• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Валютні системи та валютна політика

Ринок конверсійних операцій є найтиповішим для валютного ринку взагалі, його ключовим елементом. На цьому ринку купівля-продаж здійснюється в традиційній формі, переважно на еквівалентних засадах шляхом обміну рівновели- ких цінностей, представлених різними валютами. Якраз на цьому ринку складаються умови для формування зовнішньої ціни грошей – їх валютного курсу.

Ринок депозитно-кредитних операцій – це досить специфічний сектор валютного ринку, на якому купівля-продаж валюти має умовний характер, що проявляється в залученні банками інвалюти на депозитні вклади на узгоджені строки та в наданні банками інвалютних позичок на різні строки. На відміну від ринку конверсійних операцій, на цьому ринку ціна валюти формується у вигляді відсотка.

Валютний ринок виконує певні функції, в яких виявляється його призначення й економічна роль. Основні його функції:

– забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави;

– створення суб’єктами валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;

– забезпечення прибутку учасникам валютних відносин;

– формування та урівноваження попиту і пропозиції валюти і регулювання валютного курсу;

– страхування валютних ризиків;

– диверсифікація валютних резервів, банків, підприємств, держав, регулювання валютних ресурсів.

Названі функції реалізуються через виконання суб’єктами ринку широкого кола валютних операцій.

Касові операції полягають у купівлі-продажу валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладення угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти в той самий день, проте найчастіше – на другий робочий день. Ця остання угода називається «спот», а касові операції на цій умові – «операції спот». Вони дають можливість їхнім учасникам оперативно задовольнити свої потреби у валюті на вигідних умовах.

Строкові валютні операції полягають у купівлі-продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочих дня. Ці операції, у свою чергу, поділяються на кілька видів залежно від механізму їх здійснення: форвардні, ф’ючерсні, опціонні та їхні похідні.

Форвардні операції – це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі- продажу валюти між двома суб’єктами з наступним передаванням її в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладення контракту. У форвардних контрактах строки передавання валюти звичайно визначаються в 1, 2,

3, 6 та 12 місяців. При їх підписанні ніякі аванси, задатки тощо не допускаються.

Найскладнішим моментом такого контракту є визначення курсу майбутнього платежу, тобто форвардного курсу. Цей курс складається з курсу спот, тобто фактично діючого на момент укладення контракту, і надбавок чи знижок, пов’язаних з різницею в банківських відсоткових ставках у країнах, валюти яких обмінюються. Ця різниця називається форвардною маржею. Пов’язана вона з тим, що якби учасники контракту поклали відповідні суми валюти у свої банки, то до моменту використання їх для платежу за контрактом вони одержали б різні суми доходів.

Ф’ючерсні операції – це теж різновид строкових операцій, у яких два контрагенти зобов’язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладення угоди (купівлі-продажу ф’ючерсного контракту).

Ф’ючерсні операції широко застосовуються з метою страхування від валютних ризиків, тобто для хеджування, а також з метою одержання додаткового прибутку, тобто для спекуляції.

Опціонні операції – це різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (але не обов’язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Така угода називається опціоном.

Крім цих операцій, на практиці застосовується цілий ряд похідних від них валютних операцій. До таких операцій можна віднести валютні свопи, арбітражні операції та ін.

Валютний своп – це комбінація двох конверсійних операцій з валютами на умовах спот і форвард, які здійснюються одночасно і розраховані на одну й ту саму валюту. Наприклад, на умовах спот долари США негайно продаються. А на умовах форварду у того самого контрагента долари купуються з поставкою через певний строк і за домовленим курсом. Валютний своп забезпечує зворотний рух валютного потоку, що дає можливість ефективно використовувати його в спекулятивних цілях, для хеджування валютними ризиками та управління валютною позицією банку.

Валютний арбітраж – це комбінація з кількох операцій з купівлі та продажу двох чи кількох валют за різними курсами з метою одержання додаткового доходу. Це типова спекулятивна операція, розрахована на дохід завдяки різниці в курсах на одному й тому самому ринку, але в різні строки (часовий арбітраж), або в один і той самий час, але на різних ринках (просторовий арбітраж).

