну від Східної, виступала як місто. Це місто ставало общиною-полісом або державою. Елементи традиційної патріархальної системи на основі боргового рабства переплітаються із використанням більш продуктивної праці рабів. Географічно-природні умови Греції сприяли перетворенню її жителів у ремісників, торговців, мореплавців, на відміну від землеробів та скотарів у інших країнах. Тому на передній план економічної античної системи виходять питання землеволодіння, приватної власності, рабства, становища селян­ства, поділу праці, розвитку ремесла, торгівлі, грошового обігу.

Вперше у світовій історії місто витісняє і підпорядковує собі село. Сільське господарство є другорядним. Первинною галуззю виробничої діяльності стає ремесло.

Утверджується виробнича спеціалізація в окремих містах, де нараховувалося більше як сто ремесел (Мілет – тканини, Корінф – кераміка та інше).

До основних галузей господарства відносять торгівлю (формується торговий капітал і клас купців); гірничодобування (срібло, золото, мідь); металургію (100-метрові шахти); виробництво кераміки (дахівка, цегла, посуд, амфори); суднобудування (трієри та плаваючі фортеці водотоннажністю до 1000 т з екіпажем у 500 осіб); ткацтво; будівництво житла та міст (Мілет – 30 тис., Корінф – 25 тис.); виробництво зброї (катапульти, стінопробивні знаряддя, облогові вежі).

Розквіта­ло мореплавство. Але мореплавство потребує розвитку астроно­мії, географії, математики. Це важливий фактор, що зумовлює розвиток науки. Знання про навколишній світ для греків стає жит­тєвою потребою. А довкілля є багатогранним; грецькі міста-поліси мають значні відмінності як у місцезнаходженні, так і у виробни­чих прийомах, традиціях, моралі, законах, світогляді, зв'язках із містами-колоніями. Осмислення цих відмінностей, їх філософської складової — головне завдання мислителів античної Греції.

Ремісниче виробництво забезпечували ергестерії. Ергестерії– великі спеціалізовані майстерні приватновласницького характеру, де основною продуктивною силою були раби.

Сільське господарство представлене середземноморською тріадою - виробництвом пшениці (хліб і пиво), вирощуванням олив (олія), виноградарством (ізюм та вино) та високогірним тваринництвом.

Рільництво підіймається до рівня, коли вже культивуються озимі, ярові, використовуються добрива. Існує приватна влас­ність на землю. Зростання чисельності населення змушує вести війни для захоплення рабів і колонізації земель для виробництва хліба (1/3 хліба за часів Демосфена ввозили грецькі колонії Малої Азії, Сицилії, Південної Італії, Чорномор’я).

Хліб Афіни мусили купувати. Це потребувало розвитку мор­ського судноплавства, а отже, інститутів страхування ризиків у формі високого прибутку кредитних ресурсів.

Община поступово підпорядковується родовій аристократії, що сприяє формуванню рабовласницьких держав у Спарті, Аттиці та Афінах. На початку шостого століття протиріччя між демосом та аристократією призвели до серйозної політико-еконо­міч­ної кризи. Афінський архонт Солон, нащадок роду Медонтидів (594 р.), змушений був провести соціально-економічні реформи як в інтересах аристократії, так і в інтересах демосу. Сейсахтейя (страхування боргів) передбачала ліквідацію або викуп коштом держави селянських боргів, а також заборонялося боргове рабство, впроваджувалося вільне користування майном, усе населення було поділено не за родовими, а за майновими особливостями на чотири класи. При цьому до уваги бралася не тільки земельна власність, але й рухоме майно. Мірою багатства виступали відповідні міри (52,5 л) (500, 300, 200, менше 200) зерна, вина або оливи. Багатші мали дос­туп до влади. Таким чином підривалася натурально-господар­ська основа родового ладу. Законодавство Клісфена (509 р. до. н. е.) завершило ліквідацію родового ладу.

Реформа Салона має і чітко виражену військову мету. Афіняни, яких було віднесено до першого розряду, мали обладнувати бо­йові кораблі, до другого — служити в кавалерії, до третього — в піхоті, до четвертого — гребцями на кораблях. Реформа віддзер­калює основу Афін: суспільство тримається на рабській праці, що забезпечується воєнними методами.

