Технологія вирощування багаторічних бобових трав на корм.

Біологічні і господарські особливості бобових багаторічних трав.

Кормове і агротехнічне значення багаторічних бобових сіяних трав.

План

Тема: № 8 Багаторічні сіяні бобові кормові трави.

Кормових культур

	ріпак	гірчиця біла
озимий	ярий
Коренева система	с т р и ж н е в а
Стебло	округле, крупне з восковим нальотом до 1,5 м.	округле, не крупне до 1 м.	без воскового нальоту до 0,8 м, прямостоячий.
Лист	крупний, темно-зелений з восковим нальотом.		черешкові без воскового нальоту, не опушені.
Суцвіття	гроновидне, віночок жовтий		китиця яскраво жовта
Плід	стручок 7-12 см		стручок до 2,5-5 см з мечовидним носиком.

4.Технологія вирощування озимого і ярого ріпаку.

	Озимий ріпак	Ярий ріпак
Попередник	зайнятий пар, зернові культури	ярий ріпак
Основний обробіток	лущення стерні, оранка (22-25 см)	лущення стерні, оранка (22-25 см)
Передпосівний обробіток	культивація на 3-4 см.	передпосівна культивація, коткування до посівне н 3-4 см
Сівба	в рекомендовані строки для озимих культур з міжряддям 45 см, або звичайним рядковим способом Н.В. = 8-10 кг/га, глибина з лущення стерні, оранка (22-25 см) заробки насіння 3-4 см з одночасним коткуванням кільчастими катками.	в ранні строки звичайним рядковим способом або в повторних посівах Н.В. = 8-10 кг/га, на глибину 2-3 см.
Догляд	у широкорядних посівах розпушування міжрядь (І-ІІ до змикання рядків). При звичайному рядк. посіві – боротьба зі шкідниками.	посіви прикочують кільчасто-шпоровими катками. Проводиться боротьба зі шкідниками.
Збирання врожаю	скошують при припиненні добового приросту зеленої маси	скошують в початок цвітіння.

Література: Єрмакова Л.М. Кормовиробництво, с. 151...177.

1. Кормове і агротехнічне значення багаторічних бобових сіяних трав. Серед польових культур, вирощуваних на корм, важливе значення мають багаторічні трави. На сучасному етапі розвитку кормо виробництва вони є основою створення міцної і повноцінної кормової бази для всіх видів тварин і птиці. Найбільшу кормову цінність мають багаторічні бобові трави. З них одержують різноманітні види дешевих високобілкових кормів при незначних витратах засобів. Цінність цих культур багато в чому визначається і одержанням повноцінного кормового білка при високому рівні енергетичних витрат. За узагальненими даними, білок бобових майже в 10 разів дешевший ніж білок злакових. Урожайність зеленої маси основних кормових культур на Україні, ц/га (за даними В.І. Жарікова)

Культура	Полісся	Лісостеп	Степ
Кукурудза на силос і зелений корм
Багаторічні трави
Однорічні трави

Поживність кормів з багаторічних трав оцінюється насамперед за вмістом перетравного протеїну. За усередненими даними в Україні збір перетравного протеїну з 1 га становить: з посівів кукурудзи на силос і зелений корм – 2,5 – 3,2 ц, однорічних трав – 2,4 – 2,8, багаторічних трав – 5,3 – 6,9 ц. Крім того, багаторічні трави дають найдешевші зелені корми.

З бобових найпоширеніші конюшина лучна (Trifolium salivum Grohe), люцерна посівна( Medicago sativa.) еспарцет піщаний (Onobruchis arenaria);

В Україні найбільші площі серед трав займають люцерна і конюшина. Основні посіви конюшини зосереджені в Поліссі, західних областях і північних районах Лісостепу. Люцерна поширена в південних районах: у Степу ( 65 – 70 % площі займані цією культурою) і Лісостепу ( близько 25%). У лісостеповому і деякому степовому районах України вирощується еспарцет. У передгірних і гірських районах Карпат, в інших районах достатнього зволоження в трансумішах використовують лядвенець рогатий (Lotus corniculatus L.) як компонент для травосумішей на пасовищах. Посіви буркуну поширені на кормових угіддях із солонцюватими грунтами, а також на еродованих малопродуктивних землях Лісостепу і Степу України. Річний цикл розвитку бобових трав складається з наступних фенологічних фаз: весняне відростання, стеблування, бутонізація, цвітіння, плодоношення, дозрівання ( відмирання пагонів). У Лісостепу України за строками дозрівання бобові трави розташовуються в наступній послідовності: конюшина лучна, еспарцет піщаний, буркун білий, конюшина повзуча, лядвенець рогатий, люцерна посівна, люцерна жовта. У рік сівби ростуть і розвиваються неоднаково. Деякі з них ( конюшина лучна , пізньостиглий, еспарцет виликолистий і закавказький) при весняній безпокривній сівбі формують лише вкорочені вегетативні пагони із прикореневою розеткою листків, а після перезимівлі з укорочених вегетативних пагонів утворюються генеративні стебла і насіння. Ці трави належать до озимого виду. Такі трави, як конюшина лучна ранньостигла, гібридна, повзуча, види люцерни, буркун, лядвенець рогатий, еспарцет піщаний, при безпокривній сівбі ( навесні або влітку) у той же рік формують генеративні пагони і залежно від тривалості періоду вегетації і погодних умов можуть сформувати насіння. Ці культури відносяться до ярих форм. Однак різкої границі між ярими і озимими видами немає. У межах кожної популяції бобових трав зустрічаються обидві форми. Подовжені вегетативні пагони, які восени до кінця вегетації досягли фази бутонізації або цвітіння, узимку гинуть. Зимують лише вкорочені вегетативні пагони. У масі травостою трав другого і наступного років переважають генеративні і подовжені добре облистнені.

