• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Теорія порівняльних переваг.

Теорію абсолютних переваг А. Сміта розвинувДавід Рікардо (David Ricardo, 1772-1823рр.), довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсолютні переваги у виробництві обидвох товарів.

Теорія порівняльних переваг виходить із тих самих припущень, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрат (opportunity costs). Вони являють собою просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво.

Альтернативна ціна - це робочий час, необхідний для виробництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого товару.

Суть теорії порівняльних переваг (comparative advantage theory): якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно більш низькими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обидвох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно більш ефективним, ніж в іншій.

Розглянемо положення теорії Давіда Рікардо на умовному прикладі. Припустимо, що світова економіка складається тільки з двох країн - Японії та України; кожна з цих країн здатна виробляти кольорові телевізори та цукор, але з різним ступенем економічної ефективності; кожна з країн має певну кількість ресурсів, які можуть бути використані для виробництва цих товарів. Умовно припускаємо, що Японія має більшу ефективність, ніж Україна, у виробництві і цукру і телевізорів. Це означає, що Японія має абсолютні переваги у виробництві обидвох продуктів.

Припущення:

Виробничі можливості Японії та України з урахуванням зроблених припущень представлені у таблиці 2 на рис.2.

Таблиця 2.

Виробничі можливості Японії та України.

Рис. 2 Виробничі можливості при порівняльній перевазі.

На рис. 2 виробничі можливості Японії та України зображені у вигляді прямих ліній, тобто передбачається, що витрати виробництва постійні, отже, закон альтернативних зростаючих витрат не діє.

Альтернативні витрати виробництва продукту - це кількість інших продуктів, від якої слід відмовитись або яку слід офірувати , щоб отримати повну кількість будь-якого даного продукту.

Економічний зміст закону альтернативних зростаючих витрат: економічні ресурси непридатні для повного їх використання у виробництві альтернативних продуктів. У прикладі: не всі ресурси що використовуються для виробництва цукру, можна використати повністю для виробництва телевізорів.

Лінії виробничих можливостей Японії та України не співпадають, що пояснюється різницею у структурі ресурсів та рівнях технологічного розвитку. На рис. 2 зображено, що за умови повної зайнятості, Японія може збільшити обсяг виробництва телевізорів до 30 шт., відмовившись від виробництва 30 т цукру. Нахил прямої виробничих можливостей становить -1, а це означає, що за кожну тону цукру, що офірується, можна отримати 1 шт. телевізора. Таким чином, співвідношення обміну або співвідношення витрат для цих двох продуктів всередині Японії становить 1 шт. телевізора = 1 т цукру (1 т = 1Ц). Україна повинна офірувати 20 т цукру, щоб отримати 5 шт. телевізорів. Нахил прямої виробничих можливостей становить -4, а це означає, що в Україні співвідношення внутрішніх витрат або співвідношення обміну для цих двох продуктів становить 1Т = 4Ц.

Розглянемо ситуацію, коли країни не торгують між собою. Оскільки за умовами Україна виділяє для виробництва цукру 24 одиниці ресурсів, а на виробництво телевізора - 96 одиниць ресурсів, оптимальною структурою для України є 4 т цукру (24 : 6 = 4) та 4 шт. телевізорів (96 : 24 = 4) - точка A на рис. 2. Японія витрачає 30 одиниць ресурсів для виробництва цукру, а для виробництва телевізорів - 120 одиниць ресурсів, тому оптимальна структура виробництва для Японії - 6 т цукру (30 : 5 = 6) та 24 шт. телевізорів (120 : 5 = 24) - точка В на рис. 2. При відсутності торгівлі жодна з країн не зможе збільшити виробництво одного продукту без скорочення виробництва іншого.

