• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Конфлікти професійного самовизначення.

Зміст

Кваліфікація: Магістр з практичної психології

ХАРАКТЕРИСТИКИ

ВАРІАТИВНА ЧАСТИНА ОСВІТНЬО - КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ

СТАНДАРТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЗАТВЕРДЖУЮ

Ректор Львівського державного

університету внутрішніх справ

генерал-лейтенант міліції

___________________В.Л.Ортинський

”____”___________________2008р.

___________МАГІСТРА__________

(назва освітньо-кваліфікаційного рівня)

напрям підготовки 0101 «ПЕДАГОГІЧНА ОСВІТА»

спеціальність 8.010107 «ПРАКТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ»

спеціалізація «Практична психологія у сфері розвитку,

поведінки і діяльності людини»

викладач психології ВНЗ

1. Галузь використання……………………………………………………7

2. Нормативні посилання………………………………………………….11

3. Визначення………………………………………………………………11

4. Позначення і скорочення……………………………………………….18

5. Нормативні та варіативні функції, типові задачі діяльності та

уміння щодо вирішення типових задач діяльності……………………19

6. Здатності вирішувати проблеми і задачі соціальної діяльності

та уміння, що є відображенням наявності цих здатностей …………..20

7. Попередній освітній або(та) освітньо-кваліфікаційний рівень і

вимоги до професійного відбору абітурієнтів………………………...20

8. Вимоги до державної атестації …………………………………………21

9. Вимоги до системи освіти та професійної підготовки………………...21

Додаток А Функції, типові задачі діяльності та уміння, щодо їх

вирішення (освітньо-кваліфікаційний рівень “магістр”)………………..22

Психолог з повною вищою освітою (магістр) може виконувати свої функціональні обов'язки практично в усіх організаціях, де існує взаємодія на рівнях "керівник-підлеглий", "підлеглий-керівник" та "підлеглий-підлеглий"; у відповідних системах галузевих служб (служби наукової організації праці, ергономічна, психологічна, профорієнтації та профконсультування, розстановки і підготовки кадрів, профвідбору, профпідбору й профнавчання, різні служби правової соціалізації, реабілітації тощо); лабораторіях, кабінетах та центрах на виробництві, силових структур, фіскальних і правоохоронних органів, у навчальних і виховних закладах з працевлаштування населення, а також в сфері підвищення ефективності праці і управління, в тому числі соціальними, соціально-психологічими і соціально-правовими процесами; у виправних закладах, спецпідрозділах Служби Безпеки; Міністерства внутрішніх справ, Міністерства України з надзвичайних ситуацій, Державної податкової адміністрації, тощо. Підприємства, установи, організації забезпечують необхідні умови для використання магістрів за напрямом підготовки 0101– «ПЕДАГОГІЧНА ОСВІТА».

Випускник підготовлений і може залучатись до таких видів економічної діяльності (за ДК 003-05):

Фахівець здатний виконувати наступну професійну роботу (за ДК 003:2005 ):

– 2446.2 – фахівець (з допомоги неблагополучним родинам, грошової допомоги дітям і т. ін.);

– 3431- консультант (в апараті органів державної влади, виконкому);

– 3340- черговий з режиму ( у спеціальних та спеціалізованих закладах, центрах, школах, училищах, притулках тощо);

– 3340 –методист;

– 3429- представник з реклами;

– 3434- референт;

Лекція №6

Тема: Кризи професійного розвитку особистості

1.ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КРИЗ ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ

Стадії професійного становлення особистості: оптації, професійної освіти і підготовки, професійної адаптації, первинної і вторинної професіоналізації і майстерності. Згідно з визначенням криз, перехід від однієї стадії до іншої породжує нормативні кризові явища. Розглянемо їх психологічні особливості, наслідуючи логіку професійного становлення.

1. Професійне становлення особистості починається із стадії оптації – формування професійних намірів. У 14-16 років, у віці ранньої юності, оптанти починають професійно самовизначатися. До 14 років у дівчат і хлопців вже сформовані різносторонні знання про світ професій, є уявлення про бажану професію. Потрібний конкретний професійно орієнтований план: чи продовжити навчання в загальноосвітній або професійній школі. На стадії оптації відбувається переоцінка навчальної діяльності: залежно від професійних намірів змінюється і мотивація. Навчання в старших класах набуває професійно орієнтованого характеру, а в професійних навчальних закладах вона має виражену навчально-професійну спрямованість. Є усі підстави вважати, що на стадії оптації відбувається зміна провідної діяльності з навчально-пізнавальної на навчально-професійну.