2. Біологічні і господарські особливості бобових багаторічних трав. Бобові трави (Fabaceae L.) мають добре розвинену глибоко проникаючу кореневу систему. У всіх видів бобових трав на коренях поселяються бульбочкові бактерії ( Bacterium radicicola), які застосовують азот. Бобові трави використовують азот як елемент живлення ( до 75 – 80 % спожитого за вегетацію азоту). Стебла в бобових трав прямостоячі ( люцерна, буркун, еспарцет, конюшина лучна), сланкі ( конюшина гібридна, лядвенець рогатий) або повзучі ( конюшина повзуча). За особливостями пагоноутворення розрізняють кущові ( люцерна посівна, еспарцет, буркун, конюшина лучна і гібридна, лядвенець рогатий), коренепаросткові ( люцерна жовта) і зі сланками пагонами ( конюшина повзуча) трави. Пагони після цвітіння і дозрівання насіння засихають, а нові утворюються після втравлювання або скошування. У пазухах стеблових вузлів перебувають сплячі бруньки, які в період росту пагона перебувають у стані спокою. Під час зрізання пагонів або після втравлювання з верхніх вузлів їх частин, що залишилися, розвиваються нові пагони. Іноді при надлишковому зволоженні вони утворюються із бруньок і непошкоджених пагонів. Основне вегетативне відновлення рослин відбувається за рахунок росту бічних пагонів із бруньок зони кущення (корені шейки) що вивчає довголіття трав. 3. Технологія вирощуван. багаторічних бобових трав на корм. Технологія вирощування люцерни (Medicago falcate L). Залежно від грунтово – кліматичних умов, спеціалізації господарства, структури посівних площ, зокрема складу кормових культур, люцерну в чистих посівах або в сумішці з іншими багаторічними травами за тривалості використання не більше трьох років вирощують у польових і спеціальних ( овочевих, рисових) сівозмінах, а 4-5 і більше років - у кормові і ґрунтозахисні. У посушливих районах на добрих землях люцерну висівають на запільних ділянках, вивідних клинах у знижених місцях рельєфу при неглибокому заляганні грунтових вод (не ближче 1,5 – 2 м). Інтенсивна культура люцерни на запільних ділянках у знижених місцях і на зрошуваних землях є важливим джерелом кормів у посушливі і нестійкі за зволоженням районах.
Люцерну висівають після різних попередників – ярих і озимих зернових, кукурудзи на зерно, технічних культур та ін. На корм її вирощують у покривних і безпокривних посівах. Тому система обробітку грунту повинна включати прийоми, що забезпечують створення оптимальних умов росту як трав, так і покривної культури. Обробіток грунту починають відразу після збирання попередника. При розміщенні люцерни після ярих або озимих зернових, як підтверджує дослід, ефективним прийомом є лущення дисковими знаряддями на глибину 6-10 см. Під час обробітку необхідно ретельно розпушувати верхній шар грунту. Поля, забур’янення осотом і іншими коренепаростковими бур’янами її обробляють лемішними лущильниками на глибину 10-12 см. Під час відростання розеток листків бур’янів через два – три тижні лущення повторюють. Приблизно через місяць після лущення проводять основний обробіток грунту ( у вересні – жовтні). Численні наукові дані і виробнича практика свідчать, що в багатьох районах люцерносіяння доцільно застосовувати глибоке розпушування – на 27- 32 см. У дослідах Полтавської обласної сільськогосподарської дослідної станції глибини розпушування до 27 см. підвищувало урожайність люцерни на 8,2 ц\га. Під час вирощування люцерни на солонцюватих грунтах застосовується пошаровий обробіток. Верхній гумусний шар обробляють важкими дисковими боронами або фрезами на глибину 10- 12 см. Глибоке безполицеве розпушування солонцевого шару проводиться плугами без відвалів з вузькими стійками. Такий обробіток поліпшує водний і повітряний режим солонцюватих грунтів. Взимку на полях, відведених під люцерну, проводять затримку снігу і талих вод. Навесні закривають вологу боронуванням. Оскільки в посушливих районах при швидкому підсиханні верхнього шару боронування додатково висушує грунт, його рекомендується проводити одночасно з сівбою. При пізніх строках сівби і на забур’янених полях проводять передпосівну культивацію. Під час її не тільки знищуються бур’яни, але і ретельно готується грунт під сівбу дрібнонасінної люцерни. Ефективно також до - і післяпосівне прикочування. Під час формування високих урожаїв кормової маси люцерна споживає із грунту велику кількість поживних речовин. Так, для досягнення урожайності зеленої маси 900 – 1000 ц/га за 2 роки використання посіву люцерна споживає: азоту – 540 – 580 – 580 кг/га; фосфору – 140 -180; калію 330- 350; кальцію – 580- 640 і магнію 50-70 кг/ га ( з урахуванням кореневої маси).
За узагальненими даними колишнього Всесоюзного науково- дослідного інституту агрохімії і грунтознавства, для формування 1 ц сухої речовини люцерна використовує: азоту – 2,4 – 2,6 кг, фосфору – 0,6- 0, 7, калію – 1,4 -1,6 і кальції – 2,6 – 3 кг. Відносно високий рівень споживання основних елементів живлення багато в чому визначає її реакцію на внесення органічних і мінеральних добрив. Під час вирощування на корм у чистих і спільних посівах грунтів. Органічні добрива рекомендується вносити як під попередні основні культури ( технічні, зернові) за 2-3 роки до сівби трав, так і безпосередньо під них. Норма внесення в районах достатнього зволоження Лісостепу і Полісся становить до 40- 50, а в степових посушливих – 30-35 т/га. Норми диференціюють із урахуванням типу грунту, попередника, району вирощування та ін. Найефективніше спільне застосування органічних і мінеральних добрив. При три - або чотирирічному використанні посівів люцерни більшу частину добрив рекомендується внести під зяблеву оранку, а інша кількість - підживленні восени на посівах перший або другий роки. Люцерна добре реагує на застосування мікродобрив ( молібденових, борних, марганцевих та ін). Е ефективність їх багато в чому залежить від вмісту рухомих форм мікроелементів у грунті. На грунтах з підвищеною килотністю перед вирощуванням люцерни обов’язковим є вапнування (при рН 4-5,5). При вмісті в партії твердих насіння 20% і більше його піддають скарифікації . Крім того, насіння перед сівбою провітрюють, обігрівають, інокулюють, збагачують мікроелементами (молібденом, бором, марганцем) і протруюють. На корм люцерну вирощують у покривних і безпокривних посівах, у чистому вигляді або в трансумішах. Посіви люцерни під покрив різних культур дозволяють найбільше раціонально використовувати землю, тому що у перший рік у польських і лісостепових районах вона зазвичай дає невисокі урожаї кормової маси. у степових районах при зрошенні в безпокривних посівах люцерна формує 2-3 укоси. В.М. Рабинович за ступенем пригнічувальної дії розташовує покривні культури у наступній послідовності: овес, ячмінь, яриця, горох, просо, кукурудза. За багатьма даними забезпеченість молодих рослин люцерни вологою під покривом ячменю недостатня. Вчасне збирання ячменю на зерно запаси продуктивної вологи різко

