Особливості складання оперативно-виробничих планів на підприємствах різного типу виробництва

На підприємствах з масовим типом виробництва основною формою руху предметів праці є потік. Характерною ознакою цих підприємств є високий рівень спеціалізації робочих місць, постійне закріплення за ними певних виробів, що дозволяє планувати запуск і випуск по кожній назві деталей відповідно до потреби в них на конвеєрі. За цих умов оптимальною вважається система планування за ритмом випуску. Вона передбачає синхронізацію роботи, вирівнювання продуктивності всіх спряжених ланок виробництва відповідно до такту випуску готового продукту.

У масовому виробництві використовуються також системи ОВП за термінами міжцехових подач, за стандартними термінами міжцехових подач, „на склад”.

Основною планово-обліковою одиницею в цій системі для заготівельних, обробних цехів є деталь, а для збірних – готовий виріб. Основною ланкою планування служить потокова лінія. Основними календарними нормативами є такт, швидкість потокової лінії, величини заділів.

Відповідно до річних, квартальних і місячних планів випуску продукції в натуральному виразі з врахуванням календарно-планових нормативів розробляються календарні плани і графіки.

На підприємствах серійного типу виробництва зі стабільною номенклатурою виготовлення виробів їх випуск здійснюється рівномірно. На кожному робочому місці обробляються вироби кількох видів.

Об’єктом оперативно-виробничого планування служить партія деталей. Оптимальною вважається комплектна та подетальна система планування за рівнем забезпеченості і за добовим графіком, а прогресивною можна вважати систему неперервного оперативно-виробничого планування.

На підприємствах одиничного типу виробництва замовлення постійно змінюються, що ускладнює міжцехове, цехове планування, призводить до нерівномірного завантаження устаткування по видах робіт. У цих умовах застосовується послідовний вид руху деталей, що викликає тривалі міжопераційні і міжцехові перерви в роботі. Основною вимогою до ОВП в одиничному виробництві є раціональна організація руху предметів праці.

Об’єктом планування є замовлення, до термінів виконання якого входить час виробництва, випробування, технічна підготовка.

На підприємствах одиничного типу використовуються такі системи:

Ø позамовна (при короткому циклі складання виробу);

Ø комплектно-вузлова і комплектно-групова (при тривалості складального циклу понад 1 місяць);

Ø „на склад” (при виробництві уніфікованих і нормалізованих деталей).

Терміни випуску продукції і тривалість виробничого циклу лежать в основі всіх календарних розрахунків.

В оперативно-календарному плануванні використовується ланцюговий метод, суть якого полягає в тому, що виробничі завдання, терміни виготовлення визначаються у порядку, зворотному до ходу технологічного процесу, тобто від складання (комплектування) готового виробу до виготовлення окремих комплектуючих.

У будь-якому виробництві при календарному плануванні враховується час початку і закінчення кожної операції. Операції відрізняються між собою тривалістю виконання: одні – більш трудомісткі, інші – менш трудомісткі.

На основі інформації про тривалість кожної технологічної операції розробляється календарний графік проходження замовлень у виробництві. З метою запобігання значним обсягам незавершеного виробництва, організації узгодженої роботи фахівці визначають критичний шлях.

Визначення критичного шляху – важливий етап організації ефективного виробництва, оперативно-календарного планування, тому що він свідчить про пріоритетність виробничих операцій.

Метод критичного шляху – це метод календарного планування, при якому оцінюється мінімальна тривалість виробничого процесу шляхом розрахунку нормативного часу, необхідного для виконання найбільш тривалої операції.

Критичний шлях виробничого процесу виготовлення умовної продукції показано на рис. 5.1.

Ө - закінчення операції; ₌₌₌₌₌ критичний шлях; –––– некритичний шлях

Рис. 5.1 - Метод критичного шляху виробничого процесу

Метод оцінки та аналізу програми базується на статистичних (фактичних) оцінках тривалості виробничих операцій. Він використовується в тих випадках, коли тривалість окремих операцій не можна підрахувати.

Широке застосування отримали наступні методи: графіки Ґанта; плани-графіки з виділенням проміжних етапів робіт; система забезпечення збалансованості матеріальних запасів і виробничої програми (ЛОБ).

Для планування і контролю робіт з виробництва окремих виробів будуються діаграми (графіки „Ганта”), які показують стан виготовлення окремих компонентів виробу (рис. 5.2.).

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18

(робочі дні)

Рис. 5.2 - Фрагмент графіка Ґанта

Кожна лінія на графіку може означати конкретне завдання (виріб, його частину) і, в свою чергу, може розбиватись на окремі етапи робіт. Кожна лінія на графіку відповідає даті початку і закінчення роботи.

Плани-графіки з виділенням проміжних етапів робіт передбачають розбиття виконуваних робіт на окремі етапи, стадії, (рис. 5.3.).

Рис. 5.3 - План-графік з проміжними етапами робіт

Цей метод вимагає графічного зображення робіт необхідних для виробництва кінцевого продукту. Він може використовуватися у всіх видах управлінських робіт, які вимагають планування та контролю за виконанням операцій за графіком.

Система забезпечення збалансованості матеріальних запасів і виробничої програми («Лайн оф беланс» ЛОБ) розроблена співробітником компанії «Гудер» Д. Фоучем і є більш складною.

Цей метод використовується при плануванні замовлень, які повторюються, і дозволяє звести до мінімуму виробничі запаси, якщо терміни поставки сировини, матеріалів, комплектуючих виробів є строго означеними.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
План лекції	\|	Планування та контроль потреби в матеріально-енергетичних ресурсах

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.