Кардинально змінюється соціальна ситуація розвитку. При цьому неминуче зіткнення бажаного майбутнього і реального сьогодення, яке набуває характеру кризи навчально-професійної орієнтації.

Старшокласники, що продовжили навчання в 10-11-х класах, виразно переживають цю кризу в 16-17 років, перед завершенням шкільної освіти. Ядром кризиє необхідність вибору способу здобуття професійної освіти або професійної підготовки. Слід підкреслити, що в цьому віці, як правило, вибирається варіант продовження навчання, орієнтованого на певне професійне поле, а не на конкретну професію. Переживання кризи, рефлексія своїх можливостей призводять до корекції професійних намірів. Вносяться також корективи в "Я - концепцію", що оформилася до цього віку.

2. На стадії професійної освіти деякі з учнів і студентів переживають розчарування в отримуваній професії. Виникає невдоволення окремими навчальними предметами, з'являються сумніви в правильності професійного вибору, падає інтерес до навчання. Спостерігається криза професійного вибору. Як правило, він виразно проявляється в перший і останній роки професійного навчання. За рідкісним виключенням ця криза долається зміною учбової мотивації на соціально-професійну. Професійна спрямованість навчальних дисциплін, що посилюється з року в рік, знижує незадоволення.

Таким чином, криза ревізії і корекції професійного вибору на цій стадії не доходить до критичної фази, коли неминучий конфлікт. Можна відмітити уповільнений характер цієї кризи. Але зміна соціальної ситуації розвитку і перебудова провідної учбово-пізнавальної діяльності в професійно орієнтовану дозволяють виділити його в самостійну нормативну кризу професійного становлення особистості.

3. Після завершення професійної освіти настає стадія професійної адаптації. Молоді фахівці приступають до самостійної трудової діяльності. Кардинально змінюється професійна ситуація розвитку: новий різновіковий колектив, інша ієрархічна система виробничих стосунків, нові соціально-професійні цінності, інша соціальна роль і, звичайно, принципово новий вид провідної діяльності.

Вже при виборі професії молода людина мала певне уявлення про майбутню роботу. У професійному навчальному закладі воно значно збагатилося. І ось наступив час реального виконання професійних функцій. Перші тижні, місяці роботи викликають великі труднощі. Але вони не стають чинником виникнення кризових явищ. Основна причина психологічна, що є наслідком неспівпадіння реального професійного життя з уявленнями, які сформувалися, і очікуваннями. Невідповідність професійної діяльності очікуванням викликає кризу професійних експектацій.

Переживання цієї кризи виражається в незадоволенні організацією праці, її змістом, посадовими обов'язками, виробничими стосунками, умовами роботи і зарплатою.

Можливі два варіанти розв'язання кризи:

1) конструктивний: активізація професійних зусиль щодо швидшої адаптації і отримання досвіду роботи;

2) деструктивний: звільнення, зміна спеціальності; неадекватне, неякісне, непродуктивне виконання професійних функцій.

4. Наступна нормативна криза професійного становлення особистості виникає на завершальній стадії первинної професіоналізації, після 3-5 років роботи. До цього часу фахівець освоїв і продуктивно (продуктивно і якісно) виконує діяльність, визначив свій соціально-професійний статус в ієрархії виробничих стосунків. Динаміка минулого досвіду, інерція професійного розвитку, потреба в самоствердженні викликають протест, незадоволення професійним життям. Усвідомлено або неусвідомлено особа починає випробовувати потребу в подальшому професійному зростанні, в кар'єрі. За відсутності перспектив професійного зростання особа випробовує дискомфорт, психічну напруженість, з'являються думки про можливе звільнення, зміну професії.

Криза професійного зростання може тимчасово компенсуватися різного роду непрофесійними видами діяльності, побутовими турботами або ж кардинально вирішуватися шляхом відходу з професії. Але навряд чи таке розв'язання кризи можна вважати продуктивним.