знижується , тоді як у покривних посівах під кукурудзою на зелений корм забезпеченість рослин люцерни вологою значно вища. Через нестачу світла люцерна під покривом вівса і ячменю на зерно значно зріджується. При сівбі люцерни під кукурудзу на зелений корм, просо на зерно в більшості випадків формується добре розвинений травостій, що дає укісну масу в перший рік і продуктивний у наступні роки користування. Кукурудзу висівають у Лісостепу рядковим способом з нормою висіву 80-100, а в посушливих степових районах - 70-80 кг/га. При широкорядному способі сівби висівають 30-40 кг/га. Насіння кукурудзи і люцерни висівають одночасно. На Україні в роки з достатньою кількістю опадів у другій половині літа або в умовах зрошення люцерну вирощують у післяукісних, а на півдні - і в післяжнивних посівах. її висівають після однорічних трав і озимих на зелений корм (післяукісний посів) або після озимої пшениці, озимого і ярого ячменю на зерно (післяжнивний посів). Обов'язковими технологічними прийомами с до- і післяпосівне прикочування з одночасним внесенням добрив (Р_60-90К_60-90) Люцерну на корм залежно від зони вирощування висівають у рядковим способом з міжряддями 15, а в посушливих умовах - 30-45 см. Глибина загортання насіння від 1-2 (на важких запливаючих глинистих грунтах) до 3-4 см (на чорноземних, каштанових і швидко пересихаючих грунтах). При сівбі 8-9 млн схожості насіння на 1 га у фазі повних сходів густота посівів становить 400-450 шт. рослин на 1 м². Потім посіви⁵значно зріджуються. Процес зріджування відбувається протягом періоду житія. Якщо прийняти за 100 % кількість рослин на посівах у фазі повних сходів, то до кінця вегетації першого року зберігається 70-80 % (під покривом кукурудзи, проса). На другий рік після перезимівлі в травостої зберігається 50-60 %, на, третій - 40-50, четвертий -і 30-40 %. При інтенсивному використанні посіви зріджуються більше. Оптимальна густота травостою, використовуваного на кормові цілі, - 150-200 рослин на 1 м „На високоурожайних ділянках на таких посівах утвориться до 450-700 і більш добре розвинених подовжених вегетативних пагонів на 1 м². У перший рік догляд за посівами люцерни повинен бути спрямований на одержання дружних сходів і формування добре розвиненого травостою. Ґрунтову кірку до появи сходів знищують ротаційною мотикою або кільчастими котками.