Серед міст-полісів найважливішу роль відігравали – Афіни, Аттика та Спарта. Спарта – військова олігархічна держава. Спартанці вважали фізичну працю принизливою. Полонених перетворювали у рабів (ілотів, які раз на рік сплачували натуральний оброк, близько 1/6 – 1/7 урожаю). У господарському відношенні була відсталою. Функції грошей тут виконують залізні пластини. Обмін слаборозвинений. У V ст. до н. е. в громадянській Пелопонеській війні Спарта отримала перемогу, а це означало перемогу олігархії над демократією.

Аттика – тиранія. Первинними галузями тут є ремесло і торгівля. Сільське господарство – другорядне. Раби – основна продуктивна сила в ремеслі. Демос експлуатувався аристократією.

Афіни – аристократична держава. Тут існувало боргове рабство ремісників та вільних землеробів із правом викупу. Раби – основна продуктивна сила в первинній галузі виробничої діяльності (365 тис. рабів, 90 тис. вільних). Були привілейовані раби (вчителі, лікарі, купці). Афінська демократія пов’язана з ринковими відносинами. Особиста свобода формує нову людину, котрій притаманні по­шук нових рішень, оптимізм, віра в себе, у власну незалежність, партнерство, взаємозалежність і т. ін. В Афінах соціальний статус індивіда визначають майно та гро­ші. Вони є одним з інструментів багатства, але багаті — егоїстичні, сповнені жадоби, а бідні — заздрісні, злобливі, ліниві, легко потра­пляють під вплив політичних демагогів. Морально-етичні норми міжособистісних стосунків втілює середній клас. Це опора держа­ви, але представники цього класу не мають знань (за Аристотелем, середина — належність доброчесності). Знаннями володіють філо­софи. Тому їм належить взяти у свої руки управління державою.

Йде активна колонізація нових земель із-за дефіциту землі та їжі в метрополії.

Спеціалізація товарного виробництва і грошовий обіг активно розвиваються. У Греції було стільки видів монет, скільки міст-полісів. Формується прошарок купців-лихварів, що об’єднувалися у фіаси, завданням яких були взаємодопомога, позики, страхування, обмін інформацією, контроль цін тощо. Створюються трапези – обмінні магазини грошей, які виконували функції первісних банківських осередків. Вводяться багатоготівкові розрахунки. Трапезити перетворюються в банкірів.

Із Стародавньою Грецією класичного періоду (V–IV ст. до н. е.) пов’язане виникнення податкової системи на Європейському континенті. Для платників податків установлювалася визначена кількість продукції, яку вони здавали державі. Податки спла­чувалися натурою: оливковою олією, виноградною лозою, просом, пшеницею, а також визначеною кількістю овець, волів, корів, свиней. Збираючи податки, двірцева адміністрація враховувала й минулорічні борги, якщо вони були, а також оголошувала свої розрахунки щодо розміру оподаткування на наступний рік.

Населення Афін поділялося на три категорії – евпатрідів (рабовласники-хлібороби, трапезити, торгівці, лихварі), демосу (вільні селяни та ремісники) та метеків (чужоземці). За право проживати в Афінах, займатися ремеслом та торгівлею метеки сплачували особливий поголовний податок – метекіон, який становив – 12 драхм з чоловіка і 6 драхм із жінки. Здавна існували також літургії – особливі повинності, що накладалися на багатих людей, які своїм коштом повинні були будувати військові кораблі, влаштовувати театральні вистави тощо. Одним із видів літургії була триєрархія. До обов’зків триєрарха входили турботи про належний стан бойового корабля-триєра та його облаштування. У важкі часи метеки оподатковувалися тимчасовим надзвичайним податком – ейсфорою, це був податок на нерухоме та рухоме майно (прямий податок).

Постійні колонізаційні війни, боротьба між демосом і аристократією, внутрішні міжусобиці, виступи рабів поступово паралізували економічне життя країни. У 338 р. до н. е. Грецію завоювала Македонія, а в II ст. до н. е. Римська рабовласницька держава підпорядкувала більшість міст-полісів.

Економічна думка Стародавньої Греції пов’язана з ідеями філософів - Ксенофонта (бл. 430 – 354 рр. до н. е. ), Платона (428 – 348 рр. до н. е.) та Арістотеля (384 – 322 рр. до н. е.), котрі проголошували змінність світу.