Стабілізація ж усіх сторін професійного життя сприяє професійній стагнації особистості: упокорюванню і професійній апатії. Стагнація може тривати роками, іноді до відходу на пенсію.

5. Подальший професійний розвиток фахівця приводить його до вторинної професіоналізації. Особливістю цієї стадії є високоякісне і високопродуктивне виконання професійної діяльності. Способи її реалізації мають виразно виражений індивідуальний характер. Фахівець стає професіоналом. Йому властиві соціально-професійна позиція, стійка професійна самооцінка. Кардинально перебудовуються соціально-професійні цінності і стосунки, змінюються способи виконання діяльності, що свідчить про перехід фахівця на нову стадію професійного розвитку, оскільки ці зміни призводять до істотного перетворення і соціальної ситуації, і провідної діяльності, яка характеризується індивідуальним стилем і елементами творчості.

У багатьох випадках якісне і високопродуктивне виконання діяльності призводить до того, що особа переростає свою професію. Посилюється незадоволення собою, своїм професійним положенням. Професійна самосвідомість, що сформувалася до цього часу, підказує альтернативні сценарії подальшої кар'єри, і не обов'язково у рамках цієї професії. Особа випробовує потребу в самовизначенні і самоорганізації. Протиріччя між бажаною кар'єрою і її реальними перспективами призводять до розвитку кризи професійної кар'єри. При цьому серйозній ревізії піддається "Я-концепция", вносяться корективи у виробничі стосунки, що склалися. Можна констатувати: йде перебудова професійної ситуації розвитку.

Можливі сценарії виходу з кризи: звільнення, освоєння нової спеціальності у рамках тієї ж професії, перехід на вищу посаду.

Одним з продуктивних варіантів зняття кризи є перехід на наступну стадію професійного становлення - стадію майстерності.

6. Стадія майстерності характеризується творчим і інноваційним рівнем виконання професійної діяльності. Рушійним чинником подальшого професійного розвитку особистості стає потреба в самореалізації. Професійна самоактуалізація особистості призводить до незадоволення собою, навколишніми людьми.

Криза нереалізованих можливостей, або, точніше, криза соціально-професійної самоактуалізації, - це душевний сум, бунт проти себе. Продуктивний вихід з нього – новаторство, винахідництво, стрімка кар'єра, соціальна і професійна наднормативна активність. Деструктивні варіанти розв'язання кризи – звільнення, конфлікти, професійний цинізм, алкоголізм, створення нової сім'ї, депресія.

7. Наступна нормативна криза професійного розвитку обумовлена відходом з професійного життя. Після досягнення певної вікової межі людина йде на пенсію. Передпенсійний період. Для багатьох працівників набуває кризового характеру. Це пов'язано з необхідністю засвоєння нової соціальної ролі і поведінки. Відхід на пенсію означає звуження соціально-професійного поля контактів, зниження фінансових можливостей. Гострота протікання кризи втрати професійної діяльності залежить від характеру трудової діяльності (працівники фізичної праці переживають його легше), сімейного стану і здоров'я. Для зняття кризових явищ виправдано було б проводити курси по підготовці до відходу на пенсію, тренінгу соціально-економічної взаємодопомоги, організовувати клуби дозвілля пенсіонерів.

8. Після відходу на пенсію починається соціально-психологічне старіння. Воно проявляється в послабленні інтелектуальних процесів, підвищенні або зниженні емоційних переживань. Знижується темп психічної діяльності, з'являється настороженість до нововведень, до усього нового, спостерігається постійна занурена в минуле і орієнтація на минулий досвід. Відзначається також пристрасть до моралізування і засудження поведінки молоді, чітко простежується протиставлення свого покоління поколінню, що йде на зміну. Це незадоволення сучасним життям обумовлене укороченням життєвої перспективи, аморфністю професійної ідентичності, соціальною ізоляцією і самотністю. Назвемо цей неспокійний і тривожний стан душі кризою соціально-психологічної адекватності.

