• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Господарство провідних країн світу в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст.

ТЕМА 5

Економічні причини та наслідки Великих географічних відкриттів. Первісне нагромадження капіталу в Англії. Буржуазні революції в Європі та США і їх наслідки. Особливості розвитку сільського господарства. Промисловий переворот в Англії, Франції, Німеччині та США. Англія — світовий економічний лідер

Розвиток феодальної системи господарства. Форми феодального землеволодіння. Виникнення середньовічних міст та цеховий лад міського ремесла. Особливості розвитку країн Західної Європи

Становлення та розвиток феодальної системи господарства

Середньовіччя — це відносно тривалий період у розвитку суспільства, який має характерні, особливі форми соціального, політичного та культурного життя. В цю історичну епоху людство пішло значно далі шляхом розвитку матеріальної та духовної культури.

Феодальне суспільство як у Західній, так і в Східній Європі, а також і в країнах інших континентів пройшло в своєму розвитку три основні стадії, або періоди, — раннього, розвинутого та пізнього феодалізму. Проте, питання про періодизацію доби середньовіччя на загальносвітовому рівні залишається до нинішнього часу досить складним, адже перехід до феодалізму в різних країнах Європи та Азії не був одночасним. Раніше за інших країн феодальні відносини, на думку багатьох дослідників, склались у Китаї; в Європі їх формування датується V—VІІ ст. н. е. Різними є для різних країн і хронологічні рубежі, що відділяють період раннього середньовіччя від періоду його розквіту та входження у завершальну стадію. Етапи феодалізму в цілому для країн Західної Європи визначаються з V до середини XVII ст., від падіння Західної Римської імперії до англійської буржуазної революції. При цьому доба раннього феодалізму тривала з V до Х ст. включно; розквіту феодалізму — з XI по XV ст.; завершальна стадія, розклад феодального суспільства — з XV ст. до середини XVII ст.

Якщо в Італії та Франції феодалізм складався на основі синтезу римських та германських соціально-економічних інституцій, то в Німеччині, Англії, східноєвропейських країнах перехід до феодалізму відбувся через розпад родоплемінного ладу, обминаючи рабовласницьку формацію.

На першому етапі найбільш важливим процесом у соціально-економічній сфері було становлення феодальних відносин, стрижнем яких є формування феодальної власності на землю. Цей процес відбувався двома шляхами. Перший — через селянську громаду. Наділ землі, яким володіла селянська родина, переходив у спадок від батька до сина (а з VІ ст. — і до дочки) і був їх власністю. Так поступово формувався аллод — земельна власність, що вільно відчужується. Аллод прискорив майнове розшарування серед вільних селян: землі почали концентруватися в руках громадської верхівки, яка вже виступає як частина класу феодалів. Таким чином, це був шлях формування вотчинно-аллоідаль­ної форми феодальної власності на землю, особливо характерної для германських племен.

Другий шлях формування феодальної земельної власності і, отже, усієї феодальної системи — практика земельних пожалувань королем або іншими великими землевласниками-феодалами своїм наближеним. Спочатку ділянка землі (бенефіций) надавався васалу лише за умови несення служби та на час його служби, а сеньйор зберігав верховне право на бенефіций. Поступово права васалів на землі, що були пожалувані, розширювалися, адже сини багатьох васалів продовжували служити сеньйору свого батька. Крім того, важливими були й чисто психологічні причини: характер стосунків, що склались між васалом та сеньйором. Як свідчать сучасники, васали, як правило, були вірними та відданими свому сеньйору.

Відданість цінилась дорого, і бенефіций все частіше ставав майже повною власністю васала, переходячи від батька до сина. Земля, яка передавалася у спадок, отримала назву лен або феод, а її власник — феодал, звідки і назва суспільно-економічної системи — феодальна. Але феод, як і бенефіций, залишався умовною формою землеволодіння і передбачав обов’язкове несення служби відносно сюзерена. Отже, можна дати такі визначення форм феодального землеволодіння, що сформувалися в Західній Європі:

Аллод — повністю незалежне спадкове землеволодіння; земля, що вільно відчужується.

Бенефіций — умовна, неспадкова форма землеволодіння, що передбачає несення певної служби, найчастіше військової;

Феод — умовна, спадкова форма землеволодіння, що передбачає прийняття васальної присяги сюзерену — феодалу, який надав землю. Присяга зобов’язувала васала воювати під командою сюзерена та за необхідності викупати останнього з полону.

Господарство феодала носило багатогалузевий характер, що пояснюється необхідністю в умовах панування натуральних відносин забезпечувати всі потреби феодала. Орні землі феодального маєтку ділились на дві частини: панські (домен) та селянські.

Розвиток феодальних відносин призводить не лише до зростання феодального землеволодіння, що супроводжується розвитком системи селянських повинностей, але й подальшою регламентацією особистої свободи селян, тобто їх покріпаченням. У той же час з точки зору підвищення продуктивності праці у селянина з’явилася деяка матеріальна заінтересованість до праці порівняно з повністю позбавленим власності та безправним рабом. Селянин мав власне господарство, власні знаряддя праці, був членом громади, яка захищала не лише його, але і його майнові права.

Період раннього середньовіччя характеризувався досить низьким рівнем розвитку продуктивних сил, що визначало форми особистої та поземельної залежності селянина від феодала. Основною формою взаємин феодала та селянина була так звана феодальна рента, яка виступала в трьох видах: у вигляді відробіткової ренти (панщини), продуктової ренти (натуральний оброк) та грошової ренти (грошовий оброк). З розвитком ринку, в період трансформації феодальних відносин у капіталістичні починає переважати рента грошова. Процес переходу до грошової ренти від двох перших форм рентних відносин називається комутацією ренти. При цьому феодальна залежність селян звичайно зменшувалась або зовсім знищувалась (за викуп). Подібного типу господарства переважали у більшості країн Західної Європи.

У господарствах з виробництвом додаткового продукту переважно в панському господарстві (домені), як правило, превалювала відробіткова рента (і не лише панщина на панському полі,
а й обслуговування панських млинів та інших підприємств). У такому разі феодальна залежність доходила до прикріплення селян до землі (кріпосництва). Для цього потрібні були відповідні економічні та політичні умови, в першу чергу вигідні для феодала поставки місцевої сільськогосподарської продукції (найчастіше хліба) на більш або менше віддалений ринок, а також могутня централізована держава, здатна прикріпити селянство до землі. Господарства подібного типу переважали в Східній Європі, де ці умови були в наявності.

Основними характеристиками розвитку аграрної сфери в цілому був процес швидкого освоєння нових земель, відомий в історії як процес внутрішньої колонізації. Він сприяв не лише кількісному зростанню економіки, але й серйозному якісному про­гресу, адже повинності, що накладалися на селян на нових землях, мали переважно грошовий, а не натуральний характер. Це сприяло зростанню господарської самостійності та підприємливості селян, підвищенню продуктивності їхньої праці. Розширюються посіви олійних та технічних культур, отримали розвиток виноробство та виготовлення олії.

Врожайність зернових зростає і досягає рівня сам-4 — сам-5. Зростання селянської активності та розширення селянського господарства приводили до скорочення господарства феодала, яке в нових умовах виявлялося менш вигідним.

Прогресу в сільському господарстві також сприяло звільнення селян від особистої залежності. Рішення про це приймалося або містом, поблизу якого жили селяни і з яким вони були тісно пов’язані (як соціально, так і економічно), так і сеньйором-феодалом, на землях якого вони жили. Зміцнювалися права селян на їх наділи, якими вони могли вже певною мірою розпоряджатися: передавати у спадок, закладати, здавати в оренду і навіть продавати або дарувати. Так поступово формується і зростає земельний ринок.