Під час забур'яненості поля дводольними бур'янами до початку стеблування при висоті рослин 10-15 см рекомендується застосовувати водний розчин гербіциду 2,4-ДМ. За даними Українського науково-дослідного .інституту кормів, більш . ефективне комплексне застосування гербіцидів, коли ептам.(3,5-4 кг/га) вносять до сівби, а 2,4-ДМ (2-3 кг/га) або базагран (2-3 л/га) - після появи сходів люцерни. Протягом зими на полях, засіяних люцерною, проводиться снігозатримання. Одним з перших агротехнічних прийомів весняно-польових робіт з догляду за люцерною і іншими багаторічними травами минулих років, як показує дослід, є спалювання післяжнивних залишків. Добре розвинені і густі посіви на щільних важких суглинкових ґрунтах доцільно розпушувати культиваторами з долотами на глибину 10-12 см в агрегаті з боронами. Таке активне розпушування старовпсових посівів створює мульчуючий шар., сприяє збереженню вологи в грунті, зменшує їх забур'яненість. Одночасно поліпшуються повітряний, водний і поживний режими, особливо азотний, збільшується утворення молодих, активних коренів у верхньому шарі ґрунту. Ефективне щілювання старовікових посівів люцерни, особливо на засолених ґрунтах. Цей прийом значно знижує інтенсивність стоку талих і дощових вод на схилових ділянках, що поліпшує забезпеченість рослин вологою. Щілини глибиною 40-70 см нарізаються впоперек посівів і схилів на відстані 1,5-2 м одна від одної. Для одержання стійких і високих урожаїв зеленої маси протягом всіх років користування посіви люцерни і травосумішки необхідно підживлювати. Особливо необхідне підживлення при інтенсивному багатоукісному використанні травостою в умовах зрошення. В окремі роки за несприятливої перезимівлі або значному випаданні трав у підпокривний період (під полеглим ячменем) посіви грав зріджуються. Зріджені посіви заростають бур'янами і дають низькі збори кормової маси. Під час залишення їх для наступного використання поле розпушують впоперек напрямку посівів і проводять сівбу люцерни або однорічних кормових культур (суданської трави, вико-вівса, ячменю, озимої пшениці, жита). Люцерна в різних ґрунтово-кліматичних зонах України за сприятливих умов вирощування формує. 2-5 укосів. Це забезпечує надходження зеленої маси протягом 90-150 днів.

Зелену масу використовують як, зелений корм у скошеному вигляді і на пасовищах (травосумішки), на сіно, для виготовлення трав'яного різання, трав'яного борошна, сінажу, силосу, кормових брикетів, протеїнових концентратів. Від строку скошування залежить і особливість відростання. Під час скошування у фазі бутонізації травостій створюється головним чином за рахунок пагонів зі стеблових бруньок. Пізніше скошування і сприяє розвитку кореневої системи рослин з більшим числом бруньок іпоновлення. У цьому випадку нагони утворюються із бруньок зони кущення ("коронки") і формується більш продуктивний травостій, Загальна урожайність за вегетацію багато.в чому визначається строком першого підкошування. Якщо перше скошування провести занадто рано (на початку бутонізації), урожайність трохи знижується. При багаторічному вирощуванні люцерни (понад два 2 роки) рекомендується застосовувати чергування помірного (збирання: на початку цвітіння) і інтенсивного (у фазі бутонізації) режимів використання травостою. Можливе і чергування строків скошування на укосах протягом одного вегетаційного періоду, але обов'язковим є останнє скошування не пізніше ніж за 25-30 днів до закінчення вегетації. При одно-, дворічному вирощуванні люцерни на корм найчастіше практикується інтенсивне багатоукісне використання. Конюшина лучна (Trifolium L) Технологія вирощування. Висівають конюшину в польових і кормових сівозмінах. У чистих посівах використовують його не більше двох років. На третій рік посіви конюшини лучної зріджуються і у травосумішах переважає злаковий компонент.

Конюшину висівають після буряків, картоплі, кукурудзи, озимих. Він с добрим попередником озимих, технічних, кормових, овочевих культур. При урожайності зеленої маси 400-500 ц/га в ґрунті з післяжнивними залишками залишається до 120-150 кг/га азоту. У багатьох областях України конюшину при одноукісному використанні вирощують як парозаймаючу культуру під озиму пшеницю і озиме жига. У льоносіючих районах він є добрим попередником льону-довгунця. Посіви конюшини найбільш продуктивні на вапнованих дерново-підзолистих грунтах. Найчастіше під конюшину вносять фосфорно-калійні добрива. Забезпечення рослин конюшини фосфором і калієм на початку розвитку сприяє формуванню розвиненого травостою в перший рік. Добрива вносять до сівби конюшини під зяблевий обробіток (у лісостепових районах) або під час весняного переорювання (у поліських районах). Обробіток ґрунту під конюшину залежить від¹ виду покривної культури і попередника. Особлива увага приділяється передпосівній обробці, який повинна передувати глибока зяблева оранка. При сівбі навесні під ярі культури обробіток ґрунту починають із ранньовесняного боронування і наступної передпосівної культивації на глибину загортання насіння конюшини і покривної культури. Для ретельного вирощування ґрунту застосовують шлейф-борони і легкі борони. Після сівби рекомендується провести прикочування. Для сівби використовують насіння високих посівних якостей. Насіння перед сівбою скарифікують на спеціальних скарифікаторах. Можна скарифікувати насіння конюшини способом електрогідравлічного "удару", збагачуючи його одночасно мікроелементами (молібденом, бором). У день сівби насіння обробляють спеціальним конюшиновим ризоторфіном. Щоб запобігти ураженню насіння і сходів грибними захворюваннями, за 1,5-2 місяці до сівби насіння протруюються 80 %-м ТМТД або фентіураном (200-150 г 80 %-го порошку, що змочується, ТМТД або 300-400 г фентіураму на 1 ц насіння). ' ^:

Під час вирощування конюшини і конюшино-злакових травосумішей, на кормові цілі застосовують рядковий спосіб сівби. Сіють конюшину одночасно з ярими покривними культурами зернотрав'_;я-ними сівалками. Глибина загортання насіння до 3 см. При сівбі під озиму конюшину сіють ранньої весни впоперек напрямку рядків озимих, заробляючи насіння на глибину. 1-1,5 см. Звичайна норма висіву насіння конюшини під ярі на родючих ділянках становить 14-16 кг/га. При сівбі під озимі на бідних грунтах норму висіву збільшують до 20 кг/га. При багаторічному використанні конюшину вирощуюсь у травосумішах зі злаковими травами. У зволожених районах України широко поширені сумішки конюшини (12-14 кг/га) з тимофіївкою (5-7 кг/га), а в південних - конюшини (12-14 кг/га). з кострицею лучною (6-8 кг/га). На родючих, добре удобрених карбонатних ґрунтах у перші два роки використання урожайність-зеленої маси потрійної і подвійної травосумішки з конюшини лучної, люцерни посівної, еспарцету, грястиці збірної та інших злакових трав вища, ніж із чистих посівів конюшини. За даними Полтавської сільськогосподарської дослідної станції урожайність сіна конюшини в чистому посіві склала 55 ц/га, сумішки конюшини з еспарцетом - 63, конюшини з люцерною –6О ц/га. Продуктивність травосумішки залежить від співвідношення в травостої, що формується, рослин конюшини і злакового компонента. У правильно складеній конюшино злаковій сумішці питома вага конюшини повинна становити 45-50 %. Багаторічні злакові трави з розвитком випереджають конюшину червону (одно- і двохукісну), тому скошувати бобово-злакову травосуміш краще у фазі бутонізації конюшини. Для нормального росту і розвитку конюшини на першому році важливе значення мають строки і способи збирання покривної культури. На полях, де вона посіяна під ячмінь, озиму пшеницю на зерно І у сумішках зі злаковою травою, не можна залишати солому. Висота зрізу покривної культури повинна бути не нижчою 12-15 см.. . Восени після збирання покривної культури при теплій водогін погоді конюшина добре відростає і формує травостій висотою до 50 см. У цьому випадку доцільно його підкошування не пізніше ніде за 30-35 днів до закінчення вегетації рослин, що збігається з переходом, середньодобової температури через 5 °С. Після збирання покривних культур посіви конюшини варто підживити мінеральними добривами, що забезпечить рослин

конюшини першого і другого років основними елементами живлення. Весняне підживлення трав на другому році в південних районах конюшиносіяння малоефективні. У північних, досить зволожених районах при багатоукісному використанні конюшини і його сумішок ефективно дробове внесення добрив на другий рік використання посівів (перший раз навесні і другий - після другого скошування). Обов'язковим прийомом догляду за посівами трав є ранньовесняний обробіток ґрунту зубчастими або голчастими боронами у два сліди. Після збирання чергового укосу також проводиться боронування. У багатьох районах України, де вирощуються конюшина і її травосумішки, травостій скошують на зелений корм після озимого жита, пшениці. Скошування проводять від початку бутонізації до повного цвітіння. Щоб забезпечити добре відростання грав, перше скошування проводиться на висоті третього-п'ятого міжвузлів. При разовому використанні травостою конюшини відносно рівномірно надходить зелений корм протягом сезону, що має важливе практичне значення для відгодівлі великої рогатої худоби і виробництва молока у великих тваринницьких комплексах. За даними Литовського науково-дослідного інституту землеробства, частота скошування не робить істотного впливу на продуктивність травостою наступного року. Останній раз травостій скошують перед припиненням вегетації рослин. У північних районах країни під час вирощування пізньостиглих сортів конюшини рекомендується двохукісне використання травостою. Для приготування трав’яного борошна скошування починають у фазі стеблування при висоті травостою 40-50 см (висота підкоса 4-6 см). При сінокісному використанні оптимальні строки збирання наступні: першого і другого укосів - на початку цвітіння, третього - у фазі бутонізації. Більш пізні строки збирання призводять до значного недобору урожаю найціннішої частини рослин - листків. При цьому різко знижується поживна цінність сіна. Конюшина повзуча (Trifolium repens L) Технологія вирощування. Конюшину повзучу вирощують винятково як пасовищну культуру при створенні культурних пасовищ і косовиць. Це пояснюється тим, що вона добре відростає після стравлювання. Особливо цінна при створенні пасовищ довголітнього користування. Крім того, її використовують у газонних травосумішах.