Психологічні дослідження останніх років показують, що літні люди можуть активно протистояти настанню безпорадної старості. Л.И.Анциферова відмічає, що умовою подолання кризи, яка розвивається, може стати визначення областей додатки накопиченого досвіду, в яких можна отримати підтвердження своєї корисності, потрібності. Люди похилого віку можуть освоювати і нові професії, не кажучи вже про вдосконалення в звичних сферах професійної діяльності. Старші люди можуть, нарешті, зайнятися узагальненням свого індивідуального досвіду у формі книги спогадів, любительськими видами декоративно-прикладних ремесел і тому подібне. Головне - наситити життя активною діяльністю.

Окрім нормативних криз професійне становлення супроводжується ненормативними, обумовленими життєвими обставинами. Такі події, як вимушене звільнення, перекваліфікація, зміна місця проживання,, перерви в роботі, пов'язані з народженням дитини, втрата працездатності викликають сильні емоційні переживання і часто набувають виразно вираженого кризового характеру.

Кризи професійного розвитку можуть також стати наслідком впровадження нової організації праці, нових технологій, атестації, тарифікації і тому подібне. Але вони не є предметом нашого аналізу, як і кризи, викликані великими життєвими невдачами і провалами.

Самовизначення – це завжди утвердження особистої позиції в проблемній ситуації. Професійне самовизначення являє собою вироблення особистої позиції в ситуації, що характеризується великою ступінню невизначеності. Куди піти навчатися?, яку обрати професію, яка можливість працевлаштування по цій професії, які матеріальні можливості цієї професії??? Щоб визначитись в проблемноорієнтаційній ситуації, особистості необхідно співставити свої потреби, позиції, інтереси, мрії з власними можливостями: підготовленістю, здібностями, емоційно-вольовими якостями, станом здоров’я. можливості, в свою чергу, необхідно співвіднести з вимогами професійного навчального закладу, професії, спеціальності, конкретної трудової функції.

Нерідко співставлення всіх цих позицій утруднено. Якщо мати на увазі ще й соціально-економічні фактори, позиції родичів, то стає явним, що професійне самовизначення, як правило означає конфлікт. Оскільки мова йде про самовизначення, то цей конфлікт, має внутрішньо особистий характер. Його вирішення здійснюється шляхом ревізії та корекції професіональних прагнень, та звичайно внутрішньо особистісний характер може вирішуватись продуктивно і деструктивно.

Сторонами внутрішньо особистісного конфлікту самовизначення є різні складові структури особистості. Можна виділити конфлікти, обумовлені наступними факторами:

1) Розбіжностями складових направленості: протиріччями між соціально-професійними експектаціями і професійною дійсністю, між мотивами професійного росту, успіху і матеріального благополуччя, між високим рівнем домагань (самооцінки) і самоповаги, між неусвідомленими мотивами (потяг до влади, підкорення) і цінносними орієнтаціями та інш.

2) Неспівпадінням характеру професійної діяльності та рівня професійної компетентності, що породжує внутрішньо особистісні конфлікти між усвідомленою необхідністю в підвищенні кваліфікації і недостатньою професійною активністю, між незадоволеністю змістом праці і небажанням змінити професію, між відсутністю перспектив кар’єри і рівнем професійної компетентності;

3) Протиріччям між направленістю особистості на досягнення успіху, кар’єри, високі матеріальні блага і недостатнім рівнем розвитку соціально-професійних здібностей, якостей, станів здоров’я та інш.;

4) Неспівпадінням уявлень про свої професійну гідність і реальних професійних можливостях: протиріччями між «Я-можливим» і «Я – реальним», між «Я-ідеальним» і «Я- деформованим». Важливим конфліктоутворюючим фактором виступає мотив відповідності самому собі. Цей мотив пов’язаний з самооцінкою та забезпечує несуперечність «Я-образів»;

5) Протиріччями між професійними можливостями, потенціалом, здібностями і соціальними обмеженнями, обумовлені віком, статтю, етнічною приналежністю, зовнішністю; між необхідністю професійної мобільності і чітко вираженою віковою ригідністю; між потребою в продовженні професійної кар’єри і змушеним виходом на пенсію та інш.

Перша група протиріч характерна для осіб, що знаходяться на стадії оптації, друга проявляється на стадіях професійної підготовки та професійної адаптації, третя і четверта – на стадіях професіоналізації і майстерності, п’ята група породжує конфлікти на завершальній стадії професійного становлення.