В ІХ—Х ст. посилюється суспільний поділ праці, що сприяло нагромадженню виробничого досвіду та вдосконаленню продукції, яка вироблялася. У великих маєтках з’являються спеціалісти як сільськогосподарського виробництва (виноградарі, скотарі тощо), так і, що найважливіше, професіонали-ремісники. Як і селяни, вони були спочатку утримувачами землі, яку обробляли для задоволення власних потреб, проте саме їх ремісничі вироби ставали тією рентою, яку вони сплачували феодалу.

Саме розподіл праці стає основою для виникнення товарного виробництва, тобто виробництва продукції на продаж. Поступово професіонали-ремісники починають обслуговувати своїми продуктами не лише феодалів, але й місцеве селянство, що веде до утворення місцевих ринків, які спочатку були дрібними. Власне, це створює передумови для переведення ремісників на грошову ренту, адже розвиток обміну збільшує й грошові потреби феодалів.

Переведення на оброк ремісників відриває їх від землі й змушує йти в ті місця, де, перш за все, був стійкий збут їх продукції або постійні замовники. Ремісники осідали на перехрестях доріг, поблизу феодальних замків та монастирів, що врешті-решт приводить до відродження старих та появи нових міст у Західній Європі.

Виникнення міст стало результатом розподілу праці, відокремлення ремесла від сільського господарства, а також комутації феодальної ренти.

Середньовічне місто виникає як осередок ремісників та торгових людей. У Західній Європі феодальні міста перш за все з’явилися в Італії та Франції: Венеція, Генуя, Марсель, Піза тощо. Міста виникали на землях короля або великих феодалів і були їм досить вигідними, адже вони приносили значні доходи у вигляді податків від ремесла та торгівлі. Одночасно власність феодала на землю, де виникає місто, означала певну досить істотну залежність від феодала.

У період розквіту феодалізму населення міст усе більше обтяжує їх підлегле становище щодо сеньйора (феодала), який володіє міською землею та регламентує життя міщан. Це приводить у ХІІ—ХІІІ ст. до так званих комунальних революцій — від відкритих збройних виступів до викупу мешканцями міст власних привілеїв та вольностей у сеньйорів за гроші. В результаті комунальних революцій велика кількість міст завойовують самостійність, отримують самоврядування. В Італії виник ряд міст-республік: Венеція, Генуя, Мілан, Флоренція; у Франції та Нідерландах — міста-комуни; в Німеччині — імперські міста: Бремен, Гамбург, Любек; в Англії більшість міст перейшла від старих власників під юрисдикцію короля. Головна перемога жителів міст (міщан) полягала в тому, що вони домоглися особистого звільнення від кріпосної залежності. Це ж створювало сприятливі умови для більш ефективного розвитку ремесла та торгівлі.

Боротьба міщан з феодалами викликала також виникнення ремісничих цехів, головним завданням яких був захист ремісників від сваволі феодала. Це були корпоративні організації ремісників однієї спеціальності, які набули найбільшого поширення в ХІІІ—ХІV ст. Членами цеху були майстри, у майстернях яких працювали підмайстри та учні. Кожен ремісник виробляв свою продукцію від початку до кінця, розподіл праці був відсутнім.

Для того, щоб стати цеховим майстром, необхідно було пройти етап учнівства (до 7 років), пробути декілька років підмайстром, після чого здати іспит, виготувавши самостійний виріб, сплатити вступний внесок та влаштувати вечірку для членів цеху. З метою боротьби проти конкуренції всередині цеху запроваджувалась жорстка регламентація: заборонявся будь-який прогрес техніки, обмежувалася кількість учнів та підмайстрів, регламентувалися постачання та збут готової продукції, заборонялася робота при штучному освітленні, не дозволялася зміна технологічного процесу тощо. В таких умовах головним елементом виробництва ставала виключно висока особиста майстерність самого ремісника. Так, у німецьких цехах як екзаменаційна робота для ковалів було виготовлення кіньської підкови без зняття мірки (перед підмайстром, який екзаменувався, два-три рази проїжджали на коні, для якого потрібно було зробити підкову).

Цех керував не лише робочим, але й позаробочим часом ремісників, і навіть певною мірою їх свідомістю: загальноцехова церква, каса взаємодопомоги, загін у воєнному ополченні міста, суд та кодекс поведінки, навіть місце проживання та погребіння (у багатьох європейських містах можна знайти вулиці Хлібні, М’яс­ницькі, Різницькі та інші, на яких у середньовіччя селилися ремісники відповідних цехів).

Виконавши завдання захисту інтересів ремісників, цехи стали серйозно гальмувати процес переростання ремісничого виробництва у дрібнотоварне. Це стало найбільш очевидним на етапі розкладу феодалізму та становлення ринкових відносин.

За прикладом ремісничих цехів і з тих же причин торговці (купці) об’єднувалися у професійні корпорації — гільдії. Так само, як і цехи, гільдії, захищаючи інтереси купецтва, одночасно регламентували ціни на товари, встановлювали еталони їх якості тощо, залишаючи середньовічному купцеві відносно невелику свободу вибору. Проте, купці тримали у своїх руках органи міського самоуправління (магістрати), фінанси, судові органи, військово-поліційний апарат.

З розвитком товарного виробництва прогресувала торгівля, змінюючи свої форми, охоплюючи все більш віддалені ринки. В період розквіту середньовіччя сформувалися основні ярмаркові центри Західної Європи, які не втратили свого значення до наших часів.

Виходячи на міжнародний ринок, купці окремих міст об’єд­нувалися в спеціальні союзи-гільдії, які забезпечували їм монополію оптової торгівлі та давали певні гарантії особистої та майнової безпеки. Найбільш відомим таким утворенням був союз північних міст — Ганза. В ХІV ст. він об’єднував більше 70 міст Європи, встановивши, по суті, монополію на торгівлю в північних водах.

З розвитком торгівлі відбувалося становлення грошової та фінансово-кредитної систем. Протягом середньовіччя та періоду розквіту феодалізму не існувало державної монополії на карбування монет. Цим правом поряд з королем володіли також суверенні сеньйори та міста. Подібне різноманіття монетних систем привело до розповсюдження міняльної справи. Міняйли не лише обмінювали одні гроші на інші, але й займалися кредитними операціями та лихварством.

Кредитні операції полягали у безготівковому переказі грошей (відомий з XI ст.). Роль готівки стала відігравати розписка міняйли (вексель), за якою його агент у певному місці видавав тій чи іншій особі суму, яку та внесла попередньо. Міняльні контори стали називати банками (по-італійськи банк — лава, на якій, як правило, знаходився вуличний міняйло), а їх господарів — банкірами.

Банки нагромаджували значні суми, які потім давали у позику під великий відсоток. Лихварський капітал в основному кредитував престижні видатки феодалів (купівля предметів розкоші) та воєнні видатки держави. Багаті банківські контори створювали власні торговельні та промислові підприємства, а великі купці спрямовували вільний капітал у кредитно-лихварську сферу. Так виникали торговельно-банкірсько-лихварські фірми, які відіграли важливу економічну та політичну роль у феодальній Європі.

Формування централізованих пізньофеодальних монархій у ХV ст. створило необхідні передумови для уніфікації грошових систем в рамках окремих держав, що сприятливо вплинуло на розвиток грошово-кредитних відносин у Західній Європі.

На завершення теми необхідно й досить важливо розглянути особливості феодального розвитку окремих країн Західної Європи — Франції, Англії, Німеччини.

Францію часто називають класичною країною феодалізму, і це визначення стосується не лише економіки, але і її державного устрою. Саме тут досягла закінченого виразу притаманна феодалізму ієрархія у вигляді васалітету, економічний зміст якого полягає у перерозподілі феодальної ренти між пануючими верствами населення. Очолювалася держава королем; королівськими
васалами були найбільші феодали — герцоги, графи; їхніми васалами, у свою чергу, вважалися середні та дрібні феодали — лицарі. Васал підпорядковувався лише своєму сюзерену, за його наказом і за свій рахунок збирав ополчення, яке й охороняло володіння сюзерена від зовнішніх ворогів, а також було апаратом позаекономічного примусу селянства.

