Основні типи та взаємозв’язки ринків в світовому фінансовому просторі.

Світовий фінансовий ринок включає різні типи ринків:

позабіржові нерегульовані валютні ринки, що об’єднують фінансові інститути різних країн. Торги на них здійснюються шляхом електронних переказів через глобальні комп'ютерні мережі;

біржовий і позабіржовий ринки облігацій, дозволяють іноземним емітентам випускати свої цінні боргові папери на крупних національних ринках. Фінансовими центрами є такі країни, як США, Великобританія, Японія, Німеччина, Швейцарія і Люксембург;

ринки синдикованих єврокредитів, на яких міжнародні позичальники фондують у формі банківських кредитів відразу з декількох країн. Фінансовими центрами є Лондон, Франкфурт, Цюріх, Нью-Йорк, Гонконг, Сінгапур і др.;

ринки єврооблігацій, єврокомерційних і інших боргових паперів, на яких міжнародні позичальники дістають доступ до кредитних ресурсів інвестиційних, хедж, взаємних і пенсійних фондів, страхових компаній, казначейських департаментів крупних корпорацій, приватних банків інших країн;

ринки похідних інструментів, забезпечують переміщення фінансового капіталу через національні кордони і здійснюють операції між економічними агентами - резидентами різних держав.

Світовий фінансовий ринок - це система взаємозв'язаних ринків: грошового, на якому здійснюються операції з борговими інструментами строком від одного дня до одного року; кредитного, що обслуговує надання позик на триваліший період; цінних паперів (емісія і купівля-продаж останніх).

Крім термінів і форм переміщення ресурсів в структуризації фінансового ринку дотепер мають значення місце здійснення операцій, характер і ступінь регулювання операцій. Залежно від цих критеріїв розрізняють ринки національні, іноземні і офшорні.

Вважається, що сучасний світовий ринок капіталів відродився на початку 60-х років, чому неабиякою мірою сприяло введення обмеженої оборотності західноєвропейських валют і японської ієни по поточних операціях і встановлення, перш за все у Великобританії, ліберального валютного режиму для здійснення операцій між іноземними резидентами на базі депозитів в доларах США. Вільний рух не тільки короткострокового, але і довгострокового капіталу з Німеччини (у 1961 р. була введена повна оборотність німецької марки), США, Швейцарії і Канади і преференційний обіг інвалютних депозитів в Лондоні, а пізніше і в інших фінансових центрах сприяли становленню і бурхливому розвитку євробізнесу. Його масштаби сьогодні перевищують обороти національних грошово-кредитних і фондових ринків багатьох крупних держав.

З 80-х років, що позначили перехід до повної конвертованості фунта стерлінгів, французького франка, японської ієни і багатьох інших валют, система фінансових ринків стала розвиватися на глобальному рівні. Виникла світова фінансова мережа, що сполучає провідні фінансові центри світу: Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Цюріх, Женеву, Франкфурт-на-Майні, Амстердам, Париж, Гонконг, Сідней, Кайманові острови, Багамські острови та ін. Обсяг світового фінансового ринку досяг значних розмірів.

Проте найстрімкіше розвивається виниклий в кінці 70-х років ринок похідних фінансових інструментів. Сумарна величина найважливіших з них - відсоткових свопів і опціонів та валютних свопів по позиках (понад 40 трлн дол.) в десятки разів перевищила рівень кінця 80-х років. Це відображає тенденцію переорієнтації бізнесу з готівкових операцій на термінові, з реальних на фінансові, що часто дозволяє йти від оподаткування і державного регулювання.

Таким чином, одне із завдань XXI ст. - знайти спосіб сумістити національний суверенітет з ринковою фінансовою уніфікацією.

Не менше значення мають якісні зміни. Зміцнення зв'язку між основними фінансовими центрами виробило фінансову революцію, що має декілька ключових аспектів.

Зростаючі потоки світового капіталу підсилюють фінансову конкуренцію між країнами, впливаючи на процес дерегулювання, фінансову інтеграцію, створення нових фінансових інструментів і введення інших фінансово-технологічних інновацій.

Фінансова інтеграція приносить вигоди і позичальникам, і кредиторам. Проте і ті, і інші схильні до різноманітних ризиків, включаючи ринковий, процентний, валютний і політичний. Виникає і багато інших проблем. Так, інвесторам деколи складно одержати надійні дані щодо діяльності компанії-боржника через те, що багато фінансових операцій (процентні свопи по позиках і ін.) відносяться до позабалансових і не фіксуються чітко по звичних каналах звітності.

Велика проблема полягає і у тому, що інтеграція привела до спрощення початку процедури переливу капіталу. Керівним грошово-кредитним установам важко спрогнозувати або своєчасно знайти потоки засобів, що дестабілізують, щоб сформувати корегуючу стратегію. Тому актуальним вважається завдання посилення ролі Міжнародного валютного фонду в забезпеченні стабільності світового фінансового порядку в нових умовах.

Розвиток світового фінансового ринку тісно пов'язаний з прогресом світової торгівлі товарами, послугами і цінними паперами. З другої половини XX ст. темпи зростання зовнішньої торгівлі, як правило, значно випереджали темпи зростання ВВП.