Внутрішньо особистісні конфлікти на відміну від міжособистісних людиною не завжди усвідомлюються. Як правило, вони проявляються у вигляді астенічних емоційних переживань, пригніченого настрою, фрустрації, підвищеної подразливості, агресивності, тривожності та інш. Симптоми емоційного неблагополуччя підштовхують людину до пошуку нових шляхів зняття психічного напруження. Вирішення внутрішньо особистісного конфлікту професійного самовизначення вимагає високої психологічної компетентності і не завжди під силу самій людині. Психологічну допомогу і підтримку в вирішенні цих конфліктів може надати спеціально підготовлений практичний психолог. Способи вирішення внутрішньо особистісних конфліктів залежать від характеру протиріч, розбіжностей, виникаючих в процесі професійного розвитку людини.

Подолання внутрішньо особистісних конфліктів професійного самовизначення можливе шляхом розвитку психологічної компетентності, розробки альтернативних сценаріїв професійного життя, підвищення професійної активності, створення оптимістичної професійної перспективи, посилення «авторства» свого професійного життя, визначення нового сенсу професійної діяльності, узгодження амбівалентних установок і відношень, постійного підвищення своєї кваліфікації, зниження рівня домагань, самозбереження професійної цілісності особистості, передбачення можливих труднощів і втрат змушеного звільнення чи зміни професії, попередження можливих деформацій, криз та інш.

Таким чином можна виділити ряд типових психологічних проблем що породжують внутрішньоособистісні конфлікти професійного самовизначення:

1) Розбіжності ідеального та реального образу професії та самооцінки: »Я – реального», «Я – можливого» та «Я- деформованого»;

2) Невідповідність професійної кваліфікації рівню домагань в області кар’єри, матеріального та морального заохочення;

3) Невірний, змушений вибір професії, місця роботи та посади;

4) Протиріччя між усвідомлюваними та неусвідомлюваними складовими професійної свідомості.

Аналізуючи внутрішньо особистісні професійно обумовлені конфлікти, В.Б.Ольшанский наводить такі приклади: вчитель рахує себе природженим педагогом, наділеним математичними здібностями, і викладає математику в старших класах. Ситуація безконфліктна. Та якщо вчителька рахує себе музикантом, і не попала ні в консерваторію, ні в театр, а змушена давати уроки співів, а то і просто працювати в дитячому садочку, то виникає внутрішньо особистісний конфлікт. Він може призвести до різних наслідків. Продуктивне вирішення конфлікту – суттєве підвищення професійної кваліфікації та послідуюче звільнення. Деструктивний варіант: вчителька сама страждає та мучить інших, але іншого можливого заробітку не має, про перекваліфікацію мова теж не йде – от живе людина в стані постійної фрустрації.

В процесі професійного становлення особистості постійно виникають проблеми самовизначення: при виборі навчального закладу, професії, спеціальності, при включенні в професійний колектив та інш, - і завжди самовизначення приймає характер конфлікту, який стає основою кризових явищ.

Читайте також:

1. Аналіз основних систем трудового і професійного навчання: предметної, предметно-операційної, операційної, операційно-предметної, системи ЦІП, операційно-комплексної тощо.
2. Види, типи і форми професійного спілкування
3. Види, типи і форми професійного спілкування. Основні закони спілкування. Стратегії спілкування.
4. Виділяють кілька рівнів подружніх взаємин, на яких можуть відбуватися конфлікти.
5. ВИКОРИСТАННЯ ОПЕРАТИВНИМИ ПІДРОЗДІЛАМИ ЗНАНЬ ПРО КОНФЛІКТИ В ЗЛОЧИННОМУ СЕРЕДОВИЩІ
6. Володіння культурою мовлення – важлива умова професійного успіху та фахового зростання.
7. Гендерні конфлікти і їх подолання
8. Державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання
9. Економічні конфлікти
10. ЕТАПИ ПРОФЕСІЙНОГО ВІДБОРУ
11. Етапи професійного самовизначення особистості
12. Етапи професійного шляху за Е. А. Клімовим

Переглядів: 1311