Проте ця система нерідко порушувалася, в результаті чого територія Франції ставала театром руйнівних внутрішніх та зовнішніх війн. Особливо важкі економічні наслідки мали походи північнофранцузьких феодалів на південь країни (альбігонські війни XIII ст.), а також періодичні спалахи Сторічної війни, що велася між Францією та Англією (ХІV—ХV ст.) на території Франції. Проте Сторічна війна об’єктивно прискорила звільнення французьких селян від феодальної залежності. Для звільнення країни від англійців французьким королям знадобилася масова наймана армія, озброєна артилерією, що вимагало не лише людських, але й матеріальних ресурсів, які могли дати лише вільні селяни. Тому королівська влада всіляко підтримувала звільнення селян за плату, і до кінця ХV ст. більшість населення північнофранцузького села вже складалася з особисто вільних землеробів. Але економічний стан селян при цьому зовсім не покращився, адже викупні платежі та податки з успіхом замінили феодальну ренту. Земля приносила вільному французькому селянинові дохід, який не перевищував 10% її вартості, а з цього ще 20% відходило на користь церкви та держави.

До ХІV ст. вже виділяються головні зони сільськогосподарської спеціалізації: Північна та Центральна Франція — основна житниця; Південна — база виноробства тощо. В той час чітко виявилася економічна перевага Північної Франції, яка полягала, зокрема, у становленні трьохпільної системи землеробства.

Головна особливість економіки феодальної Англії полягає в більшій, ніж у Франції, централізації управління. Причиною цього було завоювання (1066 р.) країни французькими феодалами під керівництвом герцога Нормандії, який посів англійський престол. Завойовники провели загальний перепис («Книга страшного суду»), який показує, що до того часу створення феодальних маєтків (манорів), які обслуговувалися працею залежних селян, у країні вже завершилося. Але на відміну від континентальних феодалів власники англійських маєтків були васалами не великих феодалів, а безпосередньо короля. Інакше було організоване й господарство феодала. Тут процвітало вівчарство та вироблялась велика кількість вовни-сирцю. Вовна не лише покращувала побут англійських селян, але й була важливою промисловою сировиною. Найбільший попит на вовну-сирець був у містах Фландрії — головного центру виробництва вовняних тканин у середньовічній Європі. Саме через це королі Англії всіляко заважали королям Франції розповсюдити свою владу на Фландрію, що й стало однією з причин Сторічної війни.

Торгівля вовною, яку вели не лише феодали, але й селяни, підривала кріпосне господарство: до кінця XIII ст. панщина та натуральні повинності все більше замінюються грошовим оброком, а праця кріпаків — найманою працею. Середні та дрібні феодали (на відміну від континентальних лицарів) стали перетворюватися на великих сільських господарів, центр інтересів яких був не у війні, а у вивозі вовни. Цей процес дещо затримала феодальна реакція в середині ХІV ст.: після пошесті чуми, що забрала не менше третини населення Англії, власники манорів (лорди), бажаючи закріпити за собою робочі руки, стали повертатися до панщини, що викликало широке невдоволення народних мас і вилилося в одне з найбільших повстань, очолюване Уотом Тайлером (1381 р.). Після повстання в англійському селі наступає майже повна комутація, а потім і викуп селянами феодальних повинностей. В ХV ст. практично всі англійські селяни стали особисто вільними — копігольдерами, такими, що зобов’язані за свої земельні наділи сплачувати грошову ренту, або фрігольдерами, які були повністю вільними утримувачами землі.

В ХV ст. виникає нове дворянство — джентрі, — що застосовує у своєму господарстві виключно найману працю. І хоча для англійського селянина феодальна залежність уже була позаду, залишалася небезпека, що в разі зростання попиту на вовну джентрі заявлять свої права на землі копігольдерів, необхідні власникам для розширення пасовищ. Це й сталося в ХVІ ст.

Особливості феодальної економіки Німеччини формувалися під впливом, перш за все того, що становлення феодальної системи тут відбувалося пізніше, ніж в Англії або Франції. Крім того, Німеччина, до складу якої входили французькі, слов’янські, італійські регіони, не була національним комплексом, а окремі частини країни економічно були відірвані одна від одної. Дуже велике значення мав також рух німецьких феодалів на Схід, де вони захопили землі західних слов’ян, які жили по річці Лабі (Ельбі), що дало значне прирощення посівних площ. Розгорнулася внутрішня селянська колонізація територій на схід від Ельби (на досить пільгових умовах при мінімальній залежності від феодалів).

У ХV ст. почався масовий вивіз хліба через балтійські порти в Голландію та Англію, і феодали Східної Німеччини змогли взяти його до своїх рук. Відбувається повне закріпачення селян (учорашніх пільгових колоністів), створюються величезні масиви панської оранки, селян зганяють з їх земель та переводять на панщину. Це явище набуло масового характеру в ХVІ ст., а пізніше воно поширилося й на ряд країн Східної Європи.

Різке погіршення матеріального та юридичного становища селян викликало в 1525 р. Велику селянську війну — по суті, пов­стання всього німецького народу. Після його придушення по всій Німеччині запанували найжорстокіші форми кріпацтва.

ТЕМА 4

Мануфактурний період світової економіки
та перехід до індустріального суспільства (XVI — перша пол. ХІХ ст.)

На кінець ХV ст. економіка феодального господарства в країнах Західної Європи набула певного розвитку. Чітко окреслилося феодальне та селянське господарство. Швидко розвиваються феодальні міста та ремесла, котрі перетворюються на дрібнотоварні, зростає їх економічна роль, поглиблюється суспільний поділ праці, розвивається внутрішня та зовнішня торгівля, зростає роль грошей.

У XVI—XVIII ст. в країнах Західної Європи поступово створюються умови для переходу від феодального до індустріального суспільства, що було пов’язано з розвитком товарно-грошових відносин, особливо в містах; початком руйнування натурального феодального господарства; зростанням обсягів торгівлі. Виникають перші великі капітали, розвивається лихварство.

Вирішальна роль у процесі розкладу феодального господарства та переходу до індустріального суспільства належить розвитку науки, техніки, сільськогосподарського виробництва, які створили передумови для здійснення Великих географічних відкриттів кінця XV — початку XVIII ст.

Саме в цей період у країнах Західної Європи відбуваються
важливі зміни, пов’язані зі створенням постійних армій, які потребували багато зброї, тканин для обмундирування. Розвивається мануфактурне виробництво з застосуванням вільнонайманої праці.

На кінець XV ст. в країнах Західної Європи було багато зроблено для розвитку промислового виробництва. Так, удосконалюється водяне колесо, яке використовувалося як двигун. Попит на метал сприяв удосконаленню доменної печі, що дало можливість одержувати більш якісний метал. У металообробці почали застосовувати молоти для ковки металу та прості види шліфувальних та токарних верстатів. У гірничій справі впроваджуються насоси для відкачування води з шахт та різні підйомні механізми, що позитивно вплинуло на видобуток руди та вугілля. В ткацькому виробництві було вдосконалено ткацький верстат, з’явилася в’язаль­на машина, що дало можливість збільшити виробництво тканин. Велике значення для створення різних машин і механізмів мало виготовлення годинника з маятником, майбутнього прообразу багатьох машин. Розвивається книгодрукування за допомогою літературного набору. Особливо великі досягнення були зроблені у виготовленні вогнепальної зброї різних видів та рушниць.

Відбулися суттєві зрушення у суднобудуванні. В кінці XV ст. було побудовано новий тип морського судна — каравеллу. Такі судна мали велику кількість вітрил, могли брати на борт багаточисленну команду та значний запас провіанту, розрахований на довгий час плавання в океані.

