Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






А. Сміт (1723–1790 рр.).

Економічні погляди А. Сміта та Д. Рікардо

ХVІІІ ст. - першій половині ХІХ ст.

Тема 4. 2. Економічна думка у другій половині

План

1. Економічні погляди А. Сміта та Д. Рікардо.

2. Економічні погляди на принципи оподаткування Дж. С. Міля і А. Вагнера.

3. Історична школа Німеччини.

4. Марксистська економічна теорія.

 

Англія середини XVIII ст. — епоха становлення нового економічного порядку, цей процес відображено у працях А. Сміта — творця теорії ринкової економіки, в якій, однак, є й суперечливі положення.

У праці “Дослідження про природу і причини багатства народів”, А. Сміт започаткував систематизований виклад політичної економії. Він досліджує “людину економічну”, не ізолюючи її від інших аспектів людського буття.

А. Сміт ствердно називає першоджерелом багатства працю. Праця продуктивна у матеріальній сфері виробництва, тому, що прирощує капітал. Праця непродуктивна у сфері обслуговування, тому, що приносить лише доход.

На його думку, основним фактором зростання багатства та “загального добробуту” є поділ праці, який веде до збільшення продуктивності життєдіяльності людини. А. Сміт відкриває джерело багатства нового часу — поділ праці на основі його взаємодії з капіталом; промисловість робить свої перші успіхи у зростанні багатства, її носій — підприємець, власник мануфактури. Його рушійний мотив — егоїзм, він пови­нен отримувати прибуток, це заохочує його. Він заповзятливий, ощадливий, відмовляється від насолод та інших земних благ. Підприємець — людина доброчесна і природна, але він не з’я­вився з нічого і з нізвідки.

Пуританізм в Англії носив радикальний характер. У концепції Сміта, де егоїзм — ру­шійна сила економіки, зберігається і теза: “нагляд за порядком Всесвіту, піклування про всесвітній добробут і розумних істот належить Богові, а не людині, призначення людини більш обме­жене і відповідає її слабким силам та вузькості розуміння. Вона має піклуватися про власне щастя і добробут свого сімейства, своїх друзів, своєї країни”.

Концепція “економічної людини” народилася на основі моральної філософії, елементом якої в XVIII ст. була психологія. Це і обумовило видиму подвійність “економічної людини”, яка ототожнюється з пуританином, з його раціоналізмом, доброчесністю. Йому притаманні поміркованість, виражена в турботі про здоров’я та добробут, незмінна помір­ність та велика працелюбність.

Отже, такою є “економічна людина” А. Сміта, герой нового часу. Ця людина — не монах, не лицар, а діловий, підприємли­вий бізнесмен, який відмовляє собі в багатьох задоволеннях, люди­на діла, людина праці. Цей функціонер несе людству новий економічний порядок, який А. Сміт розкриває разом з роллю капіталу.

Сміт досліджує вплив, на «економічну людину» природних умов. «Економічна людина» прагне до сімейного добробуту, яке породжує і суспільний добробут. Вона прагне збільшити запаси капіталу.

Заповзятливість залежить від розмірів власного капіталу. Звід­си один з найважливіших висновків про місце і роль малого і се­реднього бізнесу. У країнах, що досягли високих меж багатства, звичайна ринкова норма процента дуже низька, тому тільки най-багатші люди можуть жити на проценти зі своїх грошей. Усі вла­сники невеликих і середніх статків змушені самі продуктивно ви­трачати свої капітали.

У Сміта наявність у окремої особистості будь-яких привілеїв визначається не народженням або королівською волею, а успіха­ми в продуктивному процесі. Людина відірвалася від общини, вона індивідуально автономна. Вона контактує з такими самими індивідами. У цьому відбувається її самореалізація. Вона володіє таким скарбом, як інформація.

Основою економічних поглядів А. Сміта є потреба та важливість нагромадження капіталу. Капіталце рушійна сила економічного процесу, це запас продукції (не використаний для споживання), що дає прибуток. Продуктивним є капітал зайнятий не лише у сільсько господарському виробництві, але й у всіх галузях матеріального виробництва. Вперше капітал було поділено на основний (знаряддя праці, продуктивні сили) та оборотний (гроші, сировина, готова продукція).

Учення про капітал складається з трьох частин: про капітал взагалі, про основний і обіговий капітал, про способи застосування капіталу.