Із прикладу видно, що Японія має абсолютну перевагу у виробництві і телевізорів і цукру; вона може продукувати дешевше, тобто витрачати менше ресурсів, ніж Україна, на виробництво цукру (5 < 6) та на виробництво телевізорів (5 < 24). Порівняльну перевагу Японія має у виробництві телевізорів, оскільки вона повинна відмовитись від 1 т цукру, щоб виробити 1 шт. телевізора, у той час, як Україна, щоб виробити 1 шт. телевізора, повинна відмовитись від 4 т цукру. Альтернативні витрати виробництва цукру нижче у України, тому що вона повинна офірувати тільки 1/4 шт. телевізора для виробництва 1 т цукру, у той час, як Японія має відмовитись від 1 шт. телевізора, щоб виробити 1 т цукру. Таким чином, Україна має порівняльну перевагу у виробництві цукру.

Світова економіка, яка умовно складається із Японії та України, у цій ситуації використовує свої ресурси нераціонально, тому що: 1) телевізори виготовляються виробником з високими витратами (Україною), а це означає, що світова економіка повинна відмовитись від більшої кількості цукру, ніж необхідно для виготовлення 1 шт. телевізора; 2) цукор виготовляється виробником з високими витратами (Японією), а це означає, що світова економіка повинна відмовитись від більшої кількості телевізорів, ніж це необхідно для одержання 1 т цукру.

Раціональне ведення господарства, тобто використання обмежених ресурсів для отримання найбільшого сукупного обсягу виробництва, вимагає, щоб будь-який конкретний товар продукувався країною, у якої менші альтернативні витрати, або, іншими словами яка володіє порівняльними перевагами. У прикладі Японія має продукувати телевізори, а Україна - цукор. Світ у випадку такої спеціалізації виробництва отримає більший обсяг випуску продукції при наявних обсягах ресурсів (див. табл. 2): 20 т цукру > 10 т цукру; 30 шт. телевізорів > 28 шт. телевізорів.

Спеціалізація викликає необхідність у торгівлі цими двома товарами. Джон Стюарт Мілль (John Stuart Mill, 1806-1873) у своїй класичній праці "Принципи політичної економіки" присвятив один із розділів закону інтернаціональної вартості. Він довів, що в умовах вільної торгівлі товари будуть обмінюватись при такому співвідношенні цін, яке встановлюється десь у проміжку між існуючими всередині кожної з країн відносними цінами на товари, якими вони торгують. Точний кінцевий рівень цін взаємної торгівлі буде залежати від обсягу світового попиту та пропозиції на кожний з цих товарів.

Теорія взаємного попиту (reciprocal demand theory) - ціна імпортного товару визначається через ціну товару, який необхідно експортувати, щоб сплатити імпорт; тому кінцеве співвідношення цін при торгівлі визначається внутрішнім попитом на товари у кожній з торгуючих країн.

У прикладі з цукром та телевізорами Японія виграє від експорту телевізорів тільки у випадку, коли за кожний телевізор вона буде отримувати більше 1 т цукру, оскільки співвідношення обміну (або умови торгівлі) всередині Японії становить 1Т = 1Ц. У зворотньому випадку Японія не виграє від експорту телевізорів в обмін на український цукор. Японія повинна отримувати кращу ціну, тобто більше цукру за свої телевізори на світовому ринку порівняно з тим, що вона отримує всередині країни, інакше торгівля не буде вигідною.

Україна виграє тільки у тому випадку, якщо вона за кожний телевізор віддасть менше ніж 4 т цукру, оскільки мінове співвідношення всередині України становить 1Т = 4Ц. Україна повинна мати можливість платити нижчу ціну за телевізори на світових ринках, ніж всередині країни, інакше вона не буде брати участі у світовій торгівлі.

Коефіцієнт міжнародного обміну, або умови торгівлі ( terms of trade), буде знаходитись десь між 1Т = 1Ц та 1Т =4Ц. Цей коефіцієнт визначає, як розділяються вигоди від міжнародної торгівлі між двома країнами.

Зрозуміло, що Японія віддасть перевагу коефіцієнту обміну, близькому до 1Т = 4Ц, наприклад, 1 шт. телевізора = 3,999 т цукру, тобто вона прагне одержати більше цукру за кожний телевізор, який експортує. Україна прагне досягти рівня, близького до 1Т = 1Ц, наприклад, 1 шт. телевізора = 1,1 т цукру, тобто експортувати менше цукру за кожний імпортований телевізор. Отже, обидві країни намагатимуться покращити умови торгівлі, тобто добитися більш сприятливого співвідношення цін на імпортні та експортні товари.