Певні зрушення мали місце і в сільському господарстві, хоча воно розвивалося повільнішими темпами, ніж промисловість. Так, у сільському господарстві освоюються нові землі, впроваджується багатопільна система землеробства, травосіяння, внесення органічних добрив, осушуються болота, для обробки землі застосовується більш вдосконалений плуг на кінній тязі. В тваринництві були виведені нові, більш продуктивні породи худоби, зростає порайонна спеціалізація відповідно до природно-кліматичних умов окремих країн. Все це підвищило продуктивність праці в сільському господарстві.

Значні досягнення мали місце в науці. Вони дали можливість удосконалити компас, астролябію, морські карти та атласи, обґрунтувати кулястість Землі, що давало можливість у майбутньому здійснити навколосвітнє плавання.

Досягнення західноєвропейських країн у кінці XV — на початку XVI ст. у промисловості й сільському господарстві дали можливість значно збільшити обсяги виробництва товарів та товарообіг. Однак для зростаючого товарообігу в Західній Європі вже не вистачало золота та срібла як засобу обертання і платні, з якого карбувалися гроші, адже паперових грошей європейці ще не знали. Нестача золота та срібла загострилася також унаслідок пасивної торгівлі Західної Європи зі Сходом та відсутністю золотоносних родовищ і майже повним використанням срібних копалин у Німеччині.

Розвиток дрібнотоварного виробництва, розширення товарно-грошових відносин, можливість феодала купувати будь-які товари, особливо різні прикраси, а королів — поповнювати державну казну, призвело до спалаху «жаги золота». Наприкінці XV ст. на золото почали молитися як на бога, воно стає головною мірою цінностей. Золото набуває все більшої ваги і як джерело накопичення та збагачення. Прагнення до накопичення золота та срібла переросло в гостру економічну проблему як наслідок поперед­нього економічного розвитку країн Західної Європи. Все це збільшувало прагнення дворян—феодалів, особливо тих, хто збіднів, до захоплення заморських територій, багатих на золото та срібло, стимулювало організацію морських експедицій.

Отже, розвиток економіки країн Західної Європи призвів до «жаги золота», бажання збагачення феодалів та купецтва, штовхало до пошуку золота та срібла, особливо на Сході, який за різними джерелами був багатий на ці дорогоцінні метали.

У середині XV ст. також виникли труднощі в європейських країн у торгівлі зі Сходом по суходолу. Туреччина захопила традиційні торгові шляхи на Близькому Сході, а араби контролювали торгівлю через Північну Африку. Торгівля європейськими товарами стала неприбутковою, оскільки вони обкладалися висо­ким митом, а торгові каравани часто грабувалися, унаслідок чого левантійська торгівля опинилися у глибокій кризі. Основні торгові міста Італії — Генуя та Венеція, через які здійснювалася європейська торгівля, занепадають. Усе це ще більше підштовхувало європейців до пошуку морських шляхів на Схід.

У XV—XVI ст. західноєвропейці значно збільшили вживання різних східних прянощів, зокрема пахущого перцю. Торгівля прянощами давала величезні прибутки, прянощі цінилися нарівні з золотом. До того ж ціни на прянощі в Європі весь час зростали у зв’язку із занепадом торгівлі зі Сходом по суходолу. Отже, за таких умов для європейців дуже гостро постало питання пошуку морського шляху на Схід.

Вагому роль в організації перших морських експедицій відіграв політичний фактор. Саме в кінці XV ст. в Західній Європі утворюються перші централізовані монархії — Іспанія і Португалія, які ліквідували феодальну роздрібленість. Створення перших централізованих монархій привело до збільшення витрат на утримання армій, королівських дворів, виплату пенсій феодалам, що розорилися, до цього ж переважна кількість феодалів прагнула збагатитися під час морських експедицій і таким чином поліпшити своє матеріальне становище.

Крім цього, Іспанія і Португалія мали вигідне географічне положення: вихід в Атлантику, велику кількість досвідчених капітанів та матросів, накопичений значний досвід у кораблебудуванні; вони могли фінансувати великі морські експедиції. Все це сприяло тому, що саме Іспанія і Португалія були тими першими країнами, що поклали наприкінці XV cт. початок морським експедиціям.

Таким чином, головними причинами організації європейцями морських екпедицій у кінці XV cт. були: пошук морських шляхів на Схід, щоб звільнитися від залежності Туреччини та арабів; необхідність одержання дорогоцінних металів золота та срібла, нестача якого стримувала розвиток торгівлі та збагачення феодалів і купців; збільшення надходження різних прянощів, які користувалися великим попитом.

Морські експедиції, які здійснили європейці з кінця XV до початку XVІІІ cт. увійшли в історію як Великі географічні відкриття і мали для економіки країн Західної Європи дуже велике значення. Серед них найважливіші були такі:

1488 р. Португальські мореплавники Кан та Діаш обстежили узбе­режжя західної та південної Африки.

1492 р. Х. Колумб, вважаючи, що Індія знаходиться на заході Атлантичного узбережжя, відкрив Америку, Кубу, острови Гаїті.

1497—1499 рр. Васко де Гама відкрив морський шлях з Західної Європи навколо південної Африки в Індію.

1498 р. Англійський капітан Кабот відкриває Ньюфаундленд.

1499 р. Португальці відкривають Бразилію.

1513—1525 рр. Іспанські завойовники перейшли Панамський перешийок і досягли Тихого океану. Кортес завойовує Мексику.

1506 р. Португальці відкривають острів Мадагаскар.

1519—1522 рр. Магеллан здійснює вперше навколосвітню подорож, відкриває багато нових земель, зокрема острови сучасної Індонезії.

1531—1532 рр. Ф. Писарро завойовує території Південної Америки.

1606—1644 рр. — голландські мореплавники відкривають новий континент Австралію та Нову Зеландію.

Головна мета морських експедицій полягала в тому, щоб якомога скоріше досягти країн Сходу та оволодіти їх багатствами.

Відкриття європейськими країнами великої кількості нових земель мало для них суттєві наслідки, позитивно вплинуло на їхній економічний розвиток.

Одним з найвагоміших наслідків Великих географічних відкриттів було створення колоніальної системи. Першими колоніальними державами стають Іспанія і Португалія. Ці держави, захопивши величезні землі, грабували їх та населення, здійснюючи нееквівалентний обмін. Іспанія і Португалія першими почали створювати на відкритих землях факторії та плантації для вирощування кавового дерева, бавовни, тютюну, чаю, але головний прибуток давала нееквівалентна торгівля з аборигенами різними дешевими товарами в обмін на золото, срібло та дорогоцінне каміння, а то й просто неприкритий грабіж. Силу-силенну туземців гнали на роботу в копальні для видобування золота та срібла, примушували задарма працювати на плантаціях.

Не відставали від Іспанії і Португалії у пограбуванні колоній Голландія, Англія та Франція. В XVI—XVIІІ ст. Англія і Голландія широко розгорнули работоргівлю. Африканських негрів перепродували для роботи на плантаціях в Америці. Работоргівля приносила прибутки, які досягали 1000%.

Кошти від пограбування колоній Іспанія і Португалія витрачали на розваги, будівництво палаців та придбання предметів розкоші, а Англія, Голландія і Франція спрямували свої прибутки від колоній на розвиток промисловості та торгівлі, що в майбутньому дало свої позитивні наслідки.

Великі географічні відкриття привели до утворення світового ринку та встановлення стабільних економічних зв’язків між Західною Європою та знов відкритими землями, що сприяло розвитку торгівлі, мореплавства, промисловості. На кінець XVIІ ст. знання європейців про земну поверхню набагато збільшилось. Колонії почали широко використовуватися для господарської діяльності, сприяли розширенню зовнішньої торгівлі. Створюються умови для міжнародного поділу праці, світового господарства та світового ринку. Розвитку світової торгівлі сприяло також знайомство європейців з новими культурами: тютюном, какао, кавою, картоплею, маїсом, томатами та ін., які дістали в Європі широкого вжитку. Все це привело не тільки до розширення асортименту різних товарів, але до значного збільшення обсягів торгівлі. Так, тільки ввіз прянощів у Європу в XVI ст. перевищував обсяги венеціанської та генуезької торгівлі більш як у 30 разів.