У міру зростання об'єму операцій ТНК продажу їх зарубіжних філіалів можуть в найближчому майбутньому перевищити масштаби світового експорту. Ці факти часто трактуються як свідоцтво економічної і фінансової глобалізації. Разом з тим зародження глобальної економіки і глобального фінансового ринку не є загальновизнаним.

На думку відомого економіста Р. Попова, глобалізація - це концепція нинішньої американської адміністрації по створенню світового економічного порядку в XXI ст. відмінного від того, який склався після Другої світової війни в умовах ядерного протистояння двох полюсів - США і СРСР. У цьому, безумовно, є своя логіка, причому навіть якщо відкинути політичний чинник і виходити з того, що найяскравішим втіленням суб'єктів світової економіки є ТНК, то ступінь відвертості національних господарств зараз не більше, ніж до Першої світової війни. Тому говорити про те, що ринкові сили непідвладні державному регулюванню (одна з тез концепції глобалізації), передчасно.

Про недостатній ступінь інтегрованості фінансового ринку говорять деякі значущі його характеристики. Так, інвестори, розподіляючи інвестиційні ризики між країнами і галузями, керуються в своїй практиці міркуваннями, які істотно відрізняються від тих, виходячи з яких вони здійснюють капіталовкладення на внутрішньому ринку. В зв'язку з цим найголовнішою причиною мексиканської фінансової кризи 1994-1995 рр. можна рахувати сегментацію глобального ринку капіталів, його розподіл на національні, іноземні і міжнародні (офшорні).

Не дивлячись на усунення багатьох правових перешкод між ними, власники грошових коштів вважають за краще тримати їх вдома або швидко репатріювати з-за кордону у разі загрози нестабільності (ринкової, політичної, валютної). Вони не звертають увагу на рух ресурсів між країнами як на переміщення засобів між регіонами однієї країни. Для країн з економікою, що розвивається, необхідно збільшувати національну норму внутрішніх заощаджень в цілях підвищення інвестиційної активності.

У сучасних умовах вартість капіталу для позичальників, що мають одну і ту ж платоспроможність, у всіх частинах ринку не однакова. Процентні ставки країни, хоча і схильні до дії світової фінансової інтеграції, але все ж таки відрізняються.

Таким чином, існують певні перешкоди для руху капіталу. Згідно поглядам багатьох теоретиків і бізнесменів причина лежить у валютному ризику. Режим валютного плавання, якого дотримуються США і інші провідні держави, ставить додаткові бар'єри на шляху ефективнішого застосування капіталу.

Можна почути думку про те, що в останні 30 років ринок розвивається так само, як і 90 років тому. А основна різниця між глобалізацією тоді і зараз полягає в характері капіталу, який обслуговує торгові і інвестиційні потоки. З одного боку, значна його частина - це кримінальні грошові кошти, тобто ті, які використовуються для фінансування тіньової економіки, організованих злочинних угрупувань і корумпованої частини держапарату.

З іншого боку, із залученням все більшого числа країн до ринкової системи господарства більшість з них стає реципієнтами головним чином спекулятивного капіталу. В результаті вони страждають через різку невідповідність швидкості його руху і термінів створення традиційних, матеріальних технологій, на яких вони спеціалізуються. Масштабні вкладення спекулятивного капіталу, які заохочуються політикою урядів, орієнтованою на передчасну лібералізацію фінансових операцій, неефективні для держав з нерозвиненою економічною структурою і експортною базою. Капітал йде, не встигнувши створити нічого реального, залишаючи після себе одні руйнування.

Протилежний погляд на глобалізацію висловлюється американськими фінансистами. Деякі керівники Федеральної резервної системи вважають, що світ живе в період, аналогічний часам промислової революції. Тільки сьогодні йдеться про комп'ютери і телекомунікації, про прогрес в технологіях, які збільшують продуктивність, економічне зростання, сприяють світовій фінансово-технологічній інтеграції, під впливом якої посилюється конкуренція і руйнується механізм ціноутворення корпорацій, що стримує інфляцію. А коли інфляція знаходиться під контролем, зростає можливість збільшення життєвого рівня людей.

Розвиток американської економіки впродовж останнього десятиліття підтверджує цей оптимістичний погляд на глобалізацію. І хоча багато економістів сумніваються, що пожвавлення зростання продуктивності в американській економіці збережеться, і побоюються, що воно викликане спекулятивним бумом, як це було у середині 80-х років в економіці Великобританії, а пізніше - в Японії, заперечувати лідируючі позиції США в створенні і розповсюдженні високих інформаційних технологій і їх роль в посиленні залежності різних фінансових ринків один від одного і всіх разом від економічного і фінансового впливу США не доводиться.

Піонери освоєння цих технологій - США, які привертають наймобільнішу форму фінансового капіталу - спекулятивний капітал. Короткий період його обігу відповідає швидкості розвитку інформаційних технологій і носить для їх одержувача виробничий характер. Тому глобалізація як віддзеркалення посилення американського впливу в світі і їх прагнення забезпечити інформаційну прозорість всіх країн за рахунок застосування стандартних методів статистики, бухгалтерського обліку, звітності, аудиту, техніки здійснення комерційних і фінансових операцій, а також способів макроекономічного регулювання, що піддаються аналізу і прогнозуванню - переконлива реальність.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вплив світових фінансових криз на процеси глобалізації.	\|	Класифікація учасників світового фінансового ринку.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.267 сек.