Функціональні структури валютних відносин втілюються в історично-конкретних валютних системах. Валютна система – це договірно-правова форма організації валютних відносин між усіма країнами світу чи їх переважною більшістю.

Валютні системи поділяються на три види: національні, міжнародні (регіональні) і світову. Збіг меж окремих валютних ринків і валютних систем забезпечує їх внутрішню єдність: ринок створює економічну основу для системи, а система є механізмом забезпечення функціонування і регулювання ринку.

Національна валютна система – органічна частина системи грошових відносин окремих держав, функціонування якої регулюється з урахуванням норм міжнародного права, національним законодавством кожної країни.

На основі такого законодавства визначається міжнародний статус національної валюти – грошової одиниці певної країни, встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, котирування й регулювання валютних курсів тощо. До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктурі ланки – банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватно-комерційні інституції. Загальна схема структури і призначення національної валютної системи наведена на рис. 1.

Визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов'язків у цій сфері. Такі органи України подані на рис. 2.

Рис. 2. Національні органи, які проводять валютну політику

Національний банк України є головним органом валютного контролю, який здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених Декретом "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" до компетенції інших державних органів; забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Рис. 1. Схема елементної структури та призначення національної валютної системи

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки; Державна податкова інспекція України – фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України; Міністерство транспорту та зв'язку України – контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України; Державний митний комітет України – контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Повноваження НБУ у сфері валютного регулювання є такими:

1) розроблення спільно з КМУ платіжного балансу України;

2) розроблення разом з урядом основних напрямів валютної політики;

3) встановлення курсу національної валюти;

4) визначення структури валютного ринку України, умов торгівлі на ньому іноземною валютою;

5) визначення порядку переводів, ввезення та вивезення іноземної валюти в Україну та за її межі;

6) встановлення порядку відкриття резидентами рахунків в іноземних банках;

7) нагромадження та використання валютних резервів з метою забезпечення сталості національної грошової одиниці;

8) визначення форм статистичної звітності відносно проведення валютних операцій;

9) участь у визначенні ліміту зовнішнього боргу;

10) застосування штрафних санкцій до суб'єктів господарювання, які не дотримуються валютного законодавства та ін.

Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукупності організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення встановлених державою цілей.

Крім загальномонетарних цілей, валютна політика має свої специфічні цілі, що реалізуються переважно у валютній сфері і теж чинять істотний вплив на розвиток реального сектору економіки (рис. 3).

Рис. 3. Цілі валютної політики

Досягнення цілей валютної політики забезпечується шляхом законодавчого регулювання валютних відносин (валютне регулювання) і контролю за виконанням установлених вимог, норм і правил (валютний контроль). Тому поняття валютної політики і валютного регулювання тісно взаємопов'язані. Основні форми валютної політики наведені на рис. 4.

Рис. 4. Форми валютної політики

Облікова політика – це традиційний метод регулювання валютного курсу, проте в сучасних умовах її ефективність значно зменшилася внаслідок інтенсивних процесів інтернаціоналізації господарського життя і негативного впливу дорогих кредитів на розвиток національних економік.

Політика кредитної рестрикції ("дорогих грошей") використовується, як правило, в умовах бурхливого промислового буму та зростання господарської активності, її мета – перешкодити процесу активного використання кредиту суб'єктами господарювання та загальмувати промисловий бум, який часто призводить до "перегріву економіки" і перевиробництва товарів.

Політика кредитної експансії ("дешевих грошей"), навпаки, спрямована на стимулювання кредитних операцій у розрахунку на те, що більш сприятливі умови кредитування спонукатимуть до господарської активності, зростання виробництва і залучення іноземного капіталу.

Ліберальна політика кредитної експансії спричиняє зниження валютного курсу, а політика кредитної рестрикції, навпаки, породжує тенденцію до підвищення валютного курсу.

Девізна політика спрямована на регулювання валютного курсу через купівлю та продаж іноземної валюти (девіз). У сучасних умовах девізна валютна політика часто набуває форми валютної інтервенції – прямого втручання центрального банку в операції з іноземною валютою на валютних ринках за одночасного введення обмежень у сфері валютних операцій на внутрішньому ринку.