Становлення світового ринку відбилося на методах здійснення міжнародної торгівлі. Утворюються торговельні компанії, які активно включилися у боротьбу за нові ринки. Серед них найбільшими були англійська та голландська Ост-Індська компанії, які активно проводили нееквівалентну торгівлю з колоніями, одержуючи величезні прибутки.

У XVI ст. обсяги світової торгівлі країн Західної Європи зі знов відкритими землями настільки збільшилися, що це призводить до виникнення торгових бірж, де угоди укладалися за зразками товарів. Перша така біржа була заснована в місті Антверпені в Голландії. Збільшення обсягів торгівлі викликало велику потребу в кредитах для кредитування торгівлі, а це сприяло заснуванню перших великих банків. Такі банки виникають в Амстердамі та Лондоні. Ці банки стали головними кредиторами торгівлі європейських країн з колоніями і сприяли її розширенню.

Розвиток світового ринку привів до переміщення головних торговельних шляхів та напрямків торгівлі. Венеція та Генуя — головні торгові міста в XV ст. — втрачають своє місце у світовій торгівлі, їх торгівля занепадає, а торгівля портових міст Іспанії і Португалії швидко розвивається. Але підйом торгівлі Іспанії і Португалії був недовгим. Уже на початку XVIІ ст. центр світової торгівлі перемістився на узбережжя Атлантичного океану. Головна роль у світовій торгівлі переходить до Голландії, Англії та Франції. Міста Антверпен, Амстердам та Лондон стають не тільки світовими торговими центрами, а й фінансовими.

Суттєвим наслідком Великих географічних відкриттів була «революція цін», яка привела до значного підвищення цін в XVI ст. в Західній Європі, де до того ціни на промислові й сільськогосподарські товари були майже стабільними. Але вже в 30-х роках XVI ст. ціни в Іспанії і Португалії зросли в 4—5 разів, у Франції — у 2—3 рази, в Англії — в 4 рази. Країни, що брали активну участь у відкритті нових земель, зокрема Іспанія і Португалія, ввезли велику кількість дорогоцінних металів, що призвело до збільшення запасів золота в Європі в XVI ст. більш ніж у 2 рази, а срібла — в 3 рази.

Однак головною причиною «революції цін» було не так значне збільшення кількості золота та срібла, як стрімке падіння їх вартості. Це було пов’язано з тим, що золото та срібло видобувалося дешевою працею рабів, а то й просто грабунками туземного населення, тоді як умови виробництва товарів у країнах Західної Європи залишалися в основному без змін. За таких умов в XVI ст. еквівалентом тієї ж кількості товару стала більша кількість золота та срібла, ніж раніше, що й призвело до різкого зростання цін, особливо на предмети першої необхідності.

Як наслідок, «революція цін» призвела до збагачення мануфактуристів та падіння реальної заробітної платні найманих робітників, оскільки зростали ціни на продукти харчування та предмети широко вжитку. Так, в Англії ціни на товари підвищились на 155%, а заробітна плата робітників — тільки на 30%. Від «революції цін» виграли також торгівці, які займалися спекуляцією, та частина заможних селян, котрі продавали свою продукцію за зростаючими цінами. «Революція цін» негативно відбилася також на прибутках феодалів, які на багато років наперед установлювали для селян фіксовану ренту грошима.

Унаслідок «революції цін» відбувається швидке розорення класу феодалів та падіння заробітної платні найманих робітників, одночасно з цим зростають прибутки мануфактуристів та купецтва. В цілому «революція цін» прискорила процес падіння феодальної системи, прискорила формування капіталістичного господарства, призвела до накопичення великих сум грошей у руках незначної кількості людей.

Таким чином, Великі географічні відкриття привели до утворення колоніальної системи, розвитку світового ринку, змін напрямків у світовій торгівлі, одержанню країнами Західної Європи великої кількості дорогоцінних металів. Пограбування підкорених європейцями народів дало можливість одержати величезні матеріальні ресурси, вкласти їх в економіку, що сприяло швидкому розвитку країн Західної Європи та переходу від феодального до індустріального суспільства.

У XVI—XVIІІ ст. внаслідок розвитку ринкових відносин під впливом Великих географічних відкриттів відбувається криза феодального натурального господарства, землі феодалів перетворюються на товар, предмет купівлі й продажу, прискорюється процес розорення селян. На кризу натурального феодального господарства також активно вплинуло переведення селян на грошову ренту, що прискорило втягування селян і феодалів у ринкові відносини. Здійснюється генеза основних ознак індустріаль­ного суспільства, що в першу чергу було пов’язано зі швидким розвитком мануфактури — капіталістичного підприємства, яке застосовувало вільнонайману працю і орієнтувалося на виробництво продукції, що користувалася попитом у населення, тобто працювало для потреб ринку як внутрішнього, так і зовнішнього. Криза натурального феодального господарства прискорювала розвиток ринкового господарства.

Криза натуральної системи господарювання феодалів, усе більше їх підпорядкування потребам ринку, розвиток мануфактурного виробництва, яке також орієнтувалося на задоволення потреб ринку, закладали підвалини ринкового господарства в країнах Західної Європи.

Великі географічні відкриття, утворення колоніальної системи, становлення світового ринку привели до того, що дрібне товарне виробництво вже не задовольняло зростаючі потреби в різних товарах промислового виробництва. За таких умов повстало питання про створення великого масового виробництва товарів. Для цього було потрібно накопичити капітал та мати вільного робітника, який був би змушений працювати на підприємстві. Історичний процес накопичення капіталу та відокремлення виробника від засобів виробництва одержав назву первісного нагромад­ження капіталу.

Нагромадження значних фінансових коштів для створення мануфактурного виробництва відбувалося в основному насильницьким шляхом.

Швидкому накопиченню капіталів сприяв грабіж колоній, нееквівалентна торгівля та работоргівля. Первісне накопичення капіталу значно прискорило розвиток мануфактурного виробництва в країнах Західної Європи.

Історія генези індустріальних країн Західної Європи тісно пов’язана з розвитком мануфактурного виробництва в XVI—XVIІІ ст., від якого в значній мірі залежав економічний розвиток країн у цілому. Характерною рисою мануфактури у порівнянні з поперед­ньою простою кооперацією був перехід до поопераційного поділу праці при виготовленні товарів, що привело до значного підвищення продуктивності праці. Мануфактурне виробництво історич­но підготувало передумови для великої машинної індустрії.

У класичному вигляді процес первісного нагромадження капіталу відбувався в Англії. Ще в XІІI—XIV ст. Англія вивозила сиру вовну на переробку за кордон, зокрема до Голландії. У XV ст. в Англії починають будуватися мануфактури для виробництва сукна з власної сировини, попит на яку з кожним роком зростав. У XVI ст. виготовленням вовняних тканин займалося близько половини робочого населення Англії, а на початок XVIІ ст. 90% англійського експорту складала продукція суконного виробництва.

Зростання попиту на якісне англійське сукно дало поштовх до розведення овець, що стало більш вигідним, ніж землеробство. Високі прибутки англійських феодалів — лендлордів — від продажу вовни сприяли росту аграрного сектору та зумовили насильницький згін селян із землі, захоплення общинних та церковних земель, перетворення їх на пасовища. Лендлорди викорис­товували своє право приватної власності на землю, руйнували житла селян, створювали великі пасовища для овець, які обгороджували парканами, тому цей процес одержав назву «обгороджування». Лендлорди часто здавали «обгороджену» землю в оренду фермерам, які використовували в господарствах вільнонайману робочу силу селян, що втратили землю. Так утворювалися капіталістичні господарства на селі.