Зазвичай конюшину повзучу вирощують на пасовищах у травосумішах зі злаковими травами. При пасовищному використанні такі травосумішки . більш продуктивні, ніж з іншими видами конюшини. Вони забезпечують високі і стабільні збори сухої речовини із кращим співвідношенням білка і. вуглеводів, досить довговічні, легко висушуються і силосуються. При підбуренні цих травосумішей у тварин рідко спостерігається захворювання тимпанією. Травосумішки з конюшиною повзучою повинна складатися з відносно низькостеблових рослин, що добре відростають після стравлювання. У травосуміш, крім конюшини повзучої, включають тимофіївку (у північних районах), конюшину лучну, тонконіг лучний, пажитницю пасовищну, кострицю лучну, грястицю збірну. Для формування міцної і щільної дернинирекомендується висівати нещільнокущові і кореневищні злаки (склад залежить від зони вирощування). В умовах достатнього зволоження при підсіванні в травостій норма посіву конюшини 2-4, а в більш посушливих районах - 4-5 кг/га. Підсіваюсь її зернотрав'яними сівалками рядковим способом провесною з обов'язковим боронуванням дернини. Під час висівання спеціально підібраної злаково-бобової травосумішки під покрив ячменю або однорічних грав на зелений корм урожай збирають у рік сівби. Конюшина гібридна (Trifolium hubridum L) Під час вирощування конюшини гібридної на польових землях у сівозміні практикуються як покривні, так і безпокривні посіви. Як покривні культури залежно від району впрошування використовують ячмінь на зерно, овес і вико-овес, озимі на корм. Під час поліпшення луків і пасовищ конюшину гібридну включають у травосуміш за умови постійного достатнього зволоження, і насамперед на перезволожених кормових угіддях. При цьому враховується висока зимостійкість і довговічність даного виду конюшини. Рослини конюшини гібридної зберігаються в травосумішці до п'яти років, однак використовуючи травостій на насіння посіви його значно зріджуються. На, польових землях і осушених торфовищах у чистому вигляді конюшину гібридну висівають рядковим способом. Глибина загортання насіння не більше 3 см. При більш глибокому закладенні різко знижується польова схожість. Норма висіву насіння 10-12 кг/га. Для сівби на зволожених ділянках у травосумішах рекомендуються наступні норми: конюшини гібридної - 6-8 кг/га, конюшини лучної -5-6, костриці лучної - 8-10, тимофіївки - 4-6 кг/га. На слабозволо-жених ділянках норму висіву конюшини гібридної зменшують до 5-6, а конюшини лучної - збільшують

до 8-10 кг/га. Такі посіви можна використовувати як пасовища і як сінокісні угіддя (на зелену масу, сіно, сінаж, трав'яне борошно). Після сівби проводять прикочування, що сприяє дружній появі сходів. Із чистих безпокривних посівів конюшини гібридної в окремих випадках у рік сівби можна одержати зелену масу. Однак це багато, в чому визначається родючістю і зволоженістю ґрунту. На другий рік життя в складних травосумішах серед бобових компонентів переважає V конюшина лучна. Потім починається масове його зріджування і у травостою домінує конюшина гібридна. Строки скошування або стравлювання чистих посівів конюшини гібридної і травосумішей залежать від цільового використання травостою. Еспарцет піщаний (Onobrychis adans L) У польових або спеціальних сівозмінах еспарцет піщаний вирощують як парозаймаючу культуру при однорічному використанні на один укіс. На другий рік у центральних районах Лісостепу України еспарцет дає укісну масу наприкінці травня - початку червня. Це дозволяє після збирання трав тримати поле протягом літа до сівби озимих у чистому і пухкому стані. Еспарцетовий пар - один із кращих попередників озимої пшениці в Лісостепу і північних районах Степу України. У кормових сівозмінах еспарцет піщаний використовують , протягом 2-3 років. При багаторічному використанні більш продуктивні травосумішки еспарцету з люцерною (південні райони Лісостепу і північного Степу), конюшиною (північні райони Лісостепу), а також зі стоколосом безостим, райграсом високим. При сінокісному використанні такі посіви зберігають продуктивність тривалий період (при підбуренні еспарцет швидко зріджується). Широке поширення одержав еспарцет піщаний і ґрунтозахисні і V сівозміни, при освоєнні схилів балок, ярів. За багаторічними даними Полтавської, Донецької, Луганської та інших сільськогосподарських дослідних станцій, на сухих схилах, де в результаті ерозійних процесів майже повністю знищені гумусний шар, посіви еспарцету формують високопродуктивний .травостій. Коренева система еспарцету піщаного добре засвоює фосфор з важкорозчинних сполук грунту. У зв'язку із цим ефективність поверхово внесених добрив на посівах цієї культури незначна. Підпас вирощування еспарцету піщаного і його травосумішей, на польових ділянках технологія залежить від виду покривної, культури. Після збирання попередника проводять лущення на глибину, 6-8 см. При забур'яненості коренепаростковими бур'янами лущення повторюють через 2-3 тижні. Глибина наступного глибокого, розпушування 25-27 см. Весняний обробіток при сівбі еспарцету під покрив ячменю включає тільки боронування, а на важких запливаючих грунтах - передпосівну культивацію. У ґрунтозахисних сівозмінах і на, крутих схилах балок всі прийоми обробітку грунту під сівбу еспарцету повинні виключати або зменшувати поверхневий стік води, Іноді на схилах при поліпшенні природних, кормових угідь рекомендується застосовувати смуговий метод обробітку дернини. Засіяні еспарцетом або його травосумішами смуги шириною від 5-Ю до 10-20 метрів чергуються з неопрацьованими.(розміщуються впоперек схилів). Очищені кондиційні насіння еспарцету безпосередньо перед сівбою обробляють, ризоторфіном, що підвищує урожайність сіна на, 2,5-4,5 ц/га. Ефективна обробка насіння водним розчином молібденового добрива - молібдатом амонію. Сіють еспарцет- піщаний і його травосуміш найчастіше провесною під покрив_; ярих культур. Численними дослідженнями дослідних станцій Лісостепу і Степу доведено, що в посівах ячменю і вівса на зерно еспарцет пригнічується і зріджується. На другий рік травостій заростає бур'янами і стає малопродуктивним. Тому в таких посівах норму висіву ячменю рекомендується зменшити на 30-40 %. Кращими покривними культурами є просо на зерно, кукурудза на зелений корм. У цей час широко поширені безпокривні післяукісні, післяжнивні посіви еспарцету. Оптимальні строки сівби - кінець липня -початок серпня. Однак гарантовані сходи можна одержати лише під час використання насіння минулих років збору або скарифікованих (безплодових оболонок). Необхідною умовою є достатнє зволоження ґрунту. Норма висіву насіння у чистих посівах становить 80-100 кг/га. У травосумішах вона залежить від кількості компонентів. При двокомпонентній сумішці з люцерною або злаковою травою висівають 70-75 % норми, установленої для чистого посіву кожного компонента; при трикомпонентній (еспарцет + люцерна + стоколос безостий або житняк) т 40 % для бобових і 60 % для злакових трав; при чотирикомпонентній {еспарцет + люцерна + стоколос безостий + костриця лучна) — 40 % для бобових і 25-30 % для злакових грав. Догляд за посівами починається зі своєчасного збирання покривної культури. Висота зрізу повинна бути не нижчою 15-20 см. Весняний обробіток грунту включає її ретельне розпушування, збирання і вивіз післяжнивних залишків. На ділянках з ущільненим ґрунтом і старовіковими посівами ефективне щілювання розпушувачами в агрегаті із щілинорізами. Проводять його впоперек схилів контурно. Звичайне розпушування виконується в два сліди бороною БИГ-3. корм, сіно, сінаж скошують у період від початку до масового