Відокремлюють два рівні валютного регулювання: наднаціональний (міжнародний) і національний.

Перший рівень забезпечує МВФ. Саме він здійснює валютне регулювання, керуючись погодженими світовою спільнотою принципами регулювання міжнародних валютних відносин.

Є такі органи валютного регулювання, які діють на міжнародному рівні (рис. 5).

Рис. 5. Міжнародні органи валютного регулювання

Другий рівень – це національний рівень валютного регулювання, який забезпечує регулювання валютних відносин у межах конкретної держави і впливає на повсякденне регулювання валютного ринку.

В Україні основні засади організації валютного регулювання подано в Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність", який заклав перші правові основи організації управління валютною сферою. Механізм валютного регулювання в Україні включає сукупність методів, що використовує Національний банк, Міністерство фінансів, органи валютного контролю.

Методи валютного регулювання, які найбільш поширені у західних країнах, наведено на рис. 6.

Рис. 6. Методи валютного регулювання

Традиційними методами валютного регулювання є девальвація і ревальвація, які хоч і меншою мірою, ніж це було за часів дії золотомонетного стандарту, але застосовуються і в практиці сучасних грошово-валютних відносин. Сутність дії цих двох протилежних явищ полягає у відповідному зниженні або підвищенні валютного курсу.

Ревальвація – офіційне підвищення вартості валюти, що виражається у зростанні її золотого вмісту (система золотомонетного стандарту) або в підвищенні її курсу стосовно інших валют. За механізмом впливу на економічні процеси ревальвація протилежна девальвації.

Традиційно ревальвація використовується для боротьби з інфляційними процесами, оскільки, гальмуючи зростання грошової маси в обігу, дещо затримує зростання внутрішніх цін, а також здійснюється з метою стримування зростання активності сальдо торговельного балансу. Оскільки вона сама по собі ставить країну, що вдається до ревальвації, в менш вигідне становище на світовому ринку, то часто здійснюється під натиском інших держав, які мають найактивніші зовнішньоекономічні зв'язки з цією країною.

У сучасних умовах механізм ревальвації значно модифікувався, особливо після введення системи плаваючих валютних курсів, за якою ревальвація може здійснюватися у формі підвищення валютного паритету не щодо всіх валют, а лише стосовно валют тих країн, з якими ця валюта має спільний режим плавання. Ревальвація може бути й у формі відмови центрального банку країни від проведення валютної інтервенції для підтримання або підвищення курсу національної валюти стосовно інших валют.

Курсова політика полягає у цілеспрямованому проведенні комплексу заходів з метою корекції курсу національної валюти. Якщо така корекція спрямована на зниження обмінного курсу, то курсова політика називається політикою девальвації.

Облікова (дисконтна) політика центрального банку полягає у цілеспрямованому підвищенні чи зниженні облікової ставки та відповідній зміні ставки депозитного та позичкового процентів. Якщо процентні ставки збільшуються, то зменшується маса національних грошей в обігу, знижується відплив вільних капіталів за кордон, зростає приплив іноземної валюти (вільних капіталів) з-за кордону. Все це сприяє зростанню курсу національної валюти, зміцненню її позицій на валютному ринку. За зниження облікової ставки весь процес впливу на валютний ринок відбувається у зворотному напрямі.

Класифікація можливих валютних обмежень наведена на рис. 7.

Рис. 7. Класифікація валютних обмежень

Лібералізація валютного регулювання – це поступове зняття валютних обмежень на поточні та фінансові операції платіжного балансу, а також зменшення втручання центрального банку та органів влади у функціонування валютного ринку. В процесі лібералізації інструменти прямого валютного регулювання поступово замінюються непрямими важелями, які діють опосередковано – через вплив на поведінку суб'єктів валютно-фінансових відносин. За своєю суттю лібералізація валютного регулювання є принципом проведення валютної політики на певному етапі розвитку країни.

Читайте також:

1. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
4. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
5. IV. Розподіл нервової системи
6. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
7. IV. Філогенез кровоносної системи
8. POS-системи
9. VI. Філогенез нервової системи
10. Автокореляційна характеристика системи
11. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
12. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ

Переглядів: 1050