Під час процесу обгороджування тисячі селян примусово втрачали засоби до існування — землю — і були змушені йти в міста шукати роботу, де працевлаштовувалася лише їх невелика частка. Значна решта селян перетворювалися на жебраків та злодіїв. У зв’язку з цим в Англії в XVI—XVIІ ст. приймаються проти жебраків дуже жорсткі закони, які одержали назву «криваве законодавство».

Отже, унаслідок проведення процесу обгороджування насильницьким шляхом, мануфактури в Англії одержали сировину та дешеву робочу силу, що сприяло їх розвитку та забезпечувало їх власникам накопичення капіталів.

Другою стороною первісного нагромадження капіталу було накопичення значних сум грошей у руках окремих людей. Тут для Англії були характерні такі джерела, як: використання державних боргів та високих відсотків від них, здійснення політики протекціонізму (покровительства), що давало можливість державі встановлювати високі митні тарифи, які захищали від конкуренції власного виробника.

Значну роль для Англії у нагромадженні капіталів відіграли Великі географічні відкриття, грабіж колоній, особливо Індії, нееквівалентна торгівля, піратство, работоргівля, яка набула великих масштабів у XVIІ ст., коли негри з Африки тисячами вивозилися на продаж до Америки. Позитивно на процес нагромаджен­ня капіталу вплинув і політичний фактор — буржуазна революція (1640—1660 рр.), яка привела до політичної влади буржуазію.

Перелічені вище джерела надали можливість окремим особам в Англії накопичити великі кошти, які були вкладені у розвиток мануфактурного виробництва і перетворилися на капітал.

Що до Голландії, то процес первісного нагромадження капіталу тут почався раніше, ніж в Англії. Ще наприкінці XІV ст. у Голландії сталося руйнування феодальних відносин на селі й утворення фермерських господарств, і як наслідок — виникнення значної кількості вільної робочої сили.

Буржуазна революція в Голландії в другій половині XVІ ст. прискорила процес первісного нагромадження капіталу, який відбувався за рахунок таких джерел, як: розвиток фінансових операцій; сільського господарства; грабування колоній та нееквівалентного обміну товарами з ними; прибутків від торгівлі. Перетворення Голландії на провідну фінансову державу світу активно вплинуло на розвиток мануфактурного виробництва на основі застосування вільнонайманої праці. Отже, з’явилась можливість швидко розвинути суднобудівельні, суконні, полотняні, шовкові та інші мануфактури, створити підприємства з переробки продукції сільського господарства, перетворити країну в найбільшу торговельну та фінансову державу світу.

Вплив Великих географічних відкриттів прискорив процес первісного нагромадження капіталу в Англії, Голландії та інших країнах Західної Європи та руйнування натурального феодального господарства; ці відкриття втягували феодальне господарство в ринкові відносини, позитивно впливали на розширення мануфактурного виробництва, що створювало передумови для переходу до індустріального суспільства.

З середини XVIІ ст. мануфактура стає панівною формою виробництва, охоплюючи все більшу кількість випуску різних видів товарів та поглиблюючи міжнародний поділ праці. Галузевий склад мануфактур у значній мірі визначався природно-геогра­фічними умовами та історичним розвитком тієї чи іншої країни. Так, в Англії в основному переважали суконні, металургійні, металообробні та суднобудівельні мануфактури; у Німеччині — гірничі, металообробні та будівельні, у Голландії — текстильні та суднобудівельні.

Розвиток мануфактурного виробництва викликав погіршання умов праці робітників, збільшення тривалості робочого дня, застосування жіночої та дитячої праці, зниження реальної заробітної платні, що сприяло загостренню соціальних протиріч.

Значний внесок у розвиток мануфактурного виробництва зробили перші буржуазні революції в Західній Європі та США: у Нідерландах (1566—1609 рр.), в Англії (1640—1649 рр.), Франції (1789—1794 рр.), США (1775—1783 рр.). Ці революції створили умови для приходу до політичної влади буржуазії, яка прийняла закони, спрямовані на подальший розвиток мануфактурного виробництва, розширення торгівлі, фінансової справи, на ліквідацію феодальних пережитків, що гальмували економічний розвиток країн. Головний підсумок буржуазних революцій полягає в остаточній перемозі над феодалізмом і встановленням буржуазно-демократичного устрою. Основний напрямок діяльності буржуазії, яка прийшла до політичної влади, полягав у тому, щоб створити сприятливі умови для розвитку мануфактур та спрямувати всі закони у фінансовій сфері на накопичення різними шляхами грошей та захистити внутрішній ринок країн від іноземних товарів.

Суттєвий вплив на розвиток мануфактурного виробництва та торгівлі мала буржуазна революція в Англії. Вона мала всесвітньоісторичне значення, сприявши остаточній ліквідації феодалізму. Прийшовши до політичної влади у ході революції, англійська буржуазія приймає закони, спрямовані на розвиток про­мисловості й торгівлі, зміцнення фінансів. Так, у 1651 р. приймається «Навігаційний акт», за яким усі товари, які ввозилися до Англії, повинні були перевозитися лише на англійських судах; парламент своїми законами підтримував процес обгороджування, що забезпечувало дешевою робочою силою мануфактури. Уряд активно проводив політику накопичення капіталу в країні, що зміцнювало грошову систему та виробництво. Для укріплення кредитної системи в 1694 р. був відкритий Англійський банк, значно розширилася територія колоній. У XVIІІ ст. Англія перетворилася на найбільшу колоніальну державу світу, що позитивно вплинуло на індустріальний розвиток країни, забезпечило ринок збуту її товарів.

Активною антифеодальною була економічна політика французької буржуазної революції. Революція скасувала податкові привілеї дворян, ліквідувала регламентацію виробництва та цехи, проголосила свободу торгівлі, запровадила політику протекціонізму, значною мірою розв’язала аграрне питання, наділивши селян невеликою кількістю землі. У січні 1800 р. в країні створюється Французький банк, розвивається кредитно-фінансова система.

Розвиток торгівлі в XVIІ—XVIІІ ст. в таких країнах, як Голландія, Англія та Франція приводить до того, що торгівля, особлива колоніальна, стає однією з провідних галузей економіки, приносячи країнам величезні прибутки. Тому політика торговельного балансу та розширення торгових зв’язків між країнами набуває великого значення. Торговельний баланс розраховувався як різниця між експортом і імпортом товарів.

Отже, вже на початку розвитку світової торгівлі країни вважали, що потрібно більше експортувати товарів за кордон, ніж імпортувати, щоб мати позитивний баланс, який активно впливав на накопичення грошей в країні.

Щоб забезпечити позитивний торговельний баланс країни Західної Європи активно проводили політику протекціонізму спрямовану на захист законами та правилами промисловості та внутрішнього ринку країн від проникнення на нього іноземних товарів. Для цього використовувалися перш за все високі ставки мита на ввіз товарів з-за кордону. В той же час політика протекціонізму заохочувала розвиток національної економіки та захищала її від іноземної конкуренції. Політику протекціонізму, наприклад, активно проводила Англія, і це позитивно впливало на розвиток мануфактурного виробництва.

Таким чином, у мануфактурний період розвитку економіки в країнах Західної Європи під впливом Великих географічних відкриттів, швидкого первісного нагромадження капіталу, створення колоніальної системи та становлення світового ринку відбувався розклад натурального феодального господарства. Поряд з цим розвивалися ринкові відносини; значних обсягів набуває внутрішня та зовнішня торгівля, яка сприяє розширенню мануфактурного виробництва, яке заклало підвалини для переходу до індустріального суспільства.

Наприкінці XVIІІ — у першій половині XІХ ст. в країнах Західної Європи та США сільське господарство ще було провідною галуззю економіки, тут було зайнято майже 90% населення. Однак, під впливом розвитку мануфактурного виробництва, росту міст, торгівлі, відкриття великої кількості нових земель, зростання потреб у сировині та продуктах харчування в сільському господарстві відбуваються суттєві зрушення.