На практиці фактичний коефіцієнт обміну, що розміщується між верхньою та нижньою границями, залежить від співвідношення світового попиту на ці товари та їхньої пропозиції. Якщо сукупний світовий попит на цукор менше його пропозиції, то ціна на цукор буде низькою, а ціна на телевізори - високою. Коефіцієнт обміну у цьому випадку встановиться ближче до 1Т =4Ц, якому віддає перевагу Японія; якщо має місце зворотна ситуація, то коефіцієнт встановиться ближче до рівня 1Т =1Ц, більш сприятливого до України.

У випадку, якщо країни спеціалізуються на торгівлі тими товарами, у виробництві яких вони мають порівняльні переваги, виникає необхідність визначити, наскільки вигідна така торгівля кожному з її учасників. Виграш від торгівлі виникає внаслідок того, що країна може отримати за свої товари більше необхідних їй імпортних товарів, ніж у себе на внутрішньому ринку.

Виграш від торгівлі (gains from trade) - це економічний ефект, який отримує кожна з країн-учасниць міжнародної торгівлі, якщо кожна з них спеціалізується на торгівлі тим товаром, у виробництві якого вона має порівняльну перевагу.

Припустимо, що міжнародний коефіцієнт обміну у прикладі становить 1Т = 2,5Ц. Спеціалізація та торгівля за таких умов дозволяє і Японії і Україні отримати у своє розпорядження більшу кількість телевізорів та цукру, ніж вони споживали за умови відсутності міжнародної торгівлі (рис. 3 та табл. 3).

Рис.3. Лінії торгових можливостей та виграш країн внаслідок спеціалізації та міжнародної торгівлі.

На рис. 3 прямі торгових можливостей країн відображають нове співвідношення обміну телевізорів та цукру, яке виникло внаслідок спеціалізації країн (згідно з принципом порівняльних переваг) та торгівлі. Так само як прямі виробничих можливостей (рис. 2,3) ілюструють варіанти вибору, які мають в умовах повної зайнятості країни при нарощуванні виробництва одного товару за рахунок перекидання ресурсів, що використовувались у виробництві іншого товару, прямі торгових можливостей ілюструють варіанти вибору, які є у країн при спеціалізації на одному з продуктів та його експорті для отримання іншого продукту.

Японія завдяки спеціалізації та торгівлі з Україною може одержувати, просуваючись вгору по прямій торгових (ДЕ’), а не виробничих можливостей (ДЕ), 2,5 цукру за кожний телевізор, що експортується до України. Україна, замість того, щоб просуватись від т. Суниз по прямій своїх виробничих можливостей (CF), тепер може, просуваючись по прямій торгових можливостей (CF’), експортувати лише 2,5 т цукру за кожний телевізор.

Вирішальним є те, що спеціалізуючись у відповідності із порівняльними перевагами та обмінюючи результати своєї спеціалізації на товари, самозабезпеченість якими для країни менш ефективна, обидві країни можуть отримати такий обсяг цукру та телевізорів, який перебільшує їх виробничі можливості.

Приспустимо, що при умові 1Т = 2,5Ц Японія експортує 5 телевізорів в Україну, а Україна експортує 12,5 т цукру в Японію. Порівняємо ці результати з початковою оптимальною структурою виробництва та споживання, у країнах, яка існувала до спеціалізації та міжнародної торгівлі. Т.А на рис. 3 показує, що Україна мала оптимальну структуру 4 т цукру та 4 кольорових телевізори; т. А’ показує, що спеціалізуючись на виробництві цукру у обсягу 20 т, а потім експортуючи 12,5 т цукру в обмін на імпорт 5 японських телевізори, Україна може досягти співвідношення 7,5 т цукру та 5 кольорових телевізорів. Для України виграш від міжнародної торгівлі становить 7,5 - 4 = 3,5 т цукру та 5 - 4 = 1 телевізор.