“Капітал взагалі з’являється на тій історичній стадії, коли з’являється відомий надлишок у формулі виробни­цтво — споживання. Коли людина, споживаючи його за можливості більш ощадливо, намагається виробити щось своєю працею у відшкодування своїх запасів, поки вони не будуть цілком спожиті. У цьому разі її дохід походить виключно від її праці”.

Звідси робиться висновок, що є дохід від праці і є до­хід від капіталу (запасу). Залежно від того, як ці запаси (капітал) приносять дохід, вирізняють основний і обіго­вий капітал. Капітал може бути застосований двома різ­ними способами, для того щоб дати дохід, або прибуток, своєму власнику. Капітал купця приносить прибуток через обіг, він купує і перепродує товар. Це — обіговий капітал. Якщо дохід або прибуток не переходить від одного власника до іншого, або без дальшого обігу — осно­вний капітал.

Основний капітал — це машини, знаряддя праці, прибуткові будови (усе це відрізняється від житлових будинків), розчищення, осушення, огороджування, удо­брювання, придбані й одержані здібності всіх жителів або членів суспільства.“Придбанням таких здібностей вважається також утримання їх суспільством способом виховання, навчання або учнівства, що завжди потребує справжніх витрат і являє собою основний капітал, який начебто реалізується в особистості”.

Будь-який основний капітал спочатку виникає з капіталу обі­гового — тут висловлюється ідея кругообігу капіталу, розгорнута в третьому томі “Капіталу” К. Маркса.

“Гроші — це велике колесо обігу, це велике знаряддя обміну і торгівлі, хоч і становлять, поряд з іншими знаряддями виробниц­тва, частину, і до того ж вельми цінну частину капіталу, і не вхо­дять жодною частиною в дохід суспільства, якому вони належать”.

В судженнях про капітал у А. Сміта “можна знайти більш чи менш певні зародки майже всіх більш пізніх протилеж­них теорій”. Сміт не вдавався до систематичного дослідження важливого питання, з якого ж джерела походить прибуток на капі­тал. За однією версією, дохід на капітал походить від того, що “покупці через бажання капіталістів до прибутку змушені погодитися платити за товар більше, аніж коштує затрачена на нього праця, прибуток - це надлишок цінності продукту над цінністю створеною працею. За другою версією, прибуток - являє собою утриману час­тину створеної працею цінності”.

Сміт робить важливі економічні висновки: капітал — потужне знаряддя зростання ба­гатства, його збільшення — справа національна.“Будь-яке збільшення або зменшення капіталу природно веде до збільшен­ня або зменшення промислової діяльності, кількості продуктивних робітників, а отже, і мінової вартості річного продукту землі та праці країни, багатства і реального доходу всіх її жителів”.

Як справжній пуританин Сміт проголошує: “Капітали зростають в результаті ощадливості. Ощадливість, а не працелюбство, є безпо­середньою причиною зростання капіталу”. “Кожний марнотратник являється ворогом суспільного блага, а всяка ощадлива люди­на— громадським благодійником”. Сміт — пуританин, для нього бездіяльність — ознака амораль­ності; пуританство — основа його поглядів щодо ставлення до праці, багатства (“так китайці багатшають завдяки ощадливості”). Ощадливість, а не працелюбство, є безпосередньою причиною збі­льшення капіталу. Як бачимо, закон про психологічне почуття ощадливості китайці відкрили набагато раніше за Адама Сміта.

Сміт піддає гострій критиці марнотратство, яке применшує дохід, призначений на приріст продуктивної праці. Воно немину­че зменшує кількість праці, яка збільшує вартість того предмета, на який вона затрачається, а отже, річний продукт землі і праці всієї країни, справжнє багатство і доходи її населення. Показую­чи обмеженість поглядів фізіократів, які бачили в земельних вла­сниках об’єктивні умови відтворення, у тому числі виробництво предметів розкоші. Сміт зазначає, що їхні витрати на купівлю віт­чизняних товарів рівною мірою зменшують фонд утримання про­дуктивної праці. Він робить важливий висновок щодо вивезення капіталу: “інтерес власників грошей вимагає, щоб вони були задіяні в обігу. І оскільки для них немає застосування всередині країни, вони будуть всупереч усім законам і заборонам відсила­тися за кордон”. І остаточний удар по меркантилізму — теза про вивезення валюти за кордон: вивезення золота і срібла в цьому разі є не причиною, а наслідком занепаду країни.

У Сміта велике значення для зростання багатства має вчення про монополію і конкурен­цію. Він розрізняє монополії, створені державою, і монополії економічні. Якщо монополія стримує зростання багатства, прирі­каючи його на застій, то конкуренція утворює прибуток, стиму­лює зростання багатства.

“Жодне суспільство, без сумніву, не може процвітати й бути щасливим, якщо значна частина його членів бідні й нещасні”, — зазначає Сміт. Пізніше ця ідея буде реалізована в теорії “держави загального благоденства”.

А. Сміт чітко фіксує вплив фондоозброєності праці на її про­дуктивність. “Продуктивна сила тієї самої кількості робітників може бути збільшена тільки в результаті збільшення або вдос­коналення машин і знарядь, які полегшують і скорочують пра­цю, або в результаті більш доцільного поділу і розподілу пра­ці”. Машина — один із факторів зростання продуктивності праці, поряд з поділом праці.

Підґрунтям економічної концепції Адама Сміта є схильність людей до обміну, а це риса психологічна.“Ми звертаємося не до їхньої гуманності, а до їхнього егоїзму, і ніколи не кажемо їм про труднощі, а говоримо про їхню вигоду. Не було б схильності до торгу й обміну, давній людині доводилося б самій здобувати для себе все необхідне для життя”. З обміну Сміт виводить поділ праці, степінь поділу праці визначається можливостями обсягу ринку (ідея рівноваги в початковому вигляді пропонується Смітом). Поділ праці та обмін передбачають наявність знаряддя обміну. Таким знаряддям є гроші. Гроші мають товарну природу і виконують важливу функцію як засіб обігу.

Якщо обмін є однією з найважливіших характеристик сучас­ного йому господарства, то зрозуміло, що існує мінова вартість і споживча вартість.

Щодо поняття вартості, то воно розглядається як “цінність”. Цінність має подвійне значення – корисність та можливість придбання інших предметів. Корисність є “цінністю у споживанні”, а можливість придбання – “цінністю в обміні”. Мінова (природна цінність, що визначається через працю) цінність товару для товаровиробника визначається кількістю чужої праці, яку він може одержати в обмін на одиницю свого товару. Гроші становлять лише номінальну вартість товару.

 

 

 
 

 

 


У кінцевому підсумку цінність у Сміта – це сума первинних доходів: заробітна плата, прибуток та рента. Цілісною субстанцією первинних доходів є праця, уречевлена в товарах, які одержують через обмін. Основними факторами та причинами відхилення ринкової ціни (за якою продається товар), від природної (грошового виміру цінностей) є попит та пропозиція. За умов природного стану (вільної кокуренції) вони зумовлюють тяжіння руху товарних потоків до стану ринкової рівноваги.

А. Сміт стверджує: “Будь-яка людина, що одержує свій дохід з джерела, що належить особисто йому, повинна його отримати або від своєї праці, або від свого капіталу, або від своєї землі. Дохід, який отримують від праці, називається заробітною платою; дохід, одер­жаний з капіталу особою, яка особисто застосовує його для справи, називається прибутком; дохід, отриманий від капіталу особою, яка не застосовує його в діло, а позичає іншому, називається процентом, або грошовим зростанням. Він являє собою винагороду, що сплачується позича­льникові кредитором за той прибуток, який він має можливість отримати за допомогою цих грошей. Частина цього прибутку, природно, належить позичальнику, який бере на себе ризик і турботи щодо залучення капіталу до справи, а частина природно належить позикодавцеві, який надає позичальнику можливість отримати прибуток. Дохід з землі називається рентою і діста­ється землевласнику”.

Сміт розглядає заробітну плату як робітників, так і управите­лів, яким заробітна плата дається за особливий вид праці, а саме за працю з нагляду та управління справою.

Сміт — протестант, для нього праця — це служіння Бого­ві і обов’язок доброчесної людини, тому він не засуджує до­хід від капіталу як плату за ризик. “Він не мав би жодного інтересу наймати цих робітників, якби він не міг розрахову­вати одержати від продажу виготовлених ними виробів щось понад суму, достатню лише для відшкодування його капіта­лу”.

Сміт не робить висновку про гармонію інтересів трьох основних класів, хоч у теорії трудової вартості він наголошує, що заро­бітна плата становить лише частину справжньої ціни, джере­лом якої виступає праця, а з цього випливає, що прибуток є вирахуванням з вартості, а отже - праці. Тут Сміт виступає як дитина свого часу. Бізнесмен — людина доброчесна, він через нагромадження створює умови для тих, хто живе на заробітну плату.

Для XVIII ст. було характерним твердження, що добре тільки природне. Сміт зберігає рису, типову для Просвітницт­ва, про місце і роль природності (природне бажання і рушійні мотиви, природні цілі, природні норми заробіт­ної плати, прибутку і ренти), на відміну від фізіократів, він за спонтанний економічний устрій, заснований на особистому інтересі індивідів.

Невидима рука спрямовує, підтримує “природний рух речей до кращого, незважаючи на безглуздя і вели­чезні помилки адміністрації”. Суть “невидимої руки” полягає у встановленні таких суспільних прав та умов, коли завдяки вільній конкуренції підприємців і через власні інтереси ринкова економіка буде якнайкраще вирішувати суспільні завдання і приведе до гармонічного поєднання власної та колективної волі з максимально можливою користю для всіх та кожного. Тобто, “невидима рука” незалежно від волі та намірів “економічної людини” – направляє її і всіх людей до найкращих результатів, користі і до більш високих цілей суспільства, тим самим виправдовуючи прагнення людини-егоїста ставити власний інтерес вище суспільного. Таким чином, завдяки “невидимій руці” ринковий механізм господарювання буде автоматично врівноважуватися.

Отже, держава не повинна втручатися в економічне життя — це вихідна осново­положна теза А. Сміта.

За Смітом, “держава породжується природним рухом речей”.Вона забезпечує охорону в суспільстві злагоди, порядку, справедливості, майна громадян, свободу в до­сягненні своїх цілей та повинна виконувати такі функції:

а) забезпечувати такі послуги, які не­
вигідні або неможливі для приватних осіб;

б) підтримувати режим природної свободи, відмовитися від
підтримки монополій, заохочувати вільну конкуренцію;

в) забезпечувати охорону життя, власності, свободи громадян, необ­хідний мінімум зарплати, оборону країни, правосуддя тощо [58].

У перехідний період від аграрного до індустріального суспільства на основі фіскального досвіду продовжується еволюція принципів оподаткування. А. Сміт у своєму трактаті “Дослідження про природу і причини багатства народів” запропонував принципи рівності, визначеності, зручності, дешевизни оподаткування. На його думку, громадяни зобов’язані оплачувати податками державні витрати залежно від своїх можливостей відповідно до доходів, одержаних під захистом держави; податок повинен бути точно визначеним щодо часу, способу справляння та розміру, зрозумілим платнику; податок повинен стягуватися в момент і способом, найбільш зручним для платника; видатки фінансового відомства зі справляння податків повинні бути якомога меншими порівняно із сумою податкових надходжень. За А. Смітом, податки – “необхідне зло”.

Д. Рікардо (1772–1823)

1817 року Д. Рікардо опублікував основну свою працю “Засади політичної економії і оподаткування”. Якщо у фізіократів і Сміта предметом дослідження було виробництво, то в Рікардо — розподіл, але на підставі виробництва.

Є доходи факторів вироб­ництва, однак головне питання — або фактори виробництва в га­рмонії реалізації їхніх інтересів, або вони мають антагоністичні засади. Звідси різні соціальні висновки, саме тут криється водорозділ між кон­цепціями.

Д. Рікардо став тією знаковою постаттю, яка поклала початок марксизму і теорії соціалістичного реформістського “ра­дикального” напряму.За Д. Рікардо, саме класові відносини лежать в основі процесів розподілу доходів у суспільстві. Оскільки він був упевнений, що зростання доходів капіталістів (прибуток) обовязково знижує доход робітників (заробітну плату) і навпвки, вбачаючи у цьому жорсткий закономірний зворотній зв’язок.

Головне питання: у чому джерела багатства? Відповідь фі­зіократів — це природа і праця від Бога; Сміт стверджує: праця і природа. Рікардо дає однозначну відповідь — праця. Вона єдиний творець вартості. Проте пізніше він припускає, що дру­гим джерелом може бути час (колись пустеля Сахара була жит­ницею. Потепління на Землі вносить багато змін у проблему її цінності).

Д. Рікардо вперше ввів поняття “природної” та “ринкової” ціни праці. Характеризуючи “природну” ціну праці як можливість робітника утримувати своєю працею себе та сім’ю, а “ринкову” ціну праці як плату, що складається під впливом реального співвідношення поиту і пропозиції на працю.

Рікардо на­голошує, що праця є основою будь-якої вартості. Він визначає різницю між простою і складною працею: “Праця різної якості винагороджується по-різному”. В останні роки життя він визнає, що вчення про вартість небездоганне. Чим вища заробітна плата, тим нижчий прибуток, і навпаки. “Прибуток буде високим або низь­ким відповідно до того, низька чи висока заробітна плата”. Прибуток має одне джерело — вирахування з продукту праці. Праця, що створює вартість, включає і додаткову вартість, такий висновок Д. Рікардо.

Д. Рікардо розширив та доповнив теорію вартості через теорію розподілу. Багатство розподіляється на заробітну плату, прибуток та ренту. Розподіл вважається фактором зростання. Заробітна плата – це дохід робітника, плата за працю. Прибуток – це перевищення цінності над заробітною платою.

Д. Рікардо — економіст доби початкового етапу індустріа­льної революції, і це відобразилося у його прагненні до “механізації”, в якій він убачає засоби вияву негативних процесів, які проходили в ті часи. Це проблема зростання ефек­тивності сільського господарства, проблема падіння економіч­ного зростання. Так, Рікардо формулює залежність застосуван­ня великої кількості машин і вартості продукту. Відносні ціни товарів будуть підвищуватися з падінням заробітної плати і па­дати з підвищенням заробітної плати — парадоксальний для свого часу висновок. Але, слід відзначити, що в XX ст. питома вага заробітної плати у витратах виробництва становила майже половину, а ціна благ падала.

“Ця теорія — про функціональні принципи людського в умовах поділу праці, спеціалізації та інтеграції професіональних груп і дальшого посилення зв’язків між людьми і тому має бути названа законом утворення зв’язків, що необхідно для розуміння похо­дження цивілізації і розвитку прогресу”, — зазначав Л. Мезес у своїй праці “Теорія та історія”.

Використання праці - джерело багатства нації. Це набагато більше, аніж просто теорія. “Беручи всю можливу вигоду з благодіянь природи, люди досягають кращого розподілу з біль­шою економією в праці”, - відзначає Д. Рікардо.

Теорію Д. Рікардо про капітал Е. Бем-Баверк називає безбарвною (капітал - нагромаджена праця). “Капітал це та частина ба­гатства країни, яка споживається у виробництві і складається з їжі, одягу, інструментів, сирих матеріалів, машин тощо, необхід­них, щоб привести в рух працю”. Але капітал - фактор вироб­ництва і він має функціонера-капіталіста, має особливий дохід прибуток. Ця теза з’являється у Рікардо тільки під кінець життя.

Рікардо - фритредер: “Багато і до справи писали в нас про вигоди, які приносить країні свобода торгівлі, надаючи кожній людині можливість скористатися зі своїх талантів і свого капіта­лу, якнайкраще. Я з задоволенням спостерігаю за просуванням цього ве­ликого принципу” [60].

У праці “Засади політичної економії і оподаткування”Д. Рікардо продовжив розвиток ліберальних принципів оподаткування, які спрямовувалися на забезпечення економічного зростання.Зокрема, зростання виробництва, національного багатства та національного доходу повинне випереджати підвищення податків і державних витрат; оскільки податки виплачуються за рахунок капіталу або доходу, уряд повинен заохочувати накопичення та обмежувати оподаткування капіталу; для забезпечення соціального добробуту оподаткування майна має бути мінімальним для того, щоб не перешкоджати переходу капіталу в руки підприємців; простота збирання деяких податків не компенсує їхнього шкідливого впливу; велике зло оподаткування полягає в його дії, взятій у цілому.


Читайте також:

  1. Вступ СРСР та США у Другу світову війну. Створення антигітлерівської коаліції (червень 1941-1942 рр.).
  2. Громадянська війна і Руїна (1657 – 1668 рр.).
  3. Загальна характеристика другого періоду Ігор Олімпіад (1920-1948 рр.).
  4. Загальна характеристика першого періоду Ігор Олімпіад (1896-1912 рр.).
  5. Загальна характеристика третього періоду Ігор Олімпіад (1952-1988 рр.).
  6. Лекція 11. Сучасна Україна (1991 – 2005 рр.).
  7. Лекція 11. Україна в період повоєнного десятиріччя (1945 – 1969 рр.).
  8. Масові репресії (кін. 1920-х – 1-й пол. 1930-х рр.).
  9. Наукове управління (1885-1920 рр.).
  10. Особливості розвитку процесуального права в Україні в період будівництва соціалізму (1917 р. по 1935 рр.).
  11. Особливості розвитку процесуального права в Україні в період будівництва соціалізму (1917 р. по 1935 рр.).




Переглядів: 1678

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Підсумки | Жан Батист Сей

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.009 сек.