Так, в Англії внаслідок політики обгороджування в другій половині XVIІІ ст. селянство як клас майже зникає і його замінюють підприємці-фермери та вільнонаймані сільськогосподарські робітники. Фермерські господарства вели інтенсивне господарство, застосовували в сільському господарстві нові культури та машини.

Унаслідок аграрного перевороту відбувається подальше зростання продуктивності в сільському господарстві, що було викликане введенням багатопільної системи в землеробстві, запровад­женням травосіяння, стійлового утримання худоби та збільшен­ням її продуктивності, розширенням посівних площ. Аграрний переворот в Англії поклав початок розвитку капіталістичного фермерства та експлуатації найманих робітників, впровадженню більш досконалих знарядь праці, машин для обробітку землі, розширенню внутрішнього ринку країни, забезпеченню промисловості, що швидко розвивалася, дешевою робочою силою та мануфактур сировиною. Кардинальні зміни у сільському господарстві сприяли виникненню системи постачання продуктами харчу­вання великих міст, позитивно впливали на створення умов для промислового перевороту в Англії, розширювали внутрішній ринок.

У Франції внаслідок ліквідації феодальних пережитків після Великої французької буржуазної революції 1789—94 рр. земля поміщиків була поділена між селянами і перейшла в їх приватну власність. Селяни одержали невеликі наділи землі, які до того ж постійно ділилися. Це призвело до того, що в основному наділи селян були за розміром 2—3 га. Таке господарство було парцелярним (від слова «парцелла» — частка), тобто малоземельним. На невеличкому земельному наділі селяни не могли запровадити нові прийоми агротехніки, машини, тому французьке сільське господарство було малопродуктивним, з низькими врожаями, ледь забезпечувало власні потреби селян у продуктах харчування. Дрібноселянське землеробство Франції гальмувало розвиток промисловості країни, звужувало внутрішній ринок, що негативно впливало на переважну частину населення країни.

У Німеччині скасування феодальних пережитків у сільському господарстві на початку ХІХ ст. відбулось поступово шляхом довгих реформ, болючих для селян. У класичному варіанті цей процес відбувався у Прусії. У 1807 р. внаслідок реформ у сільському господарстві земля в основному залишалася у власності поміщиків-юнкерів, а селяни одержали лише особисту свободу. Так, у Прусії створилися умови для розвитку так званого «пруського» шляху розвитку сільського господарства, який передбачав збереження поміщицького землеволодіння, поступове, повільне їх перетворення на капіталістичні господарства, використання значної частини повинностей селян на користь поміщиків. При «пруському» шляху також відбувався процес розшарування селян, унаслідок якого незначна частина селян перетворилася в «гросбауерів» (заможних селян). «Пруський» шлях давав можливість німецьким поміщикам-юнкерам створити великі зразкові господарства, які застосовували передову агротехніку, машини, штучні добрива, мали високі врожаї, особливо технічних культур, що позитивно впливало на розвиток німецької харчової промисловості та експорт її продукції за кордон. Поряд з цим «пруський» шлях був дуже болючим і невигідним для селянства, оскільки особисто вільного селянина він фактично прив’язував до поміщицьких господарств, у той час як селяни не були економічно зацікавлені працювати на полі поміщика. В перспективі цей шлях розвитку сільського господарства показав свою неефективність.

Іншим різновидом методів ведення сільського господарства відзначалися північноамериканські колонії Англії. Ще в XVIІ ст. почалося інтенсивне освоєння вихідцями з Англії північноамериканських родючих земель. Цей процес набув широких масштабів у XVIІІ ст., внаслідок чого виникло ведення сільського господарства двох типів. Перший тип — великі плантації для вирощування бавовни, рису, тютюну, індиго, де застосовувалася примусова праця негрів—рабів, що завозилися з Африки. Це плантаторське господарство було малоефективне, не застосовувало добрива, носило екстенсивний характер, до того ж негри—раби не були економічно зацікавлені у своїй праці; таке господарство трималося на жорсткому примусі до праці та насильстві.

Поряд з цим переселенці з Англії привезли в колонії навички ведення фермерського господарства, що поклало початок розвитку так званого «американського» шляху розвитку сільського господарства. Цей шлях передбачав приватну власність безпосередньо виробника-фермера на засоби виробництва, землю та на продукцію, що він виробляв і вільно розпоряджався нею. За таких умов фермер був економічно зацікавлений у результатах своєї праці. «Американський» шлях розвитку в сільському господарстві передбачав господарювання фермерів за відсутності поміщиків, феодалів і був найбільш економічно ефективним.

Наприкінці XVIІІ ст. Англія своєю економічною політикою все більше намагалася перетворити північноамериканські колонії на важливий аграрно-сировинний придаток, у той час як економіка американських колоній стала вже могутнім конкурентом для самої Англії. Ці протиріччя привели до війни за незалежність північноамериканських колоній (1775—1783 рр.) та відокремлення їх від Англії. Війна за незалежність привела до утворення в 1776 р. нової держави — США і носила характер буржуазної революції, у ході якої були ліквідовані феодальні пережитки: земля англійських феодалів-лендлордів була забрана державою та розпродана. Ліквідація феодальних пережитків створила сприятливі умови для розвитку американського, фермерського шляху в сільському госпо­дарстві в США, яке дало могутній поштовх для розвитку економіки нової країни. Виникли також умови для поступової ліквідації великих плантацій у сільському господарстві на Півдні США.

Таким чином, розвиток капіталізму в сільському господарстві наприкінці XVIІІ ст. в країнах Західної Європи та США відзначався своєю строкатістю, але послідовно простежувалася тенденція двох шляхів розвитку капіталізму в сільському господарстві: пруського та американського, причому, як показав час, американський шлях набув поширення і розвитку в країнах Західної Європи та США завдяки своїй ефективності та економічній зацікавленості виробника, який працював на себе на своїй землі й прагнув краще працювати, щоб одержати більший прибуток.

Поряд з суттєвими зрушеннями, які мали місце в сільському господарстві в країнах Західної Європи і США наприкінці XVIІІ — першій половині ХІХ ст. відбулися кардинальні зміни в промисловості. Серед цих змін головною подією був промисловий переворот — перехід від мануфактури з її ручною працею до фабрики із застосуванням системи машин та парового двигуна. Промисловий переворот був справжньою революцією у виробництві, він сприяв процесу індустріалізації країн Західного світу, мав важливі соціально-економічні наслідки.

Першою країною, де відбувся промисловий переворот, була Англія. Тут склалися сприятливі передумови для його здійснення. У XVIІІ ст. Англія створює величезну колоніальну імперію, яка стає могутнім джерелом одержання великих коштів для розвитку промисловості та ринком збуту промислових товарів. Створення європейськими державами масових армій та великих флотів сприяло виробництву англійською промисловістю стандартизованих виробів, сукна, взуття, зброї. Великий попит був також на бавовняні тканини, які мали низькі ціни внаслідок дешевої сировини, що завозилася з колоній.

Промисловому перевороту в Англії сприяли і соціальні передумови і перш за все процес обгороджування, який привів до зникнення класу селянства, переважна частина якого пішла на промислові підприємства у міста, ставши найманими робітниками, а частина англійського купецтва, заснувавши промислові підприємства, перетворилася на промислову буржуазію.

Отже, під впливом промислового перевороту в англійському суспільстві утворилося два нових класи: промисловий пролетаріат і буржуазія.

Важливою передумовою промислового перевороту в Англії були політичні події. Наприкінці XVIІ ст. в Англії відбулася буржуазна революція, яка ліквідувала феодальні пережитки і привела до влади буржуазію, яка законодавчим шляхом створила сприятливі умови для розвитку промисловості, торгівлі, фінансів, захисту приватного власника.

Таким чином, економічні, соціальні та політичні передумови, які склалися в Англії у XVIІІ ст., підготували сприятливі умови для здійснення промислового перевороту, переходу від мануфактури до фабрики.