Чисті посіви еспарцету піщаного при використанні на зелений цвітіння. При запізненні зі збиранням різко знижується кормова цінність скошеної маси: стебла грубіють, листки обсипаються, що знижує поїдання і перетравність корму. У зеленій масі знижується вміст білка, каротину, незамінних амінокислот. Лядвенець рогатий(Lotus corniculatus L) Вирощують лядвенець рогатий на запільних ділянках і у кормових сівозмінах за умови використання посівів не менше 3-4 років. Висівають його зі злаковими і бобовими компонентами Доведено, ідо у травосумішах з лядвенцем збір кормових одиниць вище, ніжу сумішках зконюшиною.

Лядвенець рогатий Обробіток грунту під лядвенець така ж, як і під бобові трави і їх травосумішки. Обов'язковим прийомом передпосівної обробки насіння є. скарифікація, тому що в посівному матеріалі міститься багато твердого насіння. Додатковими прийомами є інокуляція і збагачення насіння мікроелементами (молібденом, бором). Висівають лядвенець навесні під покрив ярих зернових, вико-вівса на зелений корм, кукурудзи на зелений корм. Норма висіву в сумішках наступна, кг/га: лядвенцю (12-16) + конюшини (8), люцерни (14-16) + тимофіївки лучної (6). Глибина загортання насіння 1-3 см. Під травосумішки лядвенцю рекомендується вносити фосфорно-калійні добрива (Р_60-90К_60-90). Збирають лядвенець у фазі бутонізації - початку цвітіння. При цьому мають два, а в умовах достатнього зволоження - три повноцінних укоси. Зелена маса його добре поїдається тваринами і не викликає в них тимпаніту. При скошуванні в більш пізні фази, наприклад, при повному цвітінні, поїдання його знижується і виникає небезпека нагромадження в зеленій масі синильної кислоти.

Буркун білий (Melilotus albus) Вирощують буркун на солонцюватих орних землях, еродованих схилах, низькопродуктивних природних кормових угіддях у південних районах Лісостепу і Степу України. Іноді його розміщуючи» у польових і кормових сівозмінах при окультуренні ґрунтів. На орних землях він є добрим попередником озимих. Буркун- цінна культура при освоєнні низькопродуктивних кормових угідь. За збором кормової маси він перевершує інші польові культури, вирощувані на засолених ґрунтах. Так, у деяких районах Полтавської області на солонцевих ґрунтах збирають 200-300 ц/га зеленої маси буркуну білого. При вкрай несприятливих умовах вирощування на засолених ґрунтах буркун с найпродуктивнішою культурою. Він сприяє розсоленню ґрунтів і щодо цього його можна розглядати як фітомеліорант.

Буркун білий Буркун використовують на зелене добриво. Перевага буркуну, заораного на зелене добриво," полягає в тому, що завдяки добре розвинутій і глибоко проникаючій кореневій системі поліпшується водопроникність важких і запливаючих ґрунтів і окультурюється не тільки орний, але і підорний шар ґрунту. Твердість насіння ь характерною рисою буркуну білого. Тому перед сівбою насіння його скарифікують і обробляють ризоторфіном. Норма висіву буркуну в чистих посівах у Лісостепу і Поліссі становить 18-22, у Степу – 12 г16 кг/га. У травосумішках під час вирощування на середньосолонцюватих лучних чорноземах рекомендується висівати, кг/га: буркуну білого - 4-5, люцерни - 8-10,стоколосу безостого - 12-14, костриці лучної - 8-10. Глибина загортання насіння - 2-3 см. Буркун підсівають під покрив ячменю, вівса, проса, кукурудзи. Зелену масу буркуну використовують в основному для. виготовлення сінажу, сіна і трав'яного борошна. У рік використання (другий рік) дає два укоси. Скошують буркун у фазі початок бутонівації-початок цвітіння травостою. Строки збирання травосумішки залежать від розвитку домінуючого виду трави.

