• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Позбавлення батьківських прав.

В Україні законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Декларації ООН прав дитини (1959р.), Конвенції ООН про права дитини (1989р.), міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, Сімейному кодексі України, а також інших нормативно-правових актах, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Як зазначено в Декларації ООН прав дитини (1959р.), «дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості».

Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001р. передбачає, що кожна дитина має право на достатній життєвий рівень. При цьому, виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею ст. 150 Сімейного кодексу України від 10.01.2002р. (далі — СКУ) визначені обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме:

1. Батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;
2. батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;
3. батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;
4. батьки зобов’язані поважати дитину;
5. передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї;
6. забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини;
7. забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання передбачено ст. 152 СКУ, й дає дитині право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а у разі досягнення дитиною чотирнадцяти років — звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду.

Звичайно, якщо є обов’язки, то є і відповідальність. Так, відповідно до ч. 4 ст. 155 СКУ ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом, а саме: ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984р. «Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей», ст. 166 Кримінального кодексу України від 05.04.2001р. «Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування», ст. 164 Сімейного Кодексу України від 10.01.2002р. «Підстави позбавлення батьківських прав».

Відповідно до ст. 157 СКУ питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Проте, той із батьків,хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Крім того, той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статті 158 та 159 СКУ встановлюють вирішення спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї органом опіки та піклування та судом.

Згідно ст. 180 СКУ батьки зобов’язані утримуватидитину до досягнення нею повноліття.

Статтею ст. 181 СКУ встановлено способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину. Так, способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. Крім цього, за рішенням суду можна присудити кошти на утримання дитини (аліменти) у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 165 СКУ один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років мають право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав.

Так, ст. 164 СКУ передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1. не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2. ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;

Найбільш розповсюдженою підставою для позбавлення батьківських прав є саме ухилення від виконання батьками обов’язків по вихованню дитини.

Ця підстава займає найбільшу питому вагу серед інших підстав ч. 1 ст. 164 СК. Згідно п. 16 Постанови Пленуму ВСУ № 3 від 30.03.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі — Постанова Пленуму ВСУ № 3 від 30.03.2007р.) ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема:

• не забезпечують необхідного харчування;
• медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання;
• не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення;
• не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей;
• не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу;
• не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

А також:

1. жорстоко поводяться з дитиною;
2. є хронічними алкоголіками або наркоманами;
3. вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
4. засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої статті 164 СКУ, лише у разі досягнення ними повноліття.

Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.

Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Частиною 1 статті 166 СКУ визначені правові наслідки позбавлення батьківських прав. Так, особа, позбавлена батьківських прав:

1. втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків щодо її виховання;
2. перестає бути законним представником дитини;
3. втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім’ям з дітьми;
4. не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;
5. не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов’язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);
6. втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Однак, ч.2 ст. 166 СКУ встановлено, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов’язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Проте, відповідно до ст.ст. 168, 169 СКУ мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на:

• звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною. У цьому випадку суд може дозволити разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди її життю, здоров’ю та моральному вихованню, за умови присутності іншої особи (ст. 168 СКУ);
• на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Однак, поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом або якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.

При вирішенні питання про поновлення батьківських прав суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.

При вирішенні справи про поновлення батьківських прав одного з батьків суд бере до уваги думку другого з батьків, інших осіб, з ким проживає дитина.

Рішення суду про поновлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

У разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із позовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішенням суду про таку відмову (ст. 169 СКУ).

Стаття 171 СКУ встановлює врахування думки дитини, яка може її висловити, при вирішенні питань, що стосуються її життя, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав.

Влаштування дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав, передбачено ст. 167 СКУ. Таким чином, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходомвпливу на осіб, які не виконують батьківських обов’язків. Це є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СКУ).

Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків щодо виконання ними батьківських обов’язків.

Справи про позбавлення батьківських прав завжди дуже складні. Суд при вирішені справ про позбавлення батьківських прав ретельно досліджує та враховує всі обставини життя дитини, характер та особу батьків, характер ставлення батьків до дитини, інші конкретні обставини.

Для цього потрібні спеціальні знання й досвід роботи з дітьми. Тому до участі у вирішенні подібних справ залучаються органи опіки та піклування.
Ці органи (навіть у тих випадках, коли вони самі є ініціаторами порушення справи) проводять відповідні обстеження, дають свій висновок, і їхній представник обов’язково бере участь у розгляді справи.

Суд не зв’язаний висновком органу опіки та піклування (позбавляти або не позбавляти батьків батьківських прав), але якщо він з ним не погоджується, то зобов’язаний мотивувати, чому дійшов іншого висновку.

Крім того, якщо в судовому засіданні мати, батько проситимуть суд надати їм строк для виправлення і суд дійде висновку, що це каяття є щирим, можливо відкласти розгляд справи на певний час для з’ясування, наскільки після каяття змінилася поведінка того, до кого пред’явлений позов про позбавлення батьківських прав.

Суд може відмовити в позові та винести попередження відповідачу, що у разі продовження протиправної поведінки він буде позбавлений батьківських прав. Але таке попередження може мати місце у разі, якщо суд буде впевнений у тому, що залишення дитини з батьком, матір’ю не становить реальної небезпеки для її життя та здоров’я.

В залежності від конкретної ситуації в сім’ї позбавленню батьківських прав можуть передувати превентивні заходи впливу на батьків (бесіди, попередження з боку органів опіки і піклування, органів внутрішніх справ, надання сім’ї необхідної допомоги, накладення адміністративної відповідальності), відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав(ст. 170 СКУ).

Позбавлення батьківських прав повинно бути результатом свідомої поведінки батьків (одного з них). Якщо вони не в змозі розумно керувати своїми діями та вчинками з причини, що від них не залежать (тяжке психічне захворювання, слабоумство, інвалідність тощо), то, за загальним правилом, їх не можна позбавити батьківських прав.

Таким чином,наявність вини батьків належить до обов’язкових умов позбавлення батьківських прав.

Проте, дитина може бути визнаною такою, що позбавлена батьківського піклування, навіть при відсутності вини батьків.

Наприклад, діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням батьками покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки тощо (ст. 2 Закону України № 2623 «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 02.06.2005р.).

При відсутності вини батьків застосовується не позбавлення батьківських прав, а встановлення опіки (піклування) над дитиною, що передбачено ст. 243 СКУ.

Читайте також:

1. Виконання покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу
2. Використання дихальних вправ.
3. Групування засуджених за строком позбавлення волі
4. Загальні положення виконання покарання у виді довічного позбавлення волі.
5. Загально-соціальний аспект - захист інтересів всього суспільства, забезпечення суспільного блага, підтримка порядку, виконання інших загально-соціальних справ.
6. Згідно зі ст. 323 ЦПК касаційною інстанцією у цивільних справах є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
7. Класичний екзерсис як комплекс вправ. Складові частини уроку класичного танцю.
8. КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ГРУП ГІМНАСТИЧНИХ ВПРАВ.
9. Крок 1. Успадкування батьківських методів.
10. Лекція № 8. Робота з неповнолітніми, які повертаються з місць позбавлення волі.
11. Наведемо найважливіші дії, які реалізуються у процесі ведення юридичних справ.
12. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146).

Переглядів: 1125