Промисловий переворот в Англії почався з бавовняної промисловості в кінці XVIІІ ст. Бавовняні тканини мали на світовому ринку великий попит та низькі ціни, а англійські колонії постачали для їх виробництва дешеву сировину. Мануфактури з їх ручною працею не встигали за попитом на бавовняні тканини, через що постало питання задовольнити попит на тканини шляхом застосування машин.

Англійські підприємці активно підтримували впровадження машин на підприємствах. Так, у 1765 р. Дж. Харгривс створив механічну прядку, яка давала можливість виробляти 16—18 тонких ниток, але приводилася в рух рукою ткача. В 1779 р. С. Кромптон побудував мюль-машину, яка за допомогою механічної сили приводила в рух 400 веретен і давала тонку та міцну пряжу. У 1785 р. Е. Картрайт винайшов механічний ткацький верстат, що заміняв працю 40 ткачів, були також удосконалені процеси фарбування тканин та нанесення на них різних малюнків. Механізація вироблення тканин поставила питання про створення універсального двигуна. Таким двигуном стала парова машина Дж. Уатта, сконструйована в 1784 р., яка дала можливість побудувати першу фабрику, на якій верстати приводилися в дію паровою машиною. Відтепер можна було будувати підприємства в будь-якому місці і не залежати від сили падаючої води, яка обертала водяне колесо і приводила в дію верстати. Необхідність виготовлення машин покликало до життя нову галузь у промисловості — машинобудування. Цьому сприяла поява металообробних верстатів, зокрема токарного, фрезерного, свердлувального, механічних парових молотів, підйомних кранів.

Зростаючий попит на різні машини поставив питання про збільшення виплавки металу. В 1784 р. Корт винайшов пудингову піч, де метал виплавлявся за допомогою кам’яного вугілля, великі поклади якого були в Англії.

Початок застосування парових машин в промисловості, збільшення попиту на метал сприяли розвитку вугільної промисловості. Створення прокатного стану дало можливість виробляти рельси для шахт, щоб вивозити вугілля, а згодом побудувати першу залізницю, завдяки винаходу Дж. Стефенсоном паровозу.

Таким чином, були створені умови для будівництва залізниць, які з’єднали різні райони країни і стали надійним засобом перевезення вантажів та пасажирів.

У 20-х роках ХІХ ст. промисловий переворот в Англії завершився. Замість мануфактури провідним підприємством стала фабрика, яка використовувала для виробництва різних товарів систему машин та паровий двигун, застосування якого стало масовим. У 1825 р. в Англії працювало вже 15 тис. парових машин. Промисловий переворот сприяв випереджаючому розвитку металургійної, вугільної, машинобудівної промисловості, викликав розорення ремісників, які не витримували конкуренції з великим фабричним виробництвом. Швидко зростали промислові центри та міське населення, більше половини населення країни працювало в промисловості.

Англія перетворилася в першу індустріальну державу; на її частку припадало майже 50% світового промислового виробництва. Під впливом промислового перевороту в Англії відбуваються суттєві соціальні зміни. В англійському суспільстві виникло два класи — пролетаріат і буржуазія. Застосування машин на виробництві дало змогу значно збільшити використання дитячої та жіночої праці, зменшити оплату праці.

Отже, промисловий переворот в Англії привів до переходу від мануфактурної стадії промисловості до фабричної, створив нову економічну базу для індустріального суспільства на основі великої машинної індустрії, зробив кардинальні зрушення в соціально-економічному плані, внаслідок чого основним виробником став робітник, а замість купця головне місце в суспільстві стало належать фабриканту. Промисловий переворот в Англії мав великий вплив на перехід до індустріального суспільства в інших країнах Західної Європи та США.

Так, після завершення промислового перевороту в Англії промислові перевороти відбуваються в інших країнах Західної Європи та США. Однією з країн, де почався промисловий переворот, слідом за Англією була Франція.

У Франції промисловий переворот відбувся на 30—40 років пізніше, ніж в Англії, — в 60-х роках XІХ ст. На таке запізнення негативно вплинула структура промисловості країни. Підприємства Франції були дрібні, виробляли предмети жіночого туалету, одяг, ювелірні вироби, парфуми, дорогі шовкові тканини, меблі. Ці вироби були розраховані на заможні верстви населення, вироб­лялися невеликими партіями і тому не мали широкого ринку збуту. За таких умов застосування машин на цих підприємствах було економічно невигідно. До того ж у Франції головна роль в економіці належала не промисловцям, а банкірам, які ставили собі за мету одержання прибутків від високих процентів. Гальмувала промисловий переворот у Франції її зовнішня політика. Запроваджена Наполеоном у 1806 р. Континентальна блокада Англії мала негативні наслідки для розвитку економіки самої Франції: Франція надовго залишилася без англійських машин та сировини, особливо бавовни, що затримало промисловий переворот.

У Франції також відставала від Англії наукова та інженерна думка, мало впроваджувалося винаходів у промисловість.

Отже, перелічені вище фактори затримували у Франції завершення промислового перевороту.

Однак після ліквідації Континентальної блокади процес промислового перевороту у Франції значно пожвавився, і в 1815—1830 рр. там швидкими темпами починається промисловий пере­ворот. Відбувається заміна ручної праці на машинну. Так, кількість ткацьких верстатів у департаменті Верхній Рейн зросла в 10 разів, а кількість парових двигунів, що застосовувалися в промисловості країни, — більш ніж у 10 разів. У 30—40 рр. здійснюється масове застосування машин у текстильній промисловості, у великих масштабах відбувається залізничне будівництво, яке дало поштовх для розвитку вугільної та металургійної промисловості. Про швидке здійснення промислового перевороту свідчить масове застосування парових двигунів та зростання довжини залізниць: кількість двигунів порівняно з попереднім періодом збільшилась у 7 разів, а довжина залізниць — у 9 разів.

У 50—60-х роках XІХ ст. промисловий переворот у Франції завершується, про що свідчить масове застосування в промисловості парових двигунів. Їх кількість в 1870 р. становила 25 тис.; прискорився розвиток металургійної та вугільної промисловості. Значний поштовх для промислового перевороту дала перебудова Парижа в 60—70 роках ХІХ ст., яка вимагала великої кількості різних промислових товарів. За темпами зростання важка промисловість почала випереджати легку.

Однак, не зважаючи на суттєві зрушення в промисловості, Франція внаслідок промислового перевороту не стала індустріальною, а перетворилася в аграрно-індустріальну країну. Головними причинами цього був вузький внутрішній ринок з низькою купівельною спроможністю основної частки населення — малоземельного селянства, значна перевага грошового лихварського капіталу над промисловим, наявність великого прошарку рантьє, які жили на прибутки не від промисловості, а від цінних паперів, недостатній розвиток власної машинобудівної бази, нестача сировини, зокрема бавовни, а також залізної руди, вугілля. На початку 60-х років ХІХ ст. Франція під впливом промислового перевороту вийшла на друге місце в світі після Англії за обсягом промислового виробництва.

У Німеччині процес промислового перевороту та створення машинної індустрії значно затримався. Промисловий переворот у Німеччині почав здійснюватися лише після створення в 30-х роках ХІХ ст. митного союзу та буржуазної революції 1848 р. Проведення промислового перевороту в Німеччині гальмувалося значними феодальними пережитками та наявністю в країні великої кількості князівств, які мали свої закони, митні кордони, гроші, податки. В промисловості Німеччини поряд з мануфактурами значне місце ще зай

Читайте також:

1. I. Соціалістична течія в українському визвольному русі
2. I. Україна з найдавніших часів до початку XX ст.
3. III. Українські ліберальні партії.
4. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
5. А. Правобережну Україну.
6. А/. Верховна Рада України.
7. Автоматизація банківської діяльності в Україні
8. Аграрна еволюція українських земель у др. пол. ХVІІ - ХVІІІст.
9. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
10. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
11. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
12. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.

Переглядів: 1467