Державне регулювання міграції.

Вже протягом ХIХ ст. деякі країни ввели заборони на в’їзд іноземних робітників. З кінця ХIХ ст. окремі країни почали укладати двосторонні конвенції з регулювання в’їзду та виїзду працівників, згодом такі угоди укладались і між багатьма країнами.

Так, питання соціального забезпечення щодо громадян Італії та Франції були вирішені угодою, підписаною цими країнами ще в 1904 р. Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія та Ісландія в 1955 р. уклали угоду про рівноправність громадян цих держав в усіх питаннях найму на роботу та соціального забезпечення. Одним з основних моментів Римського договору про утворення ЄС став принцип “вільного переміщення осіб”.

Шенгенською угодою, укладеною в березні 1995 р. Бельгією, Німеччиною, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Португалією і Францією, до яких приєднались Італія, Греція, Австрія, з 1 липня 1995 р. повністю ліквідована система контролю на внутрішніх кордонах цих країн.

За сучасних масштабів міграції робочої сили двосторонні угоди стали малоефективними, і тому основну роль почали відігравати багатосторонні угоди і нормативні акти Міжнародної організації праці (МОП) та інших міжнародних організацій.Хоча жодна з міжнародних організацій не має мандата на безпосереднє регулювання міграції робочої сили.

МОП - це спеціалізована організація ООН для вироблення конвенцій і рекомендацій з питань трудового законодавства. Створена в 1919 р. при Лізі Націй. Місцезнаходження - Женева. Нараховує понад 170 держав-членів.

МОП розробляє міжнародні стандарти з питань праці, які є рекомендаційними для національних урядів у питаннях, що стосуються проблем зайнятості, рівня оплати праці, системи соціального страхування, захисту інтересів мігрантів тощо. Такі стандарти країнами-членами впроваджуються самостійно, про що вони щорічно звітуються в МОП. У випадку недотримання міжнародних стандартів по праці країною-членом МОП, остання, після засідання створеної з цього питання тристоронньої комісії, може винести це питання на розгляд Міжнародного Суду.

МОП ухвалила низку важливих документів з елементами правового регулювання міжнародних переміщень робочої сили: проти дискримінації робітників-переселенців, про регламентацію використання праці мігрантів, їх соціальні та економічні права.

Незважаючи на значні зусилля міжнародних організацій, сучасну міграційну ситуацію в світі визначають передусім основні імпортери робочої сили. Це США і Канада, країни-члени ЄС, Австралія, деякі країни Близького Сходу, Iзраїль та Південно-Африканська Республіка. В цих країнах безпосереднє здійснення імміграційної політики покладено на спеціальні організації - національні служби імміграції при Міністерстві праці або Міністерстві внутрішніх справ.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Стан та проблеми іноземного інвестування в Україні.	\|	Україна у світових міграційних процесах.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.