“Усе рухається, ніщо не залишається на місці... двічі тобі не зайти в ту саму воду”, — говорить Геракліт. Незрі­лість відносин, зокрема ринкових, порадила філософію Платона. Платон — прибічник шляху розвитку, яким рухається Спарта. Він уважав, що у швидкоплинному, змінному світі не може бути знань. Зміни — зло, спокій — божественний. Уникнути соціаль­ної диференціації, яку зумовлюють ринкові відносини та їхній найважливіший елемент — гроші, можна лише через скасування приватної власності, у тому числі на гроші, і кастового розподілу праці, що запозичується зі Сходу (індуїзм, буддизм).

У своїй економічній праці “Домострой“ Ксенофонт характеризує рабовласницьке господарство, вважаючи поділ людей на вільних та рабів природним. Платон у творах “Держава” та “Закони” соціальний поділ суспільства пов’язує з поділом праці на основі “особистих здіб­ностей“. Внаслідок поділу праці, на думку вченого, з’яв­ля­ються ринок, гроші та торгівля. Він залишався захисником натурального аграрного господарства, що використовує працю рабів, засуджував лихварство.

Історія — це зміна подій у політичних, моральних, соціаль­них, економічних, світоглядних відносинах людей, народів. При­рода має стабільний характер. Тут мають місце повторювані явища, вираженні в законах механіки, термодинаміки, гравітації, біології, генетики тощо. Закони термодинаміки, на відміну від за­конів механіки, відображають взаємозв'язок процесів не в їх по­стійному повторенні, а в частковому.

Оскільки вихідною основою пошуку знань є філософія, а її предметом — природа і її частина — людина, то природа стала визнанням вірогідності знань.

Початок цьому в західній філософії поклала Греція. Розумним є все природне; це — метод пошуку знань. Таким способом греки не досліджували, а переконували. Переконання — це дійсність, а отже, природа є верховним суддею істинності знань. Тому логіка Аристотеля посідає особливе місце в методі античної та серед­ньовічної західної філософії з їхнім природним порядком.

Ринкові відносини не є природними (людина не народжується торгівцем), а отже, шукати закони їх функціонування потрібно не в науці, а в хрематистиці.

У творах найвизначнішого мислителя давнини Арістотеля (“Політика” та “Нікомахова етика”) поділ суспільства на вільних і рабів, а також їхньої праці на розумову й фізичну зумовлено тільки “законами природи”. Арістотель розрізняв два види багатства – багатство як сукупність споживчих вартостей (природне, істинне багатство) і багатство як нагромадження грошей. Відповідно до цього він розрізняв і два види діяльності: економіку(природну господарську діяльність, пов’язану з виробництвом продуктів) та хрематистику(мистецтво наживати багатство, робити гроші).

Аристотель — є автором концепції про те, що природне — розумне, нерозумне — штучне: природно, що коро­ва народжує теля, і неприродно, що гроші породжують гроші. А отже, лихварство має бути засуджене як справа безчесна. Мораль еллінів — доблесть, мораль християнства — святість. Оскі­льки доброчесність — явище, породжене родоплемінними відно­синами, вона зберігається в ментальності греків. Це вияв розсуд­ливості, могутності та мудрості. Аристотель поклав початок дослідженню ринкових відносин. Як глибокий мислитель, він формує об’єктивність обмінних від­носин: “Немає обміну без рівності”. Спільномірними в обміні благ, на його думку, є гроші — категорія не наукового дослі­дження, а хрематистики. Аристотель є прибічником приватної власності, Платон — колективної.

Цікавою є в Аристотеля характеристика потреб. Потреби — знання, знання їх удосконалюють (пізніше знайдемо у Менгера передвісника маржиналізму).Він робить наступний висновок: “Ел­лін керується розумом, а варвар — почуттям”. Тому він і повинен бути рабом, як робоча худоба. Тільки людина інтелектуальної пра­ці — справжній грек. Джерело мудрості у древніх — природа [60].


Читайте також:

  1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  2. Вагонне господарство
  3. Виховання й шкільна освіта в державах Стародавньої Греції. Освіта епохи еллінізму
  4. Вплив на світове господарство
  5. Господарство Німеччини у міжвоєнний період
  6. Господарство первісних племен на території України
  7. Господарство первісних племен на території України
  8. Господарство первісних племен на території Українських земель. Трипільська культура
  9. Господарство провідних країн світу в міжвоєнний період
  10. Господарство провідних країн світу в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст.
  11. Господарство регулювання




Переглядів: 1931

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Історико-економічне значення Трипільської культури. | І-й період Римської держави (VIII – VI ст. до н. е.) – царський

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.008 сек.