вирощування повторних посівів надзвичайно гостро стоїть питання дотримання вимог до окремих технологічних процесів. Попередники. На богарних землях післяукісні посіви кормових культур краще розміщувати після озимих на зелений корм, ранніх ярих зернових, бобових, капустяних та їх сумішок за умови збирання їх у фазі цвітіння. У сприятливі за вологістю роки - доцільно їх вирощувати і після пізніх культур ( кукурудзи, сої, їх сумішок та ін.) на зелений корм, озимих і ранніх ярих сумішок під час збирання їх на сінаж, ранній силос, для приготування зневоднених кормів у період молочно-воскової і воскової стиглості зерна злаків, повного наливу бобів нижніх ярусів у рослин зернобобових культур. Післяжнивні посіви, в роки із достатнім забезпечешіям вологи, необхідно розміщувати після збирання на зерно зернових культур, що рано дозрівають - озимих, ячменю, гороху та ін. Добір культур. Для післяукісних посівів після озимих і ранніх ярих на зелений корм рекомендовано використовувати теплолюбні культури, які характеризуються підвищеною жаростійкістю і посухостійкістю, - кукурудзу - суданська трава сорго, соя, соняшник у чистих посівах та сумішках. На заплавних ґрунтах, полях з пониженим рельєфом у кормових і прифермських сівозмінах доцільно вирощувати кормову капусту. Після пізніх культур на зелений корм, озимих на зерно та інших рано дозріваючих рослин варто вирішувати менш теплолюбні культури - овес, ячмінь, горох, чину, вику яру, редьку олійну, ріпак ярий в чистих і змішаних посівах. На відміну від теплолюбних культур вони добре використовують для формування урожайності^; в пізньосінній період із середньодобовими температурами нижче 10*'. Вони .легко переносять короткочасні приморозки і можуть використовуватись на корм пізно восени. Обробіток грунту та удобрення. Основною умовою отримання високих урожаїв післяукісних і післяжнивних культур є сівба їх в стислі строки відразу ж після збирання попередника. Дослідженнями доведено, що розрив у часі між збиранням попередньої культури і післяукісним або післяжнивним посівом в 7-10 діб призводить до втрати урожаю на 20-30%. Тому, на полях призначених для повторних посівів, необхідно так організувати роботу, щоб як найраніше звільнити поле, що забезпечується поточним методом збирання озимих, і інших культур. Вслід за ним здійснюють підготовку фунту і сівбу. Краще готувати фунт проведенням поверхневого розпушування дисковими знаряддями в 1-2 сліди та обробки протиерозійними культиваторами, чизель-культиваторами, обладнаними стрільчастими лапами в агрегаті з голковими боронами або кільчасто-шпоровіши котками залежно від стану фунту.

Глибину обробітку встановлюють в межах 6-10 см з урахуванням вологості, типу грушу та видів культур, що висіваються. Добрива вносять під попередник. Якщо під попередник добріша внесено в недостатній кількості, необхідно внести повне мінеральне добриво з нормою по 15-20 кг/га діючої речовини кожного елемента в рядки при сівбі зернотуковими сівалками. Необхідно використовувати гранульовані комплексні добрива - нітрофос, нітромофоску та ін. Для скорочення до мінімуму розриву між збиранням попередника і сівбою повторної культури поряд із звичайними зерновими сівалками рекомендується застосовувати стерньові без попереднього обробітку фунту або після лущення дисковими лущильниками. Строки і способи сівби, норми висіву. Критерієм за котрим визначають можливість, сівби післяукісних і післяжнивних культур, с наявність вологи у посівному і підорному шарах ґрунту, що дозволить забезпечити отримання дружних повних сходів та сформувати господарсько доцільний урожай зеленої маси. Між верхнім і нижнім зволоженими шарами фунту не повинно бути сухого проміжку, тому, що це спричиняє повну залежність проростків і молодих рослин від випадання опадів і значно посилює ризик посіву. При достатній кількості вологи теплолюбні культури (кукурудзу, суданську траву, сорго, сою) у чистому вигляді і в сумішці на зелений корм рекомендується висівати до 10-15 липня, їх сумішки із соняшником – до 20-25 липня. Для забезпечення більш тривалого і рівномірного надходження зеленої маси при сівбі у травні і червні рекомендується використовувати гібриди кукурудзи усіх груп стиглості, а в більш пізні строки - середньостиглі і середньоранні, у сумішці із соняшником - середньоранні гібриди. Соняшник у сумішці з укісним горохом, викою ярою слід сіяти з 25 липня по 5 серпня. З кінця липня до 10-12 серпня висівають ячмінь, овес, горох зерновий і кормовий, вику, капустяні у чистому вигляді і сумішках, а найбільш холодостійкі з них, які мають короткий вегетаційний період (овес, горох зерновий і капустяні) - до 20-22 серпня для використання пізньої осені навіть після короткотривалих приморозків. Кормову капусту шзньоосіннього використання необхідно сіяти післяукісно не пізніше початку другої декади червня.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Морфологічні особливості капустяних	\|	Кормове і агротехнічне значення сіяних бобових багаторічних трав.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.