Аналогічно, т. В показує, що оптимальна структура виробництва та споживання у Японії до спеціалізації та торгівлі була 6 т цукру та 24 кольорових телевізора; т. В’ зображує ситуацію, яка має місце в Японії після спеціалізації на телевізорах: продукуючи тільки телевізори у обсягу 30 шт, а потім обмінюючи 5 телевізорів на 12,5 т українського цукру, Японія отримує у споживання 25 телевізорів та 12,5 т цукру. Виграш від торгівлі для Японії становить 25 - 24 = 1 телевізор та 12,5 - 6 = 6,5 т цукру.

Переваги теорії порівняльних переваг:

1. Вперше описала баланс сукупного попиту та сукупної пропозиції. Хоча і передбачалось, що вартість товару визначається кількістю праці, необхідної для його виробництва, теорія порівняльних переваг показала, що ця вартість насправді визначається співвідношенням сукупного попиту та пропозиції на товар на внутрішньому та на зовнішньому ринках.

2. Вона довела існування виграшу від спеціалізації та торгівлі для усіх країн-учасниць, а не тільки для однієї країни за рахунок того, що інші зазнають втрат.

3. Вона дозволяє здійснювати зовнішньоекономічну політику на науковому фундаменті.

Недоліки теорії порівняльних переваг випливають із тих припущень, на яких вона базується. Тому, при застосуванні теорії порівняльних переваг для аналізу зовнішньоекономічних відносин, необхідно брати до уваги, що вона:

1. Не враховує транспортних витрат.

2. Ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, коливання цін та заробітної плати, інфляцію та міжнародний рух капіталу.

3. Виходить із існування тільки одного фактора виробництва (праці).

1. Ігнорує існування таких важливих передумов міжнародної торгівлі, як відмінності у наділеності країн факторами виробництва.

5. Виходить із передумови повної зайнятості, тобто, робітники однієї галузі одразу можуть знайти собі роботу в іншій більш продуктивній. Іншими словами, робиться припущення про постійні витрати, і таким чином, ігнорується закон зростаючих витрат.

6. Не дозволяє пояснити торгівлю між приблизно однаковими за економічним розвитком країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою.

Висновки:

1. 1. Альтернативні витрати - це кількість інших продуктів, від якої слід відмовитись або яку треба офірувати, щоб отримати якусь кількість будь-якого даного продукту. Альтернативна ціна - це робочий час, необхідний для виробництва одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва іншого товару.
2. 2. Відповідно до теорії порівняльних переваг країни повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів, альтернативна ціна яких нижче, тобто які вони можуть продукувати з відносно більш низькими витратами порівняно з іншими країнами. У цьому випадку торгівля буде взаємовигідною для обидвох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно більш ефективним, ніж в іншій.
3. 3. Ціна імпортного товару визначається через ціну товару, який треба експортувати, щоб оплатити імпорт, тому кінцеве співвідношення цін при торгівлі визначається внутрішнім попитом на товари у кожній з торгуючих країн.
4. Внаслідок спеціалізації та торгівлі на основі порівняльних переваг кожна країна отримує позитивний економічний ефект, який називається виграшем від торгівлі.

Читайте також:

1. E) теорія раціонального вибору.
2. I. Теорія граничної продуктивності і попит на ресурси
3. V теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.
4. Балансова теорія визначення статі. Диференціація статі і роль гормонів у цьому процесі.
5. Біхевіоральна теорія
6. В межах наукового підходу існує велика кількість концепцій, але найбільш переконлива – еволюційна теорія.
7. Взаємозв’язок психодинамічної теорії АСПН з іншими теоріями
8. Вибір алгоритмів розрахунку комплексних порівняльних оцінок.
9. ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ НА ОБСЯГ ВИРОБНИЦТВА ТОВАРІВ ЗГІДНО З ТЕОРІЄЮ ПОРІВНЯЛЬНИХ ПЕРЕВАГ
10. Глобалізаційні процеси в сучасній світовій культурі та теорія модернізації
11. Голографічна теорія пам’яті.
12. Двофакторна теорія Герцберга

Переглядів: 2913