Принципи виборчого права та організація демократичних виборів

Вибори базуються на виборчому праві − сукупності юридичних норм, які регулюють участь громадян у виборах органів влади, організацію і проведення виборів, відносини між виборцями і представницькими органами.

У демократичному суспільстві єдиним джерелом влади визнається народ, а вибори є легітимним засобом передання влади від нього до правлячої еліти. Якісний склад правлячої еліти, а отже якість самої політики, перебуває у прямій залежності від досконалості виборів.Вибори для абсолютної більшості громадян є не тільки основною, а й єдиною формою участі в політиці, тому в демократичних суспільствах виборам приділяється надзвичайно велика увага.

В основі правової регламентації виборчих кампаній лежать три найважливіших принципи:

1) забезпечення рівності можливостей для всіх кандидатів і партій, які беруть участь у виборах;

2) принцип лояльності, відповідно до якого кандидати зобов'язані лояльно поводитись стосовно своїх суперників: не вдаватись до образ, приниження гідності, фальсифікацій тощо;

3) невтручання державного апарату в хід передвиборчої боротьби.

У більшості країн законодавчими нормами детально регламентуються процес і порядок проведення виборчих кампаній. В Японії, наприклад, забороняється робити подарунки виборцям, відвідувати їхнє житло з метою передвиборчої агітації, залучати виборців на свій бік обіцянками просування по службі тощо.

У ФРН заборонено публікувати результати опитувань громадської думки за два тижні до виборів, у Великобританії − в день виборів. Докладно регламентується використання в передвиборчих цілях засобів масової інформації, особливо телебачення й радіомовлення. Зокрема, законодавчо встановлюється загальний обсяг часу, який відводиться для проведення виборчих кампаній; усім партіям і кандидатам надається однаковий час для передвиборчої агітації тощо.

У розвинених країнах Заходу існує різниця між активним (право обирати) і пасивним (право бути обраним) виборчим правом, а також різниця між виборами до нижньої і верхньої палат парламенту. Наприклад, на виборах до нижньої палати парламенту Великої Британії віковий ценз для активного виборчого права становить 18 років, для пасивного − 21 рік, у Франції відповідно -18 і 23, у Бельгії, Італії, Канаді, Нідерландах, США та деяких інших країнах - 18 і 21, у Японії − 20 і 25 років.

У багатьох країнах запроваджено ценз осідлості: у США − один, Австралії, ФРН та Японії − три, Канаді та Фінляндії − 12 місяців. Цей термін передбачає необхідність проживання виборця на території відповідного округу. Крім вимоги певного терміну проживання на території виборчого округу, виборче право деяких країн встановлює термін проживання у цих країнах. Наприклад, у Норвегії та Ісландії для активного виборчого права термін осідлості становить п`ять років, у Австралії − півроку.

Існують певні обмеження для громадян, які скоїли злочини або відбувають тюремне ув`язнення.

Деякі країни, зокрема Франція, Велика Британія, як певне обмеження для громадян встановлюють виборчу заставу. Вона повертається лише тоді, коли кандидат у депутати набере передбачену законом кількість голосів. Наприклад, у Великій Британії виборча застава становить 500 фунтів стерлінгів. Вона може бути повернена кандидатові у депутати, коли той набере 5% загальної кількості голосів.

В окремих країнах законодавство проголошує обов`язкове голосування. Так, виборчі закони Австралії, Бельгії, Люксембургу та Нідерландів передбачають штрафні санкції за неучасть у голосуванні, в Австрії та Греції − кримінальну відповідальність.

Виборче право більшості країн закріплює також принцип рівності. Це означає, що кожний виборець має один голос і всі громадяни беруть участь у виборах на рівних підставах. При цьому передбачається створення рівних за чисельністю виборчих округів.

У багатьох країнах встановлюється мінімум, а інколи − максимум, від якого обирається визначена кількість депутатів. Але на практиці спостерігаються істотні відхилення від встановленої законом норми, оскільки, як правило, виборчі округи збігаються з адміністративно-територіальними одиницями. У Великій Британії, наприклад, найбільший за кількістю населення округ перевищує найменший у чотири рази. Деякі правлячі партії намагаються шляхом різноманітних маніпуляцій з виборчими округами забезпечити собі більше представництво. Ця практика дістала назву " джерімендер" - за прізвищем губернатора штату Массачусетс − Джері, який за рахунок перекроювання округів забезпечив своїй партії утричі більше представництво.

В Україні систему чинного виборчого законодавства становлять 4 групи законодавчих актів:

1) Конституція України;

2) система спеціальних законів України про вибори: Закон "Про вибори народних депутатів України"; Закон "Про вибори Президента України"; Закон "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"; Закон "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим"; Закон "Про Центральну виборчу комісію"; Закон "Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим";

3) нормативно-правові акти конституційного законодавства: Закон "Про громадянство України"; Закон "Про об'єднання громадян"; Закон "Про мову" та ін.;

4) положення нормативних актів суміжних галузей, що регулюють виборчий процес: норми адміністративного, трудового, житлового, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, цивільно-процесуального, пенсійного, фінансового, господарського, митного, інформаційного, сімейного, екологічного законодавства, законодавства про зв'язок.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
При різних